Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«РАТАЙ УКРА╥НСЬКОГО ЕФ╤РУ»
У Нац╕ональн╕й сп╕лц╕ журнал╕ст╕в Укра╖ни в╕дбулась презентац╕я книги спогад╕в про видатного...


УКРА╥НА ПАМ'ЯТА╢ ╤ ВШАНОВУ╢ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО
Третього травня нин╕шнього року виповнилось 145 рок╕в з тих п╕р, як перестало битись серце...


У ГОСТ╤ ДО ХУДОЖНИКА
1 червня святкував св╕й 81-й день народження в╕домий кримський художник, граф╕к, живописець,...


ЛЕОН╤Д КАНТЕР, РЕЖИСЕР Ф╤ЛЬМУ «М╤Ф» ПРО ЗАГИБЛОГО В АТО ОПЕРНОГО СП╤ВАКА ВАСИЛЯ СЛ╤ПАКА, ПОК╤НЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ
«Чолов╕к мав смертельне поранення в щелепу. Характер поранення та передсмертна записка...


ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня, у 107-й день народження в╕домо╖ кримсько╖ укра╖нсько╖ майстрин╕-вишивальниц╕, Героя...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 07.03.2014
ХОВАЛИ ╤ГОРЯ - Б╤ЙЦЯ «НЕБЕСНО╥ СОТН╤»...

Героям - слава!

Траг╕чн╕ дн╕. В скорбот╕ Укра╖на.
Г╕ркий наш б╕ль в╕дчула вся Земля.
А десь далеко у висотах син╕х
Небесна Сотня з Богом розмовля…

╤гор Ткачук загинув 20 лютого на Майдан╕. Загинув в╕д кул╕ снайпера, виборюючи краще майбутн╓ для сво╖х д╕тей ╕ для всього укра╖нського народу. Знайом╕ «св╕тличани» з Коломи╖ просили написати про героя-прикарпатця, адже, за ╖хн╕ми словами, ╤гор був дуже хорошою людиною. ╤ ось я у Велик╕й Кам’янц╕ — це к╕лометр╕в за 15 в╕д Коломи╖. Перше, що кида╓ться у в╕ч╕, – велика к╕льк╕сть авт╕вок ╕ людей на вулицях. Зда╓ться, п╕врайону при╖хало ховати ╤горя. Багато молодих д╕вчат ╕ хлопц╕в, хоча не браку╓ ╕ л╕тн╕х людей, ╕ людей середнього в╕ку. У багатьох на очах сльози, але разом з тим в╕дчува╓ться велике патр╕отичне п╕днесення. Натовп великий ╕ моб╕л╕зований – таке у мене склалося враження. Без п’яти хвилин повстанська арм╕я.

В╤Н ЛЮБИВ ПРИРОДУ, ЛЮБИВ СВО╥Х Р╤ДНИХ ╤ СУС╤Д╤В

Я в╕дразу намагався переговорити з якомога б╕льшою к╕льк╕стю людей.
Хтось п╕дв╕в мене до ╓дино╖ сестри ╤горя, яка стояла поруч. Пан╕ Орися почала розпов╕дати, ледве стримуючи хвилювання:
— У мене 19 лютого був день народження. Я просила його: «╤горко, не ╖дь, по╖деш п╕слязавтра», а в╕н мен╕: «Позич мен╕ дв╕ст╕ гривень, я ╖ду, бо треба ╖хати. А не даси, то все одно по╖ду…». Коли я через деякий час зателефонувала Мар╕йц╕, його дружин╕, ╕ запитала — чи ╤гор ще дома, вона сказала: «Нема, вже по╖хав». На другий день я п╕шла до мами, попросила й Мар╕йку туди п╕д╕йти, щоб в╕дзначити м╕й день народження. Вона в╕дмовилася, пославшись на погане самопочуття. Тод╕ я сама зайшла до Мар╕╖, ми трохи посид╕ли, поговорили. Через деякий час я попрощалася ╕ п╕шла на автобус, раптом мен╕ Мар╕йка навздог╕н кричить: «Вертайся! Вертайся… ╤горя вбили!». Пот╕м ми кинулися до телев╕зора ╕… вп╕знали його руку. Обличчя не було видно, бо хлопц╕, як╕ тягнули ╤горя, затулили його собою. Але по руц╕ ми з Мар╕йкою безпомилково вп╕знали мого брата, а ╖╖ чолов╕ка.
Пот╕м до мене п╕д╕йшла перша вчителька ╤горя — Мар╕я ╤ван╕вна Жеменецька. Вона розпов╕ла:
— Я вчила його з першого до четвертого класу. Боже, який це був розумний хлопчик! Такий чесний, справедливий, доброзичливий… В╕н дуже любив сво╖х товариш╕в, поважав учител╕в, добре ставився до вс╕х людей. Добре вчився, особливо любив математику. У мене просто нема сл╕в – це був зразковий учень ╕ дуже хороша людина. Як прикро, що ╤горя б╕льше нема╓ з нами! Пригадую, як мама привела його в перший клас… А вже коли був одруженим, то, зустр╕чаючи мене, завжди казав: «Добрий день, Мар╕╓ ╤ван╕вно! Як ви, як ваше здоров’я?». ╤ мене це завжди зворушувало. Я нав╕ть не знаю, зв╕дки у нього такий високий р╕вень укра╖нського патр╕отизму. Тод╕ ж була ╕нша система, д╕тей виховували в радянському дус╕. Але ╤гор дуже любив природу, любив сво╖х р╕дних ╕ сус╕д╕в. Загалом, любив свою кра╖ну. Ото, видно, любов до «свого», р╕дного ╕ керувала ним. У той критичний для Укра╖ни момент в╕н не м╕г стояти осторонь.
Пот╕м односельц╕ розпов╕ли таке. Там, на палаючому Майдан╕, коли повстанц╕ один за одним падали в╕д куль снайпер╕в, раптом задзвонив моб╕льний телефон ╤горя. На той момент прикарпатця вже не було в живих. Хтось ╕з ополченц╕в д╕став телефон з кишен╕. Там висв╕тилося лише одне слово: «Кохана». Уяв╕ть соб╕ – що могли в╕дчувати побратими у таку страшну ╕ в╕дпов╕дальну мить? Як вони могли сказати Мар╕╖ про смерть найдорожчо╖ людини? А говорили ж… ╤ не ╖й одн╕й говорили слова, як╕ завдавали пекучого болю.

«ЧЕЧЕНЦЫ ЗНАЮТ, КАК ТЯЖЕЛО ХОРОНИТЬ ГЕРОЕВ...»

Коли побачив стареньку матусю ╤горя Ткачука, яка ледве пересувалася на милицях, мен╕ раптом прийшла в голову думка: пошукати в ╤нтернет╕ якийсь в╕рш про Майдан, щоб пот╕м прочитати його п╕д час поховання. Знав, що таких поетичних твор╕в уже з’явилося дуже багато. Знав, що нав╕ть с╕льськ╕ мешканц╕ Прикарпаття вже давно дружать з ╤нтернетом. ╤ не помилився. Принаймн╕ 21-р╕чний односелець ╤горя Дмитро Ярема виявився досить «просунутим» господарем ╕ мав удома комп’ютер. Через деякий час я знайшов к╕лька ц╕кавих текст╕в. Заодно вир╕шив переглянути й свою електронну пошту.
При╓мною неспод╕ванкою був лист в╕д Ден╕ Тепса, л╕дера Всесв╕тнього чеченського конгресу. В╕н знав, що у ц╕ дн╕ укра╖нц╕ ховають геро╖в Небесно╖ Сотн╕, а тому не м╕г не в╕дгукнутися на цю траг╕чну под╕ю:
«Слава героям! Они отдали свою драгоценную жизнь за свободу своего народа; более достойной смерти не найти. Земля им пухом. Я даже не могу писать это письмо, у меня слёзы наворачиваются. Очень сожалею, что в данное время я не с вами. Передай, если можно, наши соболезнования родным погибших героев. Чеченцы знают, как тяжело хоронить героев. Очень тяжело. За последние две войны с этим кровавым монстром — Россией у нас погибли 300 000 человек из миллиона чеченцев. Я потерял на этих войнах родителей и младших братьев. А завтра, 23 февраля, — день депортации чеченцев и ингушей, где мои родители потеряли своих родителей. Пока мы разобщены и выжидаем, что все само рассосётся, череда преступлений этого монстра не прервется. В новейшей истории борьба за свободу Украины только начинается. Необходим мощный антиимперский фронт от Франции до Камчатки, от Чечении до Ингерманландии, иначе агрессивные поползновения не прекратятся».
Лист Ден╕ Тепса був, як н╕коли, доречним. Розпов╕в про нього родичам ╕ односельцям ╤горя Ткачука. Ми пригадали пер╕од геро╖чно╖ боротьби чеченського народу за свою свободу ╕ з сумом подумали про те, що й на двадцять третьому роц╕ укра╖нсько╖ незалежност╕ нам доводиться ховати сво╖х геро╖в. Причому геро╖в, як╕ загинули у внутр╕шн╕х конфл╕ктах. Отже, щось було не так в розбудов╕ нашо╖ державност╕. Що ж саме?

«ЗДРАВСТВУЙ, МАЛЬЧИК ЗА СЕРЫМ ЩИТОМ, ВЫПОЛНЯЮЩИЙ МЕРЗКИЙ ПРИКАЗ…»

Ц╕ поетичн╕ рядки пульсували в скронях пост╕йно, коли бачив величезний, багатотисячний натовп, що р╕с-розростався б╕ля садиби Ткачук╕в ╕ вже заповнив собою дв╕ с╕льськ╕ вулиц╕. Ховали героя, ховали хорошу людину. А вбив же його наш громадянин, не виключено, що також укра╖нець. Зв╕дки ж з’явилися так╕, явно антиукра╖нськ╕, антилюдськ╕ сегменти сусп╕льства? Хто виховував «беркут╕вц╕в», хто зробив ╖х такими жорстокими? ╤ хто орган╕зував ефективне ╕деолог╕чне прикриття, яке дос╕ забезпечу╓ любов (хай ╕ не всенародну, але значно╖ частини населення) до цих захисник╕в несправедливо╖ влади. Перес╕чний галичанин та й киянин нав╕ть буде здивований, коли д╕зна╓ться, що на П╕вденному Сход╕ «беркут╕вц╕в» можуть сприймати ╕накше, н╕ж сприймають вони сам╕. Але це наш╕ реал╕╖:
Их предавали сотню раз
И снова — предадут иуды.
Стоял ОМОН, стоял СПЕЦНАЗ.
Стояли мальчики — как чудо...
Людей, як╕ захищали злод╕я, важко назвати захисниками справедливост╕. В кращому випадку серед них ╓ б╕льш жорсток╕ ╕ менш жорсток╕ люди. На останню категор╕ю, очевидно, частково доведеться спиратися нов╕й влад╕ при формуванн╕ нових спецп╕дрозд╕л╕в. Хай ╕ п╕д ╕ншою назвою, але ж вони будуть, бо потр╕бн╕. Важливо, щоб кер╕вники ╕ «пол╕труки» таких силових п╕дрозд╕л╕в усв╕домлювали, що комплектувати ╖х з генетичних садист╕в – соб╕ ж дорожче. Це обернеться м╕льйонними збитками – вибит╕ в╕кна, спален╕ автобуси, бетеери, камази тощо. Бо народ неминуче помститься за надм╕рну жорсток╕сть. Под╕╖ в Ки╓в╕ це довели. Людям же ст╕йким ╕ адекватним можна буде нав╕ть п╕двищити зарплатню. ╤ доплачувати саме за ст╕йк╕сть, а не за зв╕рства. Бо якщо жорсток╕сть не викор╕нити, то нав╕ть на Сход╕ Укра╖ни силовик╕в не любитимуть ╕ нав╕ть там з’являтимуться так╕ ось в╕рш╕:
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана,
Только помни: на деньгах кровь,
Кровь Сереженьки Нигояна!
Цей в╕рш, це звернення до «мальчика за серым щитом» написала молода рос╕йськомовна мешканка Горл╕вки. Вона, на в╕дм╕ну в╕д вище цитовано╖ поетеси, ОМОН ╕ СПЕЦНАЗ не прославля╓. Цю донеччанку не вдалося зазомбувати, ╕ вона, схоже, добре зна╓ «беркут╕всько»-м╕л╕цейськ╕ реал╕╖:
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь – это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
Як бачимо, ╕деолог╕чне розшарування в сусп╕льств╕ досить велике, ╕ з цим треба буде щось робити. Поки що зброя у нас одна: ма╓мо моральну перевагу. Гинули кращ╕, гинули безкорислив╕. Т╕, хто аг╕ту╓ за Рос╕ю, за Януковича ╕ Пут╕на, гинути за ╕дею не будуть. Адже н╕хто не в╕дбира╓ у них право розмовляти р╕дною мовою, н╕хто не принижу╓ за нац╕ональною ознакою. Тож нам треба б╕льше розмовляти з людьми ╕ переконувати ╖х.

ПОЛОНЕНИХ КРИМСЬКИХ ХЛОПЦ╤В НЕ Ч╤ПАЛИ

Так уже повелося споконв╕к╕в, що, виборюючи свободу, укра╖нц╕ приречен╕ ховати найкращих. Ховати зовс╕м молодих людей ╕ людей в розкв╕т╕ сил, як╕ ще не виконали свого земного призначення. Зокрема, ╤гор Ткачук залишив не т╕льки кохану дружину ╕ стареньку матусю, в╕н мав ще й трьох д╕тей. Старшому ╢вгену 17 рок╕в, ╓ 12-л╕тня донечка ╤ванка, а найменшому Денисков╕ зовс╕м недавно виповнився рочок. Тато при╖здив на 1-р╕чний «юв╕лей» сина. А пот╕м знову повернувся на сво╓ м╕сце – м╕сце б╕йця Небесно╖ Сотн╕.
Чи мр╕яв в╕н про смерть на барикадах? Зв╕сно ж, н╕. Було для кого жити – ненька, сестра, кохана дружина, д╕ти. Д╕м з╕брався будувати, бо як жити так╕й родин╕ у невелик╕й с╕льськ╕й хат╕? Але ж ╕ по-╕ншому вчинити не м╕г. Коли дивився телев╕зор, то нав╕ть не м╕г сид╕ти, а стояв перед екраном, вдивляючись в обличчя тих, хто стояв на барикадах. А пот╕м взяв ╕ по╖хав.
Люди обговорювали жертовний вчинок односельця. Поряд стояв колоритний майдан╕вець, бо╓ць самооборони. Колись в╕н три дн╕ жив у намет╕ разом з ╤горем. Д╕знавшись, що я представляю кримську газету, майдан╕вець раптом сказав:
— Мен╕ запам’яталися молод╕ хлопц╕-кримчани, б╕йц╕ внутр╕шн╕х в╕йськ. Вони потрапили до нас у полон, ╕ за ними при╖хали батьки з Криму, щоб позабирати додому. Матер╕ виступали з╕ сцени ╕ казали, що не допустять того, щоб ╖хн╕х син╕в використовували як «гарматне м’ясо». Н╕хто цих полонених кримських хлопц╕в не ч╕пав, адже розум╕ли, що вони не винн╕ в тому, що ╖х кинули проти народу. А ось «беркут╕вц╕в» могли й побити, в╕ддячивши таким чином за надм╕рну жорсток╕сть. Але це в запал╕ бою, а не у спок╕йн╕й обстановц╕. Н╕хто ж ╖х не принижував ╕ не катував. ╤ не фотографувався з ними, п’ян╕ючи в╕д власно╖ безкарност╕. Адже ми — укра╖нц╕, ╕ принципово в╕дстою╓мо християнськ╕, ╓вропейськ╕ ц╕нност╕.

ЩО РОБИТИ В КРИМУ? В╤ДСТОЮВАТИ ПРАВДУ, БОРОТИСЯ З ДУХОВНИМИ НАЩАДКАМИ ГЕББЕЛЬСА
Ще не встиг зак╕нчити статтю, як стало в╕домо про вторгнення рос╕йських в╕йськ до Криму. Думаю, що попереду багато роботи для пол╕тик╕в ╕ дипломат╕в. Чим би не зак╕нчилася ця авантюра, зрозум╕ло, що в Криму залишаться жити три велик╕ нац╕ональн╕ общини: рос╕яни, укра╖нц╕ ╕ кримськ╕ татари. ╤ тому кримськ╕ засоби масово╖ ╕нформац╕╖ в жодному раз╕ не повинн╕ перетворюватися в засоби масово╖ ДЕЗ╤НФОРМАЦ╤╥. Це принципово. Бо дез╕нформац╕я дорого кошту╓ простим людям. Адже й ╕нтервенц╕я рос╕йських в╕йськ стала можливою т╕льки через оцю багатор╕чну масовану дез╕нформац╕ю. Через це й не було масово╖ п╕дтримки ╢вромайдану на П╕вдн╕ ╕ Сход╕ Укра╖ни. А в соцмережах у т╕ дн╕ нер╕дко можна було наткнутися на так╕ ось «розумування» пророс╕йськи налаштованих громадян:
«Ну, наберетесь опять кредитов, ну, будут весь хлам и вредные отходы сюда, в Украину, свозить. США осчастливите, притащите сюда натовские базы, под Россию. И пойдут гей-парады. Вы не понимаете — сейчас Янукович ни причем. Он — предатель, такой же как и те, что в Раде. Просто я не хочу, чтобы на моей земле мне указывали, на каком мне языке говорить. Не хочу, чтобы заставляли кричать, как фашисты: «Слава Украине!». Для меня это звучит, как «Хайль Гитлер!».
Зв╕дки цей знав╕сн╕лий шов╕н╕зм, зв╕дки така укра╖нофоб╕я? Все зв╕дти ж: з газет ╕ промосковських телеканал╕в. Кремлю не потр╕бна незалежна Укра╖на. Йому треба, щоб було якомога б╕льше людей, як╕ мислять ось таким чином:
«Какие вы тупые, западенцы! Бьют вас за то, что не уважаете других и хотите, чтобы все продавали свою Родину Евросоюзу и США за деньги. Искренне жалко простых людей, которые вам поверили. А сейчас смотрим на этот шабаш в Раде и что-то не видно отличий. Делят незаконно портфели, снова берут кредиты, а везде свастика и репрессии. Уже нам запрещают говорить на русском родном, уже хотят сделать всех рабами. Теперь вот Запад за веру нашу православную взялся — на свой католический лад хотят перестроить. Гитлер того же хотел. Монголо-татары такого не творили. У Крыма хотят отобрать автономию, и даже не задумываются, почему в Крыму мирно уживаются 25 национальностей».
Ну, й каша в голов╕ у цього пана. Як можна коментувати таку маячню? Як╕ репрес╕╖? ╤ де вони? Адже нав╕ть кияни ╖х не пом╕тили. Столичний поет Серг╕й Мальц якраз навпаки — поетично ф╕ксу╓ пор╕вняно легку втечу винних у масових розстр╕лах:
Тайным ходом с крыши
ты удрал,
Вот и катер твой
в Керчи покинул сушу,
Где сто раз себе
ты расстрелял
Богом данную тебе
с рожденьем душу…
А де цей ╕нтернетний неук побачив свастику? Може, Володимир╕в тризуб для нього ╓ чужою символ╕кою? А як же тод╕ заяви под╕бних русотяп╕в про сп╕льн╕ корен╕, про сп╕льну колиску трьох народ╕в – Ки╖вську Русь? Та й щодо тези «мирно уживаються в Криму» у мене ╓ поважн╕ сумн╕ви. Як на мене, то далеко не мирно. ╤ укра╖нц╕, ╕ кримськ╕ татари вимушен╕ пристосовуватися до дуже важких умов. ╤ одним, ╕ другим загрожу╓ асим╕ляц╕я. ╤нфраструктури для збереження р╕дно╖ мови практично не ╕сну╓. Доводиться жити в шов╕н╕стичному чаду. Не так вже це й комфортно. А п╕сля вторгнення «пут╕нських сокол╕в» ╕ погот╕в. ╤ укра╖нц╕, ╕ кримськ╕ татари бояться виходити з╕ сво╖х будинк╕в. Тому попереду багато роботи. ╤ починати треба з того, про що я говорив. ЗМ╤ не повинн╕ перетворюватися на засоби масово╖ дез╕нформац╕╖. Крим повинен знати правду.

НАШ НАЦ╤ОНАЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК ПЕРЕД КРИМСЬКИМИ ТАТАРАМИ

На жаль, упродовж останньо╖ чверт╕ стол╕ття укра╖нськ╕ нац╕онал-демократи практично не працювали в Криму. Принаймн╕ не працювали як сл╕д. Все ж я — оптим╕ст, бо знаю: б╕льш╕сть кримчан в╕дгуку╓ться позитивно на посл╕довну систематичну роботу. Особливо коли працювати в╕ч-на-в╕ч. ╤нколи я пробую розмовляти з кримчанами у по╖здах. Говорю так: «Чому ви так бо╖теся укра╖н╕зац╕╖? Вивчення державно╖ мови зовс╕м не означа╓, що в╕д вас вимагатимуть забуття сво╓╖, р╕дно╖. Галичани в 30-х роках минулого стол╕ття не тому масово йшли в ОУН, що ╖м доводилося вчити державну польську мову. А тому, що сво╓╖ не давали вчити. А х╕ба в Криму нема можливост╕ вчитися рос╕йською? Х╕ба на мешканця Харкова, Луганська ╕ Севастополя дивляться зневажливо, якщо в╕н заговорить рос╕йською? Якраз усе з точн╕стю до навпаки. Тому бажаю вам ус╕м якнайшвидше прозр╕ти ╕ п╕знати правду. Чим адекватн╕ше ви будете ставитись до мовно╖ проблеми, тим меншою буде ймов╕рн╕сть якихось «перегин╕в» з укра╖нського боку». Часом так╕ бес╕ди давали сво╖ плоди, ╕ у мене з’являлися нов╕ друз╕. Але так можна говорити з рос╕янами. У кримських татар, безперечно, проблеми значно серйозн╕ш╕. Ось вони справд╕ забувають мову. А ще ╖м нер╕дко доводиться жити в шов╕н╕стичному оточенн╕. Тому в╕днин╕ ми повинн╕ значно посилити п╕дтримку кримських татар. Вони повинн╕ бути певними: нав╕ть у випадку в╕йни, нав╕ть у випадку, коли в╕д Укра╖ни залишаться три област╕, кор╕нн╕ кримц╕ зможуть мати там притулок, а також ╕нфраструктуру для збереження ╕ розвитку р╕дно╖ мови.
Можна сп╕впрацювати ╕з слов’яноф╕лами, якщо вони не стоять на ╕мперських, шов╕н╕стичних позиц╕ях. Ми також за зм╕цнення слов’янського генофонду. Ми за те, щоб б╕лоруси в Криму залишалися б╕лорусами, а не розчинялися в рос╕йському мор╕. Св╕домий, осв╕чений б╕лорус, який в умовах Криму не забув р╕дно╖ мови, це автоматично наш друг ╕ брат. Думаю, р╕вень розум╕ння кримськотатарсько╖ проблеми у нього також буде вищим, н╕ж у б╕лоруса-асим╕лянта. Так що ╓ над чим працювати. Про це я розм╕рковував, працюючи над статтею.

АНТИ╤МПЕРСЬК╤ СТРУКТУРИ. ГОТОВН╤СТЬ ДО Д╤╥

Щодо останн╕х под╕й у Криму. Тепер вс╕м зрозум╕ло: треба денонсувати Харк╕вськ╕ угоди, оск╕льки рос╕йський флот ста╓ небезпечним. Потр╕бн╕ щ╕льн╕ контакти на вс╕х р╕внях: з поляками, чехами, прибалтами, грузинами, а також з казахами ╕ поволзькими татарами. Безумовно, дагестанцями, чеченцями та ╕ншими народами Кавказу. Тобто тими народами, як╕ постраждали в╕д рос╕йського шов╕н╕зму, в╕д ╕мперського гн╕ту. Нормальн╕, пост╕йн╕ робоч╕ контакти, вза╓моп╕дтримка ╕ культурне збагачення, а у випадку економ╕чного чи пол╕тичного тиску Рос╕╖ на Укра╖ну — р╕зка актив╕зац╕я д╕й. Рос╕я повинна зрозум╕ти, що спиратися на шпигун╕в, на створення резидентур ╖й буде невиг╕дно з економ╕чно╖ точки зору. Бо пот╕м буде новий наступ поневолених народ╕в. Значно виг╕дн╕ше демократизуватися, навчитися добре жити з сус╕дами. Бо ск╕льки ж там газу чи нафти лишилося? Це зовс╕м не панацея для Рос╕╖.

«НЕБЕСНА СОТНЯ» ЗАВЖДИ БУДЕ З НАМИ

Вдалося заф╕ксувати хвилюючий момент: коли труну з т╕лом героя збиралися виносити, люди розступилися, залишився стояти на м╕сц╕ т╕льки в╕рний пес колишнього господаря об╕йстя. Я й ран╕ше звернув на нього увагу — ст╕льки людей на подв╕р’╖, а в╕н хоч би раз загавкав чи загарчав... Н╕би в╕дчував, що вс╕ ц╕ люди з╕бралися недаремно, та й не чуж╕ вони — господаря ховають. Таке часто спостер╕гав по селах: коли в хатин╕ живуть добр╕ люди, то й пес злим не бува╓. А ╤гор та Мар╕йка були гарною парою, та й д╕ти у них надзвичайно добр╕.
«Геро╖ не вмирають!» — почав скандувати багатотисячний натовп. Мурашки поб╕гли по т╕лу — це треба було бачити ╕ чути. Ох, як же виросла Галичина лише за три «майданних м╕сяц╕», як же вона змужн╕ла ╕ подоросл╕шала в громадському сенс╕. А в голов╕ знову молоточками слова л╕дера Всесв╕тнього чеченського конгресу Ден╕ Тепса: «Чеченц╕ знають, як важко ховати геро╖в». Тепер вже й ми скуштували цю г╕рку п╕люлю:
Лебединой стаей друг за дружкой
Улетала сотня в небеса –
Ангельские, недолюбленные души
Не бойцом рожденного… бойца
Це рядки киянина Серг╕я Мальца. Г╕рко, що ст╕льки чудових, ц╕лком мирних укра╖нських хлопц╕в загинуло, аби пот╕м рос╕йськомовн╕ поети з Ки╓ва, Харкова ╕ Донбасу могли писати про Небесну Сотню з таким п╕╓тетом.
Земля тоб╕ пухом, ╤горю! Недаремно ти по╖хав до Ки╓ва. Недаремно записався до Небесно╖ Сотн╕. Геро╖ не вмирають! Кримськ╕ укра╖нц╕ також завжди пам’ятатимуть тебе.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12931

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков