Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6053)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕


МИ ВИЖИЛИ В ТОМУ ПЕКЛ╤, ЩОБ РОЗПОВ╤СТИ ПРАВДУ ЛЮДЯМ…
Вже дорослою людиною Ра╖с╕ Майстренко довелося почути спогади ╕нших людей. Тих киян, як╕,...


29 СЕРПНЯ – ЧЕТВЕРТА Р╤ЧНИЦЯ ╤ЛОВАЙСЬКО╥ ТРАГЕД╤╥
Насправд╕ пут╕нський «зелений коридор» став для наших в╕йськових справжньою дорогою...


ЖОРСТК╤ УРОКИ ДЛЯ КРИМУ В╤Д ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
Нещодавно в Харков╕ вийшла друком книга «Укра╖нська Держава – жорстк╕ уроки. Павло...


Алла ОСАДЧА. ФЕОДОС╤ЙСЬКА М╤СЬКА ОРГАН╤ЗАЦ╤Я СОЮЗУ УКРА╥НОК (1995-2014)
Лишилась ╓дина шпаринка – «Кримська св╕тлиця», ╕ я щиро вдячна ╖й за можлив╕сть...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 21.03.2014
ТАТАРСЬКА КРОВ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Олександр ╤горович Муратов (21 кв╕тня 1935 р., Харк╕в) — укра╖нський к╕норежисер, к╕носценарист, поет, л╕тератор, публ╕цист, член правл╕ння Нац╕онально╖ сп╕лки к╕нематограф╕ст╕в Укра╖ни.
Народився в родин╕ популярного харк╕вського поета ╤горя Муратова. У малол╕тньому в╕ц╕ пережив во╓нне лихол╕ття. За даними публ╕цист╕в ╤горя Козловського та Романа Коваля, п╕дл╕тком перебував у п╕дп╕лл╕ УПА. За порадою батька, зв╕льненого з н╕мецького концтабору, ви╖хав з Укра╖ни до Москви на навчання, де також п╕дтримував зв’язки з антистал╕н╕стським п╕дп╕ллям.
У 1959 роц╕ зак╕нчив режисерський факультет Всесоюзного державного ╕нституту к╕нематограф╕╖ (ВД╤К) у Москв╕, майстерня С. А. Герасимова. У 1962-1968 роках — режисер Одесько╖ к╕ностуд╕╖. У 1964 роц╕ разом ╕з першою дружиною режисером К╕рою Муратовою зняв ф╕льм «Наш чесний хл╕б». У 1966 р. — зняв першу самост╕йну стр╕чку «Явдоха Павл╕вна». З 1968 р. — режисер Ки╖всько╖ к╕ностуд╕╖ ╕мен╕ О. Довженка. Зн╕ма╓ художн╕ ╕ документальн╕ ф╕льми, автор ╕ сп╕вавтор сценар╕╖в до ряду сво╖х к╕ностр╕чок. 1982 р╕к — ф╕льм «Гонки по вертикал╕», за сценар╕╓м брат╕в Вайнер╕в. У пер╕од 1991-1996 рр. за творами М. Хвильового О. Муратов зняв к╕нотрилог╕ю: «Танго смерт╕» (за твором «Пов╕сть про санатор╕йну зону»), «Геть сором!» (за пов╕стю «Сентиментальна ╕стор╕я»), «Вальдшнепи» (за однойменним романом). Вся трилог╕я одержала прем╕ю Всеукра╖нського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка «За визначний внесок у нац╕ональне та державне в╕дродження Укра╖ни».
2004 р. — вийшов ф╕льм «Татарський триптих» (за кримсько-татарськими новелами М. Коцюбинського). 2005 р. — автоб╕ограф╕чний роман «Розчахнута брама». Мешка╓ в Ки╓в╕.

Олександр МУРАТОВ
ТАТАРСЬКА КРОВ

Пов╕сть

Мо╖ кримськотатарськ╕ предки жили неподал╕к в╕д знаменито╖ Б╕ло╖ скел╕ у старовинному м╕ст╕ Карасубазар╕. Тепер його називають Б╕лог╕рськом. Чим завинили вони перед рос╕йським царем, я не знаю. Однак знаю, що у 1862 роц╕ ╖х вислали з Криму. Вислали й багатьох ╕нших татар. А ще б╕льше втекло до Туреччини. Це була перша депортац╕я кримських татар ╕з Батьк╕вщини. Чув, н╕бито царський уряд боявся зради, якщо турки надумають знову висадитись у Криму, як це сталося у 1854 роц╕, коли Рос╕я програла в╕йну. Гадаю, це був т╕льки прив╕д. Просто рос╕йськ╕ аристократи заз╕хнули на благодатн╕ кримськ╕ земл╕...
Мо╖м предкам дали землю на мальовничому берез╕ Ворскли, що тече п╕д Полтавою. Там заснувалося кримськотатарське село, в якому жили Б╕лялови, Муратенки ╕ просто Татаренки. А десь неподал╕к були села з грузинськими та в╕рменськими пр╕звищами, бо багато вих╕дц╕в ╕з Кавказу втекло сюди в╕д турецького гн╕ту. Вс╕ ц╕ люди жили з укра╖нцями дружно, було багато зм╕шаних шлюб╕в, декотр╕ з татар нав╕ть вихрестились, але, як це не дивно, сво╖ звича╖ зберегли...
Мого прад╕да забрали служити до царсько╖ кавалер╕╖. Мабуть, гарно служив, бо п╕сля зак╕нчення служби його запросив на роботу до сво╖х ста╓нь у сел╕ Хр╕нове Ворон╕зько╖ губерн╕╖ граф Орлов, де прад╕д вислужився до посади керуючого тих ста╓нь. Там вирощували знаменитих орловських рисак╕в.
П╕сля зак╕нчення служби у графа Орлова, назбиравши чимал╕ кошти, м╕й прад╕д не повернувся до р╕дного п╕дполтавського села, а оселився у губернському Харков╕, де спорудив будинок у татарському стил╕ на Клочк╕вськ╕й вулиц╕ ╕ в╕дкрив торг╕влю кримськими фруктами та солодощами. Й налагодив торговельн╕ зв’язки з далекими родичами у Карасубазар╕.
Свого сина, тобто мого д╕да, в╕н послав навчатися до Парижа в Агроном╕чний ╕нститут. Вчився д╕дусь добре, але пот╕м зв’язався з укра╖нськими есерами ╕, на подив, став укра╖нським нац╕онал╕стом л╕вого спрямування.
Повернувся в╕н до Укра╖ни у 1910 роц╕, брав участь у п╕дп╕льному рус╕, одружився, народив мого батька ╕ потрапив до полтавсько╖ в’язниц╕, бо саме п╕д Полтавою, у р╕дних для його родини краях, займався агроном╕чною справою...
╤з в’язниц╕ його зв╕льнила лютнева революц╕я. У Ки╓в╕ була скликана Центральна Рада. М╕й д╕д Люфт╕ Максудович, якого тепер називали Леонт╕╓м Максимовичем, з головою поринув у революц╕йн╕ под╕╖. Важко сказати, чому укра╖нськ╕ есери, маючи дуже нац╕ональне спрямування, стали на б╕к б╕льшовик╕в. Але це факт. М╕й д╕д на боц╕ червоних брав активну участь у громадянськ╕й в╕йн╕, заслужив почесну революц╕йну зброю, з яко╖ у 1935 роц╕, у р╕к мого народження, пустив соб╕ кулю у скроню. Бо був знятий з ус╕х високих посад ╕ звинувачений в укра╖нському буржуазному нац╕онал╕зм╕. Те, що в╕н — кримський татарин, не мало значення. Те, що в╕н аж н╕як не був буржуазний, — теж. Родина, яка жила на його утриманн╕, ураз зб╕дн╕ла. Тато й мама, як╕ були студентами, покинули сво╖ вузи ╕ п╕шли працювати: батько — на Харк╕вський тракторний завод, мати — медсестрою до л╕карн╕.
З погляду радянсько╖ влади, кров у мене поганувата: сум╕ш укра╖нсько╖, кримськотатарсько╖ й н╕мецько╖, бо мама — наполовину н╕мкеня. ╥╖ батько — Олександр Августович, треба ж таке, теж був укра╖нським есером ╕ нав╕ть був добре знайомий з мо╖м д╕дом по батьков╕. ╤ теж був заарештований, але не у 1935-му, а у 1937 роц╕. Коли почалась В╕тчизняна в╕йна, тато п╕шов добровольцем на фронт. А мама потрапила до в╕йськового шпиталю ╕ на початку в╕йни опинилась в оточенн╕ п╕д Ки╓вом. Правда, пот╕м якось ╕з нього викараскалась. Тому я й опинився у родин╕ д╕дово╖ сестри М╕р╕╓м, яка мешкала на Клочк╕вськ╕й вулиц╕...
Будинок був ╕з татарським ╜анком, побудований мо╖м прад╕дом. На фасад╕ кр╕зь п╕зн╕ший тиньк проступав напис: «Восточные сладости и фрукты Максуда Муратова».
У хат╕ все було облаштовано по-татарськи. Така соб╕ сх╕дна оаза в рос╕йсько-╓врейському Харков╕.
Бабуся М╕р╕╓м — весела, дуже опасиста ж╕нка рок╕в п’ятдесяти — весь час щось насп╕вувала. То кримськотатарськ╕, то радянськ╕ п╕сн╕. Було у не╖ дв╕ дочки — мо╖ т╕тоньки: в╕с╕мнадцятир╕чна чорнява красуня Фат╕ма ╕ руденька с╕мнадцятир╕чна Айше.
Чолов╕к М╕р╕╓м помер за к╕лька рок╕в перед тим в╕д сухот. Я його не пам’ятав. Судячи з фото, Фат╕ма схожа на батька, а от Айше — викапана мати.
Мен╕ ш╕сть рок╕в. Фат╕ма й Айше любили вбирати мене у вс╕ляк╕ екзотичн╕ вдяганки, в тому числ╕ й д╕воч╕. Вони см╕ялися, а я ображався. Накидався на них ╕з кулаками. Одного разу нав╕ть влучив Айше в обличчя, ╕ вона мене боляче в╕дшльопала. На мо╓ ридання приб╕гла М╕р╕╓м ╕ накричала на дочок. Вони довго виправдовувались. Та я ╖х облаяв по-татарськи ╕ за це отримав в╕д М╕р╕╓м ляпаса.
А ввечер╕ з╕ сльозами на очах н╕як не м╕г заснути у сво╓му л╕жку, весь час промовляючи: «Мамо, мамочко, мамо...».
Над╕ мною нахилилася красуня Фат╕ма:
— Чого нюня╓ш, солдате? Ти ж казав, що хочеш стати червоноарм╕йцем ╕ п╕ти на фронт татов╕ на допомогу...
Я не в╕дпов╕в.
— Ну, хочеш? Хочеш?! — весело почала вона торсати мене та ще й лоскотати. А коли почала ц╕лувати, я не витримав ╕ усм╕хнувся.
Якщо чесно, я був дуже закоханий у красуню Фат╕му. Не думаю, що в мен╕ вже прокинулись статев╕ бажання, але краса т╕тоньки бентежила ╕ вражала мене... Й на жаль, не т╕льки мене. До не╖ залицялися парубки ледь не з усього Харкова. Пам’ятаю, як Фат╕ма стояла б╕ля паркану ╕ розмовляла з якимось хлопцем. В╕д ревнощ╕в я так роз╕злився, що кинув у нього грудку мокро╖ земл╕ ╕ з╕псував залицяльников╕ сорочку.
А пот╕м залицяльник╕в не стало, бо вс╕ п╕шли на в╕йну.
Почались нальоти н╕мецько╖ ав╕ац╕╖. Бомби падали десь неподал╕к. Одна влучила у школу, в як╕й розташувався в╕йськовий шпиталь. З палаючого будинку медсестри ╕ просто добровольц╕ виносили поранених...
...А пот╕м по наш╕й Клочк╕вськ╕й прогуркот╕ли н╕мецьк╕ танки.
Ми об╕дали, коли до нас зайшли два фашистськ╕ оф╕цери з перекладачем. Один ╕з н╕мц╕в поздоровкався по-н╕мецьки. Я йому в╕дпов╕в на ╖хн╕й мов╕, бо розмовну н╕мецьку трошки знав в╕д сестер мого д╕дуся-н╕мця. Н╕мц╕ дуже здивувались, ╕ М╕р╕╓м пояснила, що я на чверть н╕мець, а на чверть кримський татарин. Через перекладача вони вибачились за прих╕д ╕ п╕шли. Може, вони передумали виселяти нас саме через мо╓ «ар╕йське» походження, а може, просто не сподобалась оселя. В усякому раз╕ нам дали спок╕й.
А через деякий час я йшов вулицею ╕ побачив оголошення. Через те, що читати ще не вм╕в, я його з╕рвав, щоб в╕днести бабус╕.
Вона його прочитала — ╕ сполотн╕ла. В оголошенн╕ йшлося про те, що молодь в╕д ш╕стнадцяти рок╕в повинна з’явитися на б╕ржу прац╕, щоб ╖хати на роботу до Н╕меччини. Там, мовляв, ╓вропейська цив╕л╕зац╕я та справжн╕ «райськ╕ кущ╕».
Ми перенесли л╕жка Фат╕ми й Айше до льоху. Там за пота╓мними дверима у вигляд╕ шафи з полицями для банок ╕з солоними пом╕дорами був ще один п╕двал, який ми вичистили ╕ в якому розм╕стили мо╖х т╕тоньок.
╤ т╕льки-но вони встигли туди перебратися, як зав╕тав наш кульгавий сус╕д-пол╕цай.
— Мура! — гукнув в╕н бабц╕. — Де тво╖ д╕вчата?
— Мо╖?.. — перелякано перепитала бабуся. — По╖хали до Криму...
— Я ╖х учора бачив надвор╕...
— Вдень бачив, а ввечер╕ по╖хали.
— Чим же вони по╖хали?
— Потягом до Мел╕тополя... А там як доведеться... В╕н покрутив головою ╕ п╕шов.
Але п╕зно ввечер╕ до нас гучно постукали у двер╕.
— Хто там? — вискочила нап╕вроздягнена М╕р╕╓м.
— В╕дчиняй швидко! Пол╕ц╕я!..
Фат╕ма ╕ Айше мерщ╕й пол╕зли у льох.
Тепер, окр╕м кульгавого Петра, було ще тро╓ п’яних пол╕ца╖в. Вони в╕дштовхнули М╕р╕╓м ╕ почали шукати д╕вчат. Не знайшовши у квартир╕, пол╕зли до льоху. Але там теж н╕чого не знайшли ╕ невдовз╕ вил╕зли з двома банками пом╕дор╕в у руках. ╤ п╕шли геть. М╕р╕╓м ледве не померла з переляку.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13025

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков