Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!


ЖУРАВЛИН╤ КЛЮЧ╤
Жовтень холодний - оч╕куй тако╖ ж зими.


ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 06.12.2013
П╤СЕННИЙ ПОТЕНЦ╤АЛ СЛАВЕТНО╥ ЗОЛОТОСЛ╤ВНИЦ╤

Постат╕
ДО 180-Р╤ЧЧЯ МАРКА ВОВЧКА


У 60-70 роках Х╤Х ст. увесь л╕тературний св╕т Рос╕╖, Укра╖ни (тод╕ Малорос╕╖), ╢вропи був захоплений розпов╕дями ╕з народного побуту Марка Вовчка. Спочатку й не здогадувалися, що п╕д чолов╕чим ╕м’ям хова╓ться псевдон╕м молодо╖ письменниц╕ Мар╕╖ В╕л╕нсько╖, в зам╕жж╕ Маркович. ╥╖ твори друкувалися в журнал╕ «Основа» (В. Б╕лозерський), альманас╕ «Хата» (П. Кул╕ш), у журналах «Современник» (М. Добролюбов), «Отечественные записки» (М. Салтиков-Щедр╕н) та багатьох ╕нших, а також в ╓вропейських журналах, на ╓вропейськ╕ мови перекладен╕.
Збереглося чимало св╕дчень про сильний чудод╕йний вплив л╕тературних сюжет╕в Марка Вовчка, ╖╖ виразових мовних засоб╕в на прогресивну молодь, на ус╕ верстви сусп╕льства, на видатних ╓вропейських письменник╕в того часу.
М. Драгоманов, ╤. Турген╓в, М. Чернишевський, М. Добролюбов, О. Герцен, Д. Писар╓в, ╤. Аксаков, Н. Л╓сков, Пр. Мер╕ме, П. Кул╕ш, В. Доманицький та ╕нш╕ пишуть захоплен╕ реценз╕╖ в р╕зн╕й прес╕ про особисте враження в╕д прочитаних твор╕в.
Сам Т. Шевченко в захопленн╕ стверджував, що укра╖нська мова Марковички ╓ для нього ╕стинною красою ╕ написав ╖й дв╕ поетичн╕ посвяти з╕ зверненням до не╖:
«Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!»
А сама вона пише до чолов╕ка О. Марковича в Черн╕г╕в ╕з Парижа:
«…Богдась (син 10 р.) узявсь читати «Кармелюка», «Галю», аж не дихав. До п╕зна читав… Поклала спати… Другого дня скочив ╕ зараз знову до «Гал╕» та й не од╕рвався, нав╕ть кофе не пив, аж ск╕нчив читати, похвалив мене, а самий задумавсь-замисливсь…»
Зв╕дки походить така чудод╕йна сила народних опов╕дань Марковички? Чим поясню╓ться всезагальне захоплення ╖╖ творами? Чому вони так чарують?
Дворянка рос╕йського походження, вихована у дворянському середовищ╕, начитана дворянсько╖ л╕тератури уперем╕ж ╕з високими ╕деями, в╕дкрито заявила протест сво╓му дворянському оточенню, яке готувало ╖й пишне зам╕жжя ╕з багатим пом╕щиком, власником розк╕шного ма╓тку та чудового англ╕йського парку, тисяч╕ душ кр╕пак╕в.
╤ кого покохала молоденька великорос╕йська красуня ╕з пишною русою косою? Засланого в Орел пол╕тичного укра╖нця Опанаса Марковича, у якого в кишенях в╕д безгрош╕в’я в╕тер гуляв!
Зате в╕н знав ╕ сп╕вав укра╖нськ╕ п╕сн╕, збирав укра╖нськ╕ думи, присл╕в’я, р╕зний фольклор, ╕сторичну бувальщину. Будучи самозречено закоханим в ╕сторичну старовину, Опанас ╕ свою дружину прилучив ╕ закохав в Укра╖ну.
Молода пара пере╖хала ╕з рос╕йського Орла на Укра╖ну спочатку в село Сорокошич╕ на Остерщин╕ (побережжя Десни) до брата Марковича – л╕сничого.
Отут почалося перевт╕лення душ╕ молодо╖ великорос╕янки, ╖╖ друге народження. За висловом П. Кул╕ша, «…московка преобразилася в укра╖нку…». Ходили разом в села помежи люди. Прислухалася, придивлялася, вникала, запам’ятовувала, збирала, записувала, вивчала укра╖нську мову, вдосконалювалася, уклала для себе словник укра╖нсько╖ мови, який мр╕яла колись видати.
П╕д впливом почутих переказ╕в, легенд, п╕сень, ╕стор╕╖ укра╖нсько╖, Хмельниччини, Гайдамаччини, Запорожжя, Гетьманщини ╕ т. д. Марковичка захопилася кра╓м, «де одна п╕сня тече широким Дн╕пром, а друга — Десною злотоберегою…».
Оце захоплення переплавилося у ╖╖ душ╕, спричинилося до л╕тературно╖ творчост╕. Та п╕сенна потуга десь ╕з глибини просилася назовн╕.
Сп╕вала сама соб╕ ╕ малому Богдасев╕ колисков╕, декламувала присутн╕м уголос, як тод╕ було прийнято. Сама сп╕вала ╕ персонаж╕ ╖╖ сп╕вають: «Грицько — парубок, як орел! Як засп╕ва╓, було, Нечая, то, зда╓ться, от-от козаки вийдуть!» («Чумак»).
«Козацький с╕човик-бандурист як засп╕вав: «Та нема╓ в св╕т╕ г╕рш н╕кому, як бурлац╕ молодо-о-му. Гей-гей!», то аж чайка у комишах кигикнула з подиву». («Маруся»).
В Немиров╕, де Опанас Васильович працював учителем географ╕╖ в г╕мназ╕╖, учител╕ поставили музичну п’╓су «Наталка-Полтавка». Мар╕я Олександр╕вна (так ╖╖ звали) допомагала чолов╕ков╕ скомпонувати музику за мотивами народних п╕сень, добирала в╕дпов╕дн╕ народн╕ костюми, допомагала виконавцям у дикц╕╖, в ╕нтонац╕ях. За св╕дченням очевидц╕в ╕ реценз╕╖ в журнал╕ «Основа», постановка п’╓си була напрочуд вдалою завдяки режисур╕ Мар╕╖ Олександр╕вни.
В с╕чн╕ 1859 року вона познайомилася у Петербурз╕ з Шевченком: декламувала уголос сво╖ твори, сп╕вала сама народних п╕сень, а разом ╕з названим батьком сп╕вала «З╕роньку». У себе в помешканн╕ влаштовувала л╕тературн╕ вечори, сама сп╕вала ╕ читала уголос свою прозу прекрасну.
П╕зн╕ше в лист╕ з-за кордону питала Тараса Григоровича: «Що малю╓те? Чи сп╕ва╓те свою улюблену «З╕роньку»?».
У Гейдельберз╕ читала уголос сво╖ опов╕дання по черз╕ ╕з Опанасом Васильовичем, який зат╕вав суперечки, що Марко Вовчок повинна писати т╕льки укра╖нською мовою, а Мар╕я Олександр╕вна, не погоджуючись ╕з такою обмежен╕стю, тут-таки писала «Червонного короля» рос╕йською.
Згаду╓ сучасниця, подруга Ю. ╢шевська: «В Ахен╕ ми з чолов╕ком слухали в ╖╖ виконанн╕ укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕. Вона знала ╖х багато ╕ прекрасно сп╕вала сво╖м при╓мним контральто у нас в будинку без будь-якого акомпанемента, як-от «Ой, м╕й таточку, випий чарочку!», «Ой ти, коте, не гуди!», «Ой не ходи, Грицю» та ╕н. Ц╕ п╕сн╕ згодом ув╕йшли до ╖╖ зб╕рника «Дв╕ст╕ укра╖нських п╕сень».
1864 р. Мар╕я Олександ╕вна пише до ╢шевських:
«…Я встретила одного композитора, который с моего голоса положил на ноты двести украинских песен. Нашёлся один издатель, который хочет издать их на свой счёт, если найдутся подписчики. Когда я пою «Чом, чом чорнобров» или «Н╕хто не винен – сама я», то вспоминаю о вас, об Ахене. Я рада изданию — живит оно меня. Все двести даже слишком уже положены на музыку. Я пела ему целые утра две недели от 11 до 4 часов. Двадцать песен иногда удавалось положить. Он – это г. Мертке, композитор, приехал нарочно из Швейцарии за песнями, пробыл здесь две недели…».
1866 року в Париж╕ Мар╕я Олександр╕вна заходилася видавати зб╕рник «Дв╕ст╕ укра╖нських п╕сень». В╕с╕м зошит╕в по 25 п╕сень. «П╕сн╕ з╕бран╕ на Укра╖н╕ пом╕ж людьми. У ноти зав╕в Едуард Мертке. Власн╕сть ╕ видання Р╕хтер Б╕дерман. Лейпц╕╜…».
В т╕ часи за кордоном легше було працювати на укра╖нську культуру, н╕ж в сам╕й Укра╖н╕. ╤з представлених письменницею до друку восьми випуск╕в зб╕рника вийшов т╕льки перший. В╕н м╕стив 25 п╕сень. Видання припинилося через матер╕альн╕ нестатки, через брак п╕дписант╕в.
Авторська передмова св╕дчить, як ретельно ставилася письменниця до сво╓╖ п╕сенно╖ роботи, до текст╕в.
«…Якщо щиро та не боячись казати, то краще над укра╖нських п╕сень нема у всьому св╕т╕ великому!.. Одна тече Дн╕пром син╕м, друга — Десною Злотоберегою, а третя – якоюсь нев╕домою р╕ченькою лел╕╓ тихенько або озером прозорим плеще в бережжя травист╕╖…»
З 1867 р. п╕сля смерт╕ чолов╕ка Мар╕я Олександр╕вна жила в Петербурз╕ ╕ на Укра╖н╕. Якось у Ки╓в╕ зайшла вона до редакц╕╖ журналу «Ки╖вська старовина» ╕ захопила ус╕х вишуканою усною укра╖нською мовою та дикц╕йною вимовою.
Про сумну долю автографа писав 1926 р. М. Д. Лобач-Жученко — другий ╖╖ чолов╕к: «…У 900-х роках с╕м зошит╕в, в яких було 175 неопубл╕кованих п╕сень, Мар╕я Олександр╕вна взяла в одну оправу для кращого збереження. П╕сля ╖╖ смерт╕ (1907) п╕сн╕ в оправ╕ забрав Б. О. Маркович (син), який жив у Петербурз╕. Маючи нам╕р видати «Зб╕рник», повн╕стю вик╕нчений авторкою, Б. О. Маркович хот╕в заручитися думкою компетентного знавця, тому попросив композитора Вл. Зарембу переглянути п╕сн╕. На численн╕ прохання Б. О. Марковича повернути автограф, нав╕ть погрози судом, Вл. Заремба не в╕дпов╕дав. Останнього листа з приводу ц╕╓╖ сумно╖ ╕стор╕╖ Б. О. Маркович над╕слав М. Д. Лобач-Жученку 1910 р.».
Автограф до цього часу не знайдений.
Багато-багато писала Марковичка про людськ╕ заздрощ╕, наприклад, «Тюлева баба», «Тёплое гнёздышко», «Лихой человек», «Чари», «Свекруха», «Сестра» та ╕н.
Не вс╕ твори Марковички соц╕ально загострен╕, цей аспект дуже добре досл╕дили радянськ╕ л╕тературознавц╕. А заздрощ╕ бувають не т╕льки серед пом╕щик╕в-кр╕посник╕в. Про цю сторону людського характеру критики замовчують.
Багато твор╕в Марковички надаються для усного мистецького виконання. ╥х треба читати уголос! Отод╕ проявля╓ться п╕сенн╕сть Золотосл╕вниц╕.

Мирослава ЗАЙКО
(Використано передмови ╕ прим╕тки до видань Марка Вовчка А. Погр╕бного, Н. Крут╕ково╖)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12650

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков