Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

Так писав Степан Руданський, називаючи свої вірші «щілками», в одному з них, датованому 17 серпня 1860 року. Писав тоді, коли через рік мав закінчити Петербурзьку медико-хірургічну академію. А його творчий доробок на той час уже налічував не одну сотню поезій різних жанрів. Перебував молодий поет у творчому злеті, але був уже підтятий важкою недугою легенів, спричиненою скрутними життєво-побутовими умовами — постійними нестатками і голодуванням (так виразно змальованими в його автобіографічному вірші «Студент») та ще й мокрим петербурзьким кліматом. Прожити ж на невелику студентську стипендію (та й то призначену через рік навчання, бо лише 1856 року за заявою Руданського до Подільської духовної консисторії, він, будучи сином священика, дістав звільнення від духовного звання і вже як людина цивільна мав право на неї) було дуже важко. Батько ж його, Хомутинський священик, відмовився допомагати синові матеріально. Це сталося після того, як Степана Руданського, першого учня-відмінника — випускника Кам’янець-Подільської духовної семінарії, було направлено до Петербурзької духовної академії, а він, всупереч батьківському бажанню, вирішив стати не духовною особою, а зайнятися медициною. Мабуть, інтерес саме до медицини виник у нього під час навчання ще в семінарії, коли в цих закладах з метою наближення їхніх навчальних програм до світських одним із нововведених предметів, крім природознавства, сільського господарства та інших, стала й медицина, якою, певно, захопився юний семінарист.
Тож, зважаючи на свою хворобу і розмірковуючи про майбутнє працевлаштування після закінчення академії, Руданський за порадою лікарів і перш за все відомого вченого, професора-терапевта С. П. Боткіна, який викладав тоді в цьому закладі медицину і лікував свого студента, подав заяву до конференції (керівництва) Імператорської медико-хірургічної академії з проханням посприяти призначенню його лікарем десь на півдні країни. Конференція академії в свою чергу звернулася до Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ з відповідним клопотанням, зазначивши, що Руданський добре навчався і після завершення навчання може з користю працювати на довіреній йому посаді.
За відповідним наказом медичного департаменту прохання керівництва академії було задоволене, і Руданський отримав призначення на посаду міського лікаря Ялти, яка тоді входила до Таврійської губернії. Приступити до роботи він мав з 1 серпня 1861 року, однак до місця служби прибув із запізненням, через що не отримав належної йому грошової підтримки. Перед дорогою до Ялти Руданський відвідав матір та родичів у рідних Хомутинцях, а потім рушив до Криму через Одесу, де зустрівся з друзями, з якими знався ще в Петербурзі, — композитором і перекладачем П. Ніщинським та художником, котрий вчився разом з Тарасом Шевченком у Петербурзькій академії мистецтв і навіть квартирував із ним в одній кімнаті, — Віктором Ковальовим.
На кримську землю, що стала Руданському прихистком до останніх днів життя, він ступив 20 жовтня у Севастополі, куди приплив пароплавом з Одеси. Далі вирушив до Сімферополя, де пробув до 24, а 25 і 26 жовтня добирався вже до Ялти цілих два дні, бо через нестачу грошей, щоб заплатити за переїзд поштарям, йому довелося заночувати на півдорозі і лише завдяки одному подорожньому татарину, який заплатив за нього два карбованці, він, як пише в листі до брата Григорія, «допхав до Ялти». Кілька днів пішло на поселення та облаштування, і 2 листопада 1861 року міський лікар Ялти Степан Руданський приступив до виконання своїх службових обов’язків. Цим числом зачинається останній, ялтинський період життя лікаря, громадського діяча, письменника Степана Руданського.
Збереглося чимало спогадів сучасників, які засвідчують жертовну і самовіддану працю Руданського лікарем. Один із його друзів, художник Віктор Ковальов, зазначає його гуманне ставлення до простих людей, яких він лікував безкоштовно. Взагалі ж, робота Руданського лікарем забирала, зважаючи на його надзвичайно добросовісне ставлення до своїх обов’язків, багато сил і часу. До того ж пізніше він став виконувати ще й обов’язки санітарного лікаря, а ще займався активно і громадською роботою, обирався й почесним мировим суддею, очолював різні комісії, зокрема з благоустрою Ялти тощо.
Однак попри велику завантаженість по роботі і службовій, і громадській, він ще досліджував історію Криму, продовжував вивчення мов, перш за все татарської, захоплювався живописом, що привело до дружби з Іваном Айвазовським.
Що ж до його літературної творчості, то в ялтинський період життя було написано ним лише один оригінальний художній твір, названий дивословом. Це був невеликий драматичний етюд «Чумак». Вочевидь, на певному згасанні творчої активності Руданського позначились попередні невдалі спроби видати свої твори окремими збірками. Перший раз це було в Петербурзі, коли він після публікації своїх творів у петербурзькому тижневику «Русский мир» за 1859 рік підготував рукописну збірку творів під назвою «Нива» і відіслав її в Київ до цензурного комітету. Однак його схвального рішення так і не отримав. А тим часом у журналі «Основа» в 1861 році, в першому його номері поряд з творами відомих українських письменників, у тому числі й Шевченка, з’являються і два вірші Руданського «Гей, бики» та «Повій, вітре, на Вкраїну». А перед цим Руданський звернувся за дозволом на друкування своїх віршів уже до петербурзького цензурного комітету, який схвально оцінив його рукопис. Проте цього разу публікації завадили обставини. Руданський уже завершив своє навчання в академії і збирався залишити Петербург, щоб працювати за фахом. Знайти ж у столиці вчорашньому студентові видавця, який би ризикнув видати вірші маловідомого автора, було проблематично. І вже опинившись в Ялті, Руданський поринув у свою роботу лікаря, але не полишав задуму все ж таки видати свої твори. Попри величезну зайнятість на службі, він все ж знаходить час скомпонувати три рукописні книги. Першим двом з них дає назву «Співомовки Вінка Руданського». Кохаючись в історії Стародавньої Греції і добре володіючи її мовою, він обрав собі це давньогрецьке ймення — Вінок від імені Стефанос. До першої з цих книг були включені вірші, написані з 1851 до 1857 року, а до другої — з 1857 до 1859 року. Третю свою рукописну книжку він назвав «Співомовки Вінка Руданського, 1859-1860. Петропіль». Взагалі, поет співомовками («мова музи» або «мова співу») означував усі свої поезії. Та в критиці сталося так, що словом «співомовки» стали називати лише його гумористичні «співи». Сам же Руданський називав такі вірші приказками. Розглядаючи творчість поета, деякі її дослідники говорять про те, що найбільш плідним для нього був петербурзький період, час навчання в медико-хірургічній академії. Тоді він написав переважну більшість своїх творів. А в Ялті його поетична наснага занепала. З такою думкою важко погодитись, хоч, справді, з оригінальних писань ним створено більш коротку драматичну дію «Чумак», однак він і там жив активним літературним творчим життям. Щоправда, багатогранна лікарська і громадська діяльність Степана Руданського потребує окремої розмови. Стосовно ж його літературної роботи варто зазначити, що в багатьох дослідженнях, пов’язаних з ялтинським періодом життя поета, побутує думка про те, що вся ця величезна завантаженість обійманою посадою лікаря була на заваді і не залишала йому часу для літературної творчості. Однак треба мати на увазі й те, що витоки його таланту генетично пов’язані з перебуванням у рідній стихії, спершу в Хомутинцях, де він ще з дитячих літ вбирав у себе людське життя у всіх його перипетіях, а далі в Кам’янці-Подільському, де він захопився народною творчістю і активно її збирав, потім вже в Петербурзі, де вирувало літературне життя, де він міг знайомитись зі зразками світової класики, читати й твори своїх сучасників, зокрема Шевченка, і де його дар повністю розквітнув. А Ялта, в якій він потім опинився, була на той час глухою провінцією. Поет був відірваним від літературно-мистецького середовища. Тому, мабуть, він і уособився, а знаючи багато мов, вдався до перекладів, які висвітлили ще одну грань його таланту — майстерного перекладача. Тут треба мати на увазі і його особисту невлаштованість, відсутність сімейного затишку.
Взагалі, як життєва, так і творча доля була для Руданського немилостивою. Не зазнав він щастя ні в особистому житті з коханою людиною, не був пошанований за свого життя і як письменник. Навіть жодної, бодай невеличкої збірочки своїх віршів не міг видати, хоч і був автором не однієї сотні різних творів — і малих, і великих жанрів, окремі з яких набули широкої популярності, бо «ходили серед народу».
Ще навчаючись у Кам’янець-Подільській семінарії, він щиро покохав удовину доньку — красуню Марійку Княгницьку. Вона відповіла йому взаємністю. Однак до одруження тоді не дійшло, бо Степан виношував план про подальшу освіту. Та кохана не дочекалась його, вийшла заміж за іншого, що глибоко вразило Руданського, лишило незагоєну рану в його душі чи не на все життя. Свій душевний стан від втраченого кохання юний тоді поет передає у віршах «Ти не моя», «Мене забудь…», а особливо в поезії «Повій, вітре, на Вкраїну», названій одним із дослідників його творчості Юрієм Цековим «незрівнянним ліричним шедевром», що став «щирим сплеском світлої муки серця за навіки втраченим коханням». Вірш давно вже є народною піснею і разом з Шевченковим «Реве та стогне Дніпр широкий», іншими його творами, елегією Л. Глібова «Стоїть гора високая» увійшов до безсмертного золотого фонду української народнопісенної лірики.
Як нормальна людина Руданський мріяв про сімейний затишок. Уже працюючи в Ялті, в одному із графських маєтків, що обслуговував як лікар, він під час чергових відвідин зустрів досить вродливу служницю маєтку Євдокію Широку. Поет заприятелював із нею, і згодом вони стали жити разом. Жінка мала трьох своїх дітей, а Руданському народила сина і доньку. Відтоді йому довелося утримувати велику родину. Хоч він і не уклав шлюбу з тією жінкою, однак його висока шляхетність змушувала піклуватись і про неї, і про дітей. Це теж стало причиною поетових життєвих негараздів та душевного неспокою і аж ніяк не сприяло його творчій насназі. Як розмірковує з цього приводу один із бібліографів Руданського Михайло Комаров, «як воно вийшло, що Руданський з’єднався з нею (Явдохою — М. В.), напевно не знаємо; винувата тут була, мабуть, його поетична натура».
На жаль, жодна з рукописних збірок поета, підготовлена ним до друку, так і не була опублікована за його життя. Перша ж невеличка збірка його творів з’явилася лише в 1880 році, коли поета вже не було в живих. Книгу під назвою «Співомовки С. Руданського» видала за свій кошт Олена Пчілка, мати Лесі Українки, відома на той час письменниця і культурно-громадська діячка. Згуртувавши на Волині, де проживала, навколо себе людей, небайдужих до рідного слова, вона організувала з ними гурток, члени якого пропагували твори літератури, вели просвітницьку діяльність, поширювали друковані твори. Видана нею книга була підписана криптонімом «Н-й. Г. Волинський», що означало — «невеличкий гурток волинський». Зачинала це видання вступна стаття Олени Пчілки під назвою «Прислів’я од видавця», а далі містилося 28 творів поета. Ці твори видавець взяла з рукопису, отриманого в Києві від родича Руданського Синицького з обіцянкою його видати. Там містилися і твори більші, зокрема, поеми «Мазепа, гетьман український» та «Павло Полуботок», а також переклад «Слова про Ігорів похід» з передмовою до нього, написаною самим Руданським. Однак до виданої збірки вони не потрапили, бо О. Пчілка мала намір видати їх опісля, повернувши кошти за перше. Але ж цього не сталося, так її бажання про другу книгу лишилося нездійсненним.
Та чим більше літературна спадщина Руданського ставала відома її шанувальникам і дослідникам, тим частіше стали публікуватись його твори, які відшукувались, як і вищеназвані рукописи. І піонером в цьому стає Львів, де за книгою Олени Пчілки в 1886 році виходить наступна збірка зі спадщини Руданського під назвою «Поетичні твори». А далі там же, у Львові, починається видання «Твори Степана Руданського» в 7-ми томах (видавці М. Комаров та Вас. Лукич). Починаючи з 5-го тому, наступні книги стали друкуватися коштом Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. Це, найбільш повне зібрання творів поета, було надруковано в 1903 році. А з 1908 до 1912 року воно вийшло другим виданням.
Невдовзі твори Руданського стали з’являтися і в інших містах, друкувались вони в Києві, Кам’янці-Подільському, Харкові, Одесі. Окремими книгами з’явилися й історичні його поеми, збірка віршів, співомовок-приказок, байок, вибраних творів. Згодом твори Руданського почали перекладатись різними мовами, найбільше — російською, і виходити в різних видавництвах України.
1955 року в сімферопольському видавництві «Кримвидав» побачили світ вірші поета російською мовою в перекладі Юрія Калугіна під назвою «Юморески». В 1959 році там же з’являється більш повне видання того ж автора — «Избранные юморески». А в 1963 «Кримвидав» друкує ще одну збірку творів Руданського російською мовою, перекладені Михайлом Синюковим.
2002 року Кримське всеукраїнське видавництво «Таврія» публікує мовою оригіналу за програмою, відомою нині під назвою «Українська книга», вибрані твори Степана Руданського.
Лишив поет після себе значну й різноманітну як за жанрами, так і за тематикою художню спадщину. Йому належить чимало романтичних балад, створених за традиціями і європейської, і української баладної класики, названих ним «небилицями» («Вечорниці», «Тополя», «Верба», «Розмай» та інші), багато ліричних віршів, означених ним як «пісня» (до речі, він сам до деяких із них склав мелодії і записав їх по нотах). Пісенним шедевром стала народна пісня на його слова «Повій, вітре, на Вкраїну». Звертався поет і до традиційного жанру — байки. Ним створено чотири байки — «Лев і Пролев», «Ворона і Лис», «Вовк, Собака і Кіт» та «Старий Вовк».
Свої історичні поеми (їх у нього сім), присвячені відомим історичним постатям, він об’єднав під назвою «Співи». Герої цих поем змальовані автором у важливі, доленосні для українського народу часи. Це — Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Павло Апостол та інші.
До цієї групи Руданський включив і твори, названі ним «Байки світовії» (або «Лірникові думи»), створені на основі біблійних легенд, в яких діють Адам, цар Давид, Соломон та інші біблійні герої. У «Співах» міститься і величезний — з чотирьох розділів — твір «Цар Соловей», названий автором казкою, який і нині чи не найменше досліджений.
Та чи не найбільшу славу здобули «Приказки» С. Руданського, які традиційно з подачі Івана Франка стали називати співомовками. В них автор, використавши безсмертний український фольклор, створив оригінальні літературні твори. Почутим в народі прислів’ям, анекдотам, приказкам він надав мовби нового дихання і нового високохудожнього звучання, оздобленого в немеркнучі перли народного сміху.
Окрім усього, Руданський виявив себе і блискучим перекладачем. Будучи поліглотом, добре володіючи десятьма мовами, він переклав рідною йому українською мовою і фольклорні, і літературні твори з польської, чеської, сербської, німецької мов, з давньоруської — «Слово про Ігорів похід», назвавши його «Ігор Сіверський», старочеські співи з «Краледворського рукопису», першу пісню Вергілієвої «Енеїди», «Батрахоміомахію» («Війну жаб з мишами»), поему Лермонтова «Демон» (щоправда, цей переклад був не завершений, закінчив переклад окремих його частин Михайло Старицький, підписавши псевдонімом Гетьманець).
Та справжнім перекладацьким подвигом Руданського став повний переклад відомої давньогрецької поеми Гомера «Іліада», названої ним «Омирова Ільйонянка». Цей переклад Іван Франко, упорядковуючи до видання, назвав «дуже цінним здобутком нашої літератури».
Справжня шана і слава прийшли до письменника вже після того, як його не стало. Про його талант заговорили одразу, як тільки в періодиці все частіше почали з’являтися твори Руданського, названі ним співомовками-приказками. До речі, сам поет цим словом означував усі свої поетичні писання. А дослідники його творчості звузили це авторське жанрове означення лише до віршів гумористично-сатиричного звучання, більшість з яких в своїй основі мають змістовні витоки з української народної творчості. Тож варто навести з великої кількості схвальних суджень про твори Руданського деякі з них, мовлені відомими їхніми дослідниками. Михайло Драгоманов: «Руданський був одним з вельми небагатьох малоросійських поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Шевченка, …був навдивовиж талановитою людиною».
Олена Пчілка: «Твори (Руданського — М. В.) ясують щирий талант, принаджують як тею живою думкою, що положена в їх, так і тим живим словом, — голосним і міцним, як гартована криця, — котрим вона виголошена. Що до мови в творах Руданського, то не знаємо, яку можна знайти їй догану: мовою своїх творів Руданський не оступиться перед найкращими письмовцями українськими».
Іван Франко: «В Степані Руданськім бачимо великий поетичний талант, обік Шевченка, найвизначніший в українськім письменстві ХІХ віку».
Максим Рильський: «Степан Руданський справді заслуговує на найдорожчий у світі титул — титул народного поета».
І нині, коли минає 180-та річниця від дня народження Степана Руданського, з’являються і нові видання його творів, і нові їхні дослідження.
Український народ свято шанує свого знаного майстра слова — Степана Руданського, бо воно, його слово, «перекинулось» не «в сотні душ живих», про що він мріяв, а в серця мільйонів вдячних йому читачів.

Михайло ВИШНЯК

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукраїнську загальнополітичну і літературно-художню газету «Кримська світлиця» та інші культурологічні видання ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура») можна в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України. У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату на ці видання можна через сайт www.presa.ua на сторінці «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."