Версiя для друку Обговорити в форумi

Поезія

Літературне псевдо Петро Джерелянський (деякі друковані матеріали цього ж автора мають підпис Юрій Зайців) обрав собі сучасний український театрознавець, публіцист і поет Юрій Величко, дитинство та юність якого пройшли в Люботині. Для тих, чиє життя пов’язане з Люботином, не треба пояснювати, звідки походить таке псевдо, бо назву «Джерело» здавна носить один з історичних районів цього мальовничого слобожанського міста.
Немає підстав вважати, нібито творчий доробок Петра Джерелянського, який постійно живе і працює в Харкові, перебуває в такому собі «інформаційному затінку». Навіть приблизний підрахунок свідчить, що загальний наклад публікацій самих тільки його віршів у вітчизняній періодиці вже склав понад три мільйони (!) примірників...
Поетичні уподобання Джерелянського чітко визначені — він не раз наголошував на своїй відданості невмирущим традиціям, започаткованим Тарасом Шевченком і продовженим та розвиненим уже в ХХ столітті Євгеном Маланюком. Не є випадковим і відчутний вплив поезії Райнера Марії Рільке, творче світосприйняття якого Джерелянський вважає спорідненим своєму власному. Вірші патріотичного спрямування, роздуми про одвічні християнські цінності, про кохання й довершену красу природи органічно співіснують, бо є віддзеркаленням непростого, але гармонійного внутрішнього світу ліричного героя, народженого уявою мистця...
Ще кілька слів про життєвий і творчий шлях Петра Джерелянського. Здобувши освіту на історичному факультеті Харківського державного університету, він вдало сполучає журналістську діяльність із дослідницькою роботою в царині театрознавства та поетичною творчістю... Вивчає особливості театрального синтезу в українському сценічному мистецтві (в історичному контексті). Працював кореспондентом, відповідальним секретарем, літературним редактором у харківських виданнях. У 2004-2006 роках — головний редактор журналу «Губернія». Від 2007 до 2011 року — літературний редактор всеукраїнської газети «Сільський вісник».
Численні публікації знаного по всенькій Україні автора (статті, рецензії на вистави, творчі портрети мистців тощо) в наукових збірниках, журналах «Український театр», «Музика» (Київ), «Визвольний Шлях» (Лондон, Київ), «Березіль», «Губернія» (Харків), «Просценіум» (Львів), у газетах «Урядовий кур’єр» (Київ), «Панорама», «Харків’яни», «Слобідський край», «Український простір» (Харків) та інших часописах стали вагомим внеском до вітчизняного мистецтвознавства. Відзначений 2005 року творчою «муніципальною» премією імені Григорія Квітки-Основ’яненка Харківського міськвиконкому (в галузі театральної критики та театрознавства), неодноразовий лауреат обласних журналістських конкурсів «Часопис».
А 2011 року Петро Джерелянський став одним із переможців конкурсу імені Олександра Масельського на кращий літературний твір (у номінації «публіцистика»), що його тоді вп’яте проводила Харківська обласна рада. Премію та звання лауреата він отримав за збірку есеїв «Із театрального літопису».
...Для багатьох українських школярів перша в їхньому житті мандрівка до минувшини рідного краю відбувається за надрукованою масовим накладом книжкою (Величко Ю.П. Україна. Сторінки історії. — Харків: Ранок, 2008. — 128 с., іл.; Російською мовою — 2011). А справді універсальним довідковим посібником (для читачів різного віку) стало енциклопедичне видання під назвою «Чарівна Україна. 5000 фактів» (Величко Ю.П., Клімов А.А., Стрєлков Д.Г., Цеханська О.Ф. — Харків: Ранок, 2009. — 336 с., іл.).
А ще — він є одним з авторів унікальної розвідки, в якій досліджується історія виробництва солодощів у Харкові — від часів заснування міста й до сьогодення (Вікторія Іващенко, Олена Марченко, Петро Джерелянський. Історія солодкого життя. Ювілейне видання. За редакцією А.А. Коваленко. — Харків: РА «Іріс», 2010. — 240 с., іл.). Про розмаїття ж «особистих» уподобань публіциста й поета свідчить хоча б захоплення парашутним спортом (має на своєму рахунку майже п’ятсот різних за своєю складністю стрибків, входить до Національної федерації парашутного спорту України)...

Степан САПЕЛЯК
(З передмови до книги П. Джерелянського «Надії смолоскип», січень 2012 р.)

Петро ДЖЕРЕЛЯНСЬКИЙ
НАДІЇ СМОЛОСКИП
* * *
Ні, не простим буденним словом —
Карбованим рядочком вірша
Волію думку передати,
Котрій в душі моїй затісно.
Немов легіонер суворий,
Верлібр на допомогу прийде,
Або як подружку покличу
Красуню-риму на гостини…
І нічогісінько не втратить
Та думка на шляху від серця
До серця братнього — й брехнею
Вже не обернеться. Підкаже
Мені натхнення — як звичайні
Слова ураз перетворити
На віршів сяюче намисто!
* * *
Розкута думка, розум вільний.
Здається, більшого й не треба…
Обрати лет чи рух повільний?
Хтось на землі —
надійний, сильний,
А когось змалку вабить небо…
Мені завжди було замало
Самою мрією прожити:
Волів, щоб слово чином стало —
Від лиха друга врятувало,
Убивцю встигло зупинити…

ЕЛІТА

Волів це слово геть не знати:
Холодне, ніби сяйво грає, —
Еліта. А довкола — «мати,
Кохана, рідний край…» — лунає.
 Еліта нації… Машкари
 Замість облич повизирали.
 Не люди, а якісь примари
 Зловісним натовпом постали.
Але як вітерець ранковий
Розвіє враз нічні тумани,
Так погляд, змалку нам знайомий,
Потвор тих викриє оману.
 Шляхетні не за родоводом,
 Багаті духом, а не крамом,
 Шевченко і Бандера — згодом
 Відкриють всім, що буде з нами…

СЕРЦЯ ПОВСТАНЦІВ
Дух, що тіло рве до бою…
Іван Франко

Запам’ятаймо ці обличчя —
Подібних вже повік не буде.
Хай проминуть роки, сторіччя,
Героїв цих вшанують люди!
 Спокійний погляд, скроні сиві
 І, наче тесані з граніту,
 Суворі обриси й красиві…
 Підзвітні Господу та Світу,
Незламні духом. Таборами
Та чергами зі скорострілів
Їх ворог не зробив рабами…
То воля Божа, що вціліли.
 Серця знов їхні калатають,
 Як прапори червоно-чорні
 Врочисто містом пропливають —
 Прекрасні, грізні, непоборні!
Та, придивись, — мала сльозинка
(Ніхто крім тебе й не побачить)
Виблискує, немов льодинка,
Бо серце у героя плаче…
 Вогняний вихор, що вже віє
 (Не стріне ворог сонця вранці!),
 Своїм теплом нехай зігріє
 Серця нескорені повстанців...

НАДІЯ

Розмай квітковий навесні
Щораз хвилює,
Бо не в далекій стороні
Краса вирує —
 Дерева, квіти, водограй,
 Як дивна мрія!
 Це — рідний Український край,
 Моя надія...
Надія кожного із нас
На світлу днину,
Де вічність — нам для щастя час,
А не година...

ЛІТО МОЛОДЕ

У червні літо — молоде,
Зелене, свіже, мов вітання,
І сонце світить, дощ іде,
Неначе вперше та востаннє!
 Скарби збирати ще не час —
 Господар-серпень свої скрині
 По вінця виповнить для нас.
 Так є — одвіку і донині!
І для весіль ще не пора,
Бо треба Покрови діждати
Закоханим. Життя — не гра,
Звичай годиться шанувати! 
 Кохати — аж до забуття —
 Ніхто й ніщо нам не завадить,
 І саме в тому сенс життя,
 Щоб діяти, як серце радить!
Хай осінь щедро з року в рік
Безцінний досвід нам дарує,
Та все одно (забудьмо вік)
В душі червневий пал вирує!

ГРОЗУ ЗУСТРІНЬМО!

Гроза червнева, мов забава
Для лицаря перед борнею —
Яскрава спалахне заграва,
І грім над ненькою-землею
Творцеві пророкоче славу!..
 А козаченько (ще хлопчина)
 До битви першої крокує.
 Кохана жде його дівчина,
 І він їй серцем салютує
 (Либонь, була на те причина…).
Не дукачі та самоцвіти
Коханій привезе з походу,
Нев’янучої слави квіти —
Козацькому оздоба роду!
Вже час і нам грозу зустріти…

БАГАТТЯ

Розпалюють господарі багаття.
Горить сухе бадилля, як омана —
Примарна мрія
 про райочок хатній…
Пухнастий килим з диму і туману
 Долиною розляжеться до ранку,
 Приспить жалі й тривоги
 нескінченні
 (Вони до нас вертають
 щосвітанку),
 І знову дні полинуть навіжені…
Мені ж нагадують багаття ті осінні
Про вогнища козацькі
 та про ватри,
Повстанцями розпалені, як зимні
Вітри овіяли нескорені Карпати.
 Рішуче відкидай буденність сіру —
 Повіриш в себе, прийде і завзяття.
 Не відцураєшся
 прабатьківської віри —
 Збагнеш: хто вороги тобі,
 хто — браття.

ТИ ВИНЕН!
…Єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Конституція України

Кажу: ти винен, мій народе, —
Розтринькав сам свої скарби,
І ясні зорі, й тихі води
Паплюжать зайди та раби.
 Ти віру батьківську зневажив —
 Як наволоч прийшла червона,
 То ідоли поганські вражі
 Звелись до неба на колонах…
Дозволив відібрати мову —
Згубити свою вічну душу…
Нема про що вести розмову,
Як слово згадувати мусиш.
 Навіть кордон одвіку славний
 Нам перекраяли чужинці.
 Дарма… Від Вісли і по Каспій —
 Терен наш, браття-українці!
Тебе вбивали і брехнею,
І кулею, й голодомором —
Всією не піднявсь землею,
Щоб кров’ю змити рабства сором…
 То не чекай свого Месію,
 Він забарився у дорозі,
 Облиш підступну й злу Росію —
 Зустрінь майбутнє на порозі!
Майбутнє без зрадливих друзів,
Без недостойних зайд при владі,
Де люди у невпиннім русі
Служити Господеві раді!
 Кажу: ти винен, мій народе...
 Зізнаймось в цьому, українці
 (Хай свідками —
Творець, Природа),
 Перед собою наодинці…

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Коли останнє сподівання
На перемогу геть зникає,
Та страх і вижити бажання
Всім душу й серце обіймає,
 Тоді і постають Герої, —
 Шляхетні, мужні та завзяті, —
 Які спокутувать готові
 Провину зрадників поганих,
Хто славну Січ віддав без бою,
Хто ладен був Москві служити,
Хто, замість смерти у двобої,
Обрав можливість тихо жити...
 Такі не варті навіть згадки,
 Героям — слави й шани дзвони!
 Під Крутами були десятки,
 Через УПА пройшли мільйони!
То будь і ти нащадком гідним
Тих, у кого серця крицеві, —
Як потерпає край твій рідний,
Про нього дбай, а не про себе!

НЕ ДАЙ ЗАҐРАТУВАТИ ДУШУ!
Та й списую Сковороду…
Тарас Шевченко

Казав колись філософ мудрий:
— Усе, що трудне, — непотрібне,
А все потрібне є нетрудним…
Повір мені, мій брате рідний,
По духу радше, ніж по крові,
Що вільно мріяти й творити
Мені — як жити у любові,
Як про кохання говорити!
А от рабом мізерним стати…
Душа б одразу заболіла,
Бо думка, кинута за ґрати,
Помре, хоч житиме ще тіло.
Прислухайся до мене, брате, —
Схилитись нібито і можна,
Але піднятися та встати
Уже не будеш ти спроможний…
Хтось прагне волі, хтось — не дуже.
— В чім річ? — Запитувати мушу.
Тоді лише ми вільні, друже,
Як не ґратовано нам душу…

ПРОСТИ НАПАДНИКА

Прости, мій друже, окупанта —
З того підступного десанту,
Що шле на нас лихий сусід
(Ганьбою вкритий той похід!).
Ти зваж на те, що його мати
Не вчила сина убивати,
Молила бути незлобливим…
Дарма, бо він вподобав силу.
А десь, можливо, є дівчина,
Довірлива, немов дитина, —
Зустріти мріяла героя…
Обрав не розум він, а зброю.
Пробач знущання та наругу,
Пробач йому загибель друга,
Якому б жити, — не старий…
Прости… Але спочатку вбий!

НЕМАЄ ПРОЩЕННЯ
Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
Декалог українського націоналіста

Усе Господь тобі пробачить,
Як щире каяття побачить…
Немає прощення для того,
Хто зле щось мовить проти Бога
Або ганьбить свою країну
(Болить, болить за Україну!).
 Я ворогові при нагоді
 Правицю сам подам — і годі,
 Вже друзі ми, не вороги.
 А недруг Нації? Й ноги
 Моєї сліду він не годен,
 Ніколи серед них і жоден
 Не буде прощений Творцем.
 Подумай, друже мій, про це…

МИ РІДНІ, ХОЧ І НЕ ПО КРОВІ

Коли поезія — є мова,
Якою нам говорить Бог,
То чути щиру ту розмову
Спроможна не одна із двох
 І не одна з десятків, сотень,
 Чи навіть тисяч душ шляхетних…
 Є купка обраних, де кожен
 Путь із пасток шукає темних.
Таких (ми рідні не по крові)
Не більш кількох — на весь народ…
Так… Але чи й ті готові
Промовити, що вклав Господь
 У їхнє серце? Чи не скриють
 Навіки правдоньку святу?
 І те, про що самі лиш мріють,
 Як спільну не назвуть мету?..
Не здатні часом ми збагнути,
Хто блазнем є, а хто — пророк,
Що словом може повернути
Ланцюг подій, змінити строк…
 Не прагни слави, побратиме,
 Поміж сучасників своїх.
 Поперед тебе успіх йтиме,
 Нащадки — то брати твої!..

ШАБЛІ ПОЕЗІЙ
Як в нації вождя нема,
Тоді вожді її — поети...
Євген Маланюк

Бог мову дав — одну на всіх,
Та лиш від обраних поетів
Вірші, зібравши сльози й сміх,
Ведуть нас од падінь до злетів.
 Ми майже звикли до ганьби,
 А злетів здавна нам бракує,
 Тому похмурої доби
 Поет шаблі свої гартує.
Як тая шабля розбиває
Байдужости іржаві лати,
В пробуджених серцях лунає —
Нехай живе Вкраїна-Мати!
 Шабель-рядочків не зупинить
 Ані на мить дрібний нікчема,
 І полум’яний вірш полине
 Над краєм — рідним та зеленим!..

ВІДЧУЙМО КРИЛА!

Поглянь — найвищої хмарини
Лет птаха вільного сягає.
Спливають хвилями години,
А він у небесах ширяє…
Його польоту передує
Та мить, що все і визначає:
Птах крила свої налаштує,
Враз стане гордим… і злітає!
Не забувай ні на хвилину,
Що право зватись українцем
(Кажу, як другу або сину) —
Від Бога, а не за червінці.
Це — щастя і випробування,
Й безмежна гордість за Вкраїну…
Колись залишимо вагання,
Відчуєм крила та полинем
Й самі до хмар…

НАШІ ГАСЛА

Ми гідно проживем з тобою
Відведену нам низку літ…
Молімося, щоби з бідою
Не перетнувся наш політ.
Одвічне — Бог і Україна,
Земля, де хвилями жита…
Нагадуємо доньці й сину
Ми гаслом цим про сенс життя.
Хай недруг пророкує часом
Загибель нації й країні…
Натомість знов лунає гасло
Від серця — Слава Україні!
Могутнім громом загуркоче,
Мов грізного вулкана лава:
Хто волі над усе захоче,
Враз вигукнуть — Героям слава!
* * *
Надії смолоскип
Нам висвітлив дорогу,
А там вже й день ясний
Іде на допомогу!
Мине доба страшна
Зневаги та зневіри,
І буде всім смішна
Чужинська хижа віра.
Мов криця надміцна,
Постане правда щира.
Повір: душі ціна —
Така є зради міра!..

м. Харків

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2014 > Тема "Душі криниця"