Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 49)

«За истекшие сутки в 4-х округах — Шепетовском, Волынском, Проскуровском и МАССР на почве массовых выступлений имеются следующие данные о потерях:
Арестовано — 137 чел., в том числе 54 вооруженно выступавших с. Иршики Старо-Константиновского района: выступление под лозунгом «Нам такой Советской власти не нужно. Это не власть, а бандиты. Она нас ограбила и забрала все».
По Шепетовскому округу за сутки 97 человек арестовано. Всего потерь в процессе массовых выступлений было, по сведениям с 10 округов, — 577, из них:
а) с нашей стороны — 386;
б) с противной стороны — 191.
...Лозунг «Долой коммунистов, мы за Советскую власть без них».
За повідомленням інформаційного відділу ДПУ УСРР, з 1 січня до 12 червня 1930 року в Україні було вчинено 1 535 терористичних актів (з них вбивств — 76, поранення та побиття — 224, підпалів — 1 056). Серед причин називались: колективізація (у 970 випадках), розкуркулювання (169), класова помста (98), посівна кампанія (33), хлібозаготівлі (16), «вилучення куркульського активу» (12), репресії та ін. Загальне число заарештованих становило 1 693 осіб, з них куркулів — 953, заможників — 63, середняків — 220, бідняків — 119.
За підрахунками дослідника В. Зємскова, у 1930-1931 роках з України та Криму у «куркульське заслання» потрапило 68 142 родини куркулів (див. табл. 2).
Виселяли не лише тому, що «куркуль», а й у «порядку чистки прикордонної смуги». Тут уже йшлося не про просте переселення, а про «вилучення», під яким розумілось: «розстріл, запроторення до концтабору, виселення» (табл. 3):
Українців не було «обділено увагою» і на Північному Кавказі, де вони становили (за переписом 1926 року) майже половину місцевого населення. Зокрема, Постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 року пропонувалось «виселити в найкоротший термін в північні області СРСР зі станиці Полтавської... як найбільш контрреволюційної всіх жителів». Невдовзі Північно-Кавказький крайком приймає рішення про виселення жителів з інших станиць (Медведівської, Полтавської, Уманської та ін.), в яких переважало українське населення. Протягом декількох тижнів на північ було виселено майже 50 тисяч селян, а станиці — перейменовано: Полтавську на Червоноармійську, Уманську — на Ленінградську. Так викорінювалась сама згадка про українців.
У директивному листі секретаря ЦК ВКП(б) П. Постишева на ім’я В. Чубаря (від 25 травня 1931 року) зазначалось: «Згідно з постановою ЦК від 20 травня п. р. по Вашій республіці повинно бути виселено 30 000 куркульських родин в Уральську область». Місцеві виконавці були гідні московських та харківських керманичів. Наприклад, ще 30 листопада 1930 року керівництво Дунаївецького РВК (Кам’янець-Подільська округа) повідомляло, що (стиль та правопис документа збережено — І. В.) «глитаїв, яких розкуркулено та намічалось виселяти з сел на виселкі по нашому району (підкреслення моє — І. В.), в жовтні місяці вислано з господарствами на далеку Північ».
ЦВК та РНК СРСР 7 серпня 1932 року приймають постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», названу в народі «законом про п’ять колосків». Нею, зокрема, передбачалось: «2. Застосовувати як судову репресію за крадіжку колгоспного та кооперативного майна найвищу міру соціального захисту — розстріл з конфіскацією всього майна і з заміною за пом’якшуючих обставин позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією всього майна. 3. Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання колгоспного та кооперативного майна». (В розділі третьому цієї ж постанови йшлося про «застосування як судової репресії у справах про охорону колгоспів та колгоспників від насилля та погроз з боку куркульських та інших протигромадських елементів позбавлення волі від 5 до 10 років із запроторенням до концентраційного табору». І на цих «злочинців» заборонялось поширювати амністію).
Показово, що постанову було прийнято на той час, коли голодомор уже забрав життя не одного українського хлібороба. І не дивно, що за «законом про п’ять колосків» було засуджено тисячі селян, які, доведені голодом до божевілля, були здатні на крайнощі, цим «законом» заборонені.
Заслані українці на початку 1930-х років брали участь в будівництві Біломорсько-Балтійського каналу, гідроелектростанцій на річках Свирі й Ниві (Карелія), залізниць Котлас — Ухта, Байкало-Амурської та ін. (6). На початку 1933 року заступник наркома лісової промисловості СРСР повідомляв уряду про жахливий стан робітників (значний відсоток яких становили заслані українці) у сибірських ліспромгоспах: «На ґрунті недоїдання спецпереселенців і в особливості їхніх дітей лютують цинга, черевний та сипний тиф, приймаючи форми епідемічного характеру з масовою смертністю».
Тоді ж в Україні заарештовано сотні діячів культури, будь-якою мірою пов’язаних з добою УНР або взагалі з українським національним рухом, і всіх їх без суду вислано в концтабори.
1 грудня 1934 року (день убивства С. Кірова) виходить постанова Президії ЦВК СРСР «Про хід ведення справ по підготовці або здійсненню терористичних актів». Такі справи мали завершуватися не довше, як за 10 днів, без прокурора та адвоката, без касацій та прохань про помилування. В квітні наступного року з’являється постанова ЦВК та РНК СРСР «Про заходи боротьби із злочинністю серед неповнолітніх», яка передбачала кримінальну відповідальність дітей, починаючи з 12 років, із вживанням усіх заходів покарання — аж до розстрілу.

Ігор ВИННИЧЕНКО
(Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема ""Білі плями" історії"