Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 49-50)

У вересні 1937 року порядок ведення справ з терористичної діяльності поширився на справи зі шкідництва та диверсій. Максимальний строк ув’язнення збільшувався з 10 до 25 років. З ініціативи Л. Кагановича справи з політичних звинувачень розглядалися в позасудовому порядку з застосуванням переважно вищої міри покарання. Згодом карати почали за списками.
Результати терору 1930-х років для української інтелігенції неможливо охопити простими арифметичними поняттями — гинув цвіт нації. Лише Соловків «звідали» (а дехто залишився там назавжди) М. Вороний, О. Горський, В. Підмогильний, М. Куліш, В. Мисик, С. Підгайний, Є. Плужник, П. Филипович, Л. Могилянська, М. Зеров, М. Ірчан, Я. Яворський та багато інших.
Були репресовані й українські агрономи, працівники земельних органів та сільськогосподарської кооперації. Основний мотив — звинувачення в організації голоду 1932-1933 років.
1938 року у Києві та області протягом одного лише місяця заарештовано понад 67 тисяч осіб, серед яких літератори, науковці, військові та ін.
Наближення війни позначилося посиленням заходів проти можливих перекинчиків і зрадників (закон про заслання родин осіб, що не повертаються з-за кордону).
Приєднання 1939 року західних областей додало утвореним там судам роботи, оскільки на тих теренах було «розкрито» багато «контрреволюційних» організацій. Зокрема, Тернопільським облсудом протягом 1940 року винесено 408 вироків (з них до різних строків позбавлення волі 350), Дрогобицьким судом позбавлено волі 334 особи, Львівським — 333, Станіславським — 437.
З початком війни особливої уваги було надано (з політичних мотивів) примусовому вивезенню української інтелігенції.
Із західних областей були депортовані і так звані «осадники» (переселені польським урядом у міжвоєнне двадцятиліття на терени Західної України громадяни польської національності), значний відсоток яких становили українці. В Інструкції НКВС СРСР, прийнятій в кінці грудня 1939 року, зазначалось, що спецпоселенці-осадники направляються на лісорозробки в Кіровську, Пермську, Вологодську, Архангельську, Івановську, Ярославську, Новосибірську, Свердловську і Омську області, Красноярський та Алтайський краї та Комі АРСР, а також на підприємства кольорової металургії. У квітні 1940 року до осадників належали і 7 811 українців.
Число українців у «системі» ГУТАБу було чи не найвищим саме 1940 року (див. табл. 4).
Високими темпами примусового переселення характеризуються останні роки Другої світової війни та повоєнний час. У 1944-1952 роках з території західних областей України виселено 203 662 осіб (див. табл. 5), у т. ч. членів родин учасників «банд націоналістичного підпілля», «бандопособників» та членів їхніх родин — 182 543, куркулів та членів їхніх родин — 12 135, ієговістів та членів їхніх родин — 8 984(7). Щодо першої категорії, то «Інструкція про порядок заслання членів родин ОУНівців та активних повстанців у віддалені райони Союзу РСР» (затверджена 25 листопада 1944 року) зазначала (мову та стиль оригіналу збережено — І. В.): «Ссылке подлежат все совершеннолетние члены семей ОУН’овцев и активных повстанцев как осужденных, арестованных, убитых при столкновениях, так и семьи актива и руководящего состава ОУН-УПА, скрывающихся и находящихся в данное время на нелегальном положении, как-то: коменданты, пом. комендантов и сотрудники «СБ», районные и надрайонные ОУН; сотенные; станичные; коменданты ОУН; куренные; господарчие; шефы и референты связи; активные участники банд.
Несовершеннолетние члены семей следуют вместе со своими родными. Имущество ссылаемых подлежит конфискации в соответствии с приказом НКВД от 10.12.40 г. н. р. 001552...
Конфискации подлежат все принадлежащие ссылаемым постройки, сельскохозяйственный инвентарь и домашний скот...
В целях предотвращения побегов семей ОУНовцев и участников банд УПА, подлежащих ссылке, разрешается опросные листы заполнять в момент выселения».
Постановою ДКО н. р. 684-с від 29.10.44 року місцем заслання для ОУНівців та членів їхніх родин визначались Комі АРСР, Архангельська, Кіровська, Молотовська області «для трудового використання в лісовій промисловості». При цьому Наркоматом внутрішніх справ зверталось увагу на те, аби особи, що засилались, «брали якомога більше одягу та взуття», бо від цього залежало «їхнє трудове використання».
Вже наприкінці вересня з шести західних областей (Рівненської, Волинської, Львівської, Тернопільської, Станіславської та Дрогобицької) до Красноярського краю та Іркутської області було виселено майже 6 тисяч осіб. У наступні місяці виселення набирає обертів і вже 1 березня наступного року кількість засланих становила 17,9 тисячі осіб. Зокрема, у Вологодській області до 31 грудня 1945 року було розселено 708 спецпоселенців-ОУНівців (серед яких і 255 дітей віком до 16 років). З них працевлаштовано у радгоспах 167 осіб, у «лісопунктах» — 74 особи. Тоді ж з дорослих не працювало 23 особи, через (мову оригіналу збережено — І. В.) «отсутствие необходимой зимней одежды и обуви для работы в лесу и с другой стороны по причине упадка сил в результате недостаточного питания». Не кращим було становище спецпоселенців і в Удімському ліспромгоспі тієї ж області (правопис та стиль оригіналу збережено — І. В.): «Питание иждивенцев и детей дошкольного возраста крайне плохое. Им выдается только один хлеб — детям — 400 гр., а иждивенцам — 300 гр. в сутки. Такие же нормы для иждивенцев и детей существуют в совхозе Комсомолец.
Материальные условия спецпоселенцев остаются тяжелыми. В результате значительная часть спецпоселенцев и особенно их дети истощены. Среди детей имеются заболевания дистрофией І и II степени. В Удимском ЛПХ 6 человек детей помещены в больницу»(8).
Висилали також тих, хто ухилявся від служби в радянській армії. Поза межами України місцями призначення для цієї категорії засланих були Караганда (Карагандавугілля) та Воркута. На 1 червня 1945 року до Караганди було запроторено 7 536 таких «ухильників».
Згідно з директивою МВС СРСР н. р. 97 від 20.04.46 року висилали також «колишніх поліцейських, власовців та інших осіб, що служили в німецьких стройових формуваннях». Поза Україною станом на 20.05.48 року таких було розселено понад 4 тисячі осіб (див. табл. 6).

Ігор ВИННИЧЕНКО
(Продовження буде)

Таблиця 4
Українці в ГУТАБі (на 1 січня відповідного року), осіб

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2013 > Тема ""Білі плями" історії"