Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ПОЧЕСНА В╤ДЗНАКА» - ПИСЬМЕННИКУ-ЮВ╤ЛЯРУ
Гост╕ тепло в╕тали Василя Григоровича Латанського.


╤ВАН БОБЕРСЬКИЙ: «ДЕ СИЛА, ТАМ ВОЛЯ ВИТА╢»
╤ван Боберський походив з╕ славетного роду, кор╕ння якого сягало княжих час╕в.


ВАСИЛЮ ЛАТАНСЬКОМУ – 80!
За плечами ц╕ла епоха, велична ╕ траг╕чна, наповнена добром ╕ лихом, звершеннями ╕ розчаруваннями.


ПРЕЗЕНТАЦ╤Я КНИГИ СПОГАД╤В ПРО В╤РУ РО╥К У КИ╢В╤
Веч╕р був сповнений найкращими св╕тлими та добрими почуттями.


ПЕДАГОГ╤КА СЕРЦЯ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО
100-л╕тн╕й юв╕лей видатного педагога Василя Сухомлинського – прив╕д замислитися над тим,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 07.03.2014
«М╤Й ЩИРИЙ, М╤Й ╢ДИНИЙ ЗЕМЛЯЧЕ» — МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧ

До 200-р╕ччя Кобзаря

ОТОЧЕННЯ ШЕВЧЕНКА

13 червня 1859 року Тарас Шевченко з села Козинц╕ на човн╕-довбанц╕ Дн╕пром прибув у село Прохор╕вку Кан╕вського пов╕ту, де гостював у професора Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873). Максимович — природознавець, ф╕лософ, ╕сторик, фольклорист, б╕бл╕ограф, автор 300 книжок, трактат╕в, статей, видавець альманах╕в «Киянин», «Десниця», «Укра╖нець», перекладач «Слова о полку ╤горев╕м». Найосв╕чен╕ша людина свого часу. У кол╕ знайомих Максимовича зустр╕ча╓мо таких видатних письменник╕в, критик╕в, як О. Пушк╕н, В. Жуковський, А. М╕цкевич, В. Б╓л╕нський, Г. Кв╕тка-Основ’яненко, ╢. Греб╕нка та ╕н.
За порадою л╕кар╕в, як╕, турбуючись про здоров’я М. О. Максимовича, рекомендували йому пере╖хати на п╕вдень, учений порушу╓ клопотання про переведення його до Ки╖вського ун╕верситету св. Володимира. Це прохання задоволено, ╕ з травня 1834 року Михайло Максимович працю╓ професором рос╕йсько╖ словесност╕ ╕ деканом ╕сторико-ф╕лолог╕чного в╕дд╕лення ф╕лософського факультету, а незабаром — ректором ун╕верситету. З цього часу вчений зосереджу╓ться на науков╕й робот╕ в галуз╕ ╕стор╕╖, ф╕лолог╕╖, археолог╕╖ та етнограф╕╖. Невдовз╕, проте, у зв’язку з пог╕ршенням стану здоров’я довелось залишити посаду ректора, а в 1841 роц╕ вийти на пенс╕ю. Щоправда, 1843 року в╕н знову на робот╕ — зав╕ду╓ кафедрою рос╕йсько╖ словесност╕, однак 1845 року в╕н виходить у в╕дставку, оселя╓ться на хутор╕ Прохор╕вка на Дн╕пр╕. Тут, на Михайлов╕й гор╕, прожив близько тридцяти рок╕в.
Професор спочатку мешкав у звичайн╕й хат╕ — св╕й будинок збуду╓ п╕зн╕ше. Найб╕льшою ц╕нн╕стю в каб╕нет╕ вченого була зелена скриня, в як╕й Михайло Олександрович збер╕гав арх╕в. Важко уявити, як жилося б тут самотньому холостяку, якби не сестра, яка взяла на себе домашн╕ клопоти — Максимович ледве зводив к╕нц╕ з к╕нцями. Пенс╕╖ не вистачало. Максимович ще з’являвся за кафедрою в ун╕верситет╕ св. Володимира, але вже як в╕льнонайманий писав: «Около 20 лет преподавая разные науки, я утратил охоту к этому делу, да и самая рысь или сила преподавательская довольно уже истаскалась». Але й «скудная проза буколической жизни» на Михайлов╕й гор╕ набридала, особливо взимку. Тому час в╕д часу ви╖здить до Ки╓ва або Москви, живе к╕лька м╕сяц╕в, працю╓ в арх╕вах ╕ б╕бл╕отеках, п╕дзаробля╓ викладанням та консультац╕ями.
Невдовз╕ генерал-губернатор ╤. Фундуклей запросив в╕дредагувати книгу «Обозрение Киева в отношении к древностям». ╤ншого разу покликали до Москви: треба було попрацювати з рукописами ╕сторика М. Погод╕на, взяти участь у виданн╕ журналу «Русская беседа». В╕д ╜рунтовних досл╕джень Михайло Максимович в╕дмовлявся, пише науков╕ етюди й статт╕ з ╕стор╕╖. Нер╕дко полем╕зу╓ в форм╕ в╕дкритих лист╕в до опонент╕в. Максимович спереча╓ться з прихильниками нормансько╖ теор╕╖ походження Рус╕, доводить самобутн╕сть укра╖нсько╖ мови й ╕стор╕ю Кол╕╖вщини, Козаччини, захища╓ Богдана Хмельницького. Опоненти — рос╕йськ╕ «укра╖ножери» Погод╕н, Соловйов. Наукову позиц╕ю Михайло Олександрович пояснював: «У вас у Великороссии многие смотрят на всю русскую землю с московской высоты Ивана Великого; здесь (в Малороссии) иные глядят на нее с запорожской, поэтической Савур-могилы; моя точка зрения на всю единую русскую землю над Днепром — с высоты Старокиевской, с холма Андрея Первозванного».
Тарас Шевченко в листах називав Михайла Олександровича «м╕й голубе сизий», «мо╓ серце», «м╕й щирий, м╕й ╓диний земляче», а Максимович поета — шанобливо: «коханий, любий, добрий земляче», «наш славний Тарасе», «милий соловейку». Були й так╕ звертання: «Тво╓ розумне чоло й видюще око», «именитому соотчичу мо╓му и приятелю мо╓му вельми любому». ╥хн╓ земляцтво (Максимович народився на хутор╕ Тимк╕вщина б╕ля м╕ста Золотоноша, поблизу р╕дних м╕сць Шевченка — Звенигородщини), безумовно, скр╕плювало приятельськ╕ зв’язки. Частина народних п╕сень, як╕ Максимович ув╕в до зб╕рок «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народные песни» (1834) з дарчим написом видавця, були з ╖хнього краю, й тому, можливо, так╕ жадан╕ в Тарасов╕й б╕бл╕отец╕.
Приятел╕ до нестями закохалися в кра╓вид з Михайлово╖ гори, з яко╖ видно Дн╕про, пере╖здили човном на протилежний б╕к р╕ки й милувалися Прохор╕вськими кра╓видами, про що Максимович писав: «Прямо против того места, где Рось поворачивает къ Днепру, на нашей стороне его, надъ селом Прохоровкою, видалась моя Михайлова Гора, съ которой такъ далеко видно во все стороны. Сколько разнообразныхъ картинъ сливается здесь въ одну полную, живую панораму; и как хорошо отсюда поглядеть на просторъ и красоту Божъяго мира! Целую половину кругозора моего обнялъ собою Днепръ, сверкая мне на шестидесяти верстахъ своего течения. Прекрасенъ Днепръ — и въ сиянии дневномъ, когда на его стемневшихъ берегахъ засветятся огни, и мимо ихъ проходятъ огни на плывущихъ плотахъ. Прекрасенъ видъ Заднепровья — съ широкими разделами его темных, лесистыхъ луговъ, разлегшихся на полдень отъ Роси, подъ синеющимися полосами возвышенно степ Корсунскихъ и Мошенскихъ — съ его величавою, нарядною возвышенностью Роденскою, белеющею въ конце своемъ городомъ Каневом — и съ выходящею изъ-за Канева отрасл╕ю Трахтемировскихъ горъ. Но еще ненагляднее для меня видъ Побережья, на которомъ, какъ на разосланномъ ковре, беспечно раскинулись наши села. Тамъ улеглась бездна зелени, въ лугахъ и лесахъ, сплетаясь бесчисленными очерками и оттенками в одну ткань съ струямы и зыбамы бледножелтыхъ песковъ, поднимающихся холмамы на севере. А на востокъ отъ меня потянулась набережная степь, съ разсеяннымы могилами, безъ которыхъ и степь не степь на Украйне». До реч╕, м╕сцев╕ кра╓знавц╕ стверджують, що саме тут, коли гостював у Максимовича на Михайлов╕й гор╕, Микола Гоголь написав рядки: «Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит сквозь леса и горы полные воды свои».
Тарас Шевченко був жаданим гостем родини Максимовича. Михайло Олександрович завжди супроводжував його, коли поет оглядав м╕сцев╕сть. Одного дня приятел╕ блукали правим берегом Дн╕пра — в╕д ╕сторично╖ Княж-гори до гори Чернечо╖. Над козацькою протокою Тарас Григорович облюбував м╕сце, з якого найкраще б оглядалися чар╕вн╕ картини наг╕р’я — взявся за ол╕вець та пап╕р, ╕ народився етюд «Коло Канева». Кра╓знавц╕ тривалий час не могли знайти цього м╕сця, де художник малював, — берег зар╕с вербами, в╕льхами й зм╕нився. ╤дея пошуку територ╕╖, зв╕дки поет розглядав правобережн╕ кан╕вськ╕ береги й малював, ╕ встановлення там пам’ятного знаку належить кра╓знавцю й науковому сп╕вроб╕тников╕ Шевченкового запов╕дника З╕на╖д╕ Тарахан–Берез╕, голов╕ благод╕йного фонду «Тарасова Земля» Михайлов╕ ╤щенку, ╖м сприяли В╕ра Носенко й Володимир Бутко. Б╕льш н╕ж тритонну стелу встановлено на пагорбку, з якого видно Дн╕провськ╕ заплави. Разом ╕з зображенням погруддя Шевченка й етюду «Коло Канева» (автори проекту — Галина Морозова й Володимир Товстоп’ятов) на гран╕т╕ викарбуван╕ Тарасов╕ слова любов╕ до р╕дного краю:

Гори мо╖ висок╕╖,
Не так ╕ висок╕,
Як хорош╕, хорош╕╖,
Блакитн╕ здалека...
Висок╕╖ ╕ голуб╕╖!
Найкращ╕ в св╕т╕!
Найсвят╕╖!

Перебуваючи на Михайлов╕й гор╕, б╕льше всього Тарас Шевченко сам блукав околицями. За споминами Максимовича, Тарас Григорович приходив т╕льки ночувати, решту часу проводив б╕ля Дн╕пра, де малював, розмовляв ╕з селянами, яких розпитував, що робили в пол╕, на якого пана, чи не «зобиджа╓» власник. Коли прохор╕вц╕ жал╕лися на кр╕пацьку долю, вт╕шав, що скоро «панщина тр╕сне» й вони не будуть б╕льше «так тяжко гнути спину та наймитувати». Любив ходити Тарас ╕ до рибалок. Про т╕ зустр╕ч╕ й розмови залишилися спогади, як╕ передаються в╕д покол╕ння до покол╕ння, зокрема: «Був жаркий день ╕ Шевченков╕ захот╕лося походити п╕ском, проте ноги не звикли, Тарасов╕ йти було важко — спотикався. Реготали рибалки, см╕явся й поет, одпов╕даючи припов╕дкою: «Не нашого сорту, йди соб╕ к чорту… На р╕дн╕й земл╕ спотикаюся. А ск╕льки л╕т ходив по чуж╕й земл╕? Ступав, як битим склом, ╕, зда╓ться, не спотикався». Рибалки поважали Кобзаря за «простецьке, компан╕йське» ставлення, «як до сво╖х, земляк╕в».
Вза╓мини Шевченка з власниками хутора на Михайлов╕й гор╕ стали наст╕льки близькими, що Максимович запропонував поетов╕ частину сво╓╖ садиби або земельну д╕лянку. Про це Тарас Григорович писав братов╕, Варфолом╕ю Шевченков╕: «Максимович у Прохор╕вц╕ уступа╓ мен╕ таке саме добро, як ╕ в Парчевського, т╕лько не коло Дн╕пра, от мо╓ лихо! Видко Дн╕про, та здалека, а мен╕ його треба коло порога».
Скромна й призабута Михайлова гора — одна з нац╕ональних духовних святинь Укра╖ни, а тому «Михайлова», що понад тридцять рок╕в тут жив професор М. О. Максимович. На високому чол╕ вершини, в╕дкрито╖ для в╕тр╕в з ус╕х чотирьох бок╕в, вкор╕нився дуб-патр╕арх. Зал╕зн╕ обруч╕ скр╕плюють порослий зеленим мохом стовбур, щоб бур╕ не зламали, не зн╕вечили дерево, на якому табличка: «Дуб Тараса Григоровича Шевченка». Неподал╕к височ╕╓ сосна, ╖╖ стовбур ожива╓ й золотиться в променях призах╕дного сонця, як ╕ напис: «Сосна М. В. Гоголя». Стоять дерева майже на краю урвища, а внизу зелен╕╓ л╕с, за ним чист╕ б╕л╕ хатки Прохор╕вки, дал╕ видн╕ються широк╕ заплавн╕ луки й Дн╕про з його кручами, прибережними гаями й затонами. Поглянеш на цю безкраю широч╕нь — ╕ не можеш надивитися — кра╓вид сповнений дивовижно╖, чаклунсько╖ мальовничост╕...
П╕д час перебування у Прохор╕вц╕, Тарас Шевченко розпочав поему «Мар╕я»:

╤ помолилася Мар╕я
Перед апостолом. Горить
Огонь тихенько на кабиц╕,
А Йосип праведний
сидить
Та дума╓. Уже з╕рниця
На неб╕ ясно зайнялась.
Мар╕я встала та й п╕шла
З глеком по воду
до криниц╕…

Дещо в╕льне, неканон╕чне трактування «святого с╕мейства» наштовхнуло досл╕дник╕в на аналог╕ю з под╕ями, як╕ могли в╕дбутися на Михайлов╕й гор╕: г╕сть — апостол, старий тесляр ╕ наймичка — «пренепорочная благая Мар╕я», майбутня мати. Йдеться про дружину Максимовича — Мар╕ю Васил╕вну Товбич (1835 — р.с.н.). З малюнк╕в цього пер╕оду перебування Т. Шевченка на Михайлов╕й гор╕ в╕дом╕ два, виконан╕ ╕тал╕йським ол╕вцем ╕ крейдою: портрет М. Максимовича, датований 19 червня, й портрет Мар╕╖, намальований через три дн╕, 22 червня 1859 року.
Тарас Григорович був захоплений вродливою ж╕нкою, побачивши ╖╖ вперше ще в Москв╕, записав до «Щоденника»: «Вечер провел у своей милой землячки М. В. Максимович. И несмотря на Страстную пятницу, она, милая, весь вечер пела для меня наши родные задушевные песни. И пела так сердечно, прекрасно, что я вообразил себя на берегах широкого Днепра. Восхитительные песни! Очаровательная певица!». Тод╕ ж подарував дружин╕ Максимовича автограф в╕рша «Садок вишневий коло хати...». Мар╕ю Васил╕вну поет ╕ще називав «золотом» ╕ захоплено казав, що, якби «в нього була така ж╕нка, — пов╕нчався б та й вмер».
З Мар╕╓ю Максимович у Шевченка була домовлен╕сть, що при╖де на Михайлову гору женитися, просив ╖╖ п╕дшукати наречену, неодноразово нагадував про це в листах.
Про те, яке враження справив Тарас Шевченко на Кан╕вщин╕ п╕д час перебування на Михайлов╕й гор╕, Михайло Олександрович у лист╕ до поета писав: «Не забывайте нас и хоть изредка отзывайтесь к нам сюда, на берега Днепровские, где в окрестностях Михайловой горы оставили Вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А с правой стороны Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен».
25 березня 1860 року М. Максимович пов╕домля╓ Тарасу Григоровичу про народження сина Олекс╕я. Тут же пише, що одержав «Кобзаря» з дарчим написом, переданим через А. О. Козачковського. Останнього листа разом з дружиною М. Максимович написав Шевченков╕ 14 грудня 1860 року, в якому, не знаючи про стан здоров’я поета, скаржиться на в╕дсутн╕сть лист╕в в╕д нього.
Проте зазначимо, що Максимович не завжди сприймав революц╕йно╖ й антирел╕г╕йно╖ поез╕╖ Тараса Шевченка. Високо оц╕нюючи твори поета соц╕ально-побутового зм╕сту, Михайло Олександрович в╕дмовляв в ╕дейно-естетичн╕й ц╕нност╕ таким творам, як «Сон (комед╕я)», «Кавказ», «Неоф╕ти» та ╕н.
Однак при вс╕х суперечностях та помилках, зумовлених як об’╓ктивними, так ╕ суб’╓ктивними факторами, М. Максимович все ж залишив чимало ц╕нних ╕ ц╕кавих суджень про Тараса Шевченка, з яких деяк╕ не втратили наукового ╕нтересу ╕ в наш час.

В╕ктор ЖАДЬКО,
заслужений прац╕вник осв╕ти, професор, письменник, публ╕цист, лауреат М╕жнародного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка «В сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля» (2012)

Фото автора

Список використаних джерел
Дзюба ╤. Тарас Шевченко. Життя ╕ творч╕сть. — К., 2008. — С. 149; Листи до Т. Г. Шевченка (1840-1861). — К., 1962. — С. 117; Жур П. Л╕то перше. — К., 1979. — С. 233; Ки╖вський ун╕верситет. — К., 1984. — С. 21; Максимович М. Бамкання в дзвони про Кв╕тчину «Марусю» // Матер╕али до вивчення ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури. — Т. 2. — К., 1961. — С. 217.

На фото: Т. Шевченко. Портрет Михайла Максимовича

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12939

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков