Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

На подвір’ї по-домашньому просто і затишно.
Виноград, зелена галявина, черешня з рясними ще нестиглими ягодами, лавочки. Вони – саморобні, просто дощечки. Схожі лавочки і в самому костьолі, але гарні, поліровані, на них сидять люди під час Божої служби. В храмі немає пишного убранства, притаманного для православ’я. Править службу священик біля розп’яття. І стосується вона сьогодні, в першу чергу, воскресіння Христового.
В пам’яті залишаються слова: «Любов – це пожертва. Любов оплачується любов’ю». І дійсно, її велич не в тім, аби віддати те, що ніяк не позначиться на вашому житті, бо розмір пожертви не в тому, скільки ти віддав, а в тому, що після цього в тебе лишилося. І для мільярдера втрата мільйона – це значно менше, ніж для убогої людини пожертва в кілька десятків гривень, бо для останньої вона означає день чи два прожити на одному хлібі і воді. Ради спасіння світу Господь пожертвував своїм Сином. А ми ж ради своєї дитини готові пожертвувати всім, що не належить нам особисто і що не боляче відривати від серця. Тільки ж хіба це пожертва?
Прихильність до римcько-католицької Церкви маю завдяки українському телебаченню, з якого дізналася про життя і смерть папи Йоана Павла ІІ. В світі існують різні Церкви, що мають своїх очільників, але мало хто назве їхні імена і навряд чи хтось із них може похвалитися такою всенародною любов’ю, яку мав за життя папа Йоан Павло ІІ. Його супроводжувало справжнє море людей, які ловили кожне його слово і були з того щасливими.
Чому так, я зрозуміла в час кончини Йоана Павла ІІ. Те, як це відбувалося, бачу, нібито не минуло вже 9 років. Папа помирав у своїй стандартній однокімнатній квартирі, скромне убранство якої описував диктор. Навколо не крутилися ні лікарі, ні сиділки, ні обнадієні спадкоємці. Він лежав один на вузькому ліжку біля вікна і, поки мав сили, час від часу піднімав руку і махав нею людям, які заповнили півміста, прощаючись з ним. Його скарби і дійсно були на небесах, а не на землі, хоча міг би мати все те, на що спокушаються інші носії Божого слова, люди з роздвоєною душею, одна частина якої лине до Бога, а інша прикута цепами до мирських благ. Всі вони говорять правильні речі, всі навчають добру, але люди чують і наслідують приклад тих, хто подає його власним життям.
«Майбутнє починається не завтра, а сьогодні», — це відомі слова папи Йоана Павла ІІ. І його майбутнє почалося ще в день кончини, 2 квітня 2005 року і привело воно до канонізації папи, що відбулася в наступну неділю після Пасхи цього року на площі св. Петра в Римі.
Можливо, це і гріх, але святі на кшталт Олександра Невського, які очолювали процеси кровопролиття, особисто для мене не є святими – я б шукала заступництва у тих, хто здатен був на духовні подвиги, а не на воєнні, хто шукав безкровний шлях до миру і злагоди.
Чи не з цим пов’язаний процес, що завершує римсько-католицьке богослужіння, коли люди потискують одне одному руку зі словами: «Мир вам!». Думаю, йдеться і про мир у наших душах, і про мир у нашому домі, і про мир на нашій землі.
Та, на жаль, сьогодні нам цього всього дуже бракує. Немає спокою в душах, особливо українців, котрі й досі не можуть схаменутися, що впродовж кількох днів опинилися відірваними від своєї Батьківщини, яку щодня паплюжать російські ЗМІ; немає миру в сім’ях, де хтось лишився без роботи і без перспектив, а хтось відверто радіє своїм підвищеним пенсіям і тому, що йому тепер «легше дихається»; немає миру і на українських землях, які Росія намагається приєднати до своїх територій слідом за Кримом. Там калічать і вбивають, і якщо тих, хто захищає Українську державу, то «так фашистам і треба», а якщо тих, хто намагається її розшматувати з подальшим приєднанням до Росії, то це «злочин проти людяності».
В розмові з єпископом Одесько-Сімферопольським Яцеком Пиль ОМІ, який правив службу в каплиці парафії Успіння Пресвятої Діви Марії, не можу не торкнутися цього питання. Адже сподіваюся знайти в ньому людину, не отруєну російською пропагандою, бо ні Ватикан, ні дружня Україні демократична Польща, громадянином якої є о. Яцек, не визнали новий статус Криму.
Втім, цілком очікувано о. Яцек зауважив, що не його справа як духовної особи засуджувати те, що допустив Господь. Сказав, що Церква вболіває через те, що сталося, і молиться за всіх потерпілих, а також засуджує екстремальний націоналізм, будь він український, російський чи якийсь інший. Але водночас молиться і за народ, котрий захищає свої права.
Єпископ навів слова Леха Качинського, сказані ним під час грузинського конфлікту, які сьогодні набувають пророцького змісту: «Наступною буде Україна, потім країни Балтії і Польща».
Але ж церква – не місце для політичних баталій. Ймовірно, лише при Храмі Трьох Святителів УПЦ МП у Сімферополі поряд з освяченими хрестиками ще недавно продавалися і газети, де ганьбився Київський патріархат та піддавалися анафемі його вірні – «розкольники».
Тож у розмові з о. Яцеком спробувала менше торкатися найболючішого, тим більше, що відчувала неабиякий інтерес до нього як до особистості, знаючи про ту всезагальну повагу, яку має він серед парафіян. А це люди багатьох національностей і представники різних країн. Так, щонеділі відбувається окреме богослужіння для темношкірих студентів медуніверситету, серед яких багато римо-католиків. І о. Яцек робить все, щоб люди могли молитися і чути молитву рідною мовою. Тож оволодів він французькою, іспанською, латиною, українською та російською мовами і, звичайно ж, знає свою — польську. Каже, це було не важко, бо деякі мови дуже схожі. Так то воно так, але ж на мовному ґрунті, як бачимо, можна спровокувати і війну.
Народився о. Яцек неподалік від Варшави і ще з дитинства грався у священика. А коли підріс і перестав гратися, в його поведінці все одно було щось таке, через що говорили про його покликання до священнослужіння. І вже в 14 років підліток вступив до нижчої духовної семінарії, в якій навчався, проживаючи в монастирі. Якщо в другій половині 70-х років у Радянському Союзі про віру і Бога краще було не згадувати, то Польща й тоді була набожною, і батьки юнака тільки раділи, що він обрав собі такий шлях. Черницею стала і одна із сестер молодого священика, який згодом закінчив й вищу духовну семінарію з іспитовим терміном перебування в монастирі на горі св. Хреста біля м. Кельце, та захистив дисертацію, одержавши звання магістра. Там же викладав пізніше французьку та латинську мови і життя святих.
Змолоду мрією о. Яцека було служіння в Росії, мову якої він вивчав з 5-го класу. До Росії в тодішньому розумінні його співвітчизників належала і Україна, куди й вирушив о. Яцек одразу ж після рукопокладення у священики.
За 25 років де тільки не служив: на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, в Кривому Розі, Києві, — всюди, де був потрібнішим, куди його посилали. А на згадку про себе залишав десь побудований костел, десь — щойно відремонтований.
Після рукопокладення у єпископи в м. Одеса (Одещина і Крим були єдиною єпархією) св. отець став певною мірою і кримчанином. Та, у зв’язку з весняними подіями, його Церква в Криму тепер матиме інший статус, що відповідатиме передбаченому на спірних територіях. В Криму на сьогодні римсько-католицька церква має 7 парафій з виїзними пунктами для зручності вірян, тут служать 15 св. отців і 8 сестер.
Єпископ Яцек – чернець, людина, яка цілком присвятила себе Господу, не розриваючись поміж Божими заповідями і потребами власної родини. Бо любов – це пожертва, а якщо треба, — і своїм сімейним щастям.
Запитую у нього про те, чи можливо взагалі здобути душевний спокій за нинішніх умов і як знайти його людям, котрі з певних причин сьогодні озлоблюються, руйнуючи своє єство.
Єпископ пояснює, що для цього потрібно сповідуватися, бо сповідь очищує душу, звільняє її від гріховних помислів. Треба Богу віддати своє серце, наповнити Його любов’ю, і тоді будуть внутрішній мир і духовний спокій.
Найпоширенішими гріхами о. Яцек назвав ті, що пов’язані зі словом і думкою. Та потім додав:
— Зазвичай, це не все, на перших сповідях присутня вся таблиця Менделєєва, але люди поступово виправляються.
— А яке напутнє слово ви могли б сказати тим, кому сьогодні важко не лише матеріально, але й морально через непідвладні життєві обставини, пов’язані з приєднанням Криму до Росії?
— Ці люди мають пам’ятати, що вони — гідні діти своєї Вітчизни, бо не зрадили, не продалися, не покинули своєї землі, і черпати в цьому силу. За долі таких людей вболіває вся світова спільнота. Під час весняних подій у мене не замовкав телефон і, якби пропускала митниця, увесь цей двір не вмістив би тієї гуманітарної допомоги, яку люди прагнули передати на підтримку кримчан, що стали заручниками непростих обставин. Ми і так готові надати таким людям як моральну, так і матеріальну допомогу. «Католицизм» — означає «вселенський, всеохоплюючий», наша Цер-ква — завжди з народом.
Так ось в чому була непереможна сила папи Йоана Павла ІІ, ось чому відомі випадки зцілення людей молитвами до нього! Він був не властителем, навіть не вчителем, а душею того народу, який довіряв йому свою душу. Тож і сподобив Господь його на подвиги, і допомагає молитва до папи зцілюватися тим, хто його любив!

Тамара СОЛОВЕЙ

На фото: Єпископ Яцек Пиль Омі

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 09.05.2014 > Тема "Душі криниця"