"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2014 > Тема "Українці мої..."
#22 за 30.05.2014
В╤Д НАРОДУ ╤ ДЛЯ НАРОДУ
Поет ╕ час
Вадим Дмитрович Крищенко (народився 1 кв╕тня 1935 року в Житомир╕) – укра╖нський поет-п╕сняр, народний артист Укра╖ни, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни, лауреат л╕тературно-мистецьких прем╕й ╤вана Нечуя-Левицького, Андр╕я Малишка, Дмитра Луценка. Автор близько 40 поетичних книг та понад 900 п╕сень. Вадим Крищенко – кавалер багатьох державних нагород – орден╕в, зокрема, Ордена Ярослава Мудрого V ступеня, «За заслуги» ╤╤ ╕ ╤╤╤ ступен╕в, Ордена Трудового Червоного Прапора, найвищо╖ ки╖всько╖ в╕дзнаки «Знаку Пошани»; церковних орден╕в – найвищо╖ нагороди Укра╖нсько╖ православно╖ церкви Ордена Андр╕я Первозванного, Ордена Святого Володимира, багатьох в╕дзнак громадських орган╕зац╕й. Йому неодноразово присуджувалося звання «Кращий поет-п╕сняр Укра╖ни». Вадим Дмитрович — професор кафедри культуролог╕╖ Нац╕онального ун╕верситету б╕оресурс╕в та природокористування Укра╖ни та сп╕вроб╕тник Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету технолог╕й та дизайну, автор сценар╕╖в багатьох в╕домих мистецьких заход╕в, зокрема, святкування 10-л╕ття Незалежност╕ Укра╖ни на Хрещатику, Дн╕в Укра╖ни на М╕жнародному фестивал╕ «Слов’янський базар у В╕тебську». Його авторськ╕ концерти неодноразово в╕дбувались не лише в Нац╕ональному палац╕ мистецтв «Укра╖на», але й у престижних залах багатьох м╕ст Укра╖ни за участ╕ кращих виконавц╕в. Однак поет добре розум╕╓, що в творчост╕ головне не звання, а – ╕м’я.
…Це ж треба так: прийшов подивитися концерт Вадима Крищенка у палац╕ «Укра╖на», в╕дпочити, так би мовити, душею, а ось сиджу й сльози сам╕ по соб╕ котяться. Та ви сам╕, читач╕, вчитайтеся у ц╕ бентежн╕ слова, без музики – щемно╖ й тако╖, що бере за живе, – не думаю, що губи не здригнуться:
Звучала скрипка, звучала — тривожно ╕ н╕жно, Звучала скрипка, звучала — побожно ╕ гр╕шно, Звучала скрипка, звучала — небесна сила. Струна замовкла — луна лишилась, лишилась.
Як в╕домо, в╕ков╕ рубеж╕ во╕стину народних поет╕в завжди зб╕гаються з л╕н╕╓ю ╖хнього творчого вогню, де багато мудрост╕. Вона для Вадима Крищенка — як в╕рний поводир на довгому шляху, де пори року й час, прожите й пережите в╕длит╕ в м╕цн╕ ц╕л╕сн╕ рядки. Над п╕снею треба профес╕йно працювати — узгоджувати слово з мелод╕╓ю, з вокальними можливостями виконавця. Профес╕онал — це той, хто веде п╕сню в╕д початку до к╕нця, «сидить на записах», п╕дказу╓ сп╕ваков╕, на чому в╕н хот╕в би наголосити. Але яка б не була його творча чи житт╓ва стежина, в╕н на перше м╕сце ставив любов до материзни, Укра╖ни, людей… П╕сля зак╕нчення ун╕верситету Вадим Крищенко певний час перебував на журнал╕стськ╕й робот╕. У 1963 роц╕ побачила св╕т його перша зб╕рка поез╕й «Тепла прор╕сть». Нин╕ поетичний ужинок Вадима Крищенка становить, як писав, б╕льше 40 зб╕рок, але окремо сл╕д вид╕лити книги для д╕тей. Зб╕рочка в╕рш╕в для дошк╕льнят «Паперов╕ човники», яка вийшла у 1972 роц╕, була першою спробою в дитяч╕й л╕тератур╕ Вадима Дмитровича. Ця зб╕рочка сподобалась читачам, власне, маленьким слухачам та вихователям, ╕ це надихнуло Крищенка писати в╕рш╕ для д╕тей ╕ дал╕. З-п╕д його пера вийшли так╕ зб╕рки в╕рш╕в для дошк╕льнят, як «Сонячне яблучко» (1973), «Ласкав╕ пром╕нц╕» (1975), «Завтра в школу» (1978) та багато ╕нших. Для д╕тей Вадим Дмитрович нав╕ть написав художн╕й нарис «У м╕стечку чудес» (1977), в якому ц╕каво розпов╕в про виставку досягнень народного господарства Укра╖ни. Лог╕ка д╕й Крищенкового серця вив╕рена самою долею: скаж╕мо, в╕рш╕ «В╕йна», «Пам’ять» ╕ «В╕чна мати» стоять у зб╕рках поруч. Лише тринадцять було Вадимов╕, коли померла мама Ганна Гаврилюк. А батько Дмитро Крищенко назавжди в╕д╕йшов уже п╕сля в╕йни, яку зак╕нчив командиром гаубично╖ батаре╖ на Першому укра╖нському фронт╕. Повернувся додому з бойовими орденами ╕ гарячим осв╕тянським поривом. Тож не загубилися в щемливому багатоголосс╕ п╕сень та в╕рш╕в Вадима Крищенка н╕ батько, н╕ мати, н╕ друз╕, н╕ радост╕, н╕ тривоги р╕дно╖ земл╕... Бо все це вм╕ща╓ться м╕ж минулим ╕ майбутн╕м:
Укра╖но, пам’ятай геро╖в, Укра╖но, пам’ятай син╕в…
Поет-п╕сняр, як на мене, — окрема профес╕я мистецько-л╕тературно╖ творчост╕. Створення п╕сн╕ — не т╕льки написання в╕рша, це специф╕чна робота. У п╕сн╕ важливий закон повтору, своя тональн╕сть розпов╕д╕, зак╕нчен╕сть сюжетно╖ л╕н╕╖. Але якщо не знайти слово, яке зач╕пало б серця, то це буде пустий звук! ╤ прикладом такого творчого пошуку, «мук творчост╕» для Крищенка була робота над словами до п╕сн╕ «Хай щастить вам, люди добр╕». За сво╓ життя Крищенко сп╕впрацював ╕з б╕льш н╕ж 20 композиторами, йшов до них, показував тексти ╕, можливо, лише 10 в╕дсотк╕в вони приймали одразу. Решту доводилося допрацьовувати. Та й в╕н сам не в╕рить, що достойний тв╕р можна написати без правок. Профес╕йних поет╕в-п╕сняр╕в, окр╕м Вадима Крищенка, у наш╕й л╕тератур╕ небагато, серед них можна виокремити х╕ба що Андр╕я Малишка, який, до реч╕, ╕ благословляв Вадима Дмитровича на творч╕сть, Дмитра Луценка, Дмитра Павличка, Михайла Ткача, Миколу Синга╖вського, Миколу Лук╕ва... Господь да╓ високий дух, завдяки якому можна створити гарний тв╕р, але да╓ його не назавжди, а на певний час. Ось перерахую деяк╕ п╕сн╕, написан╕ на слова В. Крищенка, а вони у нас на слуху й, в╕рю, подумки, про себе, вже й насп╕ву╓мо: «Наливаймо, браття, кришталев╕ чаш╕…», «Болить, болить душа», «Берег любов╕», «Одна-╓дина», «Хай щастить вам, добр╕ люди», «Б╕л╕ нарциси» — ус╕ ц╕ твори не раз звучали у наших серцях, пробуджуючи укра╖нський дух. П╕сн╕ Вадима Крищенка ╓ в репертуар╕ ╤во Бобула, Соф╕╖ Ротару, Василя З╕нкевича, Л╕л╕╖ Сандулеси, Оксани Б╕лоз╕р, Павла Дворського, Павла З╕брова, В╕тал╕я ╕ Св╕тлани Б╕лоножк╕в… Неперевершеними виконавцями п╕сень поета були незабутн╕ Назар╕й Яремчук ╕ Ра╖са Кириченко. Скаж╕мо, справд╕ важко, дуже важко вид╕лити якусь одну (чи хоча б к╕лька) найкращу п╕сню Вадима Крищенка. Таких глибоких ╕ щирих в╕рш╕в до п╕сень не пише, мабуть, н╕хто… Але серед них ╓ й особлива, про яку мало хто згаду╓, але яку варто слухати повсякчас ╕ включати в ус╕ концерти. Ця п╕сня – «Одинокий вожак» у виконанн╕ незабутнього Назар╕я Яремчука. ╤ хоча у Назар╕я Яремчука теж неймов╕рно важко вибрати одну найкращу п╕сню (в╕н у вс╕х сво╖х п╕снях був неповторний), але «Одинокий вожак» — то його п╕сня на музику Геннад╕я Татарченка, то п╕сня про Яремчука. Назар╕й був правдивим одиноким вожаком укра╖нсько╖ п╕сн╕. Це було зрозум╕ло ще за його життя, це беззаперечно ╕ ясно видно зараз. А хто не чув ц╕╓╖ щемливо╖ п╕сн╕, варто прослухати хоча б раз, щоб упевнитися у написаному.... ╢ у Вадима Дмитровича чудова риса — п╕дтримувати молод╕ таланти, пост╕йно допомагати ╖м в утвердженн╕ на сцен╕ й у житт╕. Йому безмежно вдячн╕ за це чимало в╕домих в Укра╖н╕ виконавц╕в, а надто — Павло Мрежук та Михайло Брунський, чий дзв╕нкоголосий талант розкрилився останн╕ми роками. Золотою стор╕нкою в сучасному укра╖нському мистецтв╕ стала сво╓р╕дна вистава «Хай святиться ╕м’я Тво╓, або Десять Господн╕х запов╕дей», створена на основ╕ чудових поетичних твор╕в Вадима Крищенка (в╕н же — один з ╖╖ ╕н╕ц╕атор╕в). Це високомистецьке д╕йство з великим усп╕хом проходило на сцен╕ Нац╕онального палацу «Укра╖на» в Ки╓в╕ ╕ нав╕ть було представлене на Нац╕ональну прем╕ю Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка. На думку Вадима Крищенка, п╕дтримати людей, особливо нин╕ — в неспок╕йн╕ часи, поетичним рядком, коли ╖м важко – ╕ насамперед — душевно, значить вт╕шити. Ймов╕рно, слухач╕ знаходять у його п╕снях сп╕взвучне сво╓му настрою ╕ б╕льш оптим╕стично ставляться до життя, труднощ╕в будення. Колись В. Крищенко на концерт╕ презентував нову п╕сню «П╕зня зустр╕ч». П╕сля прем’╓ри до поета п╕д╕йшла ж╕нка з╕ сльозами, стримуючи ридання, мовила: «Ви н╕би про мо╓ життя написали». А в╕н н╕ з кого не списував – його творч╕сть черпа╓ться з╕ сво╓╖ душ╕, з глибин народно╖ творчост╕, минулого ╕ сьогодення Укра╖ни. На жаль, на жодному з’╖зд╕ письменник╕в н╕чого не сказано про п╕сню, зокрема – п╕сенну поез╕ю, н╕би такого жанру нема╓ в Укра╖н╕. Це чи нерозум╕ння, чи небажання зрозум╕ти духовну ц╕нн╕сть укра╖нсько╖ п╕сн╕, яка возвеличу╓ особист╕сть. Б╕льше того, яка ╓ основною складовою духовного життя укра╖нця. У визначенн╕ Шевченк╕вського лауреата ╓ р╕зн╕ ном╕нац╕╖, нагороджують за велик╕ й маленьк╕ книжечки, за гончарство, килимарство, буклетство.... Невже досягнення у поетично-п╕сенн╕й творчост╕, зокрема неперевершена творч╕сть Вадима Дмитровича Крищенка, не варте потрапити в цей перел╕к? Ми не вм╕╓мо розп╕знавати ╕ п╕дтримувати талановитих митц╕в, ╕нод╕ нав╕ть переманювати з ╕нших кра╖н, як це роблять ╕нш╕. У цьому сенс╕ Рос╕я значно активн╕ше ╕ ц╕леспрямован╕ше працю╓, н╕ж ми, та й реал╕зуватися там можуть б╕льше, тому туди ╖дуть наш╕ молод╕ таланти. У XXI стол╕тт╕ н╕чого не в╕дбува╓ться без матер╕ально╖ п╕дтримки. Скажу в╕дверто — в нас б╕льше 60 в╕дсотк╕в талант╕в гине, бо не може себе реал╕зувати. Вдумаймося у це! Б╕льш╕сть Крищенкових в╕рш╕в, як╕ стають п╕снями, ╕дуть в╕д укра╖нського слова. Тобто спочатку в╕н пише текст, а коли в╕дчува╓, що може стати п╕снею, аж лише тод╕ пропону╓ композиторов╕. Трапля╓ться й ╕нша ситуац╕я, коли Вадим Дмитрович в╕дштовху╓ться в╕д мелод╕╖, тобто композитор пропону╓ мелод╕ю, а поет ма╓ п╕д не╖ знайти слова. Це надто в╕дпов╕дальна ╕ трудом╕стка творча сп╕впраця: важливо не т╕льки втрапити в такт, а й знайти образ, який би в╕дпов╕дав мелод╕╖. Отак, зокрема, було створено п╕сню «Хай щастить вам, люди добр╕». На запитання: «Чи щаслив╕, що Ваш╕ в╕рш╕ стають п╕снями?», Вадим Дмитрович в╕дпов╕да╓ не посп╕хом, але вчитаймося: «Скажу рядками з╕ свого в╕рша:
Не можна все нав╕к забути, Х╕ба минуле без╕менне? Коли мене уже не буде — Хай п╕сня скаже щось про мене».
Проте ╕нод╕ В. Крищенко, як з╕зна╓ться, в╕дчува╓ скептичне ставлення до себе, мовляв, ╓ поети монументальн╕, а ╓ поети-п╕сняр╕. Такий стереотип з’явля╓ться тому, що нема╓ художн╕х рад, з’явилася така «свобода слова», що спричинила появу ╕ велико╖ к╕лькост╕ книжок, далеких в╕д л╕тератури, ╕ слабких п╕сень, як╕ проникають на рад╕о й телебачення ╕ до яких негативне ставлення. Мало профес╕йних поет╕в зверта╓ться до п╕сн╕ й тому, що це складний жанр. Щоб створити ╖╖, потр╕бно витратити колосальну енерг╕ю, а щоб текст перетворився на повноц╕нний музичний тв╕р, потр╕бен тривалий час. Нещодавно у великому зал╕ Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету технолог╕й та дизайну в╕дбулася презентац╕я неймов╕рно глибинно-душевно╖, л╕рично╖ книжки Вадима Дмитровича «Любов╕ бентежна струна». В народженн╕ ц╕╓╖ книжки, як пише автор, певно, основну роль в╕д╕грали листи й телефонн╕ дзв╕нки читач╕в, яким дуже сподобались в╕рш╕ поета, осв╕тлен╕ почуттям любов╕. ╤ прохання: видати хоч невеличку книжечку саме тако╖ л╕рики. Признаймось сам╕ соб╕: що може бути вище, св╕тл╕ше справжнього великого кохання? Саме воно творить ╕ продовжу╓ життя. ╤, певно, нещасний той, кого воно об╕йшло, кого торкнулась лише ╕м╕тац╕я цих почутт╕в. Не все написане — особиста б╕ограф╕я автора, дещо взято з ╕нших доль, а щось намалювала уява поета. Деяк╕ в╕рш╕ складалися так, що поет промовляв ╕ в╕д ╕мен╕ ж╕нки, глибоко осягаючи ╖╖ суть ╕ поривання. Цього навчила автора п╕сенна творч╕сть, але все написане пройшло редакц╕ю його поетично╖ душ╕. Отак ╕ склалася ця книжка, де ╓ «В╕н» ╕ «Вона», де ╓ почуття, як╕ наповнюють серця рад╕стю й тривогою, в╕рою ╕ сумн╕вом, наснажують наш╕ спрагл╕ душ╕ н╕жною сонячною мелод╕╓ю. Скажу так, шановний Вадиме Дмитровичу, що не жал╕╓те ви наш╕ серця, бо ось ц╕ рядки ╕з хворим серцем читати небезпечно:
Ну що сказати про любов? Це та╖на зими ╕ л╕та, Яка вже начебто в╕дкрита, Яку ми в╕дкрива╓м знов. Любов╕ в╕чне в╕дкриття. Де н╕жн╕сть — наче з╕рка рання, Де с╕ль г╕рка розчарування. ╤ непорочност╕ дитя. Ну що сказати про любов?
«…Коли пишу кожен новий тв╕р, — щиро з╕зна╓ться Вадим Дмитрович, — повсякчас чую, як у мен╕ бринять от╕ далек╕ ср╕бн╕ дзв╕ночки дитинства, от╕ неповторн╕ укра╖нськ╕ мелод╕╖, в╕д яких щоразу тепл╕ша╓ на серц╕. Скажу мовою поез╕╖:
Себе я запитаю сам — ╤ в╕дпов╕дь знайдеться поряд: Для мене батьк╕вщина там, Де укра╖нською говорять».
Дорогий Вадиме Дмитровичу! З╕знаюся, як перед ╕коною, – я зачарований Вашою закохан╕стю у поез╕ю ╕ любов’ю до укра╖нського слова. З кожною книгою Ви не т╕льки мене, а й ус╕х шанувальник╕в Вашо╖ п╕сенно╖ поез╕╖ раду╓те справжн╕м творчим в╕дкриттям, де ╓ не т╕льки глибинн╕сть душ╕, а й величн╕ почуття патр╕отизму. Це – ╕стинно укра╖нська поез╕я!
В╕ктор ЖАДЬКО, письменник, доктор ф╕лософських наук, профессор
Вадим КРИЩЕНКО * * * У житт╕ любов — не акс╕ома, Хоч бува╓ ╕ сл╕па вона... Ц╕лий веч╕р молода утома Т╕нню прихилялась до в╕кна. Знову слова просить в╕чна тема, Все др╕бне ╕з серця проганя... Н╕, любов моя — це теорема, Котра просить доказ╕в щодня.
Я ЧЕКАЮ ТЕБЕ
Я чекаю тебе. Я дивлюсь у в╕кно. Хоч сьогодн╕ побачень не буде. Нин╕ ти не прийдеш... Все одно, все одно Ти з╕ мною завжди ╕ повсюди. Я чекаю, бо ти вже мен╕ не чужа, Я чекаю увечер╕ й вранц╕. Хоч ╕сну╓ ╕ще соромлива межа, М╕ж сердець — вже нема╓ дистанц╕й. В╕дкажи на слова мо╖ н╕жн╕стю теж, Щоб душею нам вдвох заясниться. Я чекаю ╕ знаю — до мене прийдеш, А все ╕нше — свята та╓мниця. * * * Св╕т без кохання — колюча зав╕я, Серце без ласки та ще й доброти. Св╕т мене вабить, св╕т мене гр╕╓, Св╕т, у якому ╓ ти. Св╕т без кохання — холодне обличчя. Губи з╕в’ял╕ ╕ квол╕сть руки. Св╕т мене т╕шить, св╕т мене кличе, Св╕т, де усе навпаки. Св╕т без кохання — п╕щана пустеля, Небо без сонця, весна без тепла, В мороц╕ ноч╕ без в╕кон оселя, Сум, що упав до чола. Св╕т без кохання — не зд╕йснена мр╕я, Птаха без крил, дол╕ присмак г╕ркий... Св╕т мене вабить, св╕т мене гр╕╓, Св╕т, де усе навпаки.
ЗГАДКА ПРО ТАНЕЦЬ А. О.
Не в╕длет╕в ╕ не розтанув, Пахнув, як л╕тн╕ чебрец╕, – У душу вр╕с той давн╕й танець ╤ тепл╕ губи на щоц╕. Вогнем тво╓ паш╕ло т╕ло. У шал╕ т╕м забракло сл╕в. Тоб╕, здалось, чогось хот╕лось, ╤ я також чогось хот╕в. Блаженства дух витав над нами, ╤ лог╕ка була сл╕па... Я в╕дчував тод╕ руками Гнучкий тв╕й рух на кожне «па». Ми молод╕ були ╕ гож╕. Не знали остраху й вини... Було це?.. Чи приснилось, може, Прийшло до мене в сив╕ сни? ...Н╕чне кафе з в╕дкритим ╜анком, Л╕хтар з╕гнутий вдалин╕. ╤ музика старого танго, Що дотепер звучить в мен╕.
(З книги «Любов╕ бентежна струна», 2013 р.)
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2014 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13375
|