Версiя для друку Обговорити в форумi

У середу близько першої години ночі тисячі силовиків оточили Майдан і почали його штурм. Протистояння триває досі, повідомляє УНІАН. У МВС дії правоохоронців називають заходами для забезпечення сприятливих умов комунальним службам у наведенні благоустрою...
Лідери європейських країн засудили силовий розгін Євромайдану, а США висловили «свою огиду щодо рішення української влади відреагувати на мирний протест на київському Майдані використанням спецпризначенців, бульдозерів та кийків, а не повагою до демократичних прав та людської гідності».
Голова європейської дипломатії Кетрін Ештон, яка перебуває у Києві, «з сумом спостерігає, як міліція застосовує силу до мітингувальників» і закликає до діалогу. «Владі не потрібно було діяти під прикриттям ночі, щоб розпочати спілкування з суспільством за допомогою міліції», — наголосила Ештон. «Діалог з політичними силами та суспільством і використання аргументів — це завжди краще, ніж аргумент сили», — підкреслила вона.
Те, що відбувається нині у Києві, виглядає просто абсурдним після запевнень Президента В. Януковича, що він піде на поступки щодо поновлення політики євроінтеграції та припинення тиску на Євромайдан, про що йшлося у вівторок на зустрічі колишніх українських президентів та нинішнього. Але силове протистояння тим часом триває...

ПРОШУ СЛОВА!
КРИТИЧНА НЕОБХІДНІСТЬ ПІДКОНТРОЛЬНОСТІ ВЛАДИ!

Застуджений, але нескорений забіг до «Світлиці» по дорозі з бунтівного київського Майдану додому, «на реабілітацію», наш кримський земляк Валентин Бут. Пропонуємо увазі читачів його роздуми після почутого й побаченого на Майдані.
Кажуть, що не помиляється той, хто нічого не робить. Частіше чи рідше, але ми робимо помилки. Особливо, коли беремося за щось нове, непізнане до того часу. Уникнути при цьому помилок, більших чи менших, справа майже неможлива. Але то ніяка не проблема. Лишень, щоб ми враховували досвід тих помилок, аби не повторювати їх у подальшому.
Проростаючи через конгломерат того, що ледь не було перетворено в «советский народ», паростки нового суспільства за всіма законами природи все ж тягнуться до сонця. Але часом спрацьовує щось чужорідне, глибоко імплантоване в гени цього народу, змушуючи ті пагони нового потворно вигинатися.
Ми всі знаємо, що означає вислів «Наступати на ті самі граблі». Вислів настільки влучний, що не втрачає свого значення навіть при перекладі на іншу мову. В усякому разі французький журналіст, з яким я розмовляв, зрозумів усе правильно. «Вони роблять ту саму помилку», — сказав він. Розмова велася про глибоко імплантовану в наші гени ідею патерналізму, що виявляється в тому числі в постійних намаганнях відшукати батька нації, такого собі доброго царя.
Ще в 2004 році намагався донести цю думку до товаришів, з якими стояв пліч-о-пліч на Банковій, Лютеранській, доводячи, що замість тих пошуків потрібно знайти дієвий важіль впливу на пана Ющенка. На мене дивилися, як на дивака. Одні казали, що це наша людина і він буде робити все як треба. А один, пам’ятаю, заявив, що який же, мовляв, сенс у виборах, коли потім все одно треба витрачати свій дорогий час, аби контролювати свого обранця. Думка вражаюча. Чи не так?
Їдучи до Києва два тижні тому на заклик підтримати курс на євроінтеграцію України, я не мав жодного сумніву, що чинна влада на жодну євроінтеграцію не піде, а отже, неминуче постане питання про недовіру владі, питання про її заміну. Вільнюське «непідписання», дика жорстокість при намаганні розігнати мирну демонстрацію громадських організацій та студентів на майдані Незалежності водночас зробили цю владу нелегітимною в очах народу. Доказом цього було те людське море, що вихлюпнулось на вулиці і площі Києва вже наступного дня 1 грудня. Відставка уряду і Президента, які не дослухаються до свого народу, не чують його, намагаються поводитися з ним, як з бидлом, була на устах у всіх. Політична опозиція в цьому випадку лише підхопила та очолила той рух. Виступаючи на Євромайдані, Юрій Луценко наголошував, що політику неможливо робити без політиків, як саджати картоплю без лопати. Щоправда, він чи то не помітив, чи не хотів помітити, що лідери тих громадських, студентських організацій також політики, політики, можливо, нової генерації. Чи звернули увагу лідери парламентської опозиції, які наразі очолили похід за зміни в Україні, на те, що масовість виступів дещо зменшилась після того, як вони очолили той рух? Нічого дивного в тому нема, бо є, очевидно, певні моменти несприйняття пересічним українцем іміджу тієї чи іншої політичної партії. А ще дуже насторожують ті ж самі граблі, що й досі лежать на тому самому місці. Схоже, що ця хвиля політиків схильна сприймати український народ як певну кількість «маленьких українців» — примітивних, недолугих в масі своїй, яких треба очолювати, вести та направляти задля їхньої власної вигоди. Але народ — це не зборище простакуватих дядьків та тіток. Він в масі своїй часто-густо випереджає наших просунутих політиків, у яких часто за яскравою обгорткою загальних фраз та закликів не відчувається нічого, окрім безмірного бажання мати ту ж саму владу — неконтрольовану, бажано необмежену. Саме тому всі ці два тижні я намагався не лише, можливо, просувати думку про те, що будь-яка опозиція, яка прагне влади, має на весь голос задекларувати, що найперше вона зробить, прийшовши до влади, — це прийме принаймні два чітко виписані дієві закони. Перший — про імпічмент Президента, і другий — про відкликання народного депутата. Цим самим вона дала б в руки народу дієвий та ефективний важіль впливу на обрану ним владу.
Впевнений, якби ці закони працювали, Україна не стикнулася б з такими проблемами, які має нині, не виникла б та ситуація, коли напівлегітимна влада політичних нікчем ладна втопити народ у крові, аби лише і надалі мати можливість паразитувати на його тілі.
На одному з брифінгів мас-медіа в прес-центрі я поставив запитання панові Тягнибоку, чи не вважає він, що саме тепер, коли люди очікують реальних змін, треба ясно і чітко заявити, що найперше зробить його політична сила, прийшовши до влади. По-перше, це ухвалення тих законів, про які я попередньо згадував. Крім усього, це додало б його силі чимале число прибічників. Лідер «Свободи», схоже, без особливого захоплення сприйняв сказане. Відказав лише, що ці пункти є задекларованими в завданнях, які ставить перед собою його партія.
Не ставлячи під жоден сумнів наміри «Свободи», загалом опозиції таки змінити модель взаємовідносин влади та народу, все ж хотілося б, щоб кожен претендент на владу в Україні, кожна політична сила, яка хоче прийти до влади, ясно усвідомлювали критичну необхідність підконтрольності влади народові і заявляли про це, як про першочерговий свій пріоритет. Вважаю, що лише це може вивести Україну з того болота, в якому вона все ще перебуває на 23-му році свого незалежного існування.

Валентин БУТ
с. Міжводне в Криму —
Київ, Майдан

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема "Резонанс"