Версiя для друку Обговорити в форумi

Зеновій Филипчук – у поезії не новачок. «Інші багатства» – це збірка досвідченого і зрілого поета, і саме до неї мені хочеться сказати кілька супровідних слів, дати до рук читача своєрідний ключ-паспарту, який би допоміг йому відчинити всі її приховані глибини і краще зрозуміти творчий задум автора.
З. Филипчук-поет – автор однієї теми – релігійної. Усі його вірші пронизані глибокою вірою в Бога, внутрішнім розумінням того, що без волі Творця нічого в світі не відбувається і відбутися не може. Його життєва дорога – це дорога до храму і Господа. Така світла і жертовна віра – плід його філософських роздумів над сутністю життя, над змістом Біблії, яку він постійно вивчає, відкриваючи в ній все нові і нові підтексти та істини. І це відбито в багатьох його віршах.

Душа повинна знати з ранніх днів –
Куди і з ким іти, аби пізнати
Джерела чисті гір і почуттів…
Інакше буде в бруді потопати.
Душа повинна бути не будь-де,
А там, де бачить в істині себе.
Тоді й без капіталів їй можливо
Утілити в життя найбільше диво.

Але віра, як відомо, без діл мертва, тому поет не обмежується теоретичними аспектами, а залишається практикуючим християнином, видає і пропагує релігійну літературу, відвідує святі місця і допомагає тим, хто цього потребує. Все це відбито у його творах.

Це не штука тільки говорити
Про вищі цінності духовні.
А треба ними, люди, жити
Як в глибині, так і назовні.
І слово, сказане тобою,
Звичайне слово, що від серця,
Засвітить сяйвом, теплотою
Ясніш од золотого персня…

Більшість віршів збірки «Інші багатства» сприймаються як добре виважене життєве кредо автора, його життєва програма, освячена словами «добро», «любов» і «милосердя», «краса вірності».
Але вміє поет не тільки виповісти у слові душу, а й змалювати гарний образ, створити хвилюючу пейзажну замальовку чи освідчитися в любові коханій жінці так, щоб кожне слово зазвучало по-своєму, особливо і неповторно:

Від твоєї усмішки, я знаю,
Мелодійно і ласкаво так
Йде проміння, мов у зелен-гаю
Ходить ангел по земних стежках.
Від твоєї усмішки, я вірю,
Проминуть печалі дощові.
І розквітнуть в мами на подвір’ї
На світанку з квітами пісні.

Зеновій Филипчук весь у невтомних пошуках, експериментах і творчому горінні. Не завжди, звісно, вдається йому знайти ті єдині й потрібні слова, бо людина — не Бог, але виняткова працездатність і наполегливість митця дають право сказати, що свій поетичний талант він не закопав і не змарнував, а продовжує розвивати і примножувати, як заповіджено у біблійній притчі.
Маю переконання, що кожен з нас отримує такий хист, який потрібен йому, щоб зробити життя щасливим, змістовним і головне – врятувати душу для вічності. Добре з цього приводу сказав Лев Толстой: «Людина зобов’язана бути щасливою. Якщо вона нещасна, то сама в цьому винна. І зобов’язана до тих пір працювати над собою, поки не усуне тої незручності чи непорозуміння. Головна незручність в тому, що коли людина нещасна, не може позбутися невирішених питань: навіщо я на світі? Навіщо світ? і т. д. А якщо щаслива, то покірно дякує і вам того ж бажає». Звичайно, потужний поетичний дар – це велика рідкість, розкіш історії. Поетів першої величини завжди одиниці. Більшість з нас – рядові орачі поетичної ниви. До них себе і відносить Зеновій Филипчук. Йому не йдеться про те, щоб вивищитися, здобути ширше визнання і жити зі свого пера. Його мета більш скромна: виповісти душу у слові, проспівати хвалу Творцеві Світу і Діві Марії, подякувати янголові-охоронцеві за ненастанну опіку над душею.
Якби Зеновій Филипчук не писав віршів, не тягнувся до слова образного і художнього, то його життя було б сірим і нецікавим. Поезія відкриває перед ним двері в інші світи, дозволяє наблизитися до Вседержителя, зазирнути в тайну світобудови. Творчі пошуки і складання римованих строф дарують йому втіху неземну, хоча, зрозуміло, часто ідуть в парі з мукою, зневірою і навіть розпачем. Без такого поєднання – радості і муки – творчості не буває, як не буває правди без кривди, світла без темряви, краси без потворності. Така дуалістична сутність цього світу, який Господь позначив своїм важким перстом.
Душа поета – дитя Всесвіту, і тому все, що є на землі доброго, вона приймає і любить. А від злого і наповненого ненавистю з болем одвертається.

Де не глянеш – плетиво страждань
Із нежданих гострих небезпек.
Де не ступиш – сотні калабань.
Хоч літай за компасом лелек.
Та й на них, окрилених створінь,
Теж монтують пастки всіх систем.
Найчастіше – молодіжну лінь
Щодо мислі: нащо тут живем?
Кожен цар… князьок…
 і просто дик…

Загадковий світ навколо нас і дивні Господні діла. Зрозуміти, пояснити людською логікою нічого неможливо. Тому так багато людей зневірюються, залишаються байдужими до віри і стають атеїстами. І свою місію поет бачить в тому, щоб допомогти їм прозріти, побачити гріховність життя, прийти до Храму з каяттям. Це не просто, але я вірю, що ці вірші мають цілющу силу, тому що написані від душі, без філософських ускладнень, мовою простою, ясною і зрозумілою для всіх. Ця книжка не для пересичених естетів і мовних пуристів, а більше для читача рядового, але просвітленого вірою, любов’ю до людей і Бога.

Любов – це твій іспит
 на тему: людина.
Любов – це блаженство –
 коли незрадлива.
Любов, як окраса, не лиш для еліти.
Любов всім доступна,
 як сонце і квіти…

Усе межово, як бачимо, просто, зрозуміло і ясно. Така поезія спроможна схвилювати серце і того, хто сіє хліб, і того, хто водить машину… Свого читача поет добре знає, бо живе серед людей працьовитих, простих трудівників.
На цьому світі багато такого, чого людина не може зрозуміти і прийняти, що викликає в неї розпач і навіть жах. Але поет, роздумуючи над сутністю цього світу, ніколи і ні в чому не звинувачує Бога, навпаки – цілком і у всьому покладається на нього з повною довірою. Він знає, що наша людська логіка перед вищою Господньою логікою безсила. Та Вища Сутність, що засвітила зорі, створила землю і все живе на ній, яка спроможна зрозуміти тисячі мов і все живе почути – понад наше розуміння. Нам відкрита лише маленька мачина, твердить автор збірки «Інші багатства», а Господеві – все. Тому людині треба вчитися терпіти і не ремствувати. Хоча це не так просто. Але усвідомлення того, що видимий світ без невидимого (божественного) ніщо і має розглядатися тільки в нерозривній єдності з ним, – дає йому силу і віру творити і співати віршовані псалми.

Це правда, що нас чекає
Царство Небесне, в котрім
Ніхто вже нікого не лає,
Мов блискавка люта чи грім.
Там гарно, як в ніжному лузі,
На килимі трав запашних…
Де всі твої рідні та друзі –
Щасливі. І ти – біля них.

Ще одна прикметна особливість цієї збірки в тому, що вона закликає до любові і милосердя. Але яка вона різна – наша любов. І немислимо однаково любити рідну матір і вороже налаштовану особу, свого друга і відвертого недруга, працьовитого приятеля і сільського п’яничку, невтомного книжника і серійного убивцю, патріота своєї батьківщини і її одвертого недруга, шовініста, миротворця і того, що залив кров’ю півсвіту.
Жаліти усіх? Так, без сумніву, стверджує автор. Співчувати кожному і всім разом? Безперечно! Молитися за всіх без винятку? Так, це треба робити, бо «тільки в молитві разом можна цей світ примирити, щоб день новий прийшов з добром»…
Особлива любов поета – Літургія. Бо Літургія – це дотикання до вічності, у ній є щось неземне, вона змінює людину, спонукує до роздумів про божественний світ, про сенс життя. А ще дозволяє переживати такі незвичні душевні стани.
І ці відчуття поет намагається передати у віршованих строфах, добитися того, щоб у його віршах звучала літургійність.
Хочеться побажати Зеновію Филипчуку успіхів на цьому важкому і незмінно складному шляху. Хай Матір Божа, до чистого світла якої постійно він звернений, не полишає його без своєї опіки, щоб він і надалі жив з переконанням і міг стверджувати, що для віруючого серця Пречиста Діва є райським куточком:

Тобі так личить зірка з неба.
Тобі так радість до лиця.
І з твого погляду дерева
Йдуть взимку, наче до вінця.
З твоєї ласки в Україні
Духовний вогник світить мій.
І вулички цвітуть вечірні
Узорами музичних мрій.
Я зупинився. І не знаю,
Куди покличе завтра час,
Але в душі надію маю:
Небесна Мати чує нас.

Петро СОРОКА
 м. Тернопіль

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема "Душі криниця"