Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...


СТЕПАН ПАВЛЮК. ЩО? ФЛОТ УКРА╥НИ? ЗАБИРАЙ!
Ми давно не бачилися, з часу анекс╕╖ Криму. М╕й давн╕й знайомий, полковник, служив у...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 13.12.2013
БРОН╤СЛАВ ЗАЛЕСЬКИЙ

До 200-р╕ччя Кобзаря
Оточення Шевченка


Залеський Брон╕слав Францевич (1820-1880) — польський ╕сторик ╕ художник, приятель Тараса Шевченка. Народився в дворянськ╕й с╕м’╖ у М╕нськ╕й губерн╕╖. Отримав домашн╓ виховання, пройшовши курс г╕мназ╕╖, в 1837 роц╕ вступив до Дерптського ун╕верситету, але через р╕к за участь у гуртку польських студент╕в, пов’язаному з консп╕ративною орган╕зац╕╓ю Ш. Конарського, виключений ╕ заарештований. 1845 року жив у В╕льно (нин╕ м. В╕льнюс). 1848 року за зв’язок ╕з учасниками польського визвольного руху заарештовувався, засланий в солдати до окремого Оренбурзького корпусу рядовим. Брав участь у в╕йськових д╕ях проти середньоаз╕йського Кокандського ханства. За старанну службу удосто╓ний звання оф╕цера. Знайомство Т. Шевченка й Бр. Залеського припада╓ на початок листопада 1849 року, коли п╕сля повернення Аральсько╖ описово╖ експедиц╕╖ до Оренбурга Бр. Залеський був як художник в╕дряджений допомагати Шевченков╕ завершувати малюнки, виконан╕ п╕д час експедиц╕╖. У 1851 роц╕ вони разом брали участь у Каратауськ╕й експедиц╕╖. Перебування в горах Каратау було найпл╕дн╕шим (п╕сля Аральсько╖ експедиц╕╖) пер╕одом малярсько╖ творчост╕ Шевченка на засланн╕; за цей час в╕н створив к╕лька десятк╕в малюнк╕в аквареллю, сеп╕╓ю, ол╕вцем, а Бр. Залеського зобразив поруч себе на малюнку сеп╕╓ю «Т. Шевченко серед товариш╕в». Як художник Брон╕слав допомагав Тарасов╕ завершити сер╕ю малюнк╕в для очолювано╖ О. Бутаковим експедиц╕╖ з вивчення Аральського моря. З 1860-го жив у Польщ╕ й Франц╕╖, директор Польсько╖ б╕бл╕отеки в Париж╕, член Академ╕╖ знань (попередниц╕ Польсько╖ академ╕╖ наук), автор ╕ видавець б╕ограф╕чних ╕ мемуарних роб╕т. Бр. Залеському Т. Шевченко присвятив б╕ограф╕чну пов╕сть рос╕йською мовою «Художник» (Шевченк╕вський словник. – Т. 1. – К., 1976. – С. 228).
Тем╕ заслання та експедиц╕й у малярськ╕й спадщин╕ Тараса Шевченка ми завдячу╓мо знайомству з Брон╕славом Залеським — художником, ╕сториком, письменником та громадським д╕ячем, який також мешкав у литовськ╕й столиц╕. Якщо перше назавжди залишило в Тарасов╕й пам’ят╕ глибок╕ враження в╕д м╕ста, то друге — через далину рок╕в п╕дживлювало його юнацьк╕ спогади, й в╕н був вдячний Брон╕славов╕, що повертав його в «м╕сто ╓вропейське й першого серйозного кохання».
Бр. Залеський разом з ╕ншими поляками за «революц╕йний бунт» у В╕льно був побритий у солдати й в╕д╕сланий до Оренбурга. Поляки-засланц╕ згуртувалися у сво╓р╕дне товариство, в якому пост╕йно обговорювали проблеми майбутньо╖ незалежност╕ й розвитку Польщ╕ та Укра╖ни. На цьому ╜рунт╕ каторжани з Шевченком, писав Бр. Залеський, «…дуже швидко д╕йшли до порозум╕ння. Шевченко, внук одного з гайдамак╕в, який… мр╕яв про уд╕льну малорос╕йську незалежн╕сть, там ╕з Польщею погодився, писав в╕рш╕ до друга-поляка ╕ позбувся багатьох давн╕х помилкових понять, а нашим братам дав можлив╕сть ц╕лком збагнути чудову, зворушливу й поетичну душу укра╖нського народу» (Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дн╕про, 1982. — С. 249).
Брон╕слав, «знайшовши сп╕льн╕сть» ╕з Тарасом, листувався з поетом, пропонував др╕бн╕ послуги, не забував ╕ п╕сля повернення ╕з заслання. Бр. Залеський — ╓диний, хто був об╕знаний з поез╕╓ю Тараса Шевченка й залишив про них в╕ршован╕, щоденников╕ й еп╕столярн╕ в╕дгуки. Особливо значущими видаються автентичн╕ св╕дчення Бр. Залеського (попри окрем╕ неточност╕) про особливост╕ ╕ндив╕дуально-нац╕онально╖ вдач╕ Т. Шевченка, його в╕дверт╕, часом контроверс╕йн╕ судження.
Саме Бр. Залеський у листах, при зустр╕чах, у творах нагадував Т. Шевченков╕ про В╕льно, про прекрасний час його формування як особистост╕ й художника. Попри закид Шевченков╕, що в╕н «…пала╓ ненавистю до лях╕в ╕ прославля╓ уманську р╕зню», Бр. Залеський заперечував ╕ захоплено зазначав: «Ц╕ поез╕╖ наповнили мо╓ серце невимовною насолодою. Н╕чого не важить, що в╕н недбало обходиться з нами, бо це був останн╕й поет ╕з панщанних селян, яким польська шляхта далася взнаки. У мо╖й душ╕ так живо нагадалася Укра╖на. До того ж в╕н незвичайний поетичний талант у складанн╕ поем ╕ вираженн╕ серця». Бр. Залеському найб╕льше могли сподобатися так╕ Тарасов╕ твори, як «Катерина», «Наймичка», «Садок вишневий коло хати…», «Тополя», «Гамал╕я», «╤ван П╕дкова» (Нахл╕к ╢. Т. Шевченко, П. Кул╕ш ╕ М. Костомаров у перцепц╕╖ Ю.-Б. Залеського // Проблеми слов’янознавства, 2003. — Вип. 53. — С. 96).
Як св╕дчить Брон╕слав╕в лист ╕з Парижа до наддн╕прянського небожа Людв╕ка Янковського (1878-1921) — польського ╕сторика родом з Укра╖ни (Липовецький пов╕т на Ки╖вщин╕, нин╕ — адм╕н╕стративний центр В╕нниччини), 4 березня 1845 року, Залеський дещо знав про поетичну, фольклористичну, археограф╕чну й малярську д╕яльн╕сть Тараса Шевченка й в╕тав ╖╖: «Л╕тературний рух ╕ запал, про яких ти мен╕ писав, роботи й подорож╕ Т. Шевченка ╕ т. п. т╕шать мене й спонукають до сп╕впрац╕» (Там само. — С. 95).
╤з листа Т. Шевченка до Бр. Залеського, 10 лютого 1857 року, Новопетровське укр╕плення: «Для душ сочувствующих и любящих воздушные замки прочнее и прекраснее материальных палат эгоиста. Эта психологическая истина непонятна людям положительным. Жалкие эти положительные люди. Они не знают совершеннейшего, величайшего счастия. Рабы, лишенные свободы, и ничего больше» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 120).
╤з Тарасового листа до Бр. Залеського в╕д 8 листопада 1856 року з Новопетровського укр╕плення: «Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне, в нравах и обычаях современного русского сословия. Идея сама по себе глубоко поучительна, но какие душу раздирающие картины составил я в моем воображении на эту истинно нравственную тему. Картины с мельчайшими подробностями готовы (разумеется, в воображении), и дай мне теперь самые бедные средства, я окоченел бы над работой. Я почти доволен, что не имею теперь средств начать работу. Мысль еще не созрела, легко мог бы наделать промахов. А в продолжение зимы обдумаю, взлелею, выношу, как мать младенца в своей утробе, эту бесконечно разнообразную тему, а весной, помолясь Богу, приступлю к исполнению хотя бы то в собачьей конуре» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 114).
Розглянемо жанровий Шевченк╕в малюнок «Т. Шевченко серед товариш╕в», на якому художник зобразив себе в юрт╕ поруч з друзями-поляками п╕д час походу в гори Каратау. Тарас Григорович сидить за пох╕дним столом з ол╕вцем у руках. Його уважний погляд спрямований на натурника Людв╕га Турно, який сто╖ть спиною до глядача й розгляда╓ еск╕з Шевченкового малюнка «Циган». Людв╕г Турно одержав звання прапорщика 1853 pоку, п╕дпоручика — 1856 року. Можлив╕сть ви╖хати у в╕дпустку на батьк╕вщину д╕став 1857 pоку, остаточно був зв╕льнений в╕д в╕йськово╖ служби 1859 року. Бр. Залеський на рисунку сидить на килим╕; в одн╕й руц╕ в нього п╕ала з ча╓м, у друг╕й — люлька. Б╕ля нього лежить розгорнута книжка, на титул╕ яко╖ видно дату виконання малюнка: «1851». В╕д споглядання ц╕╓╖ сцени в╕╓ щир╕стю й теплотою людських стосунк╕в. Картина ц╕кава по╓днанням ╓вропейського — одяг, самовар, столик, баклажка, книжка, рушник, пап╕р, ол╕вець й мусульманського — юрта, килим, люлька, п╕ала, шабля — побуту.
В╕дзначаючи майстерн╕сть художника, про рисунок «Т. Шевченко серед товариш╕в» згадував Микита Савичев (1820-1885), письменник ╕ журнал╕ст: «Малюнок зроблено сеп╕╓ю на кольоровому папер╕, бл╕ки кинуто китайським б╕лилом... Анатом╕я, рель╓ф — чудов╕! Цей малюнок одержав би в Академ╕╖ вищий бал, а знавець-любитель дав би за нього щедр╕ грош╕» (Савичев Н. Кратковременное знакомство с Тарасом Григорьевичем Шевченко» // Казачий вестник», 1884. — С. 12).
У лист╕ до Бр. Залеського 13 травня 1857 року Тарас Шевченко писав: «Посылаю тебе 17 штук для «Виленского альбома» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 129). Тут ╕деться про малюнки, як╕ призначалися для публ╕кац╕╖ в образотворч╕й сер╕╖ «В╕ленський альбом», що ╖╖ в т╕ роки видавав у В╕льн╕ Ян Казимир В╕льчинський (1806-1862). Це видання м╕стило також ╕ в╕ленськ╕ кра╓види. Нам не в╕домо, чи виявив себе Шевченко-художник у змалюванн╕ столиц╕ Литви, однак сво╖м словом поет ╖╖ осп╕вав, створивши власний «В╕ленський альбом».
…Шевченко не раз дяку╓ Бр. Залеському за коп╕╖ сво╖х акварельних малюнк╕в, зокрема за рисунок «Скеля Монах», зроблений художницею, дружиною кап╕тана Бутакова, Ольгою Микола╖вною (1830-1903). Офорт за роботу Т. Шевченка й опис зображено╖ м╕сцевост╕ Бр. Залеський вм╕стив у сво╓му альбом╕ — недалеко в╕д Новопетровського рейду, на кам’янистому крутому берез╕ моря, п╕дн╕ма╓ться скеля Монах у в╕с╕мдесят фут╕в заввишки, названа так через свою форму. Вона сто╖ть як кам’яний сторож пустел╕. ╥╖ оточують лише розкидан╕ поодинц╕ скел╕, а б╕ля п╕дн╕жжя в╕чно реве море. Мешканц╕ укр╕плення, позбавлен╕ протягом зими будь-яких засоб╕в сполучення ╕з зах╕дним узбережжям Касп╕ю й прагнучи д╕знатися, що нового д╕╓ться на б╕лому св╕т╕, з приходом весни, як т╕льки зникне л╕д, що скову╓ море, вибираються на вершину Монаха й з нетерп╕нням виглядають на обр╕╖ перший парус. Зв╕дс╕ля вони легко його пом╕тять, тому що Монах пану╓ над ╕ншими скелями цього узбережжя, але жодне судно, нав╕ть маленький човен, не пристане до п╕дн╕жжя скел╕, так багато п╕дводного кам╕ння в оточуючих ╖╖ водах. Акварель могла бути виконана Шевченком не ран╕ше травня 1853 pоку, коли Тарас Григорович зблизився з родиною коменданта Новопетровського укр╕плення ╤ракл╕я Олександровича Ускова (1811-1882) й перестав боятися з його боку особливого нагляду за собою. Комендант запрошував художника до сво╓╖ господи, намагаючись робити це так, щоб пан╕братство не впадало у в╕ч╕ сторонн╕м.
Не п╕зн╕ше к╕нця жовтня цього 1853 року Тарас Шевченко послав акварель Залеському, про що Брон╕слав пов╕домля╓ чиновнику з Проскурова, колезькому асесору Аркад╕ю Венгржиновському (1818-1880) листом: «Маю ще для тебе рисунки, м╕й Аркад╕ю, того характеру, що й «Циган», про продаж котрих буду тебе просити, але мушу ╖х затримати тут ще на пару тижн╕в». В наступному лист╕ да╓ пояснення до над╕сланих роб╕т: «На одному з цих малюнк╕в ма╓ш вид скел╕, що назива╓ться «Монах», за дек╕лька верстов в╕д т╕╓╖ фортец╕, на другому — пристань Новопетровська, на третьому — тр╕о музичне в степу» (Вервес Г. Т. Г. Шевченко ╕ Польща. — К., 1964. — С. 31). До реч╕, це той «земляк Венгржиновський», який надавав п╕дтримку пол╕тичним засланцям, у тому числ╕ й Шевченков╕, й п╕дпав п╕д суворий та╓мний нагляд жандарм╕в ╕ якому Тарас в Оренбурз╕ подарував автопортрет. 1850 року Аркад╕й був зв╕льнений в чин╕ губернського секретаря й повернувся в Укра╖ну, допом╕г Тарасов╕ поновити листування з княжною Варварою Р╓пн╕ною. Бр. Залеський затримав у себе на деякий час ц╕ твори Шевченка для коп╕ювання. У лист╕ в╕д 5 лютого 1854 року Тарас дяку╓ Брон╕славу за малюнки: «Еще раз благодарю тебя за копию «Монаха» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 73). Тод╕ ж малюнок скоп╕ювала Ольга Бутакова, про що св╕дчить текст листа: «Алексею Ивановичу пожелай всех благ от меня в его новой жизни; поблагодари его за память обо мне, а ее — за копии с «Монаха» (Там само. — С. 74).
Тарас Шевченко познайомився з Ольгою Бутаковою 10 березня 1858 року в м╕ст╕ Владимир╕, про що зробив запис у «Журнал╕»: «На почтовой станции встретил А. И. Бутакова, под командою которого плавал я два лета 1848 и 1849 по Аральскому морю… Теперь он с женою едет в Оренбург» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 160). Ще раз вони зустр╕лися в Санкт-Петербурз╕. Поет подарував, п╕дписавши, Ольз╕ Микола╖вн╕ «Кобзаря» (1860).
 В альбом╕ Бутакових було дванадцять Шевченкових малюнк╕в, майже вс╕ збер╕гаються в Нац╕ональному музе╖ ╕мен╕ Тараса Шевченка, з чотирьох з них О. Бутакова виконала офорти.

Бували також випадки, коли Бр. Залеський зн╕мав коп╕╖ з малюнк╕в Шевченка ╕ поширював серед знайомих та шанувальник╕в. У лист╕ в╕д 20 серпня 1857 року в╕н писав про усп╕шний продаж малюнк╕в «Дочка Х╕оського гончаря», «Сцена з казарми», «Щасливий ловець», «Молитва по вмерлих», а також про плани реал╕зац╕╖ с╕мнадцяти малюнк╕в, виконаних Тарасом п╕д час експедиц╕╖ в Каратау.
А ╢вропа вперше побачила та д╕зналася докладн╕ше про життя, звича╖ й побут прикасп╕йських казах╕в ╕ туркмен╕в у 1865 роц╕ з багато╕люстровано╖ книги саме завдяки Бр. Залеському «La vie des steppes Kirghizes» («Життя киргизьких степ╕в»), надруковано╖ в Париж╕ з малюнками Тараса Шевченка. Видавц╕ багатотомного видання «Россия. Полное географическое описание нашего отечества» (19 том╕в, 1899-1914), у якому 7-й («Малороссия») ╕ 14-й («Новороссия») томи присвячен╕ Укра╖н╕, друкуючи в 1885 роц╕ 10-й том за редакц╕╓ю рос╕йського географа, статистика та мандр╕вника Петра Семенова-Тян-Шанського (1827-1914), також з допомогою малюнк╕в Т. Шевченка знайомили читача з «Русской Средней Азией».
Б╕льш╕сть мистецьких роб╕т Тараса Шевченка, висланих у Литву до Бр. Залеського, збер╕галася свого часу у В╕льно. Одна з них — «Щасливий ловець». До реч╕, 1947 pоку малюнок було передано Академ╕╓ю наук Литовсько╖ РСР в дар укра╖нському народу до 30-р╕ччя Укра╖нсько╖ РСР.
Зробив Бр. Залеський ╕ коп╕ю Шевченкового малюнка «Тр╕о», на зворот╕ ол╕вцем його рукою збер╕гся напис: «Киргизька мелетъ хлебъ на ручномъ жернове а мужъ тренькаетъ на нехитромъ инструменти BZ». Назву сеп╕╖ встановлено на п╕дстав╕ листа Бр. Залеського до А. Венгржиновського 21 лютого 1854 року, де в╕н да╓ опис цього малюнка: «Тр╕о музичне в степу, що склада╓ться з киргиза, що гра╓ на балалайц╕, ж╕нки, що меле на жорнах, ╕ корови, що ричить», а також спов╕ща╓, що п╕д час експедиц╕╖ в Каратау зробив коп╕ю з малюнка Т. Шевченка «Тр╕о»: «…у меня есть копия, но лишь та, которую я делал в Кара-Тау, я ее сохранил на память о тебе, друже мой; она, натурально, не заменит оригинала, но ты ее теперь справиш» (Из переписки Т. Г. Шевченко с разными лицами // Киевская старина, 1897. — Кн. III. — С. 474).
На малюнку «Тр╕о» зображено сценку мирного ╕снування молодо╖ казахсько╖ родини. Перед нами ╕нтер’╓р передньо╖ частини юрти. Одна половинка широко в╕дчинених дверей осв╕тлена сонцем. Близько порога, л╕воруч в╕д центру, сидить нап╕вгола молода ж╕нка, крутить жорно ╕ уважно прислуха╓ться, повернувши голову до чолов╕ка, теж молодого, який сидить праворуч в╕д не╖ ╕ гра╓ на домбр╕. Кр╕зь в╕дчинен╕ двер╕ видно шматок степу ╕ геть дал╕ — два намети, а б╕ля самого порога сто╖ть корова, вона н╕би придивля╓ться до свого теляти, що лежить посеред юрти. На ст╕нах ╕ дол╕вц╕ розв╕шан╕ та розкладен╕ р╕зн╕ предмети побутово-господарського вжитку: килим, с╕дло, упряж, шабля, кумган...
В╕д кожного з ц╕╓╖ тр╕йц╕ на картин╕ в╕╓ споко╓м ╕ вр╕вноважен╕стю. Вс╕ вони складають гармон╕йну ц╕л╕сть ╕ ╓дн╕сть як символ непорушних закон╕в життя. Все в ц╕й картин╕ вража╓ сво╓ю довершен╕стю, в╕дчуттям м╕ри та ритму. Особливо чару╓ майстерно виписана постать ж╕нки — м’як╕, плавн╕ л╕н╕╖ нахиленого вперед торса, витягнуто╖ право╖ руки ╕ п╕д╕гнуто╖ назад ноги, трохи п╕днята голова в б╕л╕м тюрбан╕ ╕ застигле в здивуванн╕ обличчя.
Бр. Залеський пов╕домляв А. Венгржиновському, що над╕слав йому в Одесу Шевченков╕ малюнки, серед яких був ╕ «Тр╕о»: «Знову послав я тоб╕, Аркад╕ю, рисунки, котрих ти давн╕ше просив... На одному з цих малюнк╕в ма╓ш вид скел╕, що назива╓ться Монах, на другому — пристань Новопетровська; на третьому — тр╕о музичне в степу» (Ляхова Ж. Тарас Шевченко ╕ Б. Залеський: культуролог╕чний контекст, перегуки // Слово ╕ час, 2003. — № 3. — С. 43). Цей коротенький опис малюнка дуже важливий тим, що вказу╓ на зв’язки художника, сол╕дарн╕сть з ним у р╕зних к╕нцях Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ та ╕нтерес до Шевченкових мистецьких твор╕в. Окр╕м того, тут прогляда╓ться ц╕кава деталь, що св╕дчить про р╕зне розум╕ння Тарасового твору, його ╕де╖. Бр. Залеський поясню╓ назву картини просто, а в╕рн╕ше сказати, — прим╕тивно: «тр╕о», значить, музичне. А в╕дтак змушу╓ корову ричати, коли ж насправд╕ вона сто╖ть спок╕йно ╕ тихо. Т. Шевченко, звичайно, не мав на уваз╕ «музичного тр╕о», а скор╕ше тр╕йцю — того ж таки киргиза, його дружину ╕ корову, — вза╓мно зв’язану, нерозлучну в сво╓му ╕снуванн╕ житт╓ву картину буття. За трактуванням Бр. Залеського, цей тв╕р у сво╖й основ╕ ╓ бурлескно-парод╕йним, тод╕ як Т. Шевченко ц╕лком серйозно в╕дтворю╓ в ньому типову картину з багатов╕кового побуту коч╕вного народу колишнього Туркестанського краю. Коли обидва художники — учасники експедиц╕╖ — були на вол╕, Бр. Залеський писав з Литви в Санкт-Петербург Т. Шевченков╕: «Трио твое, друже мой, не знаю, где находится, может быть ты с ним встретишься теперь на родине» (Там само).
Як досл╕див письменник Анатоль Костенко (1908-1997) у книз╕ «Оживуть степи», т╕льки п╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни над╕йшли в╕домост╕, що ориг╕нал малюнка «Тр╕о» перебува╓ останн╕м часом у приватн╕й зб╕рц╕ в Польщ╕, а тепер — у Варшавському нац╕ональному музе╖. В укра╖нських виданнях ця картина репродуку╓ться не з ориг╕налу, а з коп╕╖, яку Бр. Залеський над╕слав Тарасов╕ Шевченков╕ в Санкт-Петербург ╕ яка нин╕ збер╕га╓ться у Нац╕ональному музе╖ Тараса Шевченка в Ки╓в╕.
В одному з лист╕в 1856 року до Бр. Залеського Тарас Шевченко писав: «Мой единый друже!... Без тебя все-таки я сирота круглый в Оренбургском безлюдном краю. К кому я в этой пустыне прильну полным сердцем без тебя?» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 109). Сл╕д пам’ятати, що Т. Шевченко за пер╕од заслання н╕ на хвилину не забував, для кого жив, за що страждав. Перед його очима завжди стояв св╕т, в якому «од молдаванина до ф╕нна на вс╕х язиках все мовчить», кайданами окуте. Для пригноблених людей «на вс╕х язиках» в╕н творив нове, визвольне слово, що правду:
М╕ж людьми криком пронесе
╤ люд окрадений спасе...
Од ласки царсько╖...
Любити св╕й край, переживати втрачену волю й знемагати в безд╕яльност╕ з нудьги — це не для митця, а тим паче не для справжнього в╕дчайдухи. Нав╕ть тод╕, коли в╕н у невол╕. Творча натура за вс╕х умов прагнутиме до реальних д╕й, ╕м’я яким творч╕сть. Творч╕сть, що т╕сно перепл╕та╓ться з╕ св╕том, де митець живе й щоденно змага╓ться. Саме такий ╕деал художника вабив Т. Шевченка — передового майстра реал╕стичного мистецтва. В╕н не уявляв образотворче мистецтво поза життям укра╖нця ╕ правдою. В будь-яких умовах Тарас Григорович намагався творити в найт╕сн╕шому контакт╕ з д╕йсн╕стю.
Бр. Залеський повернувся ╕з заслання ран╕ше, н╕ж Т. Шевченко, й м╕ж ними зав’язалося жваве листування. Живучи переважно в ма╓тку батька на Случчин╕, Брон╕слав пов╕домляв Тарасу мистецьк╕ новини, запрошував поета до себе в гост╕. Змучений, але незламаний Кобзар мр╕яв побувати в Б╕лорус╕╖ в Залеського, й у «Журнал╕» 13 червня 1857 року нав╕ть накреслив план: «…моего путешествия таким образом… я думал проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев и Минск, Несвиж и, наконец, в село Чирковичи и, обняв своего друга и товарища по заключению Бронислава Залецкого, через Вильно проехать в Петербург» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 14).
Як бачимо, Тарас Шевченко не переставав мр╕яти побачитися з приятелем — на жаль, ц╕ мр╕╖ не зд╕йснилися.

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник ╕ публ╕цист, ном╕нант на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12668

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков