"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2002 > Тема "Душі криниця"
#38 за 20.09.2002
РУШНИКИ МОГО ДИТИНСТВА
Галина КЛОК
Етюд-спогад
І на тім рушничкові оживе
все знайоме до болю...
Андрій Малишко.
Вранішнє сонечко, мов моя ласкава матуся, лагідно торкнулося мізинчиком до мого сонного личка, поцілувало так сонячно-ніжно мої вуста, любо погладило моє волосся і вплело мені в косу рожеву стрічечку-промінчик. Я розплющила дитячі заспані оченятка і побігла ними по нашій селянській хаті... І вмить спурхнула із рушників жар-птиця небаченої краси і сіла мені на долоньку, заливши все навколо казковим сяйвом із бабусиних і маминих рушників. А квіти на них закружляли у плавному танку і віталися до мене барвистими голівками...
Духмяний сад-виноград кликав мене в своє розкішшя, а калина простягала мені своїми тендітними рученьками намистечко із своїх соковитих червоних кетягів... У променях сонечка буйно яріли маки, в мальовничих вазах усміхалися вродливі троянди... А півень на рушнику, зненацька стріпнувши полум'яними крилами, життєдайно закрасувався пишним парубоцьким гребінцем і своїм несподіваним дзвінким "кукуріку" струснув із моїх напівсонних вій останні краплиночки сну...
Мамині й бабусині рушники творили свято в моїй душі. Доторкалися до найпотаємніших струн мого дитячого серця. Розбурхували уяву, несли мене в чарівну казку, в ніжну колискову пісню, обіцяли щось небувало гарне, таємниче, дивне...
Скільки рушників із нашої оселі ще до мого народження розлетілося з недоброї волі в тридцять третім - і по Києву, і по Донбасу, і по Росії. За зернинку, за шматок глевкого хліба. Пам'ятаю, як мама з бабусею гірко плакали, згадуючи, як їхнє вишиване розкішшя вивозили на чужину за крихітку хлібця, щоб урятувати сім'ю від голодної смерті. Та не всіх урятували...
Але краса твориться вічно! Народилися в маминій і бабусиній душі нові рушники, заяснівши на стінах нашої хати. І я поринала в їх неповторний казковий світ, у танок небачених квітів, і вродливі жар-птиці сідали мені на плечі, спурхнувши з рушників, дивні і прекрасні світи відчиняли переді мною свої двері...
Рушники-спогади усміхаються до мене зі стін моєї хати, творять у моїй душі вічне диво. Дивлюся на них і серцем яснію. Іскриться в них любов, переливається барвами в кожній квіточці, гілочці, рисочці кожній, і кожний рушник вдивляється в мене маминими і бабусиними очима, благословляє на новий день під сонцем і небом, навіює щось тремтливо-печальне і невловимо-радісне... Нехай це не модно нині, але дивишся на це рукотворне диво на стінах - і на серці так легко, щасливо. Вдивляєшся в кожен мамин і бабусин стіжок - і розквітаєш душею...
Рідні мої, незабутні матусю й бабусю, ви прослали своїми білосніжними рушниками сонячну стежину від ваших сердець до мого, від пращурів і до майбутніх поколінь. А на цій стежині - рожі, чорнобривці, калина, вся врода України. Як душу лелію ваші рушники. Вони матусину колискову з далекого дитинства мені співають, бабусину казку розказують, жар-птицями на мої долоні злітають, у моїй душі щось гарне-гарне будять. Моя "немодна" хата з маминими й бабусиними рушниками береже їхні святині, те нетлінне, що не спопеліє з віками, в чім оживає "все знайоме до болю"...
А з-за калини, троянд і мальв, чорнобривців і півоній, із-за гребенів червоних півнів неповторна жар-птиця на рушниках доносить мені проникливі голоси моїх матінки і бабусі з далекого-далекого мого дитинства: "Хай буде щасливою твоя дорога, доню"... "Виростай здоровою, внучко. Знай, щастя - не у вроді, а в доброті, що в душі живе, у серці, наповненому любов'ю..." Озиваються і мої наївні дитячі і, на жаль, нездійснені мрії: "Матусю, бабусю! Коли я виросту, ви станете такими малесенькими дітками, як я тепер. І будете рости... А я постарію - і знову стану дитиною. І так буде вічно повторюватися. І будемо вічно ми жити..." Це, тільки підростаючи, розумієш, що так не буває...
Квітуйте, мої рушники дитинства, осявайте мені сонячну стежину, променисту доріженьку серед дорідних хлібів і буйних трав, замріяних садів і вродливих квітів. І допоки я йтиму нею, я жива, бо нуртує в мені Пам'ять. Пам'ять віків у серці, оживана маминою й бабусиною любов'ю, закарбована в рушниках мого дитинства.
Галина КЛОК.
с. Білоусівка Драбівського району Черкаської області.
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2002 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13
|