Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЗАЦЬКИЙ ДУХ ЛОХВИЧЧИНИ
Лохвиччина, попри все багатство етнокультурно╖ спадщини, до сьогодн╕ залишалася недостатньо...


ЩО 2022-Й В╤ДКРИВ УКРА╥НЦЯМ ПРО САМИХ СЕБЕ, А СВ╤ТОВ╤ – ПРО УКРА╥НЦ╤В
Ми остаточно в╕дбулися – ╕ як пол╕тична нац╕я, ╕ як держава.


КАМ╤НЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Картинки з життя


СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...


В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 09.05.2014 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#19 за 09.05.2014
Д╤╥ БРАТА ЧИ КАТА?

Ми ╓сть народ!

Ще у 2005 роц╕ в часопис╕ «Укра╖нське слово» я опубл╕кував цю свою розв╕дку. Зважаючи на под╕╖, як╕ в╕дбуваються зараз в Укра╖н╕, подумав, що вона залиша╓ться й надал╕ актуальною. Бо т╕льки-но почина╓ться передвиборна кампан╕я в Укра╖н╕, як одразу виника╓ мовне питання, адже кандидати намагаються ╕н╕ц╕юванням чинника рос╕йсько╖ мови виграти вибори, об╕цяючи м╕льйонам укра╖нських безбатченк╕в та частин╕ рос╕йського населення, що рос╕йськ╕й мов╕ буде надано статус державно╖, як т╕льки вони прийдуть до влади. Мотивують вони це тим, що в Укра╖н╕ живе рос╕йськомовне населення, яке хоче мати державною мовою рос╕йську…
Я не проти того, щоб рос╕яни в Укра╖н╕ розмовляли рос╕йською мовою, бо це ╖хня р╕дна мова. Але я – проти того, щоб вони нам, кор╕нн╕й нац╕╖, нав’язували свою мову як державну в Укра╖н╕! Чому вони не нав’язують рос╕йську мову як державну в ╤зра╖л╕, Латв╕╖, Естон╕╖, США, Н╕меччин╕, Франц╕╖, де мають сво╖ довол╕ велик╕ громади? Бо чудово знають, що в цих державах д╕ють закони, поважати як╕ зобов’язан╕ вс╕. ╤ рос╕яни також. То й в Укра╖н╕ вони б мали поводитися так само.
Але, на жаль, тут вони, вимагаючи визнання рос╕йсько╖ мови державною, об’╓дналися ╕з доморощеними безбатченками. Але ж держава наша – ун╕тарна. То яка може бути в н╕й двомовн╕сть? Тим паче, що н╕ греки, н╕ поляки, н╕ кримськ╕ татари, н╕ болгари, н╕ румуни, угорц╕, б╕лоруси, чехи, н╕мц╕, як╕ живуть в Укра╖н╕, аж н╕як не рос╕яни. Вони поважають права кор╕нно╖ укра╖нсько╖ нац╕╖ на самовизначення, не вимагають, щоб ╖хня мова була другою державною в Укра╖н╕.
Чи не час в Укра╖н╕ рос╕янам задуматись, що укра╖нц╕, як╕ населяють сьогодн╕ Рос╕ю, поводяться в ц╕й держав╕ як законослухнян╕ громадяни, не вимагають, щоб укра╖нська мова була другою державною в Рос╕╖ хоч би в тих рег╕онах, де вони компактно проживають (Кубань, Зелений Клин, Тюмень, Воронезька, Курська, Б╓лгородська област╕…). Мало того, укра╖нц╕ в Рос╕╖ не мають н╕ сво╖х шк╕л (на Кубан╕ ус╕ укра╖нськ╕ школи ще в радянськ╕ часи зл╕кв╕дували), н╕ сво╖х церков, н╕ сво╖х театр╕в, н╕ музе╖в… А тим часом в Укра╖н╕ тисяч╕ рос╕йських шк╕л, дитячих садк╕в, театр╕в, музе╖в ф╕нансуються з державного бюджету. Де ще рос╕яни мають так╕ права? У США, ╤зра╖л╕, Канад╕? У б╕льшост╕ укра╖нських церков богослуж╕ння ведеться рос╕йською мовою ╕ п╕дпорядкован╕ вони Москв╕. Невже цього рос╕янам та П. Симоненку, М. Добк╕ну, Н. В╕тренко, О. Царьову, О. ╢фремову, А. К╕валову, В. Колесн╕ченку, П. Губар╓ву, В. Пономарьову, Нел╕ Штеп╕, Г. Кернесу замало? На кер╕вних посадах у Ки╓в╕ та на Донбас╕ якщо не етн╕чн╕ рос╕яни, то рос╕яни з рос╕йським громадянством. Рос╕яни самов╕льно позн╕мали укра╖нськ╕ державн╕ прапори на урядових установах в Донецьк╕й, Харк╕вськ╕й, Луганськ╕й областях, не говорячи вже про Крим, ╕ зам╕нили ╖х рос╕йськими. Уяв╕ть соб╕, якби укра╖нц╕ зняли московський триколор в обласних та районних центрах Рос╕╖ на державних установах ╕ зам╕сть них встановили укра╖нськ╕ стяги? А в Укра╖н╕ рос╕янам можна чинити все, ╕ це вже стало законом╕рним явищем. Оф╕цер спецназу Рос╕╖ ╤гор Стр╓лков у Слов’янську керу╓ спецзагоном рос╕йських терорист╕в. Рос╕яни заарештували ки╖вського студента Юр╕я Поправка та депутата Володимира Рибака в м╕ст╕ Горл╕вка на очах в «укра╖нсько╖ м╕л╕ц╕╖», закатували ╖х ╕ пон╕вечен╕ т╕ла вкинули в р╕чку б╕ля м╕ста Слов’янськ. В третьому тисячол╕тт╕ Рос╕я знову стала на стал╕нський шлях розвитку, а це красномовно засв╕дчила першотравнева демонстрац╕я в Москв╕, де москвич╕ вийшли на ман╕фестац╕ю з портретами кат╕в народу Стал╕на, Бер╕╖… Стал╕нська Рос╕я знову хоче завоювати св╕т ╕ через Укра╖ну йде в наступ на ╢вропу.
Б╕льшу частину пер╕одичних видань ╕ книг в Укра╖н╕ сьогодн╕ видають рос╕йською мовою. То що, виходить, рос╕янам ╕ цього не вистача╓?.. Хто тод╕ захистить права укра╖нц╕в в Укра╖н╕ на свою мову, культуру, рел╕г╕ю? Чому це питання пост╕йно повинно виникати в Укра╖н╕?
Безумовно, ╕ в Рос╕╖, ╕ в Укра╖н╕ ╓ рос╕яни, як╕ ставляться до укра╖нц╕в ╕ Укра╖ни шанобливо, намагаються, щоб в╕дносини м╕ж нашими двома державами ╕ двома народами були толерантними, добросус╕дськими… Але як зрозум╕ти, що вищий орган державно╖ влади в Рос╕╖ – Державна Дума одноголосно прийма╓ р╕шення дозволити президенту В. Пут╕ну ввести в╕йська Рос╕╖ на укра╖нськ╕ земл╕ н╕бито для захисту рос╕ян? В╕д кого захищати? Чому президент Рос╕╖ В. Пут╕н заявля╓, що П╕вдень Укра╖ни н╕коли не належав Укра╖н╕? Чому тепер╕шня Рос╕я вказу╓ кра╖н╕, як вона ма╓ жити?
Мине час ╕ частина рос╕ян визнають те зло, яке принесла Москва укра╖нцям. Так, Ем╕л╕я ╤ль╖на в 1990 роц╕ на стор╕нках «Л╕тературно╖ Укра╖ни» аргументувала: «Ми, рос╕яни, рос╕йська ╕мперська сила, при╓днали Укра╖ну, ╕ ось уже четверте стол╕ття цупко трима╓мося за не╖, випомповуючи з не╖ вс╕ нац╕ональн╕ ц╕нност╕ укра╖нського народу. Розграбували укра╖нську ╕стор╕ю, витоптали, перетворили ╖╖ в пустелю. Та одночасно опустошили ╕ свою власну ╕стор╕ю. Якби Карамз╕н почав шукати ╕сторичн╕ документи, що стосуються нашо╖ ╕стор╕╖ до Х╤V стол╕ття, то ск╕льки б в╕н ╕ його посл╕довники могли б знайти ╕ зберегти ╖х у сво╖х запасах. Але ми ц╕кавимось Ки╖вською Руссю…
Чомусь рос╕йським ╕сторикам б╕льше ц╕кава ╕стор╕я укра╖нського народу ╕ вони «привносять» ц╕ чуж╕ стор╕нки в ╕стор╕ю рос╕йського народу… Чи замислюються рос╕йськ╕ вчен╕ над рос╕йською ╕стор╕╓ю: а що ж було в нас до Х╤V стол╕ття? Арх╕тектура була – церкви, живопис – ╕кони, фрески. А л╕тература, л╕тописи? А життя народу? Де наша ╕стор╕я до Х╤V стол╕ття? Невже ж ╕ дал╕ нам робити в╕дл╕к ╕снування нашого народу з Урарту на озер╕ Ван, пот╕м – Ки╖вська Русь, пот╕м – Велике Княз╕вство Литовське, а т╕льки тод╕ – Московське царство? Якщо в нас до Х╤V стол╕ття не було н╕ ╕стор╕╖, н╕ л╕тератури – то не так страшно, ми ж бо за ХV╤╤, ХV╤╤╤, Х╤Х стол╕ття ст╕льки всього набули, так розбагат╕ли на ╕стор╕ю, л╕тературу! Нав╕що ж привласнювати чуже?..».
Уже 1658 року укра╖нський уряд висловив сво╓ невдоволення пол╕тикою Москви супроти Укра╖ни, ╕ гетьман ╤ван Виговський пояснював заруб╕жним послам, що спонукало Козацьку Республ╕ку вийти з-п╕д царсько╖ оп╕ки: «…Перед Богом ╕ вс╕м св╕том св╕дчимо: наше в╕йсько отримало запевнення ╕ зобов’язання в╕д Великого князя московського, ╕ ми спод╕валися – з уваги на сп╕льну рел╕г╕ю ╕ на той факт, що ми добров╕льно прийняли його протекц╕ю, — що Великий князь буде справедливий, прихильний ╕ великодушний супроти нас, що в╕н поступатиме чесно, що в╕н не буде прагнути знищення наших вольностей, а навпаки – буде ╖х закр╕плювати, як це в╕н тод╕ пооб╕цяв. Але не судилося нашим над╕ям зд╕йснитись… У Ки╓в╕, наш╕й столиц╕, — такого не бувало нав╕ть за польського панування, – побудовано фортецю ╕ там прим╕щено московський гарн╕зон, щоб нас у рабств╕ тримати. Ми бачили приклади тако╖ невол╕ в Б╕лорус╕, де дв╕ст╕ шляхетських родин, хоч вони добров╕льно при╓дналися до них, насильно депортували до Москов╕╖. Дванадцять тисяч м╕щан з Могилева та ╕нших район╕в Б╕лорус╕ були вивезен╕ до л╕с╕в московських, а на ╖х м╕сце привезено колон╕ст╕в з Москов╕╖…» (Архив Юго-Западной России).
Так само було заселено рос╕янами й укра╖нськ╕ земл╕. На м╕сце винищених укра╖нц╕в швиденько прибували з Москви рос╕яни ╕ заселяли наш╕ етн╕чн╕ земл╕. Чи не варто тепер нашим рос╕янам задуматись, зв╕дки вони взялися в Укра╖н╕ ╕ яким способом, та чи мають вони моральне право диктувати укра╖нцям, як ╖м жити ╕ якою мовою розмовляти? Коли Москва уже в радянськ╕ часи вимордувала у сво╖х концтаборах цв╕т укра╖нсько╖ нац╕╖, то в Укра╖ну швиденько привезли рос╕ян ╕ призначили ╖х на кер╕вн╕ владн╕ посади… Зазначу, що до в╕йни у Львов╕ жило т╕льки 19 рос╕йських родин. А ск╕льки рос╕ян живе у Львов╕ сьогодн╕? Гадаю, тут коментар╕ зайв╕. Уяв╕ть соб╕, шановн╕ читач╕, який би галас зчинили рос╕яни, якби укра╖нц╕ в Рос╕╖ вимагали статусу друго╖ оф╕ц╕йно╖ державно╖ укра╖нськ╕й мов╕ так, як це чинять рос╕яни в Укра╖н╕?
Власне, час сказати, ск╕льки важить рос╕йська мова для Укра╖ни. Про╕люстру╓мо це, зокрема, ╕нструкц╕╓ю Катерини ╤╤ генерал-прокуроров╕ сенату князев╕ В’яземському (мовою ориг╕налу): «Малая Россия, Лифляндия и Финляндия суть провинции, которыя правятся конфирмованными им привилегиями, нарушить оныя отрешением всех вдруг весьма непристойно б было, однако ж называть их чужестранными и обходиться с ними на таком же основании есть больше, нежели ошибка, а можно назвать с достоверностью – глупостию. Сии провинции, также и Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб они обрусели и перестали бы глядеть как волки в лесу. К тому приступ весьма легкий, есть ли разумные люди избраны будут начальниками в тех провинциях; когда же в Малороссии гетмана не будет, то должно стараться, чтоб век и имя гетманов изчезло…». (Сборник русского исторического общества). Ось де початки нашого зрос╕йщення.
Зрос╕йщення Укра╖ни зд╕йснювалось повсюдно: у школах, церквах. Це саме трива╓ ╕ сьогодн╕. Московський патр╕арх благословля╓ рос╕йських солдат╕в на в╕йну в Чечн╕, втруча╓ться в укра╖нськ╕ справи, а церкви в Укра╖н╕, п╕дпорядкован╕ Москв╕, ростуть, як гриби п╕сля дощу. Особливо цьому сприяли Леон╕д Кучма та В╕ктор Янукович. Та й ╕сторичн╕ святин╕, як-от Ки╓во-Печерська Лавра, Поча╖вська Лавра, п╕дпорядкован╕ сьогодн╕ Москв╕.
Рос╕яни часто кажуть нам: наша мова така популярна, що нею писали сво╖ твори письменники, вих╕дц╕ з Укра╖ни – Тарас Шевченко, Микола Гоголь… Але, наприклад, Тарас Шевченко п╕сля написання поеми «Слепая» в лист╕ до ╤. Кухаренка каявся: «Не хочеться ╖╖ друкувати, та не маю вже над нею вол╕. Переписав «Слепую» та й плачу над нею. Який мене чорт сп╕ткав ╕ за який гр╕х, що я оце спов╕даюся кацапам черствим, кацапським словом?..» (Тут мимовол╕ пригаду╓ш, як «братн╕й» рос╕йський народ 1847 року «запакував» Тараса Шевченка в солдати до Оренбурзького окремого корпусу ╕ «братн╕й» рос╕йський цар Микола ╤ дописав Шевченков╕ вирок: «П╕д найсувор╕ший нагляд ╕з забороною писати й малювати»).
Мимох╕ть пригадуються в╕ршован╕ рядки Степана Руданського:

Укра╖но. Укра╖но,
Моя р╕дна мати!
Чи ще довго над тобою
Будуть панувати?
Чи ще довго кривавицю
Будуть з тебе пити?
Та й д╕точок тво╖х б╕дних
В кайданах водити?
Твоя слава – у могил╕,
А воля – в Сиб╕р╕,
От що тоб╕, матусенько,
Москал╕ зробили!..

Не про брат╕в-рос╕ян говорить Степан Руданський. Ой, н╕! В╕н, як ╕ Панас Мирний, Павло Грабовський, Гнат Хоткевич та ╕нш╕ видатн╕ укра╖нц╕, мав на уваз╕ московських загарбник╕в, як╕ впродовж в╕к╕в нищили укра╖нську нац╕ю. Нав╕ть Карл Маркс про рос╕ян був аналог╕чно╖ думки: «Перш за все, пол╕тика Рос╕╖ – незм╕нна, про що й св╕дчить ╖╖ оф╕ц╕йний ╕сторик Карамз╕н. Можуть зм╕нюватися ╖╖ методи, тактика, маневрування, але полярна пров╕дна зоря ╖╖ пол╕тики – св╕тове панування – завжди залиша╓ться ╖╖ вибраною зорею». Гадаю, тут саме час згадати ще висл╕в Володимира Лен╕на: «Втратити Укра╖ну – втратити голову». Чи це були слова брата? А чи – завойовника?.. Тож не випадково в Укра╖н╕ в ус╕ часи Москва прагнула поселити якомога б╕льше рос╕ян. ╤ т╕ рос╕яни не сапали буряки чи вирощували пшеницю, не рубали л╕с (бо ╕ в Рос╕╖ вони цього не робили), а об╕ймали кер╕вн╕ посади ╕ скеровували ус╕ сво╖ зусилля на нищення укра╖нсько╖ нац╕╖. Мовою ката (рос╕йською) 11 серпня 1932 року кат народ╕в Й. Стал╕н писав у лист╕ до ще одного ката Л. Кагановича: «…Самое главное сейчас – Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того, чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП(б) и требованиями райкомов и вот долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент против течения, не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь – не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.
Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет, и его агентура на Украине – во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается немало (да, немало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии. Самое плохое – это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей…
…Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть».
Уже 21 грудня 1932 року Лазар Каганович над╕слав Стал╕ну телеграму такого зм╕сту: «Вечером 20 и 21 декарбря на заседании Политбюро ЦК КП(б)У наметили ряд практических мер по усилению хлебозаготовок. Ввиду того, что значительная часть уполномоченных отсиживается, покрывает бездеятельность, а порой прямое предательство районных работников, разослали решительное предупреждение всем уполномоченным, а 10 наихудших сняли с работы и дело об их пребывании в партии передали в ЦКК. Из десяти снятых 7 были посланы ЦК КП(б)У и 3 — обкомами.
38 основных районов Украины должны еще дать 32 млн. пудов хлеба – свыше 40% оставшегося к заготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов должны дать около 30% оставшегося к заготовке хлеба. Из 38 основных районов – 21 в Днепропетровской и 15 в Одесской областях. На этих районах сосредотачиваем наше внимание…».
Отже, мовою ката, але аж н╕як не брата, Москва затвердила Голодомор в Укра╖н╕, а компарт╕я Укра╖ни та ╕нш╕ безбатченки намагаються сьогодн╕ ц╕й мов╕ надати статус державно╖. Коли голод вразив значну територ╕ю, на як╕й мешкали м╕льйони укра╖нц╕в, уже неможливо було зробити та╓мницю з ц╕╓╖ трагед╕╖. Спорожн╕л╕ укра╖нськ╕ села митт╓во заселяли поселенц╕ з Рос╕╖ – етн╕чн╕ рос╕яни. Згодом Джеймс Мейс висловиться: «Москва пов’язала укра╖нське селянство з укра╖нським нац╕онал╕змом як загрозою ╕мперським ╕нтересам… Стал╕н, Каганович, Постишев та ╕нш╕ запланували в Москв╕ знищення укра╖нського селянства як св╕домо╖ нац╕онально╖ верстви ╕ нещадно зд╕йснили це на Укра╖н╕ в 1932-1933 рр. засобом штучного голоду». Тут не можна не згадати нашого славетного Олександра Довженка: «Народ, що не зна╓ сво╓╖ ╕стор╕╖, — ╓ народ сл╕пц╕в».
Не брат у Москв╕ замовчував Голодомор в Укра╖н╕, а кат. Це вже згодом Ален Безансон скаже: «Саме ретельна орган╕зац╕я екзекуц╕╖ надала укра╖нському голодному терору характер геноциду». А Роберт Конвест наголосить: «Голод запланувала Москва для винищення укра╖нського селянства як нац╕онального баст╕ону. Укра╖нських селян винищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були укра╖нцями-селянами». ╤ лише 19 кв╕тня 1988 року у Вашингтон╕ Спец╕альна ком╕с╕я Конгресу США з питань досл╕дження Голодомору 1932-1933 рок╕в в Укра╖н╕ у сво╖х висновках ствердила: «…16) Й. Стал╕н та його оточення зд╕йснили геноцид проти укра╖нц╕в у 1932-1933 роках». Чи був це «братн╕й» жест Москви? Чи були «дружн╕ми» вчинки Москви стосовно родини укра╖нського президента Михайла Грушевського? Адже 23 березня 1931 року п╕д час наукового в╕дрядження до Москви М. Грушевський був заарештований, а 9 серпня 1938 року було заарештовано його брата, професора О. Грушевського. У в╕дча╖ його дружина О. Грушевська 2 листопада 1939 року зверта╓ться листовно до ката Л. Бер╕╖. Але це не допомогло. О. Грушевський в╕дбував покарання (заслання) в ╤ртинському район╕ Павлоградсько╖ област╕. Там ╕ помер, далеко в╕д с╕м’╖ ╕ Укра╖ни. В «об╕ймах» рос╕йського «брата».
Не оминула лиха доля ╕ укра╖нського художника ╤. Падалку, якого 29 вересня 1936 року було заарештовано, а 13 липня 1937 року В╕йськова колег╕я Верховного суду СРСР засудила як «учасника нац╕онал-фашистсько╖ терористично╖ орган╕зац╕╖, що ставила за мету в╕дторгнення Укра╖ни в╕д СРСР та реставрац╕ю кап╕тал╕зму», до вищо╖ м╕ри покарання – розстр╕лу. Вирок було винесено рос╕йською мовою ╕ в той же день виконано (Арх╕в ЦК ДБ Укра╖ни по Харк╕вськ╕й област╕. – Спр. 014860 – Арк. 6,20). Сьогодн╕ не вс╕ знають, що ╤ван Васильович Падалка – в╕домий укра╖нський художник, який народився 15 листопада 1894 року в сел╕ Жорноклюви Золотон╕ського пов╕ту на Полтавщин╕. В╕н – з когорти «бойчук╕ст╕в». У 20-30-х роках роботи ╤. Падалки експонувалися на виставках в Амстердам╕ (1929 року), Стокгольм╕, Осло, Берл╕н╕, В╕дн╕, Лондон╕, Кембр╕дж╕, Л╕верпул╕ (1930 року), Цюр╕ху, Женев╕, Праз╕, Париж╕ (1931 року), Япон╕╖, Венец╕╖ (1932 року), Варшав╕, Копенгаген╕ (1933 року). Аналог╕чна доля сп╕ткала тисяч╕ видатних укра╖нських художник╕в, письменник╕в, учених…
Уже з лютого 1940 року розпочина╓ться масова депортац╕я укра╖нц╕в Галичини ╕ Волин╕. Особливо – ╕нтел╕генц╕╖ та селян, як╕ чинили значний спротив колектив╕зац╕╖. То чи можуть нащадки цих родин мати симпат╕ю до рос╕йсько╖ мови? Особливо т╕, яким батьки розпов╕ли правду. Науковець Михайло Сеньк╕в у монограф╕╖ «Колектив╕зац╕я зах╕дноукра╖нського села 40-х – початку 50-х рок╕в ХХ стол╕ття» (Льв╕в, 2002. – С. 8) п╕дкреслю╓, що у 1939-1941 роках ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни було депортовано десять в╕дсотк╕в населення.
У кв╕тн╕ 1944 року генерал С╓ров, який керував в╕йськовими акц╕ями проти укра╖нських повстанц╕в, допов╕дав у Наркомат внутр╕шн╕х справ СРСР, що зг╕дно ╕з ухвалою НКВС СРСР в╕д 5 кв╕тня 1944 року переселенню з Укра╖ни п╕длягають 2 тисяч╕ с╕мей оун╕вц╕в. ╥х в╕дправляли у Красноярський край, здеб╕льшого у Норильський район, на буд╕вництво п╕дпри╓мств г╕рничобуд╕вно╖ промисловост╕. Загалом, у 1944-1952 роках к╕лькома етапами у концтабори в Рос╕ю в╕дправлено 171 565 член╕в та приб╕чник╕в ОУН-УПА (Депортац╕╖. Зах╕дн╕ земл╕ Укра╖ни к╕нця 30-х – початку 50-х рок╕в. – Т. 2. – С. 351). В╕дпов╕дно до постанови Державного ком╕тету оборони СРСР в╕д 29 жовтня 1944 року станом на 9 с╕чня 1945 року з Укра╖ни було вивезено на л╕сорозробки в Ком╕ АРСР, Архангельську, Молотовську ╕ К╕ровську област╕ 30 000 спецпереселенц╕в. Уже на початку 1945 року було виселено 4744 родини оун╕вц╕в, а до к╕нця цього ж року у зв’язку з розширенням в╕йськово-чек╕стських операц╕й на спецпоселенн╕ вже перебувало 7393 с╕м’╖ член╕в ОУН-УПА. Ще г╕рш╕ тортури проти укра╖нц╕в почала чинити Москва тод╕, коли в березн╕ 1947 року секретар╕ат ЦК КП(б)У очолив Л. Каганович. 23 кв╕тня 1947 року в╕н пров╕в у Львов╕ нараду секретар╕в обком╕в, начальник╕в управл╕нь МДБ, у як╕й брали участь 38 ос╕б, зокрема, голова Ради М╕н╕стр╕в УРСР М. Хрущов, м╕н╕стр держбезпеки УРСР Савченко. Каганович вимагав посилити репрес╕╖. Чи може брат вимагати посилити репрес╕╖? Для приборкання нац╕онально-визвольно╖ боротьби влада п╕дключила так зван╕ «тр╕йки», як╕, кр╕м сво╓╖ основно╖ «роботи», займалися ╕ депортац╕╓ю «ворожих елемент╕в». Репрес╕╖ наростали. ╤снував спец╕альний план виселення укра╖нц╕в. Прим╕ром, у постанов╕ Ради М╕н╕стр╕в СРСР в╕д 10 вересня 1947 року передбачалося виселити 20 000 с╕мей ╕з зах╕дних областей Укра╖ни для роботи на рудниках. (Л╕топис нескорено╖ Укра╖ни. – Кн. 1. – С. 292). ╤ план був перевиконаний. 1947 року у рудну промислов╕сть направлено 31 380 родин, або 60 814 ос╕б (Ярош Б. Тотал╕тарний режим на зах╕дноукра╖нських землях. 30-50-т╕ роки ХХ ст. – Луцьк, 1995. – С. 80). 28 листопада 1947 року м╕н╕стр внутр╕шн╕х справ СРСР С. Круглов допов╕в заступников╕ голови Ради М╕н╕стр╕в СРСР Л. Бер╕╖: «Зг╕дно з постановою уряду, ╕з зах╕дних областей УРСР переселено 26 460 с╕мей активних нац╕онал╕ст╕в ╕ бандит╕в. В╕дпов╕дно до постанови Ради М╕н╕стр╕в СРСР № 3214-1050 в╕д 10 вересня ц. р. з переселених 21 197 с╕мей (61 066 ос╕б) направлен╕ на роботу у вуг╕льну промислов╕сть сх╕дних район╕в СРСР. Останн╕ 5264 с╕м’╖, або 15 202 ос╕б, направлен╕ в Омську область ╕ використовуються на промислових п╕дпри╓мствах ╕ с╕льському господарств╕». Усього впродовж 1944-1952 рок╕в у в╕ддален╕ райони Рос╕╖ ╕з зах╕дних областей Укра╖ни було депортовано 66 тисяч родин, що становить 203 662 особи. Тепер╕шня та й попередня укра╖нська влада наст╕льки бо╖ться Рос╕╖, що нав╕ть не згаду╓ про депортац╕ю укра╖нц╕в з ╖хн╕х етн╕чних укра╖нських земель.
З ╕н╕ц╕ативи НКВС була «самол╕кв╕дована» укра╖нська Греко-католицька церква. Керував ц╕╓ю акц╕╓ю прац╕вник орган╕в держбезпеки Г. Карпов. В╕н розробив конкретний план знищення УГКЦ, який над╕слав Стал╕ну. Органи НКВС арештували ╕ заслали на каторгу голову УГКЦ Й. Сл╕пого, 10 ╓пископ╕в, 1400 священик╕в, 800 монах╕в, 200 – розстр╕ляли. Невже це чинив з духовенством старший рос╕йський брат? Та – н╕! Так вчинити м╕г т╕льки кат. Чому рос╕янам можна було все ╕ за сво╖ вчинки вони так ╕ залишились непокараними?
То ж як╕й мов╕ ми хочемо надати статус друго╖ державно╖? Т╕й, якою Москва писала накази ╕ давала команди розстр╕лювати укра╖нц╕в, литовц╕в, естонц╕в, грузин╕в, чеченц╕в, татар? Про це запитують уже з того св╕ту укра╖нськ╕ гетьмани ╕ козаки, укра╖нськ╕ студенти, що загинули п╕д Крутами, ╕ нов╕тня «Небесна сотня», близько семи м╕льйон╕в укра╖нц╕в, заморених голодом, сотн╕ тисяч укра╖нських письменник╕в, художник╕в, учених, артист╕в, кобзар╕в, священик╕в, л╕кар╕в, учител╕в ╕ просто добро╖ душ╕ людей, як╕ були замордован╕ в московських (рос╕йських) концтаборах, ╕ т╕ м╕льйони укра╖нц╕в, кров’ю ╕ сльозами яких щедро полита земля «старшого брата» на ╕м’я – РОС╤Я.
Тож не цураймося р╕дного слова, р╕дно╖ ╕стор╕╖, р╕дно╖ культури, не зневажаймо сам╕ себе ╕ не будьмо посм╕ховиськом для ╕нших! Н╕би сам╕ напрошуються слова Гната Хоткевича: «Раби! В╕чн╕ раби! Ви ж мали колись ╕ княз╕в сво╖х, ╕ державу, а тепер сплюгавились вже так, що сама думка стати своб╕дними вас ляка╓! Боягузи! А по-мо╓му, не корол╕вську власть нам укр╕пляти, а зробити кра╖ну в╕льною ╕ незалежною». А хто зробить в╕льною ╕ незалежною нашу р╕дну укра╖нську мову?

Дмитро ПОЖОДЖУК,
с╕льський голова села Космач, заслужений майстер народно╖ творчост╕ Укра╖ни

╤вано-Франк╕вська область

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 09.05.2014 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13256

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков