"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема "Душі криниця"
#13 за 28.03.2014
ПЕЙЗАЖ╤ КАРА-ДАГУ
Олесь ЛУП╤Й
Знайомимо наших читач╕в з кримськими в╕ршами в╕домого укра╖нського поета ╕ проза╖ка, лауреата Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка Олеся Луп╕я. В╕н — автор роман╕в «Милява», «Грань» (видавався у США ╕ Канад╕), «Н╕кому тебе не в╕ддам», «Пад╕ння давньо╖ столиц╕», «Гетьманська булава», сценар╕ю художнього ф╕льму «Данило — князь галицький», багатьох зб╕рок поез╕й ╕ драматичних поем. Олесь Луп╕й закоханий у Крим, тут не раз в╕н бував, працював у будинках творчост╕. Наш╕й р╕дн╕й земл╕ поет присвятив ╕ нов╕ сво╖ твори.
* * * Кара-Даг п╕д сонцем умл╕ва╓, Наче у благословенну мить. Вже пром╕ння душу всю пройма╓ ╤, зда╓ться, шк╕ра вже димить, ╤ кам╕нню, ╕ деревам парко. Капелюхом нависа╓ мла... В╕вц╕ на п╕дг╕р’╖, н╕би хмарка, Що спочити трохи прилягла. Пагорби, як родич╕ далек╕, На осонн╕ преспок╕йно сплять. Т╕льки з п╕днебесся лине клек╕т — Там орли л╕тати вчать орлят. * * * Юний ранок виявив одвагу — Променем розс╕к туман╕в с╕ть ╤ в╕дкрив пейзаж╕ Кара-Дагу, Давн╕ ╕ незм╕нн╕, наче св╕т. Знов горби, крут╕, несимпатичн╕, Поринають в голуб╕нь небес. Н╕би велети до╕сторичн╕ Повернулися до р╕дних плес. Найдорожч╕ ╖м простори краю — Там вони сам╕, серед сво╖х. Т╕шаться ╕ тихо розмовляють, Т╕льки нам не зрозум╕ти ╖х. * * * ╢ краса велика, незр╕внянна — Височ╕ти над блакиттю хвиль Каменем коштовним, ф╕л╕гранним, Й чарувати св╕т на сотн╕ миль. Кольори у в╕дсв╕тах пром╕ння. Щохвилини ╕нший — сонця дар. Наче недоступн╕ волод╕ння Огляда╓ гордий володар. День почався, небо знов погоже, Кара-Даг зда╓ться неземним. ╤ н╕хто зр╕внятись з ним не може, Все благогов╕╓ перед ним. * * * Мале в╕кно у л╕тн╕й сад, Де в╕д Даждьбожого св╕тила На бурштиновий виноград Спада╓ чар╕в дивосила. В╕д Кара-Дазького хребта Ласкавий в╕тер — подарунок, Й нечаста гостя тут верба Теж в╕днайшла для себе трунок. А дал╕ тихий водограй, Там кожна крапля в позолот╕. Ще дал╕ зеленавий гай, Де сто дерев живуть у згод╕. Там кипариси стали в ряд, П╕днявши списи до зен╕ту. З в╕нка малого в л╕тн╕й сад В╕дкрилася безмежн╕сть св╕ту. * * * Дивовижно, майже фантастично — Кажуть, глиби вулкан╕чних лав, А так╕ там обриси незвичн╕, Н╕би хтось по небу малював.
Схил п╕вн╕чний в соснян╕й свитин╕, А п╕вденний — крем’яна гол╕нь, Ф╕л╕гранний стовп на верховин╕, А в╕д нього — Св╕товида т╕нь.
╤ почулось, як в легенд╕ давн╕й: «Вас чару╓ в горах кожна грань, А для мене гори — то страждання, То рубц╕ мо╖х одв╕чних ран». * * * Кримськ╕ гори, наче носороги, Що ╕з Сакських виповзли степ╕в, Уп’яли у море куц╕ ноги Й смокчуть воду вже м╕льйон в╕к╕в. До ус╕х однаково прив╕тн╕ ╤ однаково байдуж╕ теж; Ми для них, як птахи перел╕тн╕, Що не визнають н╕яких меж. Кожен, позабувши осторогу, В гори проклада╓ свою путь. Т╕льки незугарн╕ носороги Й дал╕ соб╕ тихо воду п’ють. * * * Б╕л╕ хмари плавають в Дн╕пр╕, В╕трюган ╖х хоче зупинити. Може, так в невимушен╕й гр╕ Забавляються прадавн╕ скити? Наш╕ предки в син╕й глибин╕, Вояки зухвал╕ й мудрагел╕... Б╕л╕ хмари, як у давнин╕, Обминають Чортомлицьк╕ скел╕. Посп╕шають моря досягти, А тод╕ — на Херсонес Тавриди. Там ╕ нин╕ ся╓ дух святий, Володимир╕в, до щему р╕дний. Сонце, осв╕ти ╖м шлях важкий. Будь до них прихильне ╕ ласкаве. Шляхом тим колись проходив Кий, Там Яскольдова прадавня слава. * * * Все живе на цьому св╕т╕, Люди й дерева, ╤ трава красою св╕тить, Душу з╕гр╕ва. ╤ р╕ка зд╕йма╓ хвил╕, Плеще в береги, Сад вноч╕ шепоче: «Мила!», Кв╕тка: «Дорогий!» Шелест╕ння в верхов╕тт╕, П╕сня — ╕з суцв╕ть... Якщо ми жив╕ на св╕т╕, То живий весь св╕т.
м. Ки╖в — Коктебель
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13057
|