Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4075)
З потоку життя (7212)
Душі криниця (3864)
Українці мої... (1531)
Резонанс (1697)
Урок української (999)
"Білі плями" історії (1792)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДО ЮВ╤ЛЕЮ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Для вс╕х присутн╕х виявилося неспод╕ванкою, що саме того дня, 12 листопада, – був справжн╕й...


ПАМ'ЯТ╤ АНАТОЛ╤Я ПОТ╤╢НКА
Письменники Кримського осередку НСПУ, кримськ╕ «св╕тличани» глибоко сумують з приводу...


ДН╤ПРОВА ЧАЙКА - ПЕРША УКРА╥НСЬКА ПИСЬМЕННИЦЯ-МАРИН╤СТКА
«Дн╕прова Чайка витворила в нашому письменств╕ особливий жанр символ╕чних малюнк╕в, у яких...


ЖИТТЯ – ЦЕ СУМА ЗРОБЛЕНОГО, АБО ЩО КДБ╤СТ МАРЧУК ЗРОБИВ У КРИМУ ДЛЯ УКРА╥НИ
Не можна не зауважити – з життя п╕шов пол╕тик не просто першого див╕з╕ону, а в прямому...


МОРЯК ╤З СТЕПОВОГО СЕЛА
12 липня в Будинку письменник╕в у Ки╓в╕ в╕дбувся веч╕р пам’ят╕ Леон╕да Тендюка,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 04.04.2014
Р╤ЗДВО ВАСИЛЯ СТУСА

Незламн╕

Мама ╥лина виношувала його, коли чинився великий терор, який забрав найкращих, найзд╕бн╕ших, найрозумн╕ших. Породила сина на саме Р╕здво Христове року Божого 1938-го. ╤ не посм╕ла записати його сьомим с╕чня, записала шостим. Але таки дала йому ╕м’я Василь. ╤м’я ж це грецькою — Базилеос — означа╓ «володар», «господар», «цар». Це додаткова ласка Божа, щастя. Але кому багато да╓ться, з того багато й спита╓ться.
«В Укра╖н╕, — казав Василь, — чи не кожна четверта мат╕р назива╓ свого сина цим ╕менем, п╕дсв╕домо карбуючи потяг до конче необх╕дно╖ нам, щоб вижити, державност╕».
Ма╓мо 5 с╕чня Василя Чумака, 8 с╕чня Василя Симоненка. У Ки╓в╕ вже стало традиц╕╓ю справляти 14 с╕чня свято Р╕здвяних Васил╕в у Ки╖вському м╕ському будинку вчителя ╕ вручати на ньому прем╕ю ╕мен╕ Василя Стуса.
…Якось в останн╕й р╕к свого земного, ба, Шевченк╕вського 47-р╕чного в╕ку, на Урал╕, в табор╕ особливого режиму Кучино, Василь питав при мен╕ глибоко в╕руючого д╕да Семена-покутника:
— А що то ╓ чолов╕ков╕ — народитися на таке велике свято?
— Це додаткова ласка Божа, щастя, — сказав д╕до. — Але кому багато да╓ться, з того багато й спита╓ться.
Тих «знакомитих дат» у Стуса ст╕льки, що вистачило б на святого.
4 вересня 1965 року в╕н виступив на захист заарештованих у серпн╕ «ш╕стдесятник╕в» у к╕нотеатр╕ «Укра╖на». Виступ був приурочений до «дня концтабор╕в»: 5 вересня 1918 року нарком юстиц╕╖ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ Д. Курський, керуючий справами Раднаркому В. Бонч-Бру╓вич ╕ нарком внутр╕шн╕х справ Г. Петровський (той самий «добрий» д╕дусь в окулярах, що донедавна каменем сид╕в б╕ля Парламентсько╖ б╕бл╕отеки в Ки╓в╕) п╕дписали декрет Раднаркому про червоний терор. В╕н тривав 73 роки.
Р╕вно через 20 рок╕в п╕сля виступу в к╕нотеатр╕ «Укра╖на» Василь загине в карцер╕ — в╕д голоду ╕ холоду. Або ще: уноч╕ п╕сля п╕дписання 1 серпня 1975 року прик╕нцевого акта Гельс╕нсько╖ наради НБС╢ стався в Стуса прорив ст╕нки шлунка. Це було в табор╕ Барашево, що в Мордов╕╖. В╕н хот╕в вийти з барака, але знепритомн╕в ╕ впав. Чорнов╕л з друзями взяли його на простирадла ╕ понесли на вахту. А там кричать: «Стой! Стрелять буду!». Операц╕ю, п╕д час яко╖ Стус ледь не помер, зробили в тюремн╕й л╕карн╕ ╕мен╕ ╤. Гааза в Лен╕нград╕ 10 грудня — якраз на День прав людини. А р╕вно за десять рок╕в до того в╕н одружився з Валентиною Попелюх. Отак╕ «знакомит╕ дати».

Те, що було за смертю,
я сп╕знав,
всю силу та╓мничого д╕яння,
весь морок неба
╕ твань земл╕ движку.
╤ тяжко жити,
цим знанням п╕дперши
свою оселю,
витрухлу на пустку...

Якось показував Василь зн╕мок, зроблений у Львов╕ на Коляду 1972 року, либонь, 9 с╕чня. Сто╖ть, скрушно прихиливши голову до одв╕рка. У мене нема такого зн╕мка. ╢ ╕нший, тод╕ ж знятий. Щойно повернувся Стус у Ки╖в, у д╕м на Льв╕вськ╕й вулиц╕, 62, квартира 2... Вт╕м, будиночка цього вже нема. Там, у Святошин╕, пролягла Окружна дорога, а м╕сце того будиночка вже хтось прикупив ╕ будуватиме там «ув╓с╓л╕т╓льни╓ зав╓д╓н╕я». А 12 с╕чня 1972 року КГБ вчинив новий пок╕с укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. За ╜ратами опинилися Василь Стус, ╤рина Калинець ╕ Стефа Шабатура...
11 с╕чня 1977 року Василь вирушав ╕з табору, що в селищ╕ Л╓сном у Мордов╕╖, на заслання. Заварили ми ц╕лу 50-грамову пачку чаю на три л╕три окропу — пишн╕ були випровадини. Майже два м╕сяц╕ етапу — ╕ 5 березня опинився в╕н у селищ╕ ╕мен╕ Матросова в Магаданськ╕й област╕. Якраз у р╕чницю смерт╕ Стал╕на. Там в╕н працював у золотовидобувн╕й штольн╕. Як ото декабристи, як╕ «╕з нор золото виносять, щоб пельку залити неситому» (Тарас Шевченко). Перепоховання Стуса, Литвина ╕ Тихого 19 листопада 1989 року под╕бне до перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року...
У р╕здвяний веч╕р 1983 року, якраз на день свого народження, в табор╕ особливого (камерного) режиму на Урал╕ Стуса кинули в карцер. За що? Напередодн╕ Василь звернувся до чергового пом╕чника начальника колон╕╖ кап╕тана Ляпунова, щоб дов╕датися про долю вилучених недавно п╕д час обшуку папер╕в, на як╕ не видали н╕якого документа. Одночасно посадили й естонця Марта Н╕клуса.
— Василь, где ты? На крыше? — Н╕клус недавно вичитав, що в як╕йсь кра╖н╕ в’язн╕ позалазили на дах тюрми ╕ начальник не знав, як ╖х зв╕дти позн╕мати. Наших би ╖м фах╕вц╕в...
— У як╕йсь душогубц╕... ╕мен╕ Лен╕на-Стал╕на...
Я стою коло дверей сво╓╖ 17-╖ камери, дослухаюся, переказую сп╕вкамерникам, що чути. Наглядач╕ гримають на Н╕клуса ╕ Стуса, але розбурхана, ображена Василева душа не зна╓ впину. Тод╕ вмикають гучномовець, зумисно для цього встановлений у коридор╕. ╤ все ж Василь у перерв╕ м╕ж мовою диктор╕в устиг прокричати:
— Хто не братиме участ╕ в голод╕вц╕ 12 с╕чня — той боягуз!
Цей день з ╕н╕ц╕ативи В’ячеслава Чорновола ми в╕дзначали 1975 року як День укра╖нського пол╕тв’язня. Про нам╕р тримати голод╕вку або подавати заяву протесту ми вже один одного ╕нформували, але, зг╕дно з зек╕вською етикою, кожен сам соб╕ вир╕шу╓, як йому чинити. Тож мене здивували ц╕ слова. Тод╕ Юр╕й Литвин мен╕ бол╕сно зауважу╓:
— Василю, не можна поета м╕ряти однаковою з╕ вс╕ма м╕ркою. Поет живе у сво╓му св╕т╕, нам не в╕домому, тому ми не ма╓мо права його осуджувати з╕ сво╓╖ рац╕онал╕стично╖ веж╕, бо ризику╓мо помилитися...
Так мен╕ в╕дкрилася ще одна ╕стина.
П╕сля карцера Василев╕ оформили р╕к одиночки, де ще не раз саджали в карцер, ╕ т╕ доби доплюсовували пот╕м до того року, тож вийшов в╕н зв╕дти аж у лютому 1984 року, ╕ ми з ним пробули у 18-й камер╕ п╕втора м╕сяця. В╕н жив у режим╕ пост╕йного крайнього напруження ╕ хот╕в, щоб такими були й ╕нш╕.
— Василю, — пояснював я йому, — не можу я бути таким, як ви. Я здатний на екстремальн╕ вчинки, але протягом короткого часу. Не можу я бути в стан╕ конфронтац╕╖ пост╕йно. Не можу я пост╕йно палахкот╕ти, але я годен ще багато л╕т чад╕ти, хай ╖м дим оч╕ ви╖да╓...
Василь працював у далек╕й в╕д мене камер╕, до нього важко було докричатися, але я одного разу чув через кватирку, як ╕ Левко Лук’яненко йому гукав ╕з далеко╖ камери:
— Якщо ми приймемо р╕шення самоспалитися, то я готовий. Але на довготривал╕ зусилля я вже не годен. Не маю сили.
Та нав╕ть ╕ п╕сля цього Василь сказав:
— Б╕да мен╕ з цими «плохими» в╕вцями. Ск╕льки сидиш — усе на них оглядайся.
Але про того ж Лук’яненка якось сказав був у присутност╕ мене ╕ д╕да Семена-покутника, киваючи в б╕к його камери:
— Ото Чолов╕к!
Це звучало по-╓вангельському: «Се Челов╕к!»
В «одиночц╕» тяжч╕ умови, але ма╓ш самоту. Д╕ставши книжечку в╕рш╕в Р╕льке н╕мецькою мовою, в╕н узявся перекладати його елег╕╖. Працював «запоями», ночами спати не м╕г — добре, що в камер╕ ╕ вноч╕ св╕титься. А камера його була в сам╕м куточку барака: декотро╖ ноч╕ наглядач╕ туди й не заглядали. Та й чути ╖х, коли йдуть. Якщо, звичайно, не п╕дкрадаються. Тож часом уранц╕ в╕дчиняються двер╕:
— Ну, Стус, давай, что ти там насоч╕нял за ночь.
Стус мовчки ста╓ в кутку, у гол╕й камер╕ н╕де щось сховати...
Того зошита нема. Як нема ╕ зошита в блакитн╕й обкладинц╕, названого в останн╕х листах «Птах душ╕». Той «Птах» не вилет╕в ╕з-за ╜рат. Це ще один злочин рос╕йського ╕мпер╕ал╕зму проти укра╖нсько╖ культури. «Стусова творч╕сть — як дерево з обрубаною вершиною», — каже Михайлина Коцюбинська.
...Якось у задум╕ сказав:
— Якщо нас коли-небудь ╕ згадають, то як мученик╕в. Як таких, що в годину люту посм╕ли залишитися самими собою. ╤ десь там маленькими буквами напишуть, що той ╕ той ще й в╕рш╕ писав.
Хто зна╓, читачу, який б╕льший з його подвиг╕в: в╕рш╕, життя чи смерть? Якби в нього було не таке життя, якби не передчував в╕н сво╓╖ ранньо╖ смерт╕, то й в╕рш╕ його були б ╕накш╕. Лиша╓ться в╕д Василя, перш за все, поез╕я як зматер╕ал╕зований у слов╕ б╕ль свого часу, н╕, пра╕сторичний, в╕чний б╕ль стражденно╖ людини, б╕ль Укра╖ни. Вона найвиразн╕ше мовила сучасникам ╕ нащадкам його вустами. В╕н в╕дчував епоху тонко ╕ гостро й точно пророкував майбутн╓.

Ще к╕лька л╕т —
╕ ув╕рветься в’язь.
Колючий др╕т ув╕йде
в сни д╕точ╕,
╕ вс╕ назнаменовання пророч╕
захочуть окошитися на нас.
Червона барка
в чорноводд╕ доль
загубиться.
╤ фен╕кс довгоногий
тебе принесе в ясн╕ чертоги
в╕д самоволь, покори ╕ недоль.
А все тоте,
що виснив у житт╕,
як рить, проб’╓ться
на плит╕ могильн╕й,
бо ж ти ╓си тепер
дов╕ку в╕льний,
роз╕п’ятий на чорному хрест╕.

Василь ОВС╤╢НКО
(«Укра╖на молода»)

Василь СТУС

* * *
О вороже,
 коли тоб╕ проститься
Гик передсмертний
 ╕ тяжка сльоза
розстр╕ляних, замучених,
 забитих
по соловках, сиб╕рах,
 магаданах?
Державо тьми ╕ тьми,
 ╕ тьми, ╕ тьми!
Ти крутишся у гадину,
 в╕дколи
тобою неспокутний
 трусить гр╕х
╕ докори сумл╕ння
 дух потворять.
Казися над проваллям,
 балансуй,
ус╕ стежки до себе
 захаращуй,
бо добре зна╓ш —
 гр╕шник усесв╕тн╕й —
св╕т за оч╕ од себе не втече.
Це божев╕лля пориву,
 ця рвань
всеперелет╕в — з пекла
 ╕ до раю,
це надвисання в смерть,
 оця жага
розтл╕нного весь б╕лий св╕т
 розтлити
╕ все товкти, товкти
 збол╕лу жертву,
щоб вирвати прощення
 за сво╖
жахлив╕ окрутенства —
 то занадто
позначене по душах
 ╕ хребтах.
Тота сльоза тебе ╕спопелить
╕ лютий зойк
 завруниться стожало
ланами й луками.
 ╤ ти збагнеш
обнав╕сн╕лу всенищ╕вн╕сть
 роду.
Володарю сво╓╖ смерти,
 доля —
Всепам’ятка, всечула,
 всевидюща —
н╕чого не забуде,
 н╕ простить.
* * *
Церква свято╖ ╤рини
криком кричить ╕з ╕мли.
Мабуть, тоб╕ вже, м╕й сину,
зашпори в душу зайшли.
Ск╕льки набилося туги!
Чим я ╖╖ розведу?
Ж╕нку лишив — на наругу,
маму лишив — на б╕ду.
Р╕дна сестра, як зигзиця,
б’╓ться об мури грудьми.
Глипа╓ оком в’язниця,
наче сова ╕з п╕тьми.
Ки╖в за ╜ратами, Ки╖в
весь у квадрат╕ в╕кна.
Пох╕д почався Бати╖в,
а чи орда нав╕сна?
Мороком горло огорне —
ан╕ тоб╕ продихнуть.
Здрастуй, б╕до моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.

ПАМ’ЯТ╤ М. К. ЗЕРОВА

Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стр╕чай, товаришу Хароне,
з лихом ╕ з добром.
Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь,
уже й додому не вернуть,
додому — не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя,
 в ус╕х божат
╕ в мать, ╕ в перемать.
Москва, гора Ведмежа, Кем
╕ Поп╕в-остр╕в — шлях
за ╜ратами, за вартами,
розбухлий на сльозах.
╤ знову Вятка,
 Котлас, Усть —
Вим. Дал╕ — до Чиб’ю,
рад-соц-концтабор╕в союз,
котрий Господь забув.
Диявол теж забув. Тепер
тут править ╕нший бог:
марксист, расист ╕ людожер
один — за трьох.
Москва — Чиб’ю,
 Москва — Чиб’ю,
печорский концентрак
споруджу╓ нову добу
на кров╕ ╕ к╕стках.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13082

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков