Версiя для друку Обговорити в форумi

Якого кольору Свобода?

У ці «Євромайданні» дні я в думках неодноразово повертався до статті нашого передплатника, львівського професора Степана Вовканича «А камінь і понині там...» («КС» від 08.11.2013). У ній автор висловлює сумнів у доцільності червоно-чорного прапора:
«Я — людина такого віку, що добре пам’ятає лісових хлопців. Хоча ми були малими пастушками, але наші матері вже тоді передавали для них (пригадався Майдан) пиріжки, коли вони стояли літнім табором у Карпатах на межі сіл Мшанець і Галівка. Але ніколи, ні тоді в їхнім таборі, ні пізніше, окрім нинішнього державного прапора, іншого — не бачив. За часів тоталітаризму напередодні травневих чи жовтневих комуністичних святкувань ніхто, протестуючи, не вивішував на будинках сільських чи міських рад чорно-червоний прапор. Кадебісти знімали прапори кольору нинішнього — державного стягу. (...) Нам треба консолідувати націю, а не «декомпозицировать» країну чи то партійно, чи то регіонально, чи то конфесійно. Нові гімнотворці завжди будуть заохочуватися ззовні».
...Я пригадую, як його підняли вперше на одному з київських мітингів. Червоно-чорний прапор виглядав на той час майже загрозливо. Кияни не розуміли, що він означає, яку політичну силу представляють ці незвичні кольори. У багатьох була підозра, що з’явився він на мітингу завдяки провокаторам. Пам’ятаю, як помірковані патріоти намагалися переконати молодиків, що його тримали: мовляв, тут ще до синьо-жовтого кияни як слід не звикли, а ви додаєте ще свого деструктиву. Попервах ледь не билися, а потім махнули рукою. Не кожен і зачепить радикалів, адже вони, як правило, сміливіші. До того ж воюють за ту ж Україну, що й помірковані патріоти.
Тепер ніби звикли. По-своєму захищає червоно-чорний прапор «світличанка» з Житомирщини Людмила Возняк:
— Українці щось чули про розпуск УПА? Ні, не було поки наказу про демобілізацію... А раз так, то справа повстанців живе, і житиме знамено їхнє! А ось партійних прапорів («свободівського», «Батьківщини», «УДАРу»), дійсно, не треба. Адже є багато безпартійних людей, є навіть регіонали, які підтримують євроінтеграцію! Уявіть собі, як вони будуть почуватися на мітингу під «свободівським» прапором... То чому ми повинні штучно зменшувати кількість наших прихильників?
Встиг переговорити на цю тему з колишнім охоронцем Романа Шухевича Любомиром Полюгою і його дружиною Даркою. Колишні політв’язні кажуть, що червоно-чорні кольори були символікою ОУН, а не УПА. Не такий вже й великий відсоток повстанців мав безпосереднє відношення до ОУН. Переважно селянська УПА воювала виключно під синьо-жовтими прапорами. Так що професор Вовканич має рацію, і молодь наша помиляється, коли пов’язує червоно-чорний прапор з УПА. Але, думаю, що ніхто вже від цього прапора не відмовиться, оскільки він у певні моменти об’єднує найсміливішу, найжертовнішу частину суспільства. Подивіться на цю прекрасну поставу житомирянки, на її гарні очі! Хіба ж вона віддасть знамено? Тому залишається єдине мудре рішення: використовувати прапор там, де він мобілізує більшість. Але не використовувати там, де люди категорично його не сприймають. Скажімо, в Севастополі на Графській пристані. Краще робити акцент на ефективній роботі з масами, аніж сподіватися, що радикальний прапор вирішить за нас усі наші проблеми.
Поки що червоно-чорне знамено є своєрідним «датчиком» ситуації в Україні. Значна частина населення, справді, його категорично не сприймає, оскільки «просвітлена» проросійськими ЗМІ. Їм здається, що курс на визнання УПА є антиросійським, деструктивним, антигуманним. А такі радикальні прапори здаються їм ледь не фашистськими символами. Інша частина України вважає, що боротьба УПА була справедливою, і українські повстанці були радше символом гуманізму, аніж жорстокості. Але й ця частина є нетерплячою і недостатньо організованою. Замість того, щоб якомога швидше донести правду до східняків і всі сили зосередити на перемозі українських ЗМІ над проросійськими, вони намагаються прискорити плин подій радикалізмом. Як і професор Вовканич, я схильний думати, що свого часу це таки була провокація, вигідна Кремлю. Росію категорично не влаштовує монолітне українство. Якщо на якомусь етапі історії не вдається плодити перевертнів і яничарів, тоді російські спецслужби плодять... радикалів. Щоб плутались під ногами, дискредитували справу, відтягували на себе увагу. Пам’ятаю, як у 1990 році я особисто намагався переконати Дмитра Корчинського, що цей прапор не на часі, бо всі люди дивляться саме на нього, а не слухають ораторів на мітингу. У Корчинського не було жодного аргументу на користь тримання цього прапора. Він сказав лише коротку фразу: «Я так хочу». Тоді Дмитро вважав себе козаком і зверхньо ставився до поміркованих «свинопасів». Тепер уже навіть найбільші романтики зрозуміли, що лідер «Братства» є ніким іншим, як вишколеним, продажним, цинічним провокатором. Куди йому до козаків?
І все ж тепер не варто приділяти підвищену увагу наявності червоно-чорного прапора. Я бачив його на барикадах Майдану — і минулого, і нинішнього. Навіть кримчани тепер його залюбки використовують. Думаю, він прописався в українському суспільстві всерйоз і надовго. Виходить так, що український народ навчився «перетравлювати» кремлівські провокації, навіть обертати їх собі на користь.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2013 > Тема "Урок української"