Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 25.04.2014
ПРАПОРОНОСЕЦЬ

Героям - слава!

П╕д час Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни прапороносцям в╕дводилась особлива роль у наступальних операц╕ях. На червоний прапор ор╕╓нтувались наступаюч╕ во╖ни, наявн╕сть прапороносц╕в у перших лавах надихала наступаючих йти вперед, незважаючи на втрати. Серед видатних прапороносц╕в Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни був також ╤ван Карпович Яцуненко, якого джанкойц╕ вважають сво╖м земляком. В╕н був одним з прапороносц╕в, котр╕ р╕вно за р╕к до зак╕нчення в╕йни встановили малинов╕ прапори над Сапун-горою! Це його подвиг зображено на полотн╕ д╕орами «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року» (на фото праворуч).
10 рок╕в п╕сля в╕йни його вважали загиблим серед тисяч б╕йц╕в, полеглих на легендарн╕й висот╕ на п╕дступах до Севастополя. Нав╕ть ╕м’я рядового Яцуненка було вибито на одн╕й з мемор╕альних брил. Його знають в усьому св╕т╕ м╕льйони людей, хто хоч раз в╕дв╕дав Д╕ораму, де центральне м╕сце займа╓ прапороносець, котрий у вихор╕ бою несе червоний прапор до вершини Сапун-гори. Це ╕ ╓ наш земляк рядовий ╤ван Яцуненко. Найв╕дом╕ший джанко╓ць у св╕т╕. Неординарна бойова б╕ограф╕я Героя схожа на трилер ╕ достойна того, щоб к╕нематограф╕сти зняли про нього окремий ф╕льм. На кшталт розрекламовано╖ зараз стр╕чки «Той, що пройшов кр╕зь вогонь».
Народився ╤ван Карпович Яцуненко 15 березня 1923 року в сел╕ Ожен╕вка Павлоградського району Дн╕пропетровсько╖ област╕ в родин╕ селянина Карпа Олександровича, учасника громадянсько╖ в╕йни. Ус╕ ми родом з дитинства. ╤ було з кого ╤вану брати приклад.
Коли у веч╕рньому п╕вденному неб╕, ледь не над стр╕хами мазанок, засв╕чувались велик╕ з╕рки, молодь збиралась за околицею. Тут, на широк╕й галявин╕, водили хороводи. Т╕льки восени 1920 року не було на них звичних веселощ╕в – в Укра╖н╕ лютували б╕логвард╕йц╕. З парубк╕в в Ожен╕вц╕ найстаршим був Карпуша. Як т╕льки засп╕вають д╕вчата – в╕н одразу на дв╕р: кликав його голос Паш╕, що вид╕лявся в загальному д╕вочому хор╕. П╕д╕йде до дзеркала, чуприну каштанового волосся поправить — й на галявину. Приязно пошутку╓ з ус╕ма д╕вчатами, а перевага – Паш╕. На нього не ображались. Знали хлопц╕ ╕ д╕вчата – коха╓, дуже коха╓ ╖╖ Карпуша. Кохала ╕ Паша його. Все подобалось ╖й – ╕ золотий розсип Карпушиних веснянок, ╕ його впертий норов та р╕шучий характер. М╕ж ними все давно було погоджено – скоро вес╕лля. Т╕льки тод╕ н╕чого не вийшло. В село ув╕йшли червон╕, щоб б╕льше не пускати сюди б╕лих. «П╕деш, Карпуша, з нашими? — т╕льки ╕ спитала Паша. «Так, п╕ду», — р╕шуче в╕дпов╕в в╕н.
У в╕с╕мнадцять рок╕в Карпо Яцуненко став кулеметником у Червон╕й Арм╕╖. Короткий, але значний шлях в╕н пройшов на заключному етап╕ громадянсько╖ в╕йни. На все життя запам’ятався перший великий б╕й п╕д Лозовою. Трич╕ б╕логвард╕йськ╕ лави п╕дн╕мались в «псих╕чну атаку», але щоразу в╕дкочувались назад. У критичний момент виручав «максим» Карпа Яцуненка, встановлений за пригорком на фланз╕. Пот╕м були Яз╕вки, Павлоград, Катеринослав (зараз – Дн╕пропетровськ), Перекоп, Крим, що стали значними етапами його бойового шляху.
Повернувся додому тод╕, коли останн╕й врангел╕вець був скинутий у Чорне море. Тод╕ ╕ в╕дбулося вес╕лля – одружився Карпо на д╕вчин╕ Паш╕, яку вже давно кохав. Щасливо ╕ по-новому тод╕ жила молода родина Карпа ╕ Паш╕ Яцуненк╕в на визволен╕й земл╕. Першими вступили до колгоспу. Працювали, ростили син╕в ╤вана, В╕ктора, Григор╕я, Володимира та дочок Шуру, Галю, Н╕ну, Мар╕ю. Батько часто розпов╕дав д╕тям про участь у громадянськ╕й в╕йн╕, не раз згадував Крим.
До Криму родина Яцуненк╕в потрапила як переселенц╕, що оселились 1936 року спочатку, як стверджу╓ ще жива дружина ╤вана Карповича (восени минулого року) Варвара Васил╕вна ╕ його син Петро ╤ванович, в сел╕ Баботай, всього в 4 км на п╕вн╕чний сх╕д в╕д Джанкоя. Зараз (з 1948 року) це село Болотне колишнього Колайського, пот╕м – Азовського району, який у зв’язку з «укр╕пленням с╕льських район╕в УРСР» з 1 с╕чня 1963 року був при╓днаний до Джанкойського району.
Карпо Олександрович працював старшим конюхом у колгосп╕ «17-го партз’╖зду». Дружина Паша-Парасков╕я працювала дояркою. Ус╕м гуртом допомагали вести господарство д╕ти. Особливо працьовитим, см╕ливим у вчинках р╕с старший син ╤ван. В╕н допомагав батьков╕ пасти коней, об’╖жджати найб╕льш норовливих. Якось травневим вечором, невдовз╕ п╕сля пере╖зду до Криму, ╤ван прийшов на конюшню ╕ попросив батька над╕ти вуздечку на норовливу Ласт╕вку. Батько довго не погоджувався, пот╕м ризикнув. Спину ╕ круп коня цупко охопив широкий рем╕нь. Юний вершник з трудом протиснув п╕д нього ноги ╕ взявся за пов╕д уздечки. Ласт╕вка почула недобре, закусила вудила ╕ рвонула з м╕сця галопом. Вона вихором промайнула прямою вулицею села ╕ поскакала широким степом кримського Присивашшя. Ц╕лу годину носилась степом Ласт╕вка, а коли втомилась, кроком ув╕йшла в конюшню ╕ вткнулась мордою в год╕вницю. «Ось тоб╕ ╕ нечипайка. Здорово ти задав ╖й», — нахвалював батько сина. А хлопц╕, що приб╕гли до конюшн╕, п╕дхопили ╤вана ╕ почали гойдати. Т╕льки мати, Парасков╕я Антон╕вна, тримала в руц╕ мотузку, маючи нам╕р сполосувати сина за хизування. Лаяла чолов╕ка за те, що дозволив сину хизуватись. ╤ван же, оточений ровесниками, почував себе геро╓м.
Тод╕ майбутньому Герою лише тринадцятий минало… Вже в тому в╕ц╕ йому хот╕лось зробити щось велике. На перервах у школ╕ любив пом╕рятись силою, в як╕й не поступався н╕кому з ровесник╕в. На уроках в╕н був допитливий. П╕сля зак╕нчення семи клас╕в ╤ван працював у колгосп╕, а пот╕м, в 17 рок╕в, при╖хав навчатись у ФЗО та працювати до Севастополя. Селянський хлопець вс╕м серцем полюбив це б╕локам’яне м╕сто. ╤ флотськ╕ безкозирки.
Курсанту-водолазу не терп╕лось «побродити» по дну морському. Та мр╕я так ╕ не зд╕йснилась. «Здоровий. Цього на флот», — сказали л╕кар╕ в призовн╕й ком╕с╕╖ райв╕йськкомату. Та зрештою ком╕с╕я розпорядилася ╕накше. За одними в╕домостями, з весни 1941 року ╤ван Яцуненко почав служити у прикордонних в╕йськах. Там його ╕ застала в╕йна. За ╕ншими, — ╤вана перевели в прикордонники на другий день в╕йни. Але оф╕ц╕йно, за документами, вважа╓ться, що на фронт╕ ╤ван Карпович був з серпня 1941 року. Разом з ╤ваном ще тро╓ з родини Яцуненк╕в взялися за зброю. Один брат, В╕ктор, був на фронт╕ танк╕стом, другий, Григор╕й, став моряком. Сестра Олександра стала медсестрою. А глава родини, Карпо Олександрович, погнав колгоспну худобу на Керч для переправи на Кубань через Керченську протоку.
Важко склалась в╕йськова доля ╤вана Яцуненка. Довелось ╤вану Карповичу побувати не в одному бою. П╕д час оборони Перекопу, у вересн╕-жовтн╕ 1941 року, ц╕лодобово доводилось сид╕ти в окопах ╕ в╕дбивати шален╕ атаки фашист╕в. Сили були нер╕вними. Не вистачало збро╖ ╕ набо╖в, ╕нших бо╓припас╕в ╕ артилер╕╖. Г╕тлер╕вц╕, осл╕плен╕ переможною ходою по чуж╕й земл╕, стр╕мко наступали. Хот╕ли з ходу захопити Перекоп. Та не вдалося.
В одн╕й ╕з сутичок з н╕мцями важкопораненим ╤ван Яцуненко потрапив у полон. Жалюг╕дне це було видовище. П╕зньо╖ осен╕ замерзл╕, голодн╕, морально вбит╕ чолов╕ки пов╕льно рухались по слякотному, багнючому шляху – сотн╕, тисяч╕ б╕йц╕в. Тод╕ вони ще не знали, яке пекло чека╓ ╖х попереду. Страшне пекло фашистського полону довелось пережити й ╤вану Яцуненку. Але в╕н, незважаючи на св╕й молодий в╕к, не зламався. Трич╕ вт╕кав з полону. Два перших рази – невдало. За ╕рон╕╓ю дол╕ першим був концтаб╕р, розташований на територ╕╖ колишньо╖ Джанкойсько╖ г╕мназ╕╖ (зараз — Джанкойська школа-г╕мназ╕я № 1). Буд╕вля храму науки була обнесена колючим дротом, в╕кна – без скла. Подавлений настр╕й пог╕ршувався холодом ╕ голодом. Мученицьки хот╕лось ╖сти, але нав╕ть баланду давали р╕дко. Вноч╕ б╕йц╕ шепот╕лись ╕ питали одне одного, що надал╕ ╖х чека╓. Яцуненко не падав духом, п╕дтримував товариш╕в, як м╕г. Виявився його характер – бойовий, безстрашний. В╕н нав╕ть в той жорстокий час в╕рив у перемогу. П╕дбадьорював ослаблених товариш╕в, а сам ╕нод╕ думав, що навряд чи вибереться з цього пекла.
Щодня, ризикуючи бути побитими фашистською охороною, милосердн╕ джанкойц╕ приносили полоненим що-небудь ╕з ╖ж╕. ╤ це, незважаючи на те, що сам╕ жили нап╕вголодн╕. (У м╕ст╕ Джанкой в пер╕од окупац╕╖ активно д╕яла ╓дина на окупованих фашистами теренах п╕онерська орган╕зац╕я ╕мен╕ Климента Ворошилова. Орган╕затором п╕онерського п╕дп╕лля був старий б╕льшовик Архип Федорович Бондаренко. ╤н╕ц╕аторами допомоги бранцям були батьки д╕вчат-п╕дп╕льниць, котр╕ жили безпосередньо б╕ля школи № 1: це — Зарн╕цина Дарина Михайл╕вна, мати Лариси Зарн╕цино╖, Варда Мар╕я Васил╕вна, мати Над╕╖ Варди, ╕ Р╕нкс З╕на╖да Микола╖вна, мати Вол╕ Кап╕таново╖).
Кожен день у ╤вана Яцуненка починався з думки: як втекти? В╕н ретельно оглядав територ╕ю ╕ одного разу побачив прогалину в огорож╕. Н╕мц╕ на не╖ не звертали уваги. Вважали, що у полонених просто не вистачить сил, щоб зд╕йснити втечу. Та й патрул╕ стоять день ╕ н╕ч на сторож╕. Але ╤ван Яцуненко вир╕шив: життя або смерть. ╤ншого шляху просто не бачив. Приглядався до охоронц╕в. Один з них був особливо л╕нивим, спав на ходу. Полюбляв вживати шнапс, а в дощову погоду ховався по кутках. Ось в одну з таких ночей, п╕д ранок, коли особливо солодко спиться, ╤ван Яцуненко прокрався до дверей ╕ вискочив на подв╕р’я. До кров╕ роздер руки – прогалина виявилась не такою вже великою. ╤мов╕рно, за деякими в╕домостями, втеча була груповою. Вибравшись на волю, п╕шов, куди оч╕ дивляться. Д╕йшов до одн╕╓╖ хати, що неподал╕к. Прис╕в в╕д слабкост╕ на землю. Постукав у двер╕. Вона в╕дчинилась ╕, виглянувши в шпарину, ж╕нка в╕д жаху прикрила рота, щоб не закричати. А пот╕м, схопивши випадкового гостя за ком╕р, затягла його всередину. П╕зн╕ше ╤ван д╕знався, що потрапив у хату по провулку Шк╕льному до Валентини Григор╕вни Серьог╕но╖. У не╖ два сини були на фронт╕. ╤вана Яцуненка переодягли в цив╕льний одяг, в╕йськов╕ обноски спалили в п╕чц╕. Через м╕сяць в╕н вийшов з цього хл╕босольного дому ╕ вирушив у далеку дорогу, нав╕ки збер╕гши в╕дчуття вдячност╕ до ц╕╓╖ просто╖ джанкойсько╖ родини.
На жаль, незабаром групу вт╕кач╕в знайшли службов╕ в╕вчарки – д╕статись до г╕р не вдалось. Десь в передг╕р’ях вт╕кач╕в сп╕ймали, охоронц╕ в╕длупцювали, знову загнали за колючий др╕т, посилили конвой. Але Яцуненко твердив соб╕ та ╕ншим: «Все одно т╕кати треба. Севастополь бореться. Туди проберемось». Полонених використовували на важких буд╕вельних роботах. В основному — на ремонт╕ шлях╕в у Карасубазарському (зараз – Б╕лог╕рському) район╕. П╕д час друго╖ втеч╕ ╤вану Яцуненку вдалося вирватися з колони в╕йськовополонених, кинувшись з круч╕ високого насипу шосе вниз по схилу, вкритому чагарником. Кул╕ свист╕ли над головою. Вдалося доб╕гти до л╕су, але незабаром натрапив на фашистський патруль. Врятувало в╕д розправи те, що карател╕ не знали про першу втечу.
Восени 1943 року радянська арм╕я п╕дходила до Перекопу. Фашисти з награбованим майном вивозили до Н╕меччини дармову робочу силу. На початку 1944 року г╕тлер╕вц╕ посп╕хом вивозили полонених з Криму в Н╕меччину – морем до Одеси, а зв╕дт╕ля потягом. Разом з ╕ншими бранцями в товарний вагон потрапив ╕ ╤ван Яцуненко. Десь б╕ля Микола╓ва до вагона п╕дсадили ще трьох в с╕рих шинелях. В одному з них вп╕знали пол╕цая Карасубазарського концтабору – в╕н виявився п╕д╕сланим провокатором. Уноч╕ провокатора прик╕нчили. На ходу зламали ╜рати на в╕кн╕ ╕ викинули труп зрадника з вагона. Вранц╕ почався розшук ╕ допити. ╤вана Карповича видали сл╕ди кров╕ на одеж╕. Ешелон зупинили. «Розстр╕ляти!» – скомандував г╕тлер╕вський оф╕цер, що супроводжував ешелон, вир╕шивши влаштувати показову страту для залякування. Потяг зупинився на перегон╕. Разом з двома товаришами ╤вана вивели з вагона ╕ поставили на обрив заросло╖ очеретом р╕чки. Але, не чекаючи автоматно╖ черги, якась сила штовхнула приречених вперед. Сл╕дом роздалися постр╕ли. Разом з ╕ншими ╤ван скотився вниз. А пот╕м, набравши поб╕льше пов╕тря в леген╕, п╕рнув ╕ довго, майже до безпам’ятства, плив п╕д водою, доки не в╕дчув п╕д руками очерет протилежного берега. До глибоко╖ темряви сид╕в у вод╕, а пот╕м вибрався на берег ╕, притримуючи поранену руку, п╕шов спочатку на п╕вденний сх╕д, а пот╕м на гул канонади.
Б╕льше двох м╕сяц╕в йшов ╤ван Карпович уноч╕, а вдень ховався, доки не перейшов л╕н╕ю фронту. За цей час перетнув дек╕лька водних перепон, довелося форсувати й Дн╕про. З березня 1944 року ╤ван Карпович Яцуненко – рядовий 844-го стр╕лецького полку 267-о╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖ 63-го стр╕лецького корпусу 51-о╖ арм╕╖. Фронт проходив по Сивашу, в╕д Перекопу до Чонгара ╕ дал╕ по Арабатськ╕й стр╕лц╕. А за Сивашем – до бол╕ знайома, порита окопами ╕ траншеями, земля р╕дного колгоспу.
У кв╕тн╕ 1944 року почався генеральний наступ на Крим з дек╕лькох напрямк╕в. Перекопськ╕, Сиваськ╕, Чонгарськ╕, Стр╕лковськ╕ (Арабатськ╕) ╕ Керченськ╕ укр╕плення загарбник╕в були прорван╕. Радянськ╕ в╕йська вийшли на оперативний прост╕р. Але ворог, в╕дступаючи, розлючено огризався з вперт╕стю затравленого зв╕ра ╕ намагався за всяку ц╕ну утримати Чорноморську фортецю – базу флоту. На шляху до Севастополя перед наступаючими постала Сапун-гора, що господарювала над навколишньою м╕сцев╕стю. Знизу догори м╕ж траншеями — доти ╕ дзоти. На п╕вн╕чному схил╕ на 50 г╕тлер╕вц╕в приходилось 19-20 кулемет╕в. Закована в зал╕зобетон, опоясана дотами, вона здавалась неприступною. Радянськ╕ в╕йська щ╕льно блокували Севастополь ╕ приготувались до штурму, хоч не все було приготовлено. Але Ставка Верховного Головнокомандувача СРСР, як завжди, квапила ╕ вимагала: в найкоротший терм╕н зламати н╕мецький оп╕р ╕ оволод╕ти Севастополем, хоч взяти укр╕прайон з ходу було неможливо. Вся складн╕сть в╕йськово╖ ситуац╕╖ полягала в тому, що фашисти в╕дновили зал╕зобетонн╕ укр╕плення, створен╕ при 250-добов╕й оборон╕ в 1941-1942 роках, ╕ вс╕ляко ╖х посилили. Захист висоти був в╕дм╕нно обладнаний в ╕нженерному в╕дношенн╕. Де б нападаючий супротивник не з’являвся, в╕н повинен був заплутатись в мереж╕ н╕мецьких оборонних споруд.

В╕ктор ТУРЧИН,
кра╓знавець
м. Джанкой

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13187

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков