"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2014 > Тема "Українці мої..."
#14 за 04.04.2014
ДВА ВАСИЛ╤
У наш час ╕м’я «Василь» перейшло до когорти р╕дк╕сних, хоча колись було дуже популярним. Особливо часто Василями називали хлопчик╕в, як╕ народилися у с╕чн╕, адже 14 с╕чня ми вшанову╓мо святого Василя. Не випадково, мабуть, саме таке ╕м’я дала синов╕ Ганна Щербань (Симоненко). Хлопчик народився 8 с╕чня 1935 року у сел╕ Б╕╖вц╕ на Полтавщин╕. Згодом в╕домий поет Василь Симоненко жартуватиме: «От якби 7-го народився! Зап╕знився всього на один день! Число 7 здавна у нашого народу вважа╓ться маг╕чним – сьомий день твор╕ння, 7 дн╕в тижня. Може б, ╕ я побував за життя на сьомому неб╕…». У той маг╕чний день, на Р╕здво 1938 року, судилося народитися ╕ншому Василев╕. В╕н з’явився на св╕т у родин╕ Ялини та Семена Стус╕в у сел╕ Рахн╕вка В╕нницько╖ област╕. Правда, записати сина 7-го батьки чомусь не наважились, датою народження хлопчика стало 6 с╕чня. Так чи ╕накше, а напевно саме Р╕здво визначило особливу страдницьку долю двох Васил╕в. Василь Симоненко ╕ Василь Стус – д╕ти села. Села пово╓нного, голодного, але багатого на над╕╖ та спод╕вання. Вони блискуче зак╕нчили школу ╕ обидва мр╕яли навчатися у Ки╖вському ун╕верситет╕ ╕мен╕ Тараса Шевченка. Симоненко в╕дразу вступив на журнал╕стський факультет, а от Стуса не прийняли. Йому було лише 15, коли зак╕нчив школу. Запропонували повторити спробу через два роки. Хлопець повернувся на Донбас, де тод╕ проживала родина, ╕ вступив до Донецького ун╕верситету на ╕сторико-ф╕лолог╕чний факультет. Та згодом доля таки приведе його до Ки╓ва, де в╕н стане асп╕рантом ╤нституту л╕тератури ╕м. Т. Шевченка АН УРСР. Симоненко про асп╕рантуру т╕льки мр╕ятиме – не встигне. Правда, Стус теж не встигне – зак╕нчити. Поез╕я обох Васил╕в народилася п╕д час так звано╖ в╕длиги ╕ належить до руху «ш╕стдесятник╕в» – Третього укра╖нського в╕дродження. Перше укра╖нське в╕дродження було розтоптане чоб╕тьми Петра ╤. Друге – розстр╕ляне Стал╕ним ╕ задушене Голодомором 1932-1933 рр. П╕сля смерт╕ Стал╕на здавалося, що укра╖нську культуру знищено, та за короткий час в╕длиги вона в╕дродилася плеядою талановитих письменник╕в та митц╕в. Але уже в 1965 роц╕ було заарештовано десятки д╕яч╕в укра╖нсько╖ культури. У 1962 роц╕ була видана перша зб╕рка В. Симоненка «Тиша ╕ гр╕м», яка засв╕дчила, що в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ з’явився самобутн╕й ╕ зр╕лий поет, чесний, неп╕дкупний, щирий. Якби в╕н дожив до 70-х, напевно, був би репресований. Смерт╕ поета, який трьох тижн╕в не дожив до свого 29-л╕ття, передувало жорстоке побиття охоронцями громадського порядку в м╕л╕цейських мундирах. Василь Стус написав, що «Симоненко став явищем б╕льшим за його власний доробок»; в╕н – «найб╕льший ш╕стдесятник з ш╕стдесятник╕в».
Гран╕тн╕ обел╕ски, як медузи, Повзли, повзли ╕ вибилися з сил. На цвинтар╕ розстр╕ляних ╕люз╕й Уже нема╓ м╕сця для могил.
Важко пояснити, заради чого поети ╕дуть на смерть. У нас поет – пророк, виразник народного сумл╕ння. Влада завжди вбачала в поетов╕ ворога, якого треба закатувати на смерть. Розгром «ш╕стдесятник╕в» у с╕чн╕ 1972 року багато хто сприйняв як особисту трагед╕ю. Цей розгром кожного поставив на сво╓ м╕сце: кого за колючий др╕т, кого в забуття, ╕нших – через ламання хребт╕в до каяття, а пот╕м ╕ до Шевченк╕вських прем╕й. У р╕к смерт╕ Симоненка Василя Стуса було в╕драховано з асп╕рантури за протести проти арешт╕в у середовищ╕ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, а в 1972-му – заарештовано разом з ╕ншими правозахисниками та засуджено до 5-ти рок╕в табор╕в ╕ 3-х рок╕в заслання. Коли у 1979 роц╕ поет повернувся до Ки╓ва, то через 8 м╕сяц╕в був заарештований знову ╕ засуджений до 15 рок╕в позбавлення вол╕. Помер п╕д час голодування у карцер╕ спецтабору в Пермськ╕й област╕ 4 вересня 1985 року.
Як добре те, що смерт╕ не боюсь я ╤ не питаю, чи тяжкий м╕й хрест. Що перед вами, судд╕, не клонюся В передчутт╕ недов╕домих верств. Що жив, любив ╕ не набрався скверни, Ненавист╕, прокльону, каяття. Народе м╕й, до тебе я ще верну, Як в смерт╕ обернуся до життя.
Фактично за життя Василя Стуса зб╕рки його поез╕й так ╕ не д╕йшли до читача, якщо не враховувати закордонне видання «Зимов╕ дерева» та самвидав «Веселий цвинтар» (видрукуваний лише у 12-ти прим╕рниках). Оф╕ц╕йною причиною смерт╕ поета ╓ зупинка серця. Та в будь-якому раз╕ його смерть, як ╕ Симоненкову, сл╕д розглядати як вбивство, ско╓не радянською тотал╕тарною системою. Козацька натура ╕ шляхетн╕сть, божев╕льне почуття порядност╕, неспроможн╕сть пройти повз несправедлив╕сть, самов╕ддан╕сть ╕ безмежна любов до Укра╖ни – так╕ риси були притаманн╕ обом Василям, як╕ п╕шли з життя назавжди, щоб назавжди залишитися серед нас. У 1991 роц╕ за зб╕рку поез╕й «Дорога болю» Василя Стуса посмертно було нагороджено Нац╕ональною прем╕╓ю Укра╖ни ╕м. Тараса Шевченка. Такою ж найвищою державною нагородою ╕ також посмертно було в╕дзначено Василя Симоненка у 1995 роц╕ за зб╕рки поез╕й та прози «Лебед╕ материнства», «У тво╓му ╕мен╕ живу», «Народ м╕й завжди буде». Багата Василями наша Укра╖на! Недарма, мабуть, ╕ жарт такий ╕сну╓: «Т╕льки й людей на сел╕, що Васил╕!». Стус якось сказав був, що ледве чи не кожна четверта укра╖нська мати називала свого сина Василем, у цьому проявлявся п╕дсв╕домий потяг укра╖нського народу до власно╖ державност╕, адже у старогрецьк╕й мов╕, зв╕дки прийшло це ╕м’я, воно звучало Базилеос, що означа╓ — володар, цар, царствений.
Там╕ла ЧУПАК, заступник директора з науково╖ роботи Кам’янського державного ╕сторично-культурного запов╕дника Черкаська область
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2014 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13083
|