Версiя для друку Обговорити в форумi

ГРУДНЕВИЙ ЕСКІЗ

День переметнувся в табір ночі —
І не бамкнув наостанок дзвін...
То сорока, ледь продерла очі,
Репетує: — Ну й зар-р-раза він!
Пер-рекинчик,
пер-ребіжчик клятий,
Тільки біла смужка з р-рукава!
У потемках голову зламати
Дуже пр-росто й легко —
на р-раз-два!
...Дневі що! У запічку сухому
Лущить зорі з досвітком удвох.
Приволочить у мішку додому —
Біле-біле увімкне Різдво!
* * *
Пекучі пальці зморених провин
Дісталися душі гіркій до горла.
Стару журбу від радості відторгла
Палахкотюча кров різдвяних вин.
Примару будня відженем: свят-свят!
Зануримось у радість з головою
І обів’ємо серце вже новою
Гірляндою січневих теплих Свят.
На стежці до Різдва —
зірок внатрус.
І перламутром — снігу сяє хутро...
Хоч рік життя
тікає в безвість хутко —
Не страшно, бо народиться Ісус.

НАПЕРЕДОДНІ

Ця краса на ймення — первозданна:
Бог дихнув — і подих той завмер...
Під повіки засклених озер
Ніби з велетенського екрана
Проектує сонечко четвер.
День — як ризи Господа нетлінні.
Морозець дороги прихопив,
Птахам білим місяць подробив —
І стоїш стовпом в заціпенінні,
Бо довкола ходить стільки див!
Півпритомно ахаєш: чудові
Ці пухнасті неприм’яті дні,
Господом даровані мені!
...Крапельки Ісусової крові —
Снігурі на білім полотні.
Вдалині застигли каравели...
Тільки подорожніх щось зо два
Пхає в плечі стежечка крива.
Мружить очі сніговик веселий —
Всього жменя снігу до Різдва!
* * *
Року старого трухлявий пеньок
Снами оброслий, неначе мохами.
День шкутильгає, але що не крок —
Чаша різдвяна все нижче над нами.
В плечі вбираємо голови ми:
Що там, о Господи,
 в чаші тій зріє?..
Трохи терпіння. Пелюстка зими
Серце освітить, але не зігріє...
Сонце і стужа зійшлись сам на сам.
Дим застрибнув на хмарину
з розбігу.
Крекнуть морози — і горе тинам,
Вкляклим від гострого позирку снігу.
Око пасе календарик худий,
Жити якому ще тиждень від сили.
День шкутильгає не знати куди —
Як пілігрим, світ якому немилий.
Квапмося, друже,
хоч втомлений крок,
Квітка надії у серці розквітла!
Чашу різдвяну, по вінця зірок,
Бог опускає на вервечках світла.

РІЗДВО «НА ВОДІ»

Сніги проспали білий час, коли
Їм землю з високості посипати...
Кліп-кліп униз — то дрібен,
то лапатий
У хмари винувато з-під поли.
А винуваті! Хто ж таке видав,
Щоб на Різдво дощі колядували?!
Та з дива місяць —
мандрівник бувалий —
Перекапустив срібні стоси справ!
...Стрибне пухнаста іскра:
гойда-да! —
І вже у Свята присмак не солоний.
І на долівку ночі сніп соломи
Із Вифлеєму винесе звізда.

ЛЮТИЙ

Всі дні злютовані
 в ясну крижину —
Ті, що упали, й ті, що угорі...
На вилицях блідих старого тину
Зими рум’янці —
юні снігурі.
* * *
Там, де юність
 босі мрії пасла
І де в сонці
хлюпалися ми,
Лиш синичка —
 тепла грудка масла —
На обрусі білому зими.

ЗИМОВА ДОРОГА

Дорога збилася з дороги —
Та й манівцями побрела.
...І де ж то ходить круторогий,
Щоб допровадив до села?..
Ніде нікого. Хуга свище,
Заклавши в пельку пальців два,
А там, де небо щонайвище, —
Снігів патлата голова.
Підкошує знемога ноги...
Глип вгору — а бодай тебе!
...Приб’ється вранці круторогий,
Її, ледь теплу, відгребе.
* * *
Тій хмарі — за тисячу,
 тож не змогла
Свій лантух зі снігом
 додому доперти.
Я-а-ак репне той лантух!
 Бабуся-імла
Збирала всю ніч
 і вкладала в конверти.
У кожен — сніжинку —
 униз, дітлахам.
Носили вітри, аж свистіло у вусі.
І кожен конверт розпечатував сам.
У кожнім — сніжинка —
 привіт від бабусі.
* * *
На лижі! І бігцем — до гаю,
Де сріблом віти мерехтять.
Зиму на прив’язі тримають
Морозу ступнів шість чи п’ять.
Не забарись! — гукає мама.
Дрижить зворушена рука...
Летиш — і сонця стигла магма
Тобі під вії затіка.
В замет пірнаєш з головою.
Розлігся! ...Скільки не картай,
А відпускає ледь живою
Назад у світ, де через край
Зимових чарів. Снігу хутро
Мінливе по зіницях б’є.
І пахне квіткою, що хутко
На згірок ви-ди-бу-ля-є!
...І знову падати, вставати...
Ах, очі з лижами водно
Так легко ковзають від хати!
А в спину дивиться вікно.
Смерком бурштинне, кличе-манить
Додому, де ще ми — малі...
І чай із різнотрав’я мамин
Чека в горнятку на столі.
* * *
Нічого зайвого: сніги
І сині дзвони понад ними.
Все решта вибив до ноги
Хтось невідомий і незримий.
Збив на льоту сяйливу путь —
Ні сліду! Де тепер шукати?..
Та сонце хлюпне — і спливуть
І путь причмелена, і хати.

ЗРАНКУ

Ще хвилину... Ще, благаю, пів!
Спа-а-ти хочу...
 Дайте чистий спокій!
...Досвіток рожево закипів
В чаші ранку — чистій і глибокій.
Тіла теплий і безвольний сніп
До води волочу... Вуха краєм
Чую, як нагальних справ окріп
На плиту свідомості збігає.
— Прилягти б на мить одну! —
мене
Крадьки ще колише мисль лукава.
Та за ніс легесенько вщипне
Мудра і бадьора пані кава.
Всередині сплю ще,
 та полон
Владар сну здає
 у руки прози.
...Це єдина грань,
 де «вічний сон»
Душу не пече
 і не морозить.

Любов ПРОЦЬ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2013 > Тема "Душі криниця"