Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!


ЖУРАВЛИН╤ КЛЮЧ╤
Жовтень холодний - оч╕куй тако╖ ж зими.


ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 13.12.2013
ПАЛЬТО З ЛАМОЮ

ПРОЗА ЖИТТЯ...

Брутальне слово вдарило в з╕щулену спину, н╕би кам╕нь. А пот╕м – ще ╕ ще, ╕ ще… Cлова били жорстоко ╕ дошкульно. Брутальн╕сть, зм╕шана з веселим безтурботним см╕хом, заповзала у вуха. Вчителька озирнулася. Просто за нею, не посп╕шаючи, йшов невеликий гурт хлопц╕в-п╕дл╕тк╕в десь по 13-14 л╕т в╕д сили. Вони не сварилися, н╕! Вони просто розмовляли про щось сво╓, при╓мне ╕ рад╕сне, але замацане, заяложене, немов брудними руками, хамством. Вчителька в╕дразу в╕дчула всю вагу новенького пальта з с╕ренькою пухнастою ламою, яка тяжко лягла на ╖╖ плеч╕… О! То пальто було ╖╖ горд╕стю, ╖╖ омр╕яним набутком, так довго ╕ терпляче оч╕куваним! Гривня до гривн╕ складалося, в╕дкладалося щом╕сяця ╕з злиденно╖ пенс╕╖, в╕дмовляючи соб╕ у всьому, нав╕ть у найнеобх╕дн╕шому, аж поки нарешт╕ не з’явилася потр╕бна сума. А та безк╕нечна б╕ганина до в╕трини магазину, де вис╕ла ╖╖ мр╕я? А той непри╓мний липкий страх, що пересл╕дував ╖╖ щоденно впродовж вс╕╓╖ дороги до знайомо╖ в╕трини, як раптом сьогодн╕ побачить те, чого боялася найб╕льше, – порожнечу зам╕сть омр╕яного пухнастого дива? Н╕, н╕! Про це було страшно ╕ подумати! ╥╖ старенька вдяганка асоц╕ювалася з «гогол╕вською шинелею», на це так зване «пальто» було просто страшно дивитись, ╕ вчителька, вбираючися у той св╕й «жах», згорблювалась, щулилась ╕ намагалась пройти, по можливост╕ – проб╕гти, непом╕тною маленькою, майже невидимою т╕нню. ╤з кожно╖ старанно зацеровано╖ д╕рки, ╕з кожного витертого майже до блиску лацкана ╕ рукава, ╕з жалюг╕дних залишк╕в хутра на ком╕р╕ аж кричала самотня, незабезпечена, сумна стар╕сть… А це… було таке тепле, таке при╓мне на дотик! Воно так пестливо об╕ймало стареч╕ плеч╕ ╕ спину, пухнаста лама так старанно з╕гр╕вала ╖╖ шию ╕ щоки. А кол╕р! Який чудовий кол╕р – ср╕блясто-с╕рий, спок╕йний, при╓мний для ока! ╤ лама теж с╕ра з голубуватим в╕дт╕нком, який зм╕нювався, коли вона легенько гладила того ком╕ра, н╕би живе зв╕рятко. Щоднини стареч╕ тремтяч╕ ноги посп╕шали знайомою втоптаною стежиною до в╕трини на побачення з мр╕╓ю. ╥╖ охоплювало таке дивне в╕дчуття, таке п╕днесення, така легк╕сть, яку вона в╕дчувала, мабуть, ще колись в юност╕, коли посп╕шала на зустр╕ч з першим щемливим коханням. Спочатку п╕дходила подивитися з вулиц╕ на в╕трину. Упевнившися, що ╖╖ скарб – на м╕сц╕ ╕ в магазин╕ – мало в╕дв╕дувач╕в, несм╕ливо ╕ крадучись заходила всередину. Молоденьк╕ д╕вчата-продавщиц╕ вс╕ як одна дуже добре знали ╖╖ «знамениту» ╕стор╕ю пальта, зустр╕чали досить рад╕сно як знайому, хоч м╕ж собою за ╖╖ спиною незлобливо п╕дсм╕ювалися з не╖, приймаючи це як обов’язкову щоденну розвагу. Але старенька не зауважувала легенького кепкування ╕ вже вкотре розпов╕дала ╖м в╕дкрито ╕ щиро, що до зд╕йснення мр╕╖ залишилося зовс╕м небагато: ще ст╕льки-то гривень. Сума ц╕лий час зменшувалась, ╕ вчителька охоче в╕дпов╕дала на лаг╕дн╕ посм╕шки продавщиць такою ж сам╕с╕нькою посм╕шкою, по-дитячому щирою, в╕дкритою ╕ сяючою. Кожна зморшка на ╖╖ покритому житт╓вими незгодами лиц╕ здавалась тоненькою павутинкою-пром╕нчиком. То була та сама доброта, то була та сама щир╕сть, як╕ вона дарувала учням протягом довгих сорока семи л╕т вчительсько╖ роботи. Дарувала саме таким, з чи╖х уст сьогодн╕ неспод╕вано вилет╕ла брудна лайка. Вчителька порозглядалася навколо себе… Нема╓ н╕кого… Т╕льки вона ╕ т╕, для яких вона ц╕ле сво╓ життя с╕яла «розумне, добре, в╕чне». С╕яла… А який урожай збира╓ нин╕? Хот╕ла пройти мимо, але… не змогла змовчати, прикинутись, що н╕чого не чула. Непримиренн╕сть до хамства, невихованост╕ мала вже в кров╕, в╕дшл╕фовану звичкою повчати, виховувати, звертати увагу. Не втерп╕ла. Пов╕льно, може, аж занадто пов╕льно п╕д╕йшла до п╕дл╕тк╕в, як╕ у пошуках розваги чекали на не╖, з жорстоким нахабством дивилися просто у в╕ч╕, передчуваючи насолоду. Один ╕з них – найменший, ще майже дитина з притиском повторив гидку лайку, смакуючи кожне слово, ╕ ╓хидно запитав отороп╕лу стареньку:
— Ну, що, стара ру╖но, витр╕щила баньки? Не чула ще такого «фольклору»?
В╕д неспод╕ванки старенька вчителька зан╕м╕ла, а пот╕м – обурилася.
— То це вас вдома мати з батьком так вчать? Чи, може, вчител╕ у школ╕? Ви з яко╖ школи? Де навча╓тесь?
— У церковно-приходськ╕й школ╕, — розреготався один з них.
— Н╕, н╕! В бурс╕! Ми – бурсаки!
— У виправно-трудов╕й колон╕╖ посиленого режиму!
— У школ╕ м╕л╕ц╕╖!
— В духовн╕й сем╕нар╕╖!
Фрази сипались на отороп╕лу вчительку, як з м╕шка. Вони взяли ╖╖ в коло ╕ кожен викрикував щось сво╓ просто ╖й в обличчя, змагаючись в дотепност╕. Вона розгублено озиралась, намагалась вирватись з цього «зачарованого кола» ╕ не могла. Вони п╕дступили так близько, що в╕дчувалося ╖хн╓ дихання – гаряче, з ледь пом╕тним запахом сигарет ╕ дешевого вина. Оч╕ у вс╕х були однаков╕ – невиразн╕ ╕ олов’ян╕. «Зараз битимуть», — нев╕домо чому подумала старенька ╕ з╕щулилась в оч╕куванн╕ удару. Але удару не було. П╕дл╕тки просто розважалися. Вони зач╕пали вчительку, смикали за рукави новенького пальта, нав╕ть гладили пухнасту ламу. Один ╕з них пестливо пров╕в рукою по згорблен╕й спин╕, яка др╕бно-др╕бно тремт╕ла, ╕ см╕ялись, см╕ялись без к╕нця, весело виблискуючи чудовими здоровими б╕лими, як молодий часник, зубами. Серце в грудях калатало так шалено, що, здавалось, його удари чують от╕ мал╕ лихоманц╕. Важко зд╕ймались груди, вчительц╕ моментально зробилось душно, пальто стало т╕сне ╕ незручне, а по спин╕ поповзли додолу огидн╕ липк╕ струмочки поту. Пот╕м неспод╕вано вдарив озноб, зацокот╕ли зуби, потемн╕ло в очах… Обличчя малих нападник╕в стали неч╕ткими ╕ невиразними. Вчителька в╕дчула, як у не╖ п╕дкосились ноги, ╕ вона почала пов╕льно, незграбно, якось боком, опускатись на чистий незайманий сн╕г, що б╕л╕в довкола. Але впасти ╖й не дали. Найстарший ╕з них — опецькуватий мордатий, грубо п╕дтримав ╖╖ п╕д л╕коть ╕ ще к╕лька раз╕в пров╕в рукою по ╖╖ спин╕. Вс╕ решта почали жбурляти у вчительку, як у живу м╕шень, сн╕жки, але не тверд╕, м╕цно зл╕плен╕, а – м’як╕, пухнаст╕, можна сказати, що вони просто засипали ╖╖ з н╕г до голови сн╕гом. На голов╕ ╕ на теплому лиц╕ сн╕г в╕дразу почав розтавати, ╕ за ком╕р потекли холодн╕ струмки води.
— Що ви робите, нег╕дники?! – громом пролунав у вухах чийсь голосний обурений крик. А пот╕м, зненацька – туп╕т багатьох н╕г ╕ пронизливий в╕ддаляючий далекий свист. Все затихло… Вчителька в╕дчувала коло себе чиюсь присутн╕сть, зда╓ться, ╖й пропонували допомогу, питали про самопочуття, але вс╕ слова до не╖ доходили, як кр╕зь вату. На вс╕ пропозиц╕╖ вона заперечливо хитала головою.
— Н╕, н╕, будь ласка, не треба! Нав╕що зайвий клоп╕т? Я сама д╕йду. Мен╕ – недалечко, я живу зовс╕м поряд, ось тут, за газетним к╕оском!
Р╕шуче в╕дкинувши вс╕ намагання чужих людей допомогти, старенька помалу пошкандибала додому. О, то була довга ╕ тяжка дорога. Вона ловила на соб╕ здивован╕ погляди перехожих, хтось ╖╖ про щось запитував. Не в╕дпов╕дала. Додому! Швидше – додому! Вперто, ледве переставляючи ноги, як╕ вмить зробилися важкими ╕ незграбними, долала останн╕ метри. Жодного пор╕вняння з т╕╓ю легк╕стю, з тим п╕днесенням, як╕ буквально го- дину тому несли ╖╖, н╕би на крилах, до крамниц╕. Хоч так само св╕тило яскраве не по-зимовому сонце, сл╕пучо ╕скрився ср╕блястий сн╕г, пишалися дерева в пухнастих б╕лих шубах ╕ простягали до не╖ сво╖ г╕лки, густо вс╕ян╕ колючим ╕н╕╓м. Не бачила… Н╕чого перед собою не бачила… Б╕лий сн╕г здавався брудним ╕ витоптаним, засн╕жен╕ дерева – потворними ╕ ворожими чудовиськами, сонце – тьмяним ╕ несправжн╕м. Перед очима пропливало одне: туп╕ байдуж╕ олов’ян╕ оч╕ ╕ оскален╕ роти, набит╕ здоровими б╕лими, як молодий часник, зубами. Ще одне зусилля – к╕лька сх╕дц╕в до квартири на першому поверс╕ знайомого п╕д’╖зду. Т╕ сходи здались под╕бними до хресно╖ дороги на Голгофу… Ще одна сходинка, ще одна, ще, нарешт╕ – остання ╕ лункий звук зачинених дверей. Все! Вдома! Вчителька стомлено, пов╕льно стягнула з себе новеньке, вимр╕яне, так безк╕нечно довго оч╕куване пальто, сво╓ ср╕блясто-с╕ре диво. Акуратно, машинально, за звичкою, пов╕сила його на плечиках на в╕шалку в темнуват╕й прихож╕й. Пальто гойднулося, розвернулося разом з плечиками спиною до сво╓╖ господин╕. Старенька вражено охнула: по вс╕й довжин╕, в╕д пухнасто╖ лами до самого подолу, пальто шк╕рилося б╕лою п╕дкладкою з ватину. Воно було розр╕зане чимось дуже гострим, з д╕ри стирчали клапт╕ вати, нитки ╕ нав╕ть якийсь незрозум╕лий пап╕р. Пор╕з шк╕рився зв╕рячим оскалом ╕ надзвичайно нагадував рот, набитий м╕цними б╕лими зубами.
Тут старенька вчителька не витримала – ╕, тяжко опустившись просто на п╕длогу, заплакала, заголосила на весь св╕т, ображено, г╕рко ╕ безпорадно. Було тяжко ╕ бол╕сно. Мала в╕дчуття яко╖сь непоправно╖ ╕ остаточно╖ втрати, втрати чогось дорогого, нав╕ть коштовного, чогось св╕тлого ╕ чистого, под╕бного на виплекану мр╕ю чи святу в╕ру. Ця втрата назви не мала, але що це було – не пальто, вона знала точно.

Л╕д╕я П╤ДВИСОЦЬКА
м. ╤вано-Франк╕вськ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12678

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков