Версiя для друку Обговорити в форумi

Вчителько моя...

Перед Днем святого Миколая до редакції зателефонувала знайома вчителька із сімферопольської Української гімназії і запросила «Кримську світлицю» на незвичайний урок, якого її учні чекали цілий рік!
Протягом усього цього року діти гарно вчилися, старанно виконували всі домашні завдання, а особливо — творчі. Їхні чудові віршики, малюночки та розповіді були навіть надруковані у нашому «Джерельці». Майже всі учні брали участь у різних конкурсах, були чемними, допомагали рідним — робили багато добрих справ. У нагороду за це у 3-Б клас цього дня обов’язково повинен був завітати святий Миколай. Дівчатка та хлопчики разом зі своїм вихователем Любов’ю Петрівною Гуленко прикрасили новорічну ялинку, намалювали плакат з образом Миколая, вивчили вірші та пісні про нього. А ще написали йому листи зі своїми побажаннями, згадавши всі свої добрі, а дехто, може, й не зовсім чемні вчинки.
Діти вкинули листи в скриньку і заспівали хором пісню «Ой, хто, хто Миколая любить». Аж раптом відчинилися двері — і до класу зайшли ангели, а за ними — святий Миколай! Він привітав усіх діток, подякував їм за те, що добре вчилися і поводилися, а Артему Одайському та Євгену Новаку вручив ще й грамоти за активну участь в акції «Збережемо дерева!». Адже хлопці зробили дійсно добру справу — зібрали найбільше макулатури.
Всі учні отримали солодкі подарунки, а це означає, що в 3-Б класі вчаться лише розумні, чемні, добрі дітки. Тож як не розповісти тепер про вчительку Української гімназії Світлану В’ячеславівну Римську, яка з 1-го класу вчить їх «розумному, доброму, вічному», щоб були вони саме такими!

СВІТЛАНА В’ЯЧЕСЛАВІВНА РИМСЬКА — ВЧИТЕЛЬ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ, «ВЧИТЕЛЬ РОКУ — 2014» МІСЬКОГО ЕТАПУ В НОМІНАЦІЇ «ПОЧАТКОВА ШКОЛА». ЗА ЇЇ ПЛЕЧИМА — 24 РОКИ ПЕДАГОГІЧНОГО СТАЖУ, З ЯКИХ 14 РОКІВ ПРАЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ГІМНАЗІЇ. «ВОНА — КРЕАТИВНА, СУЧАСНА І ГРАМОТНА, ПОСТІЙНО ПЕРЕБУВАЄ У ТВОРЧОМУ ПОШУКУ НОВИХ ІДЕЙ ТА СПРОБ, ЧУДОВО ЗНАЄ ПСИХОЛОГІЮ ДИТИНИ, ДО КОЖНОГО МАЄ ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД», — ГОВОРЯТЬ БАТЬКИ ЇЇ УЧНІВ.
У тому, що Світлана В’ячеславівна — творча людина, я переконалася ще на початку нашої розмови, бо на моє перше стандартне запитання: «Як ви стали вчителем?», вона відповіла ось так нестандартно:

Іще у сиву-сиву давнину
Старенькі знали істину одну:
Що треба в серці вогник мати,
Щоб потім діточок навчати.
Що маю вогник той у серці я,
Батьки мої помітили ще змалку.
Сміялась вся моя сім’я:
Бо вчила і сестру, і ляльку.
Коли до школи вже пішла,
Та іскра тільки розгорялась,
Хоч зовсім ще мала була,
Ким буду – вже не сумнівалась.
Я знала, вчитель – то артист,
Артист, яких на сцені мало.
Щоб не розтрачувати хист,
В шкільному я театрі грала.
Минули швидко ті роки,
І вже мої найперші діти
Вивчають букви залюбки
І на свята дарують квіти...
Все те, що вмію, знаю і люблю,
Я хочу своїм учням передати,
Тому цей вогник, іскру цю малу
Я буду й далі дітям дарувати!

Ще навчаючись у своїй рідній школі № 37 м. Сімферополя, починаючи з 6-го класу, її як одну з кращих учениць просили іноді провести уроки у початковій школі, коли треба було замінити вчительку. Для Світлани це було справжнє свято! Після закінчення школи вона вступила до Ялтинського педагогічного училища. Отримавши спеціальність «Вчитель молодших класів», за розподілом потрапила в село Донське Сімферопольського району. Потім працювала в сімферопольській школі № 29.
І ось уже 14 років Світлана В’ячеславівна працює в НВК «Українська школа-гімназія». Прийшла до гімназії ще в той час, коли початкова школа розміщувалася в орендованих класах школи № 27, а старші класи — в дитсадку. Це вже пізніше, у 2004 році вчителі і діти поселяться в чудовій новобудові, з сучасним обладнанням, комп’ютерами, проекторами та ін.
Але будь-яке, навіть найдорожче обладнання нічого не варте без ідей, новітніх методик, педагогічного пошуку. Третій рік поспіль Світлана В’ячеславівна працює за новою програмою «Росток», використовуючи на уроках діяльнісний метод навчання (коли діти отримують не готові знання, а самі намагаються дати відповіді на запитання), радіє, що вже бачить хороші результати. Вона вважає, що педагоги, які працюють за діяльнісним методом, й самі отримують додатковий стимул, натхнення для особистісного розвитку, досягають успіхів у творчій діяльності, мають справжнє задоволення від роботи.
Принцип варіативності знімає в учнів страх перед помилкою, вчить сприймати невдачі не як трагедію, а як сигнал для її виправлення. Такий підхід до вирішення проблем, особливо у важких ситуаціях, необхідний і в житті: у разі невдачі не засмучуватися, а шукати і знаходити конструктивний шлях. Тому й уроки проходять під гаслом: «Не так страшно помилитися, як не побачити і не виправити помилки».
Принцип творчості формує у школярів здатність самостійно знаходити рішення завдань, які ще не зустрічалися, самостійне «відкриття» ними нових способів дії. Учні вчаться використовувати різноманітну довідкову літературу. Охоче беруть участь в різноманітних інтелектуальних конкурсах.
Довго ще можна перераховувати методи, прийоми та принципи праці досвідченого педагога, які дають добрі результати у навчанні. Та, напевне, найкраще про успіхи своїх дітей можуть сказати батьки.
«Коли я віддавала свого сина у клас до Світлани В’ячеславівни, — говорить мама Єгора Рибіна, — то, безумовно, знала, що це сильний учитель. Але не сподівалася на такі успіхи мого сина. Цього року він отримав червоний диплом у математичному конкурсі «Кенгуру». А загалом з класу 90% дітей отримали срібні дипломи. Думається, що у цьому заслуга саме вчителя.
Безумовно, роль учителя у початковій школі першорядна. З одного боку, Світлана В’ячеславівна не може відійти від стандартних програм навчання, але, з іншого, — вона, на мою думку, розуміє, що немає вірнішого способу вбити інтерес до навчання, як виконувати стандартну шкільну програму. Тому і вдається до творчих експериментів, недарма її клас займається за програмою «Росток». Що це дає?
Наприклад, мій син Єгор займається тхеквондо, він виборов уже декілька золотих медалей на змаганнях. Мабуть, мистецтво бою в єдиноборствах, тактику і стратегію у ньому розвинув не лише тренер, а й шкільний учитель. Світлана В’ячеславівна розуміє, що навчання малих дітей – це мистецтво. Відмінність між мистецтвом навчання й мистецтвом єдиноборства полягає в тому, що східні єдиноборства усі визнають мистецтвом, як музику чи живопис, а навчання, наприклад, математику, – ні. Усі розуміють, що художники і поети створюють твори мистецтва. Так чому ж не визнається мистецтво навчання, тим більше, коли воно відходить від стандартних програм?
Я вважаю, що Світлана В’ячеславівна займається саме мистецтвом. Як це вона робить? Обирає для дітей цікаві й природні завдання, відповідно до їхніх смаків, інтересів, досвіду. Вона створює дітям можливість робити відкриття, висувати гіпотези. У класі складаються щирі, відкриті взаємостосунки з учнями. А це вимагає дуже великої відповідальності й дуже великої відкритості.
Безумовно, простіше бути пасивним «толмачем» готових шкільних матеріалів і дотримуватися інструкцій, як у кулінарному рецепті: задавати вчити правила, параграфи, номери задач, тобто «проходити програму». Складніше – глибоко мислити й передавати свої думки учням. Вважаю, що Світлана В’ячеславівна – чудовий вчитель. Вона точно розуміє, як треба навчати дітей, і головне — вона любить свою справу».
«На мій погляд, методи й прийоми, які використовує на своїх уроках Світлана В’ячеславівна, — цілком новаторські, — говорить мама учениці Амалії Тоноян. — Передусім, вона розвиває в дітях їхню вроджену зацікавленість до всього, при цьому допомагає зрозуміти те, чого або що вони ще не здатні пояснити самі. В цьому сприяє вивчення логіки й загалом програма «Росток», за якою навчаються діти. Світлана В’ячеславівна веде навчання шляхом організації творчого процесу. Якщо не буде творчості в навчанні, то гарантовано ніхто не буде займатися власне навчанням, це буде просто заучування.
Творчість у навчанні з боку Світлани В’ячеславівни – це вміння, а може, мистецтво пояснювати й давати дітям можливість самим пояснювати. Адже, якщо ми не даємо можливість дітям пояснювати, формулювати власні завдання, висувати гіпотези, робити відкриття, помилятися, зазнавати творчих невдач, надихатися, надавати свої, нехай і незграбні пояснення, – то ми позбавляємо їх самого процесу навчання.
Світлана В’ячеславівна користується програмою «Росток», яка пропонує завдання, відповіді на які передбачають застосування логіки й творчого мислення. Ці загадки цікаво розгадувати, вони є основою для наступних цікавих завдань.
У неї навчання не перетворюється в просту передачу інформації. У її методах обов’язково присутні елементи захоплення, що поділяється з учнем. Відповідно, вона – співавтор нових дитячих ідей.
Світлана В’ячеславівна розуміє, що навчання – це складні людські взаємостосунки, певного методу тут бути не може. У неї є відчуття навчання, бо вона говорить про все нешаблонно, природньо, бо прекрасно розуміє свою справу».
«Для Світлани В’ячеславівни навчання – це відкритість, чесність, бажання ділитися з дітьми радістю знання, — переконана мама Христини Михайличенко. — Без цього усі педагогічні дипломи світу нічого не варті! Наші діти тягнуться до прекрасного, вони від природи зацікавлені, як і всі ми. А Світлана В’ячеславівна просто вміє їм про це розказати, і що важливо – вислухати їх. Я впевнена, що навчання дітей – це мистецтво, а мистецтвом повинні займатися справжні педагоги!»
Напевне, після таких слів батьків у кожного вчителя просто виростуть крила! Але щоб заслужити їх, щоб провести для дітей цікавий творчий урок, вчителю потрібно немало часу. Бувають і безсонні ночі, коли разом з пані Світланою не спить вся родина. Мене дуже зворушило одне фото з сімейного альбому, на якому чоловік Світлани В’ячеславівни — Олег Степанович, працівник ДАІ, допомагає дружині розфарбовувати її малюнки! А ще Світлана В’ячеславівна безмежно вдячна батькам, котрі підтримують і розвивають творчі здібності своїх дітей. Коли діяти ось так, гуртом, — можна освітянські гори перевернути!
Тож нових творчих педагогічних вершин Вам, пані Світлано! І нехай все те, що Ви вмієте, знаєте, любите і передаєте своїм учням, стає для них тією духовною висотою, що й робить нас у цьому світі Людьми.

Любов СОВИК

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2013 > Тема "Українці мої..."