Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4436)
З потоку життя (7292)
Душі криниця (4105)
Українці мої... (1655)
Резонанс (2101)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1840)
Крим - наш дім (1001)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (296)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (198)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОБЗАРСЬКА ТРАДИЦ╤Я ╤ ЛИЦЕМ╤РСТВО ВЛАДИ
«Оновлювач╕» залишили в експозиц╕╖ на пам'ять про Миколу Будника лише к╕лька...


ПОЛ╤КАРП
Наш╕ традиц╕╖


Б╤ЛИЙ АРХИП
Наш╕ традиц╕╖


БОРОТЬБА ЗА Р╤ДНИЙ ПЕЙЗАЖ
У Ки╓в╕, в простор╕ «PEN Ukraine” 7 лютого в╕дкрилася фотовиставка Дениса Кривого...


НА СИРЕ Л╤ТО…
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 13.06.2014
ПОЕТ ПЕТРО ДЖЕРЕЛЯНСЬКИЙ

Поез╕я

Л╕тературне псевдо Петро Джерелянський (деяк╕ друкован╕ матер╕али цього ж автора мають п╕дпис Юр╕й Зайц╕в) обрав соб╕ сучасний укра╖нський театрознавець, публ╕цист ╕ поет Юр╕й Величко, дитинство та юн╕сть якого пройшли в Люботин╕. Для тих, чи╓ життя пов’язане з Люботином, не треба пояснювати, зв╕дки походить таке псевдо, бо назву «Джерело» здавна носить один з ╕сторичних район╕в цього мальовничого слобожанського м╕ста.
Нема╓ п╕дстав вважати, н╕бито творчий доробок Петра Джерелянського, який пост╕йно живе ╕ працю╓ в Харков╕, перебува╓ в такому соб╕ «╕нформац╕йному зат╕нку». Нав╕ть приблизний п╕драхунок св╕дчить, що загальний наклад публ╕кац╕й самих т╕льки його в╕рш╕в у в╕тчизнян╕й пер╕одиц╕ вже склав понад три м╕льйони (!) прим╕рник╕в...
Поетичн╕ уподобання Джерелянського ч╕тко визначен╕ — в╕н не раз наголошував на сво╖й в╕дданост╕ невмирущим традиц╕ям, започаткованим Тарасом Шевченком ╕ продовженим та розвиненим уже в ХХ стол╕тт╕ ╢вгеном Маланюком. Не ╓ випадковим ╕ в╕дчутний вплив поез╕╖ Райнера Мар╕╖ Р╕льке, творче св╕тосприйняття якого Джерелянський вважа╓ спор╕дненим сво╓му власному. В╕рш╕ патр╕отичного спрямування, роздуми про одв╕чн╕ християнськ╕ ц╕нност╕, про кохання й довершену красу природи орган╕чно сп╕в╕снують, бо ╓ в╕ддзеркаленням непростого, але гармон╕йного внутр╕шнього св╕ту л╕ричного героя, народженого уявою мистця...
Ще к╕лька сл╕в про житт╓вий ╕ творчий шлях Петра Джерелянського. Здобувши осв╕ту на ╕сторичному факультет╕ Харк╕вського державного ун╕верситету, в╕н вдало сполуча╓ журнал╕стську д╕яльн╕сть ╕з досл╕дницькою роботою в царин╕ театрознавства та поетичною творч╕стю... Вивча╓ особливост╕ театрального синтезу в укра╖нському сцен╕чному мистецтв╕ (в ╕сторичному контекст╕). Працював кореспондентом, в╕дпов╕дальним секретарем, л╕тературним редактором у харк╕вських виданнях. У 2004-2006 роках — головний редактор журналу «Губерн╕я». В╕д 2007 до 2011 року — л╕тературний редактор всеукра╖нсько╖ газети «С╕льський в╕сник».
Численн╕ публ╕кац╕╖ знаного по всеньк╕й Укра╖н╕ автора (статт╕, реценз╕╖ на вистави, творч╕ портрети мистц╕в тощо) в наукових зб╕рниках, журналах «Укра╖нський театр», «Музика» (Ки╖в), «Визвольний Шлях» (Лондон, Ки╖в), «Берез╕ль», «Губерн╕я» (Харк╕в), «Просцен╕ум» (Льв╕в), у газетах «Урядовий кур’╓р» (Ки╖в), «Панорама», «Харк╕в’яни», «Слоб╕дський край», «Укра╖нський прост╕р» (Харк╕в) та ╕нших часописах стали вагомим внеском до в╕тчизняного мистецтвознавства. В╕дзначений 2005 року творчою «мун╕ципальною» прем╕╓ю ╕мен╕ Григор╕я Кв╕тки-Основ’яненка Харк╕вського м╕ськвиконкому (в галуз╕ театрально╖ критики та театрознавства), неодноразовий лауреат обласних журнал╕стських конкурс╕в «Часопис».
А 2011 року Петро Джерелянський став одним ╕з переможц╕в конкурсу ╕мен╕ Олександра Масельського на кращий л╕тературний тв╕р (у ном╕нац╕╖ «публ╕цистика»), що його тод╕ вп’яте проводила Харк╕вська обласна рада. Прем╕ю та звання лауреата в╕н отримав за зб╕рку есе╖в «╤з театрального л╕топису».
...Для багатьох укра╖нських школяр╕в перша в ╖хньому житт╕ мандр╕вка до минувшини р╕дного краю в╕дбува╓ться за надрукованою масовим накладом книжкою (Величко Ю.П. Укра╖на. Стор╕нки ╕стор╕╖. — Харк╕в: Ранок, 2008. — 128 с., ╕л.; Рос╕йською мовою — 2011). А справд╕ ун╕версальним дов╕дковим пос╕бником (для читач╕в р╕зного в╕ку) стало енциклопедичне видання п╕д назвою «Чар╕вна Укра╖на. 5000 факт╕в» (Величко Ю.П., Кл╕мов А.А., Стр╓лков Д.Г., Цеханська О.Ф. — Харк╕в: Ранок, 2009. — 336 с., ╕л.).
А ще — в╕н ╓ одним з автор╕в ун╕кально╖ розв╕дки, в як╕й досл╕джу╓ться ╕стор╕я виробництва солодощ╕в у Харков╕ — в╕д час╕в заснування м╕ста й до сьогодення (В╕ктор╕я ╤ващенко, Олена Марченко, Петро Джерелянський. ╤стор╕я солодкого життя. Юв╕лейне видання. За редакц╕╓ю А.А. Коваленко. — Харк╕в: РА «╤р╕с», 2010. — 240 с., ╕л.). Про розма╖ття ж «особистих» уподобань публ╕циста й поета св╕дчить хоча б захоплення парашутним спортом (ма╓ на сво╓му рахунку майже п’ятсот р╕зних за сво╓ю складн╕стю стрибк╕в, входить до Нац╕онально╖ федерац╕╖ парашутного спорту Укра╖ни)...

Степан САПЕЛЯК
(З передмови до книги П. Джерелянського «Над╕╖ смолоскип», с╕чень 2012 р.)

Петро ДЖЕРЕЛЯНСЬКИЙ
НАД╤╥ СМОЛОСКИП
* * *
Н╕, не простим буденним словом —
Карбованим рядочком в╕рша
Вол╕ю думку передати,
Котр╕й в душ╕ мо╖й зат╕сно.
Немов лег╕онер суворий,
Верл╕бр на допомогу прийде,
Або як подружку покличу
Красуню-риму на гостини…
╤ н╕чог╕с╕нько не втратить
Та думка на шляху в╕д серця
До серця братнього — й брехнею
Вже не обернеться. П╕дкаже
Мен╕ натхнення — як звичайн╕
Слова ураз перетворити
На в╕рш╕в сяюче намисто!
* * *
Розкута думка, розум в╕льний.
Зда╓ться, б╕льшого й не треба…
Обрати лет чи рух пов╕льний?
Хтось на земл╕ —
над╕йний, сильний,
А когось змалку вабить небо…
Мен╕ завжди було замало
Самою мр╕╓ю прожити:
Вол╕в, щоб слово чином стало —
В╕д лиха друга врятувало,
Убивцю встигло зупинити…

ЕЛ╤ТА

Вол╕в це слово геть не знати:
Холодне, н╕би сяйво гра╓, —
Ел╕та. А довкола — «мати,
Кохана, р╕дний край…» — луна╓.
 Ел╕та нац╕╖… Машкари
 Зам╕сть облич повизирали.
 Не люди, а як╕сь примари
 Злов╕сним натовпом постали.
Але як в╕терець ранковий
Розв╕╓ враз н╕чн╕ тумани,
Так погляд, змалку нам знайомий,
Потвор тих викри╓ оману.
 Шляхетн╕ не за родоводом,
 Багат╕ духом, а не крамом,
 Шевченко ╕ Бандера — згодом
 В╕дкриють вс╕м, що буде з нами…

СЕРЦЯ ПОВСТАНЦ╤В
Дух, що т╕ло рве до бою…
╤ван Франко

Запам’ятаймо ц╕ обличчя —
Под╕бних вже пов╕к не буде.
Хай проминуть роки, стор╕ччя,
Геро╖в цих вшанують люди!
 Спок╕йний погляд, скрон╕ сив╕
 ╤, наче тесан╕ з гран╕ту,
 Сувор╕ обриси й красив╕…
 П╕дзв╕тн╕ Господу та Св╕ту,
Незламн╕ духом. Таборами
Та чергами з╕ скоростр╕л╕в
╥х ворог не зробив рабами…
То воля Божа, що вц╕л╕ли.
 Серця знов ╖хн╕ калатають,
 Як прапори червоно-чорн╕
 Врочисто м╕стом пропливають —
 Прекрасн╕, гр╕зн╕, непоборн╕!
Та, придивись, — мала сльозинка
(Н╕хто кр╕м тебе й не побачить)
Виблиску╓, немов льодинка,
Бо серце у героя плаче…
 Вогняний вихор, що вже в╕╓
 (Не стр╕не ворог сонця вранц╕!),
 Сво╖м теплом нехай з╕гр╕╓
 Серця нескорен╕ повстанц╕в...

НАД╤Я

Розмай кв╕тковий навесн╕
Щораз хвилю╓,
Бо не в далек╕й сторон╕
Краса виру╓ —
 Дерева, кв╕ти, водограй,
 Як дивна мр╕я!
 Це — р╕дний Укра╖нський край,
 Моя над╕я...
Над╕я кожного ╕з нас
На св╕тлу днину,
Де в╕чн╕сть — нам для щастя час,
А не година...

Л╤ТО МОЛОДЕ

У червн╕ л╕то — молоде,
Зелене, св╕же, мов в╕тання,
╤ сонце св╕тить, дощ ╕де,
Неначе вперше та востанн╓!
 Скарби збирати ще не час —
 Господар-серпень сво╖ скрин╕
 По в╕нця виповнить для нас.
 Так ╓ — одв╕ку ╕ донин╕!
╤ для вес╕ль ще не пора,
Бо треба Покрови д╕ждати
Закоханим. Життя — не гра,
Звичай годиться шанувати! 
 Кохати — аж до забуття —
 Н╕хто й н╕що нам не завадить,
 ╤ саме в тому сенс життя,
 Щоб д╕яти, як серце радить!
Хай ос╕нь щедро з року в р╕к
Безц╕нний досв╕д нам дару╓,
Та все одно (забудьмо в╕к)
В душ╕ червневий пал виру╓!

ГРОЗУ ЗУСТР╤НЬМО!

Гроза червнева, мов забава
Для лицаря перед борнею —
Яскрава спалахне заграва,
╤ гр╕м над ненькою-землею
Творцев╕ пророкоче славу!..
 А козаченько (ще хлопчина)
 До битви першо╖ кроку╓.
 Кохана жде його д╕вчина,
 ╤ в╕н ╖й серцем салюту╓
 (Либонь, була на те причина…).
Не дукач╕ та самоцв╕ти
Кохан╕й привезе з походу,
Нев’янучо╖ слави кв╕ти —
Козацькому оздоба роду!
Вже час ╕ нам грозу зустр╕ти…

БАГАТТЯ

Розпалюють господар╕ багаття.
Горить сухе бадилля, як омана —
Примарна мр╕я
 про райочок хатн╕й…
Пухнастий килим з диму ╕ туману
 Долиною розляжеться до ранку,
 Приспить жал╕ й тривоги
 неск╕нченн╕
 (Вони до нас вертають
 щосв╕танку),
 ╤ знову дн╕ полинуть нав╕жен╕…
Мен╕ ж нагадують багаття т╕ ос╕нн╕
Про вогнища козацьк╕
 та про ватри,
Повстанцями розпален╕, як зимн╕
В╕три ов╕яли нескорен╕ Карпати.
 Р╕шуче в╕дкидай буденн╕сть с╕ру —
 Пов╕риш в себе, прийде ╕ завзяття.
 Не в╕дцура╓шся
 прабатьк╕всько╖ в╕ри —
 Збагнеш: хто вороги тоб╕,
 хто — браття.

ТИ ВИНЕН!
…╢диним джерелом влади в Укра╖н╕ ╓ народ.
Конституц╕я Укра╖ни

Кажу: ти винен, м╕й народе, —
Розтринькав сам сво╖ скарби,
╤ ясн╕ зор╕, й тих╕ води
Паплюжать зайди та раби.
 Ти в╕ру батьк╕вську зневажив —
 Як наволоч прийшла червона,
 То ╕доли поганськ╕ враж╕
 Звелись до неба на колонах…
Дозволив в╕д╕брати мову —
Згубити свою в╕чну душу…
Нема про що вести розмову,
Як слово згадувати мусиш.
 Нав╕ть кордон одв╕ку славний
 Нам перекраяли чужинц╕.
 Дарма… В╕д В╕сли ╕ по Касп╕й —
 Терен наш, браття-укра╖нц╕!
Тебе вбивали ╕ брехнею,
╤ кулею, й голодомором —
Вс╕╓ю не п╕днявсь землею,
Щоб кров’ю змити рабства сором…
 То не чекай свого Мес╕ю,
 В╕н забарився у дороз╕,
 Облиш п╕дступну й злу Рос╕ю —
 Зустр╕нь майбутн╓ на пороз╕!
Майбутн╓ без зрадливих друз╕в,
Без недостойних зайд при влад╕,
Де люди у невпинн╕м рус╕
Служити Господев╕ рад╕!
 Кажу: ти винен, м╕й народе...
 З╕знаймось в цьому, укра╖нц╕
 (Хай св╕дками —
Творець, Природа),
 Перед собою наодинц╕…

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Коли останн╓ спод╕вання
На перемогу геть зника╓,
Та страх ╕ вижити бажання
Вс╕м душу й серце об╕йма╓,
 Тод╕ ╕ постають Геро╖, —
 Шляхетн╕, мужн╕ та завзят╕, —
 Як╕ спокутувать готов╕
 Провину зрадник╕в поганих,
Хто славну С╕ч в╕ддав без бою,
Хто ладен був Москв╕ служити,
Хто, зам╕сть смерти у двобо╖,
Обрав можлив╕сть тихо жити...
 Так╕ не варт╕ нав╕ть згадки,
 Героям — слави й шани дзвони!
 П╕д Крутами були десятки,
 Через УПА пройшли м╕льйони!
То будь ╕ ти нащадком г╕дним
Тих, у кого серця крицев╕, —
Як потерпа╓ край тв╕й р╕дний,
Про нього дбай, а не про себе!

НЕ ДАЙ ЗА╫РАТУВАТИ ДУШУ!
Та й списую Сковороду…
Тарас Шевченко

Казав колись ф╕лософ мудрий:
— Усе, що трудне, — непотр╕бне,
А все потр╕бне ╓ нетрудним…
Пов╕р мен╕, м╕й брате р╕дний,
По духу радше, н╕ж по кров╕,
Що в╕льно мр╕яти й творити
Мен╕ — як жити у любов╕,
Як про кохання говорити!
А от рабом м╕зерним стати…
Душа б одразу забол╕ла,
Бо думка, кинута за ╜рати,
Помре, хоч житиме ще т╕ло.
Прислухайся до мене, брате, —
Схилитись н╕бито ╕ можна,
Але п╕днятися та встати
Уже не будеш ти спроможний…
Хтось прагне вол╕, хтось — не дуже.
— В ч╕м р╕ч? — Запитувати мушу.
Тод╕ лише ми в╕льн╕, друже,
Як не ╜ратовано нам душу…

ПРОСТИ НАПАДНИКА

Прости, м╕й друже, окупанта —
З того п╕дступного десанту,
Що шле на нас лихий сус╕д
(Ганьбою вкритий той пох╕д!).
Ти зваж на те, що його мати
Не вчила сина убивати,
Молила бути незлобливим…
Дарма, бо в╕н вподобав силу.
А десь, можливо, ╓ д╕вчина,
Дов╕рлива, немов дитина, —
Зустр╕ти мр╕яла героя…
Обрав не розум в╕н, а зброю.
Пробач знущання та наругу,
Пробач йому загибель друга,
Якому б жити, — не старий…
Прости… Але спочатку вбий!

НЕМА╢ ПРОЩЕННЯ
Ненавистю ╕ безоглядною боротьбою прийматимеш ворог╕в Тво╓╖ Нац╕╖.
Декалог укра╖нського нац╕онал╕ста

Усе Господь тоб╕ пробачить,
Як щире каяття побачить…
Нема╓ прощення для того,
Хто зле щось мовить проти Бога
Або ганьбить свою кра╖ну
(Болить, болить за Укра╖ну!).
 Я ворогов╕ при нагод╕
 Правицю сам подам — ╕ год╕,
 Вже друз╕ ми, не вороги.
 А недруг Нац╕╖? Й ноги
 Мо╓╖ сл╕ду в╕н не годен,
 Н╕коли серед них ╕ жоден
 Не буде прощений Творцем.
 Подумай, друже м╕й, про це…

МИ Р╤ДН╤, ХОЧ ╤ НЕ ПО КРОВ╤

Коли поез╕я — ╓ мова,
Якою нам говорить Бог,
То чути щиру ту розмову
Спроможна не одна ╕з двох
 ╤ не одна з десятк╕в, сотень,
 Чи нав╕ть тисяч душ шляхетних…
 ╢ купка обраних, де кожен
 Путь ╕з пасток шука╓ темних.
Таких (ми р╕дн╕ не по кров╕)
Не б╕льш к╕лькох — на весь народ…
Так… Але чи й т╕ готов╕
Промовити, що вклав Господь
 У ╖хн╓ серце? Чи не скриють
 Нав╕ки правдоньку святу?
 ╤ те, про що сам╕ лиш мр╕ють,
 Як сп╕льну не назвуть мету?..
Не здатн╕ часом ми збагнути,
Хто блазнем ╓, а хто — пророк,
Що словом може повернути
Ланцюг под╕й, зм╕нити строк…
 Не прагни слави, побратиме,
 Пом╕ж сучасник╕в сво╖х.
 Поперед тебе усп╕х йтиме,
 Нащадки — то брати тво╖!..

ШАБЛ╤ ПОЕЗ╤Й
Як в нац╕╖ вождя нема,
Тод╕ вожд╕ ╖╖ — поети...
╢вген Маланюк

Бог мову дав — одну на вс╕х,
Та лиш в╕д обраних поет╕в
В╕рш╕, з╕бравши сльози й см╕х,
Ведуть нас од пад╕нь до злет╕в.
 Ми майже звикли до ганьби,
 А злет╕в здавна нам браку╓,
 Тому похмуро╖ доби
 Поет шабл╕ сво╖ гарту╓.
Як тая шабля розбива╓
Байдужости ╕ржав╕ лати,
В пробуджених серцях луна╓ —
Нехай живе Вкра╖на-Мати!
 Шабель-рядочк╕в не зупинить
 Ан╕ на мить др╕бний н╕кчема,
 ╤ полум’яний в╕рш полине
 Над кра╓м — р╕дним та зеленим!..

В╤ДЧУЙМО КРИЛА!

Поглянь — найвищо╖ хмарини
Лет птаха в╕льного сяга╓.
Спливають хвилями години,
А в╕н у небесах ширя╓…
Його польоту переду╓
Та мить, що все ╕ визнача╓:
Птах крила сво╖ налашту╓,
Враз стане гордим… ╕ зл╕та╓!
Не забувай н╕ на хвилину,
Що право зватись укра╖нцем
(Кажу, як другу або сину) —
В╕д Бога, а не за черв╕нц╕.
Це — щастя ╕ випробування,
Й безмежна горд╕сть за Вкра╖ну…
Колись залишимо вагання,
В╕дчу╓м крила та полинем
Й сам╕ до хмар…

НАШ╤ ГАСЛА

Ми г╕дно проживем з тобою
В╕дведену нам низку л╕т…
Мол╕мося, щоби з б╕дою
Не перетнувся наш пол╕т.
Одв╕чне — Бог ╕ Укра╖на,
Земля, де хвилями жита…
Нагаду╓мо доньц╕ й сину
Ми гаслом цим про сенс життя.
Хай недруг пророку╓ часом
Загибель нац╕╖ й кра╖н╕…
Натом╕сть знов луна╓ гасло
В╕д серця — Слава Укра╖н╕!
Могутн╕м громом загуркоче,
Мов гр╕зного вулкана лава:
Хто вол╕ над усе захоче,
Враз вигукнуть — Героям слава!
* * *
Над╕╖ смолоскип
Нам висв╕тлив дорогу,
А там вже й день ясний
╤де на допомогу!
Мине доба страшна
Зневаги та знев╕ри,
╤ буде вс╕м см╕шна
Чужинська хижа в╕ра.
Мов криця надм╕цна,
Постане правда щира.
Пов╕р: душ╕ ц╕на —
Така ╓ зради м╕ра!..

м. Харк╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13445

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков