Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
З╕ смертю Дмитра не стало ╕ явища Брат╕в Капранових…


УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 14.02.2014
«БАЧТЕ, ЦЕ МОЯ КАМ’ЯНКА...»

(ДО 90-Р╤ЧЧЯ МИХАЙЛА ЗАДН╤ПРОВСЬКОГО)

9 с╕чня минуло 90 рок╕в з дня народження нашого земляка, народного артиста Укра╖ни Михайла Задн╕провського. Багато л╕т сплинуло з того дня, коли затихло нав╕ки серце ц╕╓╖ надзвичайно╖ людини. Ц╕ле покол╕ння кам’янчан виросло за цей час, ╕, на жаль, воно не мало змоги особисто зустр╕чатися з актором, бачити його гру, чути ц╕кав╕, захоплююч╕ розпов╕д╕. Але серед шанувальник╕в таланту Михайла Задн╕провського пам’ять про нього живе й сьогодн╕. ╤ завжди, коли чу╓мо чи бачимо його дружину Юл╕ю Ткаченко, сина Олеся Задн╕провського чи онука Назара, у душ╕ народжу╓ться горд╕сть за талановитого земляка ╕ його р╕дних,
що продовжують справу актора.
Для них Кам’янка — не просто невеличке пров╕нц╕йне м╕стечко, а батьк╕вщина ╖хнього чолов╕ка, батька, д╕дуся. Адже саме тут, у Кам’янц╕, на вулиц╕ Бульварн╕й, народився майбутн╕й актор. Батьки його, Олександр ╢лисейович ╕ Дарина Федор╕вна, були закоханими у мистецтво людьми, захоплювалися народною п╕снею, сп╕вали в хор╕, грали в самод╕яльному театр╕. У фондах Кам’янського державного ╕сторико-культурного запов╕дника ╓ фото матер╕ Михайла Олександровича у сцен╕чному костюм╕. Т╕, кому довелося бачити ╖╖ гру, стверджують, що Дарина Федор╕вна мала неабиякий сцен╕чний талант. Можливо, саме вона ╕ запалила ╕скорку в душ╕ сина. Ще коли була малою, жила у Верб╕вц╕. Знайома була з Наталею Давидовою (Гудим-Левкович), художницею за осв╕тою, що залишила п╕сля себе пам’ять у Верб╕вц╕, створивши тут майстерню, де працювало б╕льше 30 вишивальниць, ткаль, народних ╕ профес╕йних художник╕в, твори яких експонувалися на виставках у Ки╓в╕, в Москв╕, за кордоном. Дарина Федор╕вна, як╕й змалку пощастило зустр╕чатися з розумними, культурними, талановитими людьми, тягнулася до всього прекрасного. Передавала цей потяг ╕ любов синов╕.
Мабуть, ╕з самого народження готувалася хлопцев╕ акторська доля. Ще у школ╕ його почали називати «артист Миша», п╕сля того, як вдало з╕грав у шк╕льному театр╕. П╕сля зак╕нчення Кам’янсько╖ десятир╕чки Михайло мр╕яв продовжити навчання у Ки╓в╕. Та не судилося… Це був 1941 р╕к, ╕ зам╕сть того, щоб стати студентом, довелося йому пройти вогненними дорогами в╕йни, тяжким довгим шляхом в╕д Стал╕нграда до Праги. Як писав сам Михайло Олександрович, «з 1941 року, з початку в╕йни я перебував на передов╕й. У боях за Стал╕нград був тяжко поранений ╕ п╕сля повернення з госп╕талю служив у 5-й десантн╕й бригад╕ морсько╖ п╕хоти розв╕дником… Пройшов з боями, зв╕льняючи р╕дну Укра╖ну, пот╕м Польщу, Угорщину…». Р╕дним писав: «Горжусь, что защищал Волгу, Дон, гнал немцев с Днепра, с Карпат, воевал на Дунае».
У розв╕дц╕ Михайло був тяжко поранений. Р╕дн╕ чекали його додому, але в╕н на ╖хню пропозиц╕ю в╕дпов╕в: «Допоки ви не почу╓те, що Г╕тлеру в╕д╕рвали голову, додому я не при╖ду. М╕шка витрима╓ все ╕ з перемогою повернеться додому». Михайло п╕шов добровольцем на фронт у 17-л╕тньому в╕ц╕, тому йому була притаманна юнацька завзят╕сть, запальн╕сть, що особливо видно з фронтових лист╕в.
Ще в роки в╕йни Михайло Буряченко був учасником арм╕йсько╖ самод╕яльност╕. П╕сля чергового поранення виступав у госп╕тал╕, пот╕м — у концертн╕й бригад╕. Саме тод╕ з’явився його псевдон╕м. Михайло працював ╕з артистом Задн╕провським, на прохання якого взяв його пр╕звище для театральних виступ╕в.
Товариш╕ з любов’ю називали Задн╕провського «Днепр». Ус╕ добре знали його, солдати з нетерп╕нням чекали артиста, захоплювалися його виступами, часто викликали «на б╕с». Улюбленою п╕снею Михайла була «Гом╕н по д╕бров╕». В лист╕ в╕н просив сестру, щоб вона знайшла вдома плат╕вку з ц╕╓ю п╕снею ╕ слухала ╖╖, згадуючи брата.
П╕сля в╕йни, вл╕тку 1946 року, Михайло Олександрович нарешт╕ зд╕йснив св╕й задум продовжити навчання ╕ вступив до Ки╖вського театрального ╕нституту ╕мен╕ Карпенка-Карого. Минули роки навчання, ╕ одного чудового дня молодого актора запросили до складу трупи театру ╕мен╕ ╤вана Франка. З того часу Михайло Задн╕провський пов’язав сво╓ життя з цим театром, де працював тридцять рок╕в. Там в╕н зр╕с як актор, став спочатку заслуженим, а пот╕м ╕ народним артистом. За роки сво╓╖ сцен╕чно╖ д╕яльност╕ в╕н з╕грав б╕льше ста ролей, створивши чимало глибоких ╕ хвилюючих образ╕в, знявся в к╕лькох к╕ноф╕льмах.
Хоча б╕льшу частину свого життя Михайло Задн╕провський прожив у Ки╓в╕, н╕коли не забував в╕н Кам’янку, м╕сто свого дитинства. Пишався ╖╖ ╕сторичним минулим ╕ часто, показуючи друзям рядки Пушк╕нського в╕рша «И память Каменки любя…», говорив: «Бачте, це моя Кам’янка, от там я народився ╕ вир╕с, там живуть мо╖ р╕дн╕». Часто актор при╖здив сюди. Мати душ╕ не чула в Михайлов╕, рад╕ла його усп╕хам, радо зустр╕чала вс╕х його друз╕в. Буваючи в Кам’янц╕, Михайло Задн╕провський завжди ц╕кавився ╖╖ культурним життям, орган╕зовував зустр╕ч╕ з земляками, як╕ й дос╕ пишаються дружбою ╕ знайомством з ц╕╓ю людиною широко╖ душ╕. Красивий, доброзичливий, щирий, в╕н був ц╕кавим сп╕врозмовником, прекрасним опов╕дачем. Його добродушний ворк╕тливий бас полонив думки ╕ серця людей. В кол╕ друз╕в його слухали, затамувавши подих.
У 1980 роц╕ Михайла Олександровича не стало. Дуже рано п╕шов в╕д нас улюблений ╕ незабутн╕й Михайло Задн╕провський. Т╕льки вулиця м╕ста, що названа його ╕м’ям, завжди нагаду╓ кам’янчанам про видатного земляка.

Н. ПУГАЧ,
науковий сп╕вроб╕тник ╕сторичного музею Кам’янського ╕сторико-культурного запов╕дника

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12883

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков