Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 14.02.2014
КЛЕЙНОДИ У СПАДОК

8 С╤ЧНЯ 1654 РОКУ В╤ДБУЛАСЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА. БЛИЗЬКО 300 ОС╤Б Б╤ЛЬШ Н╤Ж НА 300 Л╤Т НАПЕРЕД ВИЗНАЧИЛИ ╥╥ ДОЛЮ – ЗАЛЕЖНОСТ╤ ТА РАБСТВА. НИН╤ СИТУАЦ╤Я ПОВТОРЮ╢ТЬСЯ: НАМ ЗНОВУ ОБИРАТИ ШЛЯХ – ДО ╢ВРОПЕЙСЬКОГО ЧИ ДО МИТНОГО СОЮЗУ...

КЛЕЙНОДИ У СПАДОК
ОПОВ╤ДКИ ПРО МИНУВШИНУ УКРА╥НИ-РУС╤ П╤СЛЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

(Зак╕нчення. Поч. у № 3-5)

Юрась швидко переконався, яку дурницю в╕н сотворив, п╕дписавши нову сфальшовану Переяславську угоду. Хот╕в якось виправити помилки, та толком не знав – як. А старшина, яку задобряла Москва, мовчала, наче води в рот понабирала. Уже вл╕тку 1660 року московське в╕йсько п╕д проводом во╓води Василя Шеремет╓ва рушило на польськ╕ кордони. Цар хот╕в заодно з л╕вим берегом Дн╕пра прихопити й правий.
Тепер Юрась з╕ сво╖ми полками змушений ╕ти туди, куди ведуть, мов баранця на заклання. На в╕йськов╕й рад╕ було прийнято р╕шення: з рос╕йськими в╕йськами в╕дправляються козаки п╕д проводом наказного гетьмана Цицюри, а Хмельниченко з полками повинен зайти з п╕вдня, аби убезпечити тили в╕д татар.
Юному гетьманов╕ пост╕йно докучали сумн╕ви. В╕н розум╕в, що потрапив у пастку. Допомагати Шеремет╓ву – це означа╓ ╕ти проти власного сумл╕ння. Бо ж який в╕н гетьман, якщо ним керу╓ звичайн╕с╕нький князь. Юрась без видимих на те причин затягував пох╕д. Шеремет╓в нервував, раз по раз слав г╕нц╕в до гетьмана. Сам в╕н воювати не наважувався, спод╕вався на пом╕ч Хмельниченка, аби вдарити об’╓днаними силами.
Цим скористалися поляки. П╕д Чудновом на Волин╕ вони по черз╕ спочатку оточили москал╕в, а пот╕м п╕д Слободищем взяли в облогу ╕ Хмельниченка. ╤ тут повною м╕рою проявився увесь «ген╕й» юного гетьмана та його полковник╕в. В╕н д╕знався, що Шеремет╓в здався полякам на дуже невиг╕дних для себе умовах. Мало того, що в╕ддав гармати та ╕ншу зброю, так ╕ сам потрапив у неволю. А козак╕в, що були з ним, поляки збиралися в╕дправити татарам. Таку наругу вони не захот╕ли терп╕ти.
– Будьте проклят╕ вс╕, хто нас зрадив! – слали прокльони козаки. ╤ в н╕ч з 3 на 4 листопада 1660 року понад тисяча укра╖нц╕в, помолившись, вза╓мно себе повбивали. Для них свобода дорожча за життя. Вони в╕рили, що ╖хн╕ в╕льн╕ душ╕ колись знову вт╕ляться в Укра╖н╕. ╤ вони, нащадки прадавн╕х ар╕╖в-рус╕в, поповнивши небесне Перунове в╕йсько, помстяться за вс╕ завдан╕ кривди.
Три тижн╕ в╕йсько гетьмана перебувало в облоз╕. Козаки, як могли, боронилися, в╕дбиваючи наскоки поляк╕в. А Юрась, переляканий на смерть, сховався у сво╓му намет╕. Упав на кол╕на ╕ безперестанно молився ╤сусу Христу та Богородиц╕.
– Господи! Врятуй мене гр╕шного! Господи, помилуй раба твого Юр╕я! – бив поклони, а пот╕м присягнув: – Якщо врятуюсь, то по-стрижусь у ченц╕.
Воювати з поляками за ╕нтереси Москви не було жодного сенсу. ╤ старшини, похмур╕, як ос╕ння дощова погода, стовпилися в намет╕.
– Гетьмане, сл╕д в╕ддатися на ласку переможця. Доки король Ян Казимир пропону╓. ╤накше вс╕ поляжемо.
Юрась хутко п╕дв╕вся ╕, завжди мовчазний, заторохт╕в:
– Звичайно, треба погоджуватися. Спасиб╕ тоб╕, Боже, що напоумив польського короля!
– Але в╕н вимага╓ поновити Гадяцьк╕ угоди, як╕ уклав ще Виговський, – завважив н╕жинський полковник.
– Я згодний, – швидко в╕дпов╕в Юрась. – Вони значно кращ╕, н╕ж Переяславськ╕ статт╕, як╕ я п╕дписав.
– Нарешт╕ д╕йшло, як припекло, – хтось ущипливо докинув з гурту. Та Юрась вдав, що недочув.
Щоб задобрити польського короля, козацька рада нашвидкуруч з╕бралася. Дехто з л╕вобережних полковник╕в, задобрених царем, не хот╕в визнати злуку з Польщею.
– Зовс╕м недавно ми присягали на в╕рн╕сть московському самодержцю, а тепер – польському королю. Куди це годиться, браття?! – ремствували вони.
– Тод╕ один вих╕д – класти голову на плаху. Вам цього хочеться? – посувор╕шав Юрась. – П╕д╕ть ╕ оголос╕ть йому сво╓ р╕шення!
Врешт╕ рада затвердила Чудн╕вську угоду, поновила Гадяцьк╕ статт╕, щоправда, з багатьма обмеженнями. Та все ж вони були не такими дракон╕вськими, як переяславськ╕, а точн╕ше, московськ╕. Юрась спод╕вався, що п╕сля ц╕╓╖ колотнеч╕ в Укра╖н╕ запану╓ мир. В╕н щиро цього бажав, та як домогтися, не знав. Куди йому було тягатися з такими досв╕дченими лисами, як польський король Ян Казимир та московський цар Олекс╕й Михайлович. В╕н це в╕дчував ╕ якось заявив старшинам:
– Год╕ з мене гетьманування! Хочу його зректися. ╤ якомога ран╕ше. Передам булаву правобережному полковников╕ Павлов╕ Тетер╕.
Та проти цього р╕зко виступили польськ╕ во╓начальники.
– Е н╕, так справи не вир╕шуються, – заявили посли польського сейму. – ╢ Гадяцька угода – ╖╖ треба виконувати. ╤ не комусь, а нащадков╕ Богдана Хмельницького.
То було чергове приниження. Польська шляхта остаточно збиралася скомпрометувати пр╕звище великого укра╖нського полководця, який ледь не знищив Р╕ч Посполиту. Та що Юрась м╕г зробити? Вчинити так, як от╕ козаки, що перебили один одного, аби уникнути татарсько╖ та турецько╖ невол╕? На це в нього не вистачало сили й мужност╕. Юрась перед польськими посланцями втягнув голову в плеч╕. ╤ полковники п╕д час перерви на перемовинах загуд╕ли, мов джмел╕, в обидва вуха:
– Терпи, козаче! ╤накше не т╕льки тоб╕, а й нам капець буде!
Довелося Хмельниченков╕ погодитися на вс╕ умови поляк╕в. А тим часом л╕вобережн╕ полковники не вол╕ли визнати Чудн╕вський догов╕р, за яким Укра╖на мала д╕яти на боц╕ Польщ╕. Вони знову покликали на сво╖ земл╕ царських во╓вод. А тим того й треба. Москва вкотре почала виношувати плани п╕дкорення Укра╖ни по обидва береги Дн╕пра. ╤ на початку серпня 1661 року в╕йсько князя Ромодановського та л╕вобережних полк╕в п╕д╕йшло до Дн╕пра навпроти Канева. Юрась за п╕дтримки поляк╕в прив╕в туди сво╓ в╕йсько. Тепер уже протистояли дв╕ Укра╖ни – Л╕вобережна й Правобережна. Громадянська в╕йна набирала оберт╕в. ╤ цьому сприяли загребущ╕ сус╕ди – Москов╕я та Польща, як╕ хазяйнували на землях Укра╖ни з вигодою для себе, визискуючи та знекровлюючи народ.
Так от 13 серпня п╕д Бужином на Дн╕пр╕ з╕штовхнулися дв╕ протиборч╕ сили. Арм╕я князя Ромодановського була розгромлена вщент. В т╕й битв╕ загинуло майже 10 тисяч москал╕в та л╕вобережних козак╕в. Страшна б╕да. Чубилися вожд╕, а страждали прост╕ люди. ╥м би жити, не тужити та д╕тей народжувати ╕ ростити, так н╕ ж… Х╕ба вони мали на це право? За них вир╕шували правител╕ у Варшав╕ та в Москв╕. А Укра╖на гиб╕ла п╕д чоб╕тьми зайд.
Поляки зосталися задоволен╕ Хмельниченком. А в╕н, окрилений перемогою, ув╕рвався до гетьмансько╖ столиц╕ Чигирина. Гадав, заживе спок╕йно, молитиметься сво╓му Господу – ╕ все лихе минеться. Та не так сталося, як уявлялося. До Чигирина прив╕в запорожц╕в кошовий отаман ╤ван С╕рко. Обстоюючи союз з Москов╕╓ю, в╕н не м╕г пробачити сво╓му висуванцю на гетьманство Юрасю в╕дверто╖ зради. Козаки так передавали погрози С╕рка, як╕ н╕бито той сказав у запал╕:
– Я напол╕г, щоб Юрасев╕ вручили гетьманську булаву, я ╖╖ й в╕дберу!
╤ знову невимовний страх опанував Хмельниченком. Не довго думаючи, в╕н в╕дправив г╕нця до татар. Т╕ охоче в╕д╕звалися – аякже, буде можлив╕сть прихопити ясир. Ординц╕, вдаривши з тилу, в╕д╕гнали запорожц╕в в╕д Чигирина. Хмельниченко не вгавав молитися сво╓му Господу: мовляв, в його руках доля раба Юр╕я. ╤ в╕н таки врятував сво╓ недолуге життя та булаву. Але якою ц╕ною! Татари грабували Придн╕прянщину хижо й безборонно. До Криму вони т╕льки того року потягли, мов худобу, 200 тисяч укра╖нських душ. Стогнала земля в╕д ╜валту й розпачу. Навколо розор. Прокляття потоками лилося на голову нащадка великого Богдана. Не було н╕якого виправдання. Тримати батькову булаву йому було вже не до снаги.
Юрась в╕дправив до Варшави посольство з листом, де пов╕домив, що сво╖м наступником призначив правобережного багат╕я, полковника Павла Тетерю-Моржковського. Чому виб╕р упав на нього? Скор╕ше за все тому, що той у другому шлюб╕ був одружений з Оленою Хмельницькою, донькою Богдана, вдовою Данила Виговського. А у В╕льшан╕ Юрась зр╕кся булави. ╤ подався до монастиря, куди так давно збирався. Невдовз╕ його висвятили в ченця п╕д ╕менем Гедеон.
Та на цьому Юрасеве «гетьманство» не зак╕нчилося. Його ще не раз використовували у битв╕ проти Укра╖ни поляки, османи та своя продажна старшина. Вт╕каючи до Ки╓ва, Гедеон у дороз╕ потрапля╓ до рук татар ╕ опиня╓ться в Стамбул╕. Турецький султан пожалував йому титул «князь Сарматський ╕ гетьман В╕йська Запорозького» та з османським в╕йськом п╕д проводом ╤браг╕ма-паш╕ в╕дправив на штурм Чигирина. Отод╕ й загинула козацька столиця. Б╕льше ╖й не судилося в╕дродитися. Та х╕ба лише Чигирин перетворився на ру╖ну? Вся Русь-Укра╖на стала ру╖ною.
Насл╕дки того «гетьманування» ми пожина╓мо й дос╕. ╤ вкотре укра╖нська старшина норовить п╕дпорядкувати Укра╖ну Москв╕, називаючи зраду в╕дстоюванням нац╕ональних ╕нтерес╕в…

В╕ктор СТУС,
письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12884

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков