Версiя для друку Обговорити в форумi

ОТАК ЖИВЕМО...

Ще недавно мене дратувало в устах українських чиновників – доморощених поліглотів слово «дежавю», нібито їх теж чомусь навчав «мусьо Лябе, француз убогий». А тепер і сама рада вживати це слово, тим більше, що явище це, здається, швидше не французьке, а українське.
Ось стоїмо ми з моєю ще міцненькою матір’ю в черзі до міськвиконкому. Це процедура, пов’язана з Павлівською реформою, а ще – з грошовими вкладами, точніше не скажу, пам’ятаю лише про нереально короткий термін, в який мали вкластися люди, і відчуття всезагального страху, тривоги, що наближало до стану психозу, коли готовий вистрибнути із вікна, лише б нарешті вивільнити душу від цих переживань.
Пам’ятаю і цілодобові черги біля універмагу, особливо вразили чомусь невеличкі дамські сумочки фіолетового кольору, яких давали по п’ять в руки і які не підходили практично до жодного вбрання. Тож я давалася диву, чому не виявилося нікого, кому б не сподобався колір сумки і хто б відмовився від покупки.
Тоді я ще не знала, що колись і сама мріятиму хоча б про таку, бо змушена буду на довгі роки перейти виключно на целофанові пакети. А цей час виявився вже не за горами: наші ощадні книжки були заблоковані, а готівка, що лишилася на руках, перетворилася на порох, бо якщо раніше мені на день вистачало троячки, то тепер було потрібно не менше мільйона. А якщо врахувати, що з 1 січня 1992 року мене витурили з роботи, з якої я мала намір піти хіба що на пенсію, а моя мати не отримала жодного соціального статусу і жодної матеріальної підтримки, то в хаті не водилося ні троячок, ні мільйонів. Принижена, роздавлена, я почала підряджатися на будь-яку тимчасову роботу до знайомих, котрі переважно розплачувалися зі мною не за сучасними цінами, а за радянськими стандартами, але все ще вірила – скоро життя налагодиться, наша улюблена держава не може залишити людей у такій скруті...
Потім у всьому стали винити «біловезьких зубрів» та «нєзалєжну». Так почали закладатися підвалини антиукраїнської катастрофи. В масову свідомість українців вживлялася ідея про те, що Росія так і лишилася часточкою Радянського Союзу, нашою благополучною Батьківщиною, недарма ж вона оголосила себе її правонаступницею. Тож не випадково саме з Росією пов’язували ми і подальшу долю своїх радянських заощаджень, які чи то пішли на підтримку її економіки, чи збагатили російську еліту, чи просто чекали слушної можливості, аби повернутися у проіндексованому вигляді до своїх власників.
Бо далеко не кожному в Україні дісталася хоча б «Юліна» чи «Вітіна» тисяча. На право її одержання маю цілий стос документів, датованих 29 жовтня 2012 року. А скільки було змарновано на це часу і нервів!
Але, будучи реалісткою, завітала я до «Ощадбанку» не за тим, щоб поговорити про обіцяні і не обіцяні мені радянські гроші – туди вже десять років перераховували матері грошову допомогу на придбання вугілля, дров і балонного газу. Накопичилося аж 3100 грн. – це в середньому по 100 грн. на рік. Якщо врахувати, що останнім часом тонна вугілля коштувала близько 2000 грн., складометр дров – 500 грн., то ще й залишалося на два балони газу по 300 грн. Отож про десять років не скажу, а на одну зиму при суворій економії цього б вистачило.
На той момент в «Ощадбанку» розпочалася компенсаційна робота з повернення вже не радянських, а українських вкладів, і біля нього юрмилася сила-силенна людей, здебільшого стареньких. У приміщення нікого не впускали, і вони покірно мокли під дощем, що дедалі ряснішав. Потім люди почали «самоорганізовуватися», складати списки, вишикувавшись за течією Салгіру. А попереду у них було ще стільки тортур! Та найголовніше те, що не менше половини з них, як і я, насамкінець спіймають облизня. Завдяки моїй родичці, яку щойно вирядили з керівної роботи в «Ощадбанку» через досягнення нею 55-ліття, я потрапила до приміщення однією із перших, де з’ясувалося, що ні мені, ні моїй матері тут ніхто нічого не винен. Радянські ощадні книжки правонаступники Радянського Союзу взагалі порадили викинути, бо на них «лишилися копійки». А я ж за перші двадцять років своєї праці накопичила там «на щастя, на долю» понад 7 тис. рублів і далеко не є в цьому відношенні рекордсменкою.
Минуло понад двадцять років. Нові люди вже не боялися «Ощадбанків», а старі змушені були з ними змиритися, бо сюди переводили їхні зарплати і пенсії. До захоплення Криму Росією, окрім невеличкої купки заколотників, ніхто до серйозних змін не готувався. Та і ще напередодні референдуму мало хто уявляв його наслідки. Втім, найбільший у Криму «ПриватБанк» вже 17 березня оголосив про неможливість функціонування на території чужої держави. Ось воно, справжнє українське «дежавю»!
Тільки цього разу в «ПриватБанку» лежали не просто мої гроші, це були і залишки працездатних років та здоров’я, і ліки, без яких вже не прожити й дня, і реальна можливість піти нарешті на пенсію, а не полізти в зашморг, і бодай шанс хоч трохи витягнути з руїн своє житло, куди, соромлячись, вже не викликаю навіть «Швидкої допомоги». Бо відібрати гроші у відносно забезпеченої молодої людини це зовсім не те, що відібрати їх у беззахисного злидаря.
У стані суцільного стресу провела понад два місяці і лише 23 травня, в останній день роботи компенсаційної комісії, нарешті змогла задовольнити всі її вимоги і одержала надію на відшкодування своїх коштів російським банком. Та віри в те не маю і зараз.
Бо країна, в якій ми опинилися, є дійсно абсолютно непередбачуваною. Ось, скажімо, кримчанам на найвищому рівні пообіцяли, що гривня буде функціонувати поряд з рублем аж до 1 січня 2016 року. І раптом цей термін скоротили в 10 разів, на все про все залишивши людям менше, ніж два з половиною місяці. Хоча дехто того рубля ще й в руках не тримав, а якщо і тримав – здачу йому видавали неодмінно в гривнях, не маючи дрібних купюр.
Ніч з 31 травня на 1 червня сімферопольці провели в супер- і гіпермаркетах. Працювали всі каси, але черги все одно тягнулися від виходу до самих прилавків. Люди збували гривню. Її, звичайно, можна було і обміняти (про це невтомно співали ЗМІ), але якщо в обмінному пункті навпроти гривні можна було побачити суму в 3,4-3,6 руб., це зовсім не означало, що таким і є реальний обмінний курс. Після певних математичних маніпуляцій гривня значно «легшала», перетворюючись на 2 руб. 70 коп.
Не подобається молоді й те, що картка для мобільного телефону за російськими стандартами дорівнює вже 50 гривням з подальшими комісійними. А переважна частина населення в шоці від подорожчання чи не всіх товарів, перед яким одразу ж блякнуть обіцяні підвищені зарплати і пенсії. Ось що пише про це, наприклад, газета «Крымская правда», яку ніхто не насмілиться звинуватити в проукраїнській заангажованості:
«Минагропромполитики пояснило причину повышения цен на ряд продовольственных продуктов в Крыму тем, что российские предприниматели закупают продукты и вывозят их в Россию. При этом цены в РФ в среднем на 30-40% выше по разным товарным позициям, чем в Украине».
А в газеті «События» йдеться вже про 40-50%.
Ну а те, що у когось підвищились на певний відсоток зарплати (а у більшості – ні!), не лише не поліпшить економічної ситуації в новому «федеральному окрузі», але й не врятує його населення від подальшого зубожіння.
Намагаючись уповільнити цей процес, а також вберегти регіон від дефіциту продуктів, як повідомляється у «КП», на сьогодні кримська влада заборонили вивезення борошна, олії, цукру, круп, яєць, молочних продуктів, консервів, спирту тощо. І тим більше дратує «побачене» кореспондентами телеканалу «Росія-24» «изобилие» товарів на полицях магазинів у центрі Сімферополя, де вони знайшли 70 видів молочної продукції, 80 видів одних тільки сирів, а асортимент ковбасних виробів перевалив далеко за сотню. Щоправда, ні самого магазину, ні його вивіски телеглядачам не показали, і швидше за все зйомка проводилася десь у Москві. Та й чому дивуватися? На цьому телеканалі навіть нібито розпізнають вбитих вояків української Національної гвардії по виколотих свастиках та іншій фашистській символіці на їхніх тілах, а маніпуляції з магазинами – це просто невинна забава.
Лише один раз за ці три місяці я стала свідком «хвилини гніву», якій піддалася одна з телеведучих «РЕН» ТБ. Тож не дивуюся, що цієї журналістки більше побачити мені не вдалося. Жінка зізналася, що новоутворені республіки на сході України не визнала навіть сама Росія, яка щойно посилила своє законодавство, пов’язане із сепаратизмом. І, коментуючи події у «так званій» Донецькій республіці, ведуча не приховала, що її «народним губернатором» став політтехнолог із Москви Олександр Бородай. Торкнулася вона і питань фінансового навантаження на власну економіку, яке спричинила російська агресія, взявши за точку виміру колосальні фінансові витрати, в які обійшлася Росії остання олімпіада – 1-1,5% ВВП. Журналістка, що заручилася думкою експерта, вважає аналогічною і ціну за Крим, включаючи кошти на його облаштування. Ще одна «олімпіада» — це шкода від штрафних санкцій, яких завдали Росії Америка та країни Євросоюзу, хоча ми постійно чуємо, що ці санкції нібито не болісніші комариного укусу. Згідно з думкою фахівців, не меншими економічними втратами обійдеться для країни-агресора й «допомога сепаратистським регіонам».
Тож не будемо зациклюватися на російських ковбасах, якість яких останнім часом значно виросла, оскільки відповідними службами було заборонено продавати ковбасу, до складу якої входить менше… 5% м’яса. Віднедавна її виробники мусять вказувати його вміст у сертифікатах якості. На час виходу цієї постанови я мала нагоду вивчити «паспорт» нашої дніпропетровської «Любительської» ковбаси. До неї увійшло 80% м’яса і 20% свинячого сала. І жодного грама – сої, туалетного паперу та інших речовин, що покликані прикорочувати наше життя.
Але перед смертю не надихаєшся. Не запастися ні ковбасами, ні крупами, ні навіть горілкою. Не багатьом господиням вдалося схитрувати і під час оплати комунальних послуг. Коли все навантаження після закриття українських банків лягло на поштові відділення, клієнти спочатку вичікували, не маючи ні бажання, ні часу марнувати дні в півтисячних чергах. А кримська преса ще й під’юджувала: «Вам в Крыму не место!». Це про українські банки, їхні відділення та ощадкаси, завдяки яким комунальні платежі оперативно потрапляли за місцем призначення. А по ДТРК «Крим» кілька разів транслювалася безневинна інформація про те, як сумлінно працюють ощадкаси при «Крименерго», ЖЕО, «Водоканалі» та інших закладах, що надають кримчанам комунальні послуги. Але клієнти чомусь вперто прямують до поштових відділень, де найбільші черги утворюються в Севастополі і зросли вони аж у 19 (!) разів. Цікава цифра, чи не правда? Виходить, що ситуація там моніторилася і раніше, виводилося середнє арифметичне, і ось тобі результат, який не підлягає сумніву.
Життя змусило мене провести власне розслідування після того, як до нас завітали два кремезних чоловіки відрізати світло. Ситуацію врятувало те, що вдома була тільки мати, а я там не прописана. Взагалі ж того дня ці «князі темряви» нашкодили людям чимало – кажуть, напередодні попереджали по радіо про активізацію боротьби зі злісними боржниками.
Вкотре навідавшись до себе на пошту, я з’ясувала, що черга зросла там не у 19, а більш як у 50 разів. Тож хоч мене і записали 160-ою, та запевнили, що до закриття пошти мені не впоратися, а настане новий день, буде й новий список. Телефоную в «Крименерго»: де там ота спеціалізована каса? Немає. Як дочекатися черги людині, якій 95 з половиною років? Мовчки. Телефоную в Міністерство соціальної політики. Радять виходити на начальство місцевих Територіальних центрів соціального захисту. Це замість того, щоб звернутися туди самим і віддати необхідне розпорядження.
Питання вирішую з допомогою скромної корупційної схеми – усього за 100 грн. І це щастя, бо не просто знайти «партнера по бізнесу», який з твоїми грошима не накиває п’ятами. Але не обходиться і без додаткового розчарування. «Кримпошта» припинила приймати платежі у гривнях за тиждень до встановленого строку. Бо чому це — всім усе можна, а їй – ні?
Ось і мотається народ по магазинах у надії корисно вкласти залишки нереалізованої гривні. Майже як тоді, коли купляли, не моргнувши, по п’ять фіолетових сумочок.
Але є й інші громадяни – смертельно отруєні російською пропагандою. На них скаржиться продавець свіжого хліба, яка змушена давати здачу гривнями, бо дрібної російської валюти бракує. Дехто з агресивних покупців просто кидає ці ненависні гроші ненависної держави жінці в обличчя. А ті, хто керується не лише емоціями, але й читає різнобічну пресу, знають: життя в Україні не зовсім таке, як про нього сьогодні брешуть, воно значно дешевше, а там, де відсутнє російське втручання, ще й комфортніше, ніж у Криму.
Вартість сирів у нас дорожча, ніж у Києві, на 30-50%, вершкового масла — на 30-40%, вартість сиру (творогу) – на 20-30%, свинини – на 20%, цукерок – на 20%. За даними Держстату, продукти харчування з початку поточного року в Криму подорожчали на 26,4-46,4%. І це у той час, коли справжніх російських цін ми поки що не бачили!
Головна причина зазначених негараздів, про які просто не можна було не згадати, це, на думку російської влади, — труднощі перехідного періоду, які, до речі, вона обіцяла мінімізувати. Не будемо вже поширюватися про проблеми, пов’язані з водопостачанням, електроенергією, мобільним зв’язком, як і про той страх, що дедалі зростає в душах матерів хлопчиків-підлітків, коли жінки чують, що Крим невдовзі стане прибутковою гральною зоною. Про те, із чиїх кишень надходять такі прибутки, добре знають матусі, чиї діти «підсіли» на гральні автомати ще в 90-ті роки. Бо й досі не всі ще розрахувалися з боргами.
Від тих, хто ще кілька місяців тому готовий був волати на увесь світ, що Крим годує всю Україну, його нова господиня Росія не приховує – регіон збитковий і щороку потребуватиме мільйони бюджетних вливань. Тому мусить вчитися заробляти сам. А азартні ігри – цілком легальний бізнес, навіть не проституція, тож на деякі можливі незручності доведеться кримчанам закривати очі.
Та з часом, ймовірно, все дійсно-таки налагодиться. Головне – пережити перехідний період. Зрештою, таким перехідним періодом є і саме людське життя.

Тамара СОЛОВЕЙ

На фото: черга біля «Приватбанку» у Сімферополі

ТИМ ЧАСОМ... У Криму зі сховищ «Ощадбанку» викрали 300 кілограмів золота. Про це повідомив міністр юстиції України Павло Петренко. «700 мільйонів гривень у вигляді активів та близько 2 мільярдів у вигляді іпотечних зобов’язань перед Нацбанком, плюс 4 мільярди готівки у сховищах НБУ... Всі ці вкрадені кошти на суму близько 6 мільярдів гривень зарахували до своїх золотовалютних резервів у Нацбанку Росії», — заявив П. Петренко.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "З потоку життя"