Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 14.03.2014
«УКРА╥НА, ЯК ╤ ВЕЛИКИЙ НАШ КОБЗАР, — В╤ЧН╤»

Тарасовими шляхами

В╤ДД╤Л ОСВ╤ТИ КАМ’ЯНСЬКО╥ РАЙОННО╥ ДЕРЖАВНО╥ АДМ╤Н╤СТРАЦ╤╥
КАМ’ЯНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВ╤ТНЯ ШКОЛА ╤-╤╤╤ СТУПЕН╤В № 1
КАМ’ЯНСЬКО╥ РАЙОННО╥ РАДИ ЧЕРКАСЬКО╥ ОБЛАСТ╤
Робота учасника X╤╤╤ Всеукра╖нського конкурсу учн╕всько╖ молод╕, що проходить п╕д гаслом «Об’╓днаймося ж, брати мо╖!» та присвячений Шевченк╕вським дням, на тему: «Укра╖на, як ╕ великий наш Кобзар, — в╕чн╕» (ном╕нац╕я «Л╕тература»).
Роботу виконав: Гладир Андр╕й Миколайович, учень 10-Г класу.
Науковий кер╕вник: Нестерчук Д╕на Як╕вна, учитель укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, спец╕ал╕ст вищо╖ категор╕╖, вчитель-методист.

Я починаюсь з отчо╖ земл╕,
Як меч з вогню, як н╕жна п╕сня – з мови,
Як з велетенських сосон корабл╕,
Як творч╕сть – ╕з велико╖ любов╕.
Я починаюсь з отчо╖ земл╕…
С. Бурлаков

За в╕кном згаса╓ день. Темноокий зимовий веч╕р загляда╓ у шибки мого будинку. На неб╕ спалахують ясн╕ зор╕ ╕ та╓мниче висне золотий серп м╕сяця. Надвор╕ морозно, сн╕жно, а у хат╕ тепло ╕ затишно. Тепло в╕д грубки, в як╕й потр╕скують дровця, а ще тепл╕ше в╕д голублячих погляд╕в батьк╕в…
З дитячо╖ к╕мнати доноситься матусин голос. Прислухаюсь… Ненька розпов╕да╓ п’ятир╕чн╕й сестричц╕ Наст╕: «У пол╕ росла кура╖нка. Поряд з нею – мама ╕ тато, бабуся ╕ д╕дусь, прабабуся ╕ прад╕дусь. Уноч╕ б╕г вовчик, зачепив кура╖нку ╕ вирвав ╖╖ з ╜рунту. Припекло сонечко, висушило кура╖нку. Подув в╕тер – ╕ покотив ╖╖ полем. Капали сльози з очей кура╖нки, боляче було одриватися в╕д свого роду. Зачепилася вона за дерево в л╕сосмуз╕, а на ранок подув в╕тер з ╕ншого боку – ╕ покотив ╖╖ полем. ╤ стала кура╖нка перекотиполем… Донечко, запам’ятай, що людина, як ╕ рослина, не може жити без родини!».
Мама замовка╓. Сестричка кладе гол╕вку ╖й на плече ╕ замислю╓ться. А я думаю про те, що ми, д╕ти с╕м’╖ Гладир╕в, ма╓мо дом╕вку затишну та безпечну, родину, яка нагаду╓ маленький св╕т, дорогий ╕ зрозум╕лий.
Берегинею нашого роду ми вважа╓мо прабабусю Шуру. Вона часто повторю╓ нам: «Ви, д╕ти, — молод╕ листочки на родовому дерев╕, г╕лки — ваш╕ батьки, м╕цний стовбур – це, можливо, д╕дус╕, бабус╕… А кор╕ння – це ваш╕ прад╕ди ╕ т╕, хто жив сто чи дв╕ст╕ рок╕в тому. Коли ж у кор╕нн╕ дерева – с╕к земл╕, то в кор╕нн╕ кожного родового дерева – пам’ять роду». Ми вдячн╕ прабабус╕ за науку ╕ за те, що вона зробила багато для того, щоб наше родове дерево не всохло, не з╕в’яло. Прабабуся зберегла вес╕льн╕ рушники з п╕внями, як╕ передавалися по ж╕ноч╕й л╕н╕╖, домоткан╕ рядна веселкового кольору, вишит╕ простирадла, коралове та добре намисто, дукач╕. Хоча виготовлен╕ предками реч╕ ╕ втратили яскрав╕сть кольор╕в, та все одно гр╕ють наш╕ душ╕. На почесному м╕сц╕ в прабабусин╕й к╕мнат╕ висить вишитий нею портрет Тараса Шевченка, прикрашений рушником. С╕мейною рел╕кв╕╓ю ми вважа╓мо збережене прабабусею перше видання «Кобзаря» поета. Ця маленька, з пожовклими листочками книжечка, д╕сталася прабабус╕ в╕д ╖╖ д╕дуся. Прабабуся Шура дбайливо збер╕га╓ «Кобзар», назива╓ його нашим нац╕ональним ╢вангел╕╓м. ╤нколи ми ма╓мо змогу полистати книжечку, але робимо це лише в прабабусин╕й присутност╕. Одного разу, гортаючи стор╕нки «Кобзаря», я задумався: «╤з кого почався Тарас Шевченко? Чому в╕н став бунтарем? Може, тому, що про народних бунтар╕в-гайдамак╕в, як╕ боронили народ в╕д пан╕в, в╕д невол╕, в╕д польсько╖ шляхти, розпов╕дав малому Тарасов╕ д╕д ╤ван? Так, саме через це таким непок╕рним борцем за волю став його внук – наш великий Кобзар, адже все в житт╕ почина╓ться з малого. З малого хлопчика, який жад╕бно слухав д╕дов╕ опов╕д╕, почався великий поет укра╖нського народу, а сам народ, на мою думку, вт╕лений у образ╕ д╕да ╤вана»…
Моя прабабуся гарно сп╕ва╓, зна╓ багато народних п╕сень. Любов до п╕сн╕ вона передала татов╕, а тепер вчить сп╕вати правнук╕в, праправнук╕в. Коли ми збира╓мося разом, то обов’язково сп╕ва╓мо, а засп╕ву╓, звичайно, прабабуся. Любимо, коли вона сп╕ва╓ п╕сню «У пол╕ калина»:
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося –
Бо багацько нас ╓!
Тод╕ згаду╓мо родич╕в, з якими бачимося р╕дко. Життя розпорядилося так, що мамина плем╕нниця Наталка з чолов╕ком Володею та д╕тьми Павлусем ╕ Анею проживають в Канад╕ в м╕ст╕ Нью-Дарл╕н╕. З ними ми сп╕лку╓мось по скайпу, та мен╕ б╕льше подоба╓ться писати листи ╕ одержувати в╕дпов╕д╕ на них.
Ось фрагменти ╕з лист╕в.
Я вир╕шив запитати у родич╕в: «Як вам живеться у чужому кра╖ без наших п╕сень, звича╖в, страв»? ╤ одержав в╕дпов╕дь:
«Звичайно, нелегко, але тут, у Канад╕, прожива╓ багато укра╖нц╕в, вони зберегли мову, звича╖, театр, образотворче мистецтво, народну хореограф╕ю. Найпопулярн╕шими з ус╕х вид╕в мистецтва ╓ народн╕ танц╕. Павлусь ╕ Анна в╕дв╕дують танцювальну студ╕ю, досить гарно танцюють польку, гопак, краков’як. Культурн╕ заходи ф╕нансу╓ Укра╖нська фундац╕я ╕мен╕ Т. Шевченка. Ми дивимося телепередач╕ для укра╖нсько╖ громади, ма╓мо змогу читати укра╖номовн╕ видання «Укра╖нський голос», «Гом╕н Укра╖ни», «Укра╖нськ╕ в╕ст╕». Аня ╕ Павлусь ходять до суботньо╖ школи, там вони вивчають укра╖нську мову, л╕тературу, культуру. Як бачите, ╕ тут ми залиша╓мося укра╖нцями, але за батьк╕вщиною скуча╓мо дуже».
В Укра╖н╕ готуються до в╕дзначення 200-л╕тнього юв╕лею в╕д дня народження Т. Шевченка. На уроках укра╖нсько╖ л╕тератури у мо╓му клас╕ проводяться л╕тературн╕ хвилинки на тему: «Шевченко ╕ народ – ╓дин╕». Я вир╕шив розпов╕сти однокласникам легенду про Тарасову криницю, яка знаходиться в урочищ╕ Писарському поблизу села Михайл╕вки. Чому саме легенду? Та тому, що найкращим пам’ятником Т. Шевченку ╓ живе слово народу, яке вилилося в легенди. ╤ в цих легендах завжди жила ╕ житиме в╕чна пам’ять про безсмертного Кобзаря.
…Широкий розлогий яр… Та╓мниче шумлять в╕ков╕ дерева, розносячи довкола хвилююч╕ под╕╖ славного минулого. ╤ невеличка криничка з прозорою, кришталевою, прохолодною водою.
Вперше побував тут Кобзар, як в╕да╓ легенда, ще в дитинств╕. Тод╕ з╕ сво╖м д╕дом ╤ваном ╕шов в╕н з Кирил╕вки в Холодний Яр до Мотрониного монастиря. Шлях ╖х проходив через урочище Писарське. С╕ли вони в╕дпочивати. Внук схилив голову на д╕дов╕ кол╕на й слухав його вуркотливий голос про гайдамак╕в, Богдана Хмельницького, козацьку вольницю. А пот╕м пили смачну прохолодну воду з маленького джерельця, яке та╓мниче жебон╕ло п╕д кущем калини.
Вдруге Шевченко побував в урочищ╕ Писарському п╕д час першого при╖зду в Укра╖ну з Петербурга в 1843 роц╕. Разом ╕з прочанами в╕н мандрував до Мотрониного монастиря. У розлогому яру люди с╕ли в╕дпочити. День був жаркий, ╕ ╖м захот╕лося пити. Шевченко встав, знайшов невелике джерельце ╕ сво╖ми руками викопав криничку. Коли вода в╕дстоялася, вс╕ почали ╖╖ пити. ╤ з того часу в народ╕ криничку називають Тарасовою. А ще люди в╕рять, що вода в н╕й надзвичайна, ц╕люща, допомага╓ в╕д ус╕х б╕д ╕ нещасть.
Мо╖м ровесникам легенда сподобалась, ╕ я вир╕шив в╕дшукати ще ц╕кав╕ матер╕али про Шевченка ╕ наш край.
Ось легенда, яку записав м╕сцевий кра╓знавець, л╕сник Олександр Андр╕йович Найда: «Ясного вересневого дня 1845 року по золотаво-ср╕бляст╕й цеглян╕й алейц╕, що стелиться в╕д р╕чки Тясмин поп╕д старими липами в присадибний давид╕вський парк, йшло дво╓ пан╕в. Один – кремезний, високий, з пишним волоссям ╕ розк╕шною бородою щось рокотав густим баритоном до свого лис╕ючого моложавого супутника, в якого були русяв╕ козацьк╕ вуса, а на плеч╕ – етюдник. Обидва зупинилися б╕ля гроту, деякий час постояли у глибок╕й задум╕. Пот╕м широкою але╓ю п╕днялися до родинно╖ церкви Давидових. Згадали Олександру Давидову, яка залишила тут усе, нав╕ть шестеро маленьких д╕тей, ╕ по╖хала за чолов╕ком у далекий сиб╕рський холодний край. Можливо, в голов╕ Т. Шевченка тод╕ промайнула думка про те, як би в под╕бн╕й ситуац╕╖ вчинили ж╕нки, з якими в╕н м╕г пов’язати свою долю…».
Читаючи легенди, я переконався, що з краю в край простяглися Шевченков╕ стежки по кам’янських землях. Ось ╕ у кв╕тн╕-жовтн╕ 1845 року Шевченко перебував в Укра╖н╕ ╕ багато малював ол╕╓ю, аквареллю, пастеллю ╕, звичайно ж, ол╕вцем. В альбом╕ зарисовував пам’ятки старовини та мистецтва (арх╕тектури), а також зображував с╕льський побут, масов╕ сцени. На друг╕й стор╕нц╕ альбому приверта╓ увагу напис «Отец Иеремия Обыдовский, протоиерей села Лузановки Черкасского уезда». Йдеться про нашу Лузан╕вку. Це ╓дине св╕дчення того, що поет був у цьому сел╕. Досл╕дник б╕ограф╕╖ Т. Шевченка Петро Жур пров╕в окреме досл╕дження, в якому стверджу╓, що поет при╖здив у Лузан╕вку заради знайомства з м╕сцевим священиком ╤╓рем╕╓ю Семеновичем Обидовським, який в╕дзначався працьовит╕стю, твердим характером, був неординарним чолов╕ком. Шевченков╕ в╕н був ц╕кавим як жива пам’ять нашого краю, як знавець м╕сцево╖ старовини.
З╕бравши ц╕кав╕ матер╕али про Шевченка ╕ Кам’янщину, я подумав, що мо╖м канадським родичам теж буде ц╕каво прочитати ╖х, тому й в╕дправив листа з легендами до Нью-Дарл╕на. Невдовз╕ одержав в╕дпов╕дь: «У далек╕й в╕д Укра╖ни Канад╕ також шанують пам’ять Тараса Шевченка. 27 червня 2011 року в столиц╕ Канади Оттав╕ було в╕дкрито пам’ятник поету. На жаль, ми не змогли побувати на в╕дкритт╕, бо живемо далеко в╕д столиц╕. Та коли в╕дбувалася трансляц╕я свята по телев╕зору, ми уважно спостер╕гали за д╕йством. При╓мно було слухати виступ в╕це-сп╕кера Миколи Томенка, який зазначив, що в╕дкриття пам’ятника Шевченку – це ╕сторична под╕я як для Укра╖ни, так ╕ для Канади. Кобзар, як ╕ ран╕ше, об’╓дну╓ укра╖нц╕в через океани ╕ стол╕ття…
Перед святом в╕дбувся урочистий молебень, орган╕зований укра╖нськими церквами. Майдан розцв╕в в╕д вишиванок, усм╕шок. Люди, рад╕сн╕ ╕ п╕днесен╕, виконували п╕сн╕ на слова Т. Шевченка. Коли виступала капела бандурист╕в, ус╕ уважно слухали, а пот╕м скандували:
«Шевченко – Укра╖на,
Укра╖на – Шевченко!»
Дивлячись цю передачу, ми на мить нав╕ть забули, що живемо далеко в╕д Укра╖ни. ╤ як н╕коли нам так захот╕лося побувати на Тарасов╕й гор╕ в Канев╕».
Ось ╕ збулася наша сп╕льна мр╕я: моя родина ╕ родич╕ з Канади сто╖мо на Чернеч╕й (Тарасов╕й) гор╕ – невисок╕й мальовнич╕й, незр╕внянн╕й у сво╖й крас╕.
Тато ╕ мама навчалися у Кан╕вському училищ╕ культури (в╕дд╕л: академ╕чний хормейстер), тому часто в юв╕лейн╕ Шевченков╕ березини сп╕вали у склад╕ хорово╖ капели тут, б╕ля пам’ятника Кобзарев╕. А ще тато зна╓ багато ц╕кавого про Чернечу гору. Ось що в╕н розпов╕в нам: «Колись ця гора була без╕менною, х╕ба що берегла спогад про останню в╕дчайдушну спробу гордих русич╕в в╕дстояти р╕дне м╕сто перед страшною татарською навалою. Коли у боротьб╕ з ворогом поклали голови вс╕ мужн╕ захисники Канева, тод╕ за легендою проти завойовник╕в п╕днялися ж╕нки, яких повела за собою кан╕вська д╕вчина Меланка. На смерть стали геро╖н╕ п╕д ц╕╓ю красунею-горою, б╕ля гом╕нкого потоку, що омива╓ ╖╖ ╕з заходу. ╤ вс╕ вони полягли, закривавивши пот╕к власною кров’ю. Останньою впала Меланка, так ╕ не випустивши з рук меча. Саме тому назвали цей пот╕к Меланчиним.
З давн╕х-давен приваблювали ц╕ чар╕вн╕ м╕сця ╕ монах╕в, ╕ ченц╕в у чорних рясах. В╕д них ╕ отримала свою назву гора, стала Чернечою…».
А мама додала: «За народними переказами тут, на Тарасов╕й гор╕, похован╕ три козач╕ гетьмани – ╤ван П╕дкова, К╕шка, Шах».
Вс╕ на мить замовкли, обдумуючи почуте, а пот╕м тато продовжив: «Кожен знаходить тут те, що шука╓… Лише нечесн╕ люди почуваються на гор╕ незатишно, але й до ╖хн╕х спотворених душ зверта╓ться ген╕й ╕ зупиня╓ зло. Це святе м╕сце укра╖нц╕ називають духовним храмом – храмом Правди ╕ Любов╕.
З роду в р╕д, в╕д в╕ку ╕ до в╕ку завжди промовлятимуть слова запов╕тно╖ Шевченково╖ «Молитви»:
А вс╕м нам вкуп╕ на земл╕ —
╢диномишл╕╓ подай
╤ братолюб╕╓ пошли…»
Пов╕льно згасав день. Стихали людськ╕ голоси, не було чути сп╕ву кобзар╕в. Та я впевнений, що в ус╕ наступн╕ дн╕ сюди безперервним потоком йтимуть люди, в╕чною буде ця хода, як сам великий Кобзар.

Андр╕й ГЛАДИР,
учень 10-Г класу Кам’янсько╖ загальноосв╕тньо╖ школи ╤-╤╤╤ ступен╕в № 1

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12982

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков