Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 14.03.2014
МАЙДАННИЦЯ
Василь МАРСЮК

Слово – зброя!

Василь МАРСЮК
МАЙДАННИЦЯ

Палав палац у Конч╕-Засп╕
вноч╕ у «царському сел╕»,
╕ в╕кна сяяли у засв╕т,
немов червон╕ л╕хтар╕,
╕ пломен╕ла, наче факел,
сосна п╕д домом на в╕трах,
╕ наливались оч╕ жахом
в сус╕дн╕х панських теремах.
╥х наросло б╕ля столиц╕,
як б╕ля пня ростуть гриби.
Чи це ╓гипетськ╕ гробниц╕
набудували тут раби?
Палац палав, метались т╕н╕,
пожежки вили, як вовки,
сн╕ги рожево мерехт╕ли,
╕ гай темн╕в в╕ддалеки.
А по Дн╕пру, як по дороз╕,
де по льоду, де по сн╕жку,
простоволоса на мороз╕
сп╕шила ж╕нка в кожушку.
Сп╕шила в Ки╖в без оглядки, —
що там позаду — все одно.
В душ╕ спалахували згадки,
мов кадри давнього к╕но.
…Ось ╕з села вона д╕вчиськом
╕де в Обух╕в на базар,
це в╕д Трип╕лля наче близько,
а плеч╕ здавлю╓ товар —
картопл╕ клунок та цибул╕,
аби купить соб╕ вбрання,
бо в ╕нститут╕ вчитись буде,
така охоча до знання.
…На курс╕ п’ятому ╕ зам╕ж
за однокурсника п╕шла,
не встиг в╕н здати св╕й екзамен —
як тут чорнобильськ╕ д╕ла —
╕ загребли його у в╕йсько —
на той проклятий саркофаг,
╕ к╕лька м╕сяц╕в там рискав,
по горло бер╕в нахапав.
А згодом в них дитя з’явилось,
╕ слава Богу! — з ним гаразд.
Та в чолов╕ка впали сили,
за к╕лька рок╕в в╕н ╕ згас.
…Ох, донечку ростила важко!
Якраз розпався СРСР.
Знайшла роботу горопашна
аж тут у Конч╕… А тепер
Дн╕пром вт╕ка╓, наче шляхом,
╕з дому, що згора╓ там,
де червон╕╓ небо маком.
«Отак ╕ треба ╖м, чортам!»
…Була служницею в палац╕,
не розгиналась день при дн╕
╕ св╕ту Божого в╕д прац╕
не знала, наче у трун╕.
Жила в ком╕рц╕ для прислуги —
хоча в рабинь яке життя?
╤ зносила ус╕ наруги,
щоб в люди вивести дитя.
…А доня стала журнал╕стом,
в╕дома вже, хоч молода,
╕ муж ╖╖ — з такого ж т╕ста.
О, горе з ними! Ох, б╕да!..
Обох побили на Майдан╕,
в л╕карн╕ бачила обох.
Дурн╕ правител╕ чи п’ян╕ —
хай стережуться — бачить Бог!
Вже в одного вона спалила
нажитий здирствами палац,
а ще скара╓ Вища сила,
бо саме в╕н давав наказ
д╕тей побити, мов скотину,
посеред Ки╓ва вноч╕.
Вона все чула в ту годину,
коли п╕дносила харч╕
вовкам у генеральських шкурах,
що в дом╕ кублились всю н╕ч.
Господар, сам як н╕ч похмурий,
дружину вже в╕дправив пр╕ч
аж десь у Лондон, де квартира
у них там ╓, ╕ вчиться син.
…Ой, довго, довго все терп╕ла —
та вибивають клином клин!
Коли побачила з екрана,
як знов бандити б’ють людей,
соб╕ сказала: «До Майдану!».
╤ ось, ковзаючись, ╕де.
П╕шла не просто так, без тями —
п╕шла весела, хоч ╕ зла.
Гор╕лкою та коньяками
ус╕ дивани облила…
Взяла з собою т╕льки книжку
одну-╓дину — «Кобзаря».
Повз охорону вийшла нишком
╕ подалася до Дн╕пра.
╤ озирнулась мимовол╕,
спинилась ж╕нка на льоду —
позаду т╕льки зблиски квол╕
вже лоскотали темноту.
«Сосни, сосни одно╖ жалко —
так б╕ля дому ╕ згорить!» —
прошепот╕ла ж╕нка палко —
«Нехай же Бог мен╕ простить!»
А понад Ки╓вом св╕тало,
благословлялося на св╕т.
Дн╕пром навстр╕ч поземку гнало,
╕ часом лунко лопавсь л╕д.
…О, Дн╕пре, Дн╕пре,
 скутий льодом
╕ скутий греблями тепер,
так схожий ти з мо╖м народом —
хоч ╕ в невол╕, та не вмер!
Нуртують ще п╕д льодом сили,
джерела б’ють з глибин земл╕.
Нас давн╕ орди не зм╕сили,
не зм╕сять вже ╕ москал╕.
Народ тепер попри морози,
як пов╕нь, Ки╖в залива,
╕ не лякають н╕ погрози,
н╕ м╕л╕цейська вся братва.
Я, Дн╕пре, теж — тво╓ джерельце,
хай непом╕тне ╕здаля,
та в мене б’╓ться горде серце
завб╕льшки, як моя земля!
…Мен╕ в╕дома Конча-Заспа —
я жив колись неподал╕к
╕ бачив, як велика язва
тут розросталася щор╕к.
Так╕ тут виростали в╕лли —
позаздрили б ╕ корол╕!
Скоробагатьки як здур╕ли
на пограбован╕й земл╕.
Розк╕шний час був для грабунку,
хоч ╕ тепер не ма╓ меж.
Тод╕, з╕бравши книги, клунки,
сокиру прихопивши теж,
покинув я свою хатину,
простенький домик — ш╕сть на ш╕сть.
Гляд╕ть не м╕г, як Укра╖ну
тля обс╕да╓ тут ╕ ╖сть!
Та вже знесли мою дом╕вку,
╕ вже там в╕лла височить.
Отак ╕ долю, наче д╕вку,
в нас в╕дбирають багач╕.
Повинен кожний мати меж╕.
Спин╕ться, хто не зна╓ меж!
Я зр╕с на св╕тов╕й пожеж╕,
п╕знавши змалку жах пожеж.
…Пом╕тить м╕й читач поважний,
що у геро╖ я не пнусь,
лиш приглядаюся уважно,
усе мотаючи на вус.
╤ сивий вус, ╕ сив╕ скрон╕,
╕ в бровах бачу сивину…
В якому сказано закон╕:
╕ти старому на в╕йну?
А я топчуся на Майдан╕
у скромн╕й шапц╕ ╕ пальт╕,
╕ славословити не стану
ус╕х, що стр╕лись на пут╕.
Ми тут з╕йшлись, бо де податись?
Хоч вирушай у темний л╕с!
Тому й сокиру ту, ще з хати,
я на Майдан таки прин╕с.
Нехай рубають хлопц╕ дрова,
щоб гр╕тись чи з╕гр╕ти чай!
А банда прийде бити знову —
нехай вже спробу╓, нехай!
…Вс╕ знали ж╕нку на Майдан╕,
але не знали — хто така?
Завжди виходила заран╕
з намету чиста ╕ легка.
Завжди закутана по оч╕,
як мусульманка у чадр╕,
вона трудилась дн╕ ╕ ноч╕ —
варила ╖сти… Хто в жур╕
╕ хворий хто — давала раду
╕ п╕дбадьорювала так:
«Ось проженем Верховну Зраду —
╕ п╕дуть б╕ди вс╕ навспак!»
Вона з╕ стягом, як з╕ списом,
╕шла попереду ус╕х,
коли орда в шоломах л╕зла
на барикади — змерзлий сн╕г.
Але лиця не в╕дкривала,
╕ т╕льки оч╕ — як вогн╕,
╕ штовхан╕в було немало
у не ж╕ноч╕й ц╕й борн╕.
Хрещатик став для не╖ домом,
де вс╕ для не╖, мов р╕дня.
Я також став ╖╖ знайомим,
хоча приходив не щодня...
А нин╕ знову на Майдан╕
я все довкола об╕йшов,
та кар╕ оч╕ полум’ян╕,
вже не побачив я. Агов!..
Дим╕ли бочки ╕з дровами,
лунав з╕ сцени скромний сп╕в,
а фею з чорними бровами
я вже н╕ разу не зустр╕в.
Де зникла ця примарна ж╕нка,
чи╓ ╕м’я н╕хто не знав,
а звали просто Укра╖нка,
а я ще Волею прозвав?
Можливо, десь в другому м╕ст╕
склика╓ в╕ча бойов╕?
А може, сищики ╕клист╕
╖╖ десь мучать у тюрм╕?
У них кийки, щити, шоломи —
ну, просто геро╖чна рать!
Полки бездумних костолом╕в
для себе виростила знать.
Але я знаю, що не довго
╖м панувати серед нас,
бо наша Воля разом з Богом
уже в╕дм╕ряли ╖м час.
Усе повинно мати меж╕.
Спин╕ться, хто не зна╓ меж!
Поему я почав з пожеж╕,
п╕знавши змалку жах пожеж.
Хай краще горд╕ оч╕ ж╕нки
в поем╕ сяють п╕д к╕нець,
бо наш╕ славн╕ укра╖нки
╓ роду нашого в╕нець!

3.01.2014 р.
м. Ки╖в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12976

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков