Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИТРОФАН НАВЧА╢ Д╤ВЧАТ МУДРОСТ╤
Ще з давн╕х час╕в чомусь саме з днем Митрофана (17 червня) пов'язували традиц╕ю передавати...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. В╕ктор╕я ТОРОН
Господинею сьогодн╕шньо╖ «Поетично╖ Св╕тлиц╕» ╓ В╕ктор╕я Торон з доб╕ркою ╖╖...


╢ВТИХ╤Й МА╢ БУТИ ТИХИЙ...
Уже засаджено городн╕ культури, зр╕ють хл╕бн╕ злаки на полях А яким буде врожай?


╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
розпочина╓мо публ╕кац╕ю спогад╕в Алли Осадчо╖ ╕ продовжу╓мо писати нашу «Св╕тличну»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 28.03.2014
В╤ДВЕРТО ПРО НАБОЛ╤ЛЕ

Рима з Криму

Олег Миколайович Гончаренко — поет, проза╖к, публ╕цист. Член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Автор книг: «Крони дитинства», «Петрогл╕фи», «Тяж╕ння сонця», «Мр╕я ╕ любов», «Св╕т очей мо╖х», «Фантастичне купу асу», «Шесть часов вечера после весны», «Дорога кр╕зь хату», «Серцебуття», «Храм голос╕в», «Собор одкровень», «З╕рка В╕тан╕я», «НАголоси ╕ наголОси». Лауреат обласно╖ прем╕╖ ╕мен╕ М. Андросова, прем╕╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни та фонду «Л╕тературна скарбниця», м╕жнародно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Богдана-Нестора Лепкого. Живе в м. Мел╕топол╕ Запор╕зько╖ област╕.

Олег ГОНЧАРЕНКО
В╤ДВЕРТО ПРО НАБОЛ╤ЛЕ

...А судьи кто? За древностию лет,
к свободной жизни
их вражда непримирима!
Сужденья черпают
 из забытых газет
времен очаковских
 и покоренья Крыма...
А. С. Грибо╓дов

Кажуть: «Давайте Крим в╕ддамо!
А чому б ╕ н╕?»
Ще й хтось назве «апендицитом»,
 а хтось ╕ «геморо╓м»...
У Медвед╓ва, Пут╕на, Лужкова
 там нема╓ р╕дн╕,
а у мене — плем╕нники ╕з сестрою,
т╕тки, двоюр╕дн╕ вс╕,
 мати хрещена...
Прад╕д з прабабцею ╕ брат —
на С╕мферопольськ╕м кладовищ╕…
Може, чогось не треба ╕ще нам?
Чого др╕б’язничати?
 Давайте брати вище —
комусь «на пох╕д» додамо Донбас,
комусь Буджак ╕ Буковину.
Чому Галичина, Закарпаття,
 Слобожанщина у нас?
А Ки╖в же —
 «мать городов русск╕х»?
Подару╓мо знов Укра╖ну,
розтринька╓мо...
Здур╕ли невже?!
Невже знову самих себе зрадимо?!
Усе ж це наше, а не чуже,
повернуте, а не вкрадене!
Може, досить з них Кубан╕
 ╕ Придн╕стров’я,
П╕дляшшя, Лемковини, Мазов╕╖, Пол╕сся аж до Бреста?
За все заплачено потом,
 сл╕зьми ╕ кров’ю,
панове «манкурти» ╕ «перехрести»!
Не в╕дхрещуймось од свого
 по праву.
Х╕ба, скаж╕мо, Феодос╕я (Кафа) —
не з нашого болю?
Х╕ба Севастополь —
не м╕сто укра╖нсько╖ слави?
Там здеб╕льшого «хохли» й б╕л╕ють
к╕стками у пол╕ —
з Херсону, Одеси, Микола╓ва,
 Запор╕жжя, Луганська...
Там десь ╕ мо╖ д╕д з прапрад╕дом —
«русск╕х во╕нов павших» пара...
Тепер нам кажуть: «Ви — окупанти,
 орда поганська!»
Але ж хто тут ╕ був
(воював ╕ любився!) в╕чно,
то це — ми й татари!
Тож, «господа судь╖»,
 не обезсудьте:
якщо треба, ╕ небо «занахалимо»
 палацами й халабудами.
╤ ви соб╕, як хочте, —
 будьте чи не будьте,
а ми були, ╓ ╕ будемо!»


АБРИКОС

Гай, роки так летять,
 наче т╕н╕ тачанок!
А, м╕ж тим, пам’ятаю
 усе до сих п╕р...
Травень. Д╕да нав╕ду╓
 однополчанин —
сивий кримський татарин Бек╕р.
Ся╓ ст╕л, як в╕втар,
 п╕д крилатою вишнею.
╤ чарки, ╕ медал╕ голосять, сумн╕.
Г╕сть говорить: «Куначе,
 що пам’яттю в╕чною
п╕сля смерт╕ лишиться
 тепер по мен╕?!
Поки нам ╕з тобою
 свинцем рвали душу,
поки йшли ми
 в кривав╕ негоди в╕йни,
той вусатий шайтан
 мою саклю порушив...
У чужинах померли
 дружина й сини...
Ми ж кричали «за нього
й В╕тчизну!», Григор╕ю?!
Краще б там теж в╕д ран,
 десь у пол╕, помер...
╤ наваживсь нав╕датись
 у р╕дн╕ гори я
лиш минулого л╕та,
 м╕й друже-аскер!
Що побачив? Мли вирву —
 над р╕дними кручами.
море — чорне... ╕ трави гаряч╕ —
 без рос...
Р╕дний дв╕р занехаяно
 п’янню смердючою...
На дувал похилившись
 вмира абрикос...
А його, щоб уславити
 племен╕ сп╕лку,
ще прапрад╕д садив,
 оселяючись там!
Не заходячи, з Тотему
 зр╕зав я г╕лку,
щоб забрати з собою
 аж в Узбекистан.
Й не шукав там уже
 кладовище старе я:
знав, що й предк╕в могили
 у звалищ — на дн╕!
Т╕льки напис надгробний
 з плити Крим-Г╕рея
(ясно так!) пригадався
 чомусь-то мен╕:
«Це життя — тимчасов╕сть.
 Замислись, людино:
смерть — та чаша,
 ╕з котро╖ питимуть вс╕!»
Час туди ╕ мен╕, де сини ╕ дружина
в райських кущах безкра╖х
 ╕дуть по рос╕.
Вже мене зачекалася, мабуть,
 кохана...
Слухай, брате, скажу тоб╕
 св╕й запов╕т!
Я — останн╕й Г╕рей,
 явна плоть Чинг╕зхана.
На мен╕ м╕й преславний
 зак╕нчиться р╕д.
Та не хочу, щоб й Тотем
 загаснув, як св╕чка:
в╕н народу мо╓му ося╓ ще путь!
Бруньку з нього тор╕к
 прищепив я на «дичку»,
котру вбог╕ дехкани
 «урюком» зовуть.
Ну, а як ще, скажи,
 ту гидоту назвати?!
Та не в т╕м р╕ч...
 При╖хав прощатись, в╕дтак
я св╕й Тотем воскреслий
 прив╕з тоб╕, брате:
ти — М╕й Друг, Укра╖нець, Козак.
Ми з тобою пройшли
 ╕ сьорбнули немало...
Та життя наше — крапля того,
 що — в ╤мл╕!
Наш╕ предки любились тут
 ╕ воювали.
Ми — брати! Ми — сво╖
 на ц╕й древн╕й земл╕!
А чого ж ╕ще треба? Земля ╓. ╢ небо.
Просто — завтра ми трохи
 примножимо див...
Недарма ж «Садовий»
 ось — ╕ пр╕звище в тебе?
Наче титул у доброго Духа Сад╕в!»
╤, обнявшись, заплакали
 сив╕ солдати!
╤ стояли, неначе Пророки, м╕ж рос!
Повела мене в хату заплакана мати...
А уранц╕ в саду уже був абрикос.
Хтось чомусь його
 пот╕м назвав «ананасним».
В╕н в╕д саду — до саду
 д╕йшов-таки в Крим.
Я не знаю, куди
 несе мир цей ╕ нас з ним?
Я не знаю, що сталося
 з ханом старим.
Ус╕ ми у св╕й час
 зникнем в зл╕й круговерт╕...
Та лишиться Народ
 ╕ В╕тчизна, ╕ Бог!
На табличц╕ могильн╕й,
 по д╕дов╕й смерт╕,
«подорожню» тому
 я ╖м вибив — на двох:
«Сп╕ть, б╕йц╕! Довели,
 що прекрасне не вмре, ви!
Хай впоко╖ться дух ваш
 в Небесн╕й Яс╕».
Шанс на в╕чн╕сть — життя.
Воскрешаймо дерева:
Сад — та чаша, ╕з котро╖
 питимуть вс╕.


СИВАШ

Сиваш не скинеться: вод╕ у «чеках»* л╕ньки...
Аж до Аскан╕╖ — гарячий степ ковильний!
Це — Строган╕вка... Це уже — Чаплинка...
А дал╕ ╕ — ╤ван╕вна «фам╕льна»!
Там п╕всела — р╕дня.
╤, в╕рте чи не в╕рте,
вс╕ люблять «всесв╕т» цей —
такий г╕ркий, як схлип.
Оск╕льки там метають с╕ль у скирти,
то й за столом бажають:
 «С╕ль та хл╕б!»
Але туди до╖хати ще треба...
А я — н╕як
 (хоч «д╕ло — за малим»!):
«Сиваш горить, ╕скриться до крайнеба!»
Хто ж море це обмовив так — «гнилим»?..
Сиваш припрошу╓:
 «А перл╕в митих ось — кому?!»
Сиваш погойду╓ ц╕лющу пр╕рву роп**...
Мен╕ б ╕знов на конику махновському
(хай — п╕д вогнем!) «махнуть» на Перекоп...
за Перекоп... Та можна по ц╕й глад╕
(не першим!) — аж на край, за край душ╕!
Чув: плем’я ╕нд╕анське у Канад╕
отак соб╕ ╕ зветься — «Сиваш╕»...
Не в╕рите? То – «артефакт», я знаю.
Про те й згадав «для красного сл╕вця»:
далеко так сво╖х не в╕дпуска╓
солоно-сива
В╕чна Даль оця.

*Чек — загата для випарювання сол╕
**Ропа — насичений розчин сол╕


ПРОЩЕННЯ

Шул╕ки закурлюкали на вежах,
в╕дчувши страх «аллахових син╕в»:
Ми охопили м╕сто, як пожежа,
як пов╕нь, нас ╕ мур не зупинив.
Сполохано кричали п╕вн╕ трет╕,
в╕щуючи розплату по боргах.
Волали муедзини з м╕нарет╕в...
Та св╕т розчарувався у богах:
з очей смирення скинувши полуду
(де там «не вбий», «до ближнього любов»?!),
стинались у жорсток╕м герц╕ люди —
без торгу, воздавали кров — за кров.
Багрян╕ли ╕ м╕шаниця, й вершник!
Лиш чувся ятаган╕в хижий сп╕в...
╤ я не «пас там задн╕х» серед перших —
рубав, як м╕г, проклятих «мамлюк╕в».
Ненавист╕ молився, як востанн╓, —
в душ╕ неначе хтось роздмухав жар!
М╕й н╕ж свячений там,
 на т╕м майдан╕,
снаги упився ╕з горлянок яничар.
╖х тумани поглинули, як вир, ми:
нам зв╕дти шлях був — лиш на суд Небес.
╤ зрадивши не право «правов╕рних»,
у гори вт╕к Г╕рей од наших лез.
А нам ╕ще ординський чувся туп╕т
на попелищах р╕дно╖ земл╕!
Вхлюпнулись ми в палаци ╕ халупи,
незг╕рш вовк╕в оскажен╕лих, зл╕.
Укрився й день кривавою ╕ржею!
Могли й кат╕в ми «викликать на змаг»...
Вв╕рвався я в гарем якогось бея,
поклавши ╓внух╕в рядком на килимах.
Порубан╕, штовхнув ногою двер╕.
Пахнули в н╕здр╕ мускус ╕ амбра...
Осатан╕лий, перш╕й-л╕пш╕й «пер╕»
з╕дер чадру ╕ он╕м╕в: «Сестра?!»
Так ось де стр╕в свою «калиноньку», яку я
горючо так оплакував колись...
«Смердюча покритко, падлюко, замордую» —
знов люто вихопив ╕з п╕хов смерт╕ блиск.
Вже до гр╕ха лишалося п╕вкроку,
вже зойкнуло пов╕тря мов струна,
але зв╕дк╕льсь хлопча м╕сяцеоке,
мов проросло, й заплакало: «Ана-а!»
А пот╕м раптом щебетнуло: «Нене-е!»
Та й ну — хрестити лобика, дурне...
Неначе сонце зринуло на мене
╕ спопелило дикого мене!
Сестра сяйнула поглядом матус╕...
Я опритомн╕в, шабл╕ згас ошк╕р...
«Оце тв╕й любий дядечко,
 Петрусю!» —
сказала сину. А в очах — док╕р!
╤ я не знав, куди себе под╕ти:
так оч╕ т╕ засмучен╕ пекли...
Стояли ми ╕ плакали, мов д╕ти,
що загубили «цяцю» ╕... знайшли.
Вона мен╕ ячала, як пелюстка,
як бусол ╕ як море голубе:
«Це, братику,
 по-божому й по-людськи.
ус╕х прощай, хто пригада себе...»

* * *
Без рук мо╖х не станеться н╕чого:
Я цьому степу — дар ╕ благов╕ст.
Я — грудка, кура╖на ╕ дорога.
Я — дощ сл╕пий,
 що зринув ╕... завис:
Куди ╕ти, нав╕що йти? Я вдома.
Не зайдеш дал╕ себе все одно.
Я — см╕х ╕ плач, жадана т╕нь ╕ втома.
Я — в╕л ╕ в╕з. Я — крила ╕ жорно.
Я — Крим ╕ С╕ч. Я — поле ╕ Дн╕про.
Я — зло й ненависть.
 Я — любов й добро.
Я — хл╕б ╕ с╕ль. Я — рима ╕ руда.
М╕й степ... Уже в╕ки
 я в╕ч-на-в╕ч з ним!
М╕й степ... Мен╕ у ньому
 бути в╕чним:
Без мене не освятиться й вода.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13056

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков