Версiя для друку Обговорити в форумi

Героям - слава!

(Закінчення.
Поч. у № 17-18)

…Довго стояв біля пам’ятника зі своїм іменем рядовий запасу Іван Яцуненко на героїчній висоті. А в пам’яті, мабуть, не раз поставали одна за одною картини фронтової юності: відхід з боями, оборона Перекопу, дві невдалі втечі з концтаборів і втеча з-під розстрілу, перехід лінії фронту, прорив до Криму, штурм Сапун-гори, евакошпиталь, воєнні шляхи Європою. В роздумах повернувся додому і не знав, що й робити. Але ще з більшою завзятістю Іван Яцуненко став працювати в колгоспі. Героя за кермом можна було зустріти і на знову побудованій московській трасі, а частіше, у вегетативну пору, на полях рідного колгоспу біля самого Сиваша. Багато справ у колгоспного водія і навесні, і влітку, і восени. В посівну треба вчасно підвезти на польові стани збіжжя, доставити реманент. На дворі ледь розвидняється, а Іван Карпович вже заправляє машину і їде туди, де вже рокочуть трактори. В середині літа починається збирання врожаю зернових — справжня битва за хліб, коли не можна гаяти жодної хвилини. Слідом за зерновими достигають баштанні та виноград, а потім й овочі. І все треба встигнути зібрати без втрат. В цю пору у колгоспного шофера робочий день триває майже добу. І, як бувало на фронті, тільки тепер вже на машині Іван Яцуненко також самовіддано виконував свій обов’язок, квапився доставити на базу кавуни, дині, картоплю, капусту, моркву. Одного разу пройшла така злива, що зупинився весь транспорт. «Фронту доставляли все необхідне для бою і життя в будь-яку негоду. Будемо пробиратися», — сказав своїм товаришам–водіям Іван Яцуненко, і першим вирушив в путь. З полів до найближчої дороги хоч з якимось покриттям — два десятки кілометрів. Коли не допомагали ланцюги на колесах, підкладав під колеса хмиз з чагарника та курай і їхав далі. Прокладеною ним колією слідували інші. Свіжі овочі нового врожаю, яких чекали мешканці міста на ярмарку, були доставлені вчасно. Чим не подвиг трудовий? І так майже весь рік поспіль! Дві, а то й три норми — таким був щоденний виробіток водія-Героя в гарячі дні сівби та збирання врожаю. Високе усвідомлення свого обов’язку, відчуття особистої відповідальності перед артільним колективом, перед Батьківщиною — ось, що завжди керувало людиною з великим серцем патріота. І Батьківщина його не забула. Через 10 років після легендарного штурму, 4 червня 1954 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Івану Карповичу Яцуненку було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу з врученням Золотої Зірки (№10816) і Ордена Леніна. Крім цього, Герой був за свою ратну і мирну працю нагороджений багатьма бойовими і трудовими орденами і медалями. Колгосп побудував йому великий і світлий будинок, де мешкала вся велика родина Івана Карповича. Керівництво колгоспу, в особах голови колгоспу Ємця Івана Івановича та парторга Гаркавенка Миколи Матвійовича, допомогло Івану Карповичу придбати автомобіль «Побєда». Після отримання високої нагороди Батьківщини клопоту у колгоспного водія побільшало. Односельці села Просторне довірили йому бути засідателем в народному суді. А коли над селом сутеніло, Іван Карпович сідав за стіл і читав свіжу пошту. Йому писали колишні фронтовики, молоді бійці Радянської Армії, закордонні друзі. Ось лист з Н-ської частини Південної групи військ, розташованої в Угорщині: «Недавно заступник командира з політчастини розповів нам про подвиг, здійснений Вами під час Великої Вітчизняної війни. Ми пишаємось Вашим героїзмом і намагаємось в усьому бути схожими на таких людей, як Ви. З повною свідомістю свого обов’язку перед Батьківщиною ми несемо службу в лавах Радянської Армії. Знайте, що ми нікому не дозволимо посягнути на нашу землю. Бажаємо Вам, дорогий Іване Карповичу, найкращих успіхів у праці, щастя в сімейному житті…».
Серед отриманої пошти був лист від вчителя корейської школи Пак Пір Хо. Закордонний друг просив Івана Карповича докладно написати про свій подвиг під час війни і про роботу в колгоспі. В листі північнокорейський патріот і вчитель Пак Пір Хо пише: «На прикладах високої бойової майстерності і трудової доблесті радянських людей ми виховуємо корейських дітей, вчимо їх бути справжніми патріотами своєї Батьківщини…».
Коротко і просто відповідав Іван Карпович на листи своїм численним дописувачам: «Героїзм радянських людей був завжди масовим. Всі діяли на полі бою, як підказувало серце. А у серці кожного з нас горить незгасна любов до Батьківщини. Їй ми готові віддати всі свої сили, а якщо треба — і життя».
В 1956-1957 роках художник–баталіст П. Т. Мальцев написав картину «Штурм Сапун-гори», що стала основою для створення діорами «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року», здійснену в авторстві з колективом студії військових художників імені Грекова Н. С. Присєкіним та Г. І. Марченком. Один з центральних фрагментів Діорами зображував подвиг рядового Івана Яцуненка, що підхопив червоний прапор з рук смертельно пораненого товариша. Його фігура з червоним полотнищем зображена на самому гребні Сапун-гори. В серпні 1959 року батальне полотно було доставлене з Москви в Севастополь і разом з предметним планом поміщене в напівкруглій будівлі Діорами, спеціально побудованій на Сапун-горі. Урочисте відкриття Діорами відбулось 4 листопада 1959 року, через 15 з половиною років після героїчного подвигу радянських солдатів. Число відвідувачів Діорами за 55 років давно перевищило сто мільйонів! Таким чином, з повною впевненістю можна сказати, що Іван Карпович Яцуненко став найвідомішим джанкойцем у світі! Фрагмент Діорами, де відображено подвиг І. К. Яцуненка, художники подарували Стефанівській школі Джанкойського району Кримської області.
З 1963 року Іван Карпович став жителем міста-героя: отримав у Севастополі 3-кімнатну квартиру на вулиці Горпищенка, де й зараз живе його дочка Людмила. Багато разів брав участь в зустрічах з громадськістю і молоддю, гостями міста. Працював пропагандистом міського товариства «Знання». Читав лекції, проводив екскурсії по Сапун-горі серед гостей міста-героя та відпочиваючих санаторіїв і баз відпочинку з Південного берега Криму.
Ось одна з відозв на фотографії, надіслана Івану Карповичу відпочиваючими: «Група відпочиваючих м. Ялта з санаторію «Узбекистан» побували на екскурсії в легендарному місті-герої Севастополь і під час огляду Діорами були щасливі побачити там Героя Радянського Союзу І. К. Яцуненка і попросили його сфотографуватися з нами. Дорогий Іване Карповичу! Надсилаємо Вам це фото на пам’ять і бажаємо міцного здоров’я, довгих років життя і благополуччя!».
Іван Карпович виховав разом з дружиною Варварою Василівною шістьох дітей (чотирьох синів і двох дочок). Помер І. К. Яцуненко 10 лютого 1983 року, не доживши півтора місяця до 60 років. Похований Герой під Севастополем, на цвинтарі селища Дергачі. Вічна йому пам’ять. Діти Івана Карповича продовжують династію Яцуненків, залишивши сім онуків та двох правнуків. Діти Героя — син Петро і дочка Людмила — мешканці Севастополя. Петро Іванович, схожий на батька, як дві краплі води, мешкає разом з матір’ю Варварою Василівною.
Земляки не забули Івана Карповича. Все частіше в наші часи згадують про подвиг Івана Яцуненка, особливо на травневі свята. На прикладі Героя свого часу виховано не одне покоління. Тим більше, з особливою гостротою відчуваєш гордість за наших воїнів, за українців, які безстрашно вступили в жорстоку битву з фашизмом, котрі кров’ю і своїми життями відстояли свободу Батьківщини, визволили Європу від фашизму і здобули Перемогу. Серед них наш земляк Іван Карпович Яцуненко, яким також пишається Дніпропетровщина, його мала батьківщина, де він народився. Ім’я І. К. Яцуненка золотими літерами вписано в історію Великої Вітчизняної війни. Герою — слава!

Віктор ТУРЧИН,
краєзнавець
м. Джанкой

На фото: Іван Яцуненко

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 09.05.2014 > Тема ""Білі плями" історії"