Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!


ЖУРАВЛИН╤ КЛЮЧ╤
Жовтень холодний - оч╕куй тако╖ ж зими.


ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 06.12.2013
МОЯ ЛЮБОВ, ЯК МОРЕ
Володимир СОСЮРА

Поез╕я

Ген╕альний укра╖нський поет Володимир Миколайович Сосюра — один з найкращих л╕рик╕в ХХ стол╕ття — ув╕йшов у слов’янську поез╕ю як неперевершений сп╕вець любов╕ й краси природи, як майстер загадково╖ простоти.
Його в╕рш╕ вир╕зняються з-пом╕ж ус╕х ╕нших л╕рик╕в проникненням у душу читача, неповторним ум╕нням вкласти в небагато рядк╕в ус╕ гран╕ т╕╓╖ хвилини, св╕дком яко╖ в╕н був.
Щир╕сть — ось та могутня п╕двалина вс╕╓╖ його поез╕╖, яка завжди викликала ╕ виклика╓ дов╕ру в читача ╕ одразу полонить його.
Багато поет╕в св╕ту писали про кохання ╕ про море... Здавалося б, важко написати про це по-новому ╕ з великою силою. Проте Володимиру Сосюр╕ це вдалося.
Його л╕ричн╕ в╕рш╕ — здеб╕льшого невелик╕ за розм╕ром, мелод╕йн╕, в кожному з них основним мотивом звучить якесь особливе поетове почуття, характерне в той же час для багатьох людей.
Йдуть роки за роками. Давно нема поета. А класична простота його поез╕╖, величезна сила щирого почуття, емоц╕йн╕сть ╕ н╕жн╕сть ваблять до себе все нових ╕ нових читач╕в.
Володимир Сосюра, лауреат Державно╖ прем╕╖ колишнього Радянського Союзу за зб╕рку в╕рш╕в «Щоб сади шум╕ли» та Державно╖ нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, подарував нам на в╕ки в╕чн╕ понад 60 зб╕рок в╕рш╕в, поем. Пропону╓мо знову торкнутися хвиль його глибоко╖ Поез╕╖...

* * *
Такий я н╕жний,
такий тривожний,
Моя ос╕нняя земля.
Навколо в╕тер непереможний
Реве й гуля…
╤ хвил╕ моря, далек╕ й близьк╕,
Мен╕ шумлять…
Там стелить сонце
останн╕м блиском
Кривавий шлях…
Кривав╕ пальц╕ тремтять…
О зоре,
Пост╕й, не йди!
Але шуму╓ далеке море,
╤ мла... ╕ дим...
Такий я н╕жний,
 такий тривожний,
Моя ос╕нняя земля.
Навколо в╕тер непереможний
Реве й гуля…
1923

* * *

Магнол╕╖ лимонний дух,
Солодк╕ мр╕╖ олеандра...
А в неб╕ огненн╕ гранати,
╤ мисл╕ зорями цв╕туть...
О, моря гул! О, моря гул...
╤ шаруд╕ння хвиль на пляж╕...
А там панел╕ ще в сн╕гу
Й морозу огненн╕ масаж╕.
Ми хвил╕ любим,
хвил╕ любим,
Сам╕ народжен╕ од хвиль.
О, притули вишнев╕ губи
Ти до мо╓╖ голови!
Хвилини б╕й, хвилини б╕й...
Я чую, як б╕жать секунди,
Я бачу космоси в трав╕,
В тво╖х очах заграви бунту.
Магнол╕╖ лимонний дух,
Солодк╕ мр╕╖ олеандра...
А в неб╕ огненн╕ гранати,
╤ мисл╕ зорями цв╕туть...
1923

* * *

Глянув я на море —
засин╕ли чари...
Мов пром╕ння в хвил╕,
розгубився я.
Може, це не море,
не янтарн╕ хмари,
Не карм╕нний обр╕й,
 а душа моя?..
Може, це не море,
а тво╓ волосся,
╤ такий маленький
я на н╕м лежу?..
А воно круг мене
райдужно сплелося.
Тишина круг мене,
т╕льки хвил╕ шум.
Море, мо╓ море,
я — в тво╖ об╕йми,
Молодим дельф╕ном
на вал╕в ряди.
Вийми мою душу,
 серце мо╓ вийми
╤ над Ор╕оном
рв╕йно засв╕ти.
А од них на тебе
 з вишини пром╕ння
Кр╕зь холодн╕ груди
в╕чно зас╕я,
╤ в тво╖ незнан╕
зорян╕ глибини
На пром╕нн╕ тому
 опущуся я.
1924

* * *

Я води наберу на долоню,
А м╕ж пальц╕в на хвил╕ —
огонь,
Мов на темному теплому лон╕
╤зумруди в╕д зору твого...
╤зумруди, смарагди, руб╕ни,
╤ м╕ж ними — пром╕ння меч╕,
╤ упав я в сльозах на кол╕на,
На молитву з тобою вноч╕.
Може, й ранок уже за водою,
Т╕льки п╕вень крилом не заб’╓:
Мов кохана, лел╕╓ рукою
Теплий в╕тер волосся мо╓.
1924

* * *

Сумн╕ кипариси
Стримлять у блакить.
Пахнуть ╕риси,
╤ море шумить.
Повний любов╕,
Стою край в╕кна.
М╕сяць бузковий,
Чужа сторона.
Мр╕ю про коси,
Про теплу долонь...
А в╕тер розносить
Цигарки вогонь.
А в╕тер шуму╓,
См╕╓ться в гаю:
Другий ц╕лу╓
Татарку твою.
Хитаються клени,
Хитаюсь ╕ я.
Не прийде до мене
Зарема моя.
В муках любов╕
Стою край в╕кна.
М╕сяць бузковий,
Чужа сторона.
1928

ХВИЛ╤

Колихалися хвил╕, мов рими,
Мов м╕льйони
незнан╕ облич.
Повна з╕р ╕ любов╕
над Кримом
Прол╕тала п╕д м╕сяцем н╕ч...
Я сид╕в (може, сон це) з тобою
Там, де хвиля прибоями б’╓,
╤ магнол╕╖ пахли весною,
Як волосся кохане тво╓.
Як волосся розхристане, миле
╤ як з╕р, що у н╕м — океан...
Ми з тобою про щось говорили
╤ слова т╕ були, як туман.
Пестив щоки мен╕ н╕жний в╕тер,
Ми казали про м╕сячний сн╕г...
Та слова не могли т╕ в╕дбити
Всю безодню
бажань золотих.
1934

НА П╤ВДН╤

В пов╕тр╕ солодка утома
Пливе з виноградник╕в мла.
То н╕ч у плащ╕ голубому
На гори примарн╕ з╕йшла.
Мов крила широк╕, прозор╕
Несуть мене в р╕дн╕ га╖.
У мор╕ в╕дбилися зор╕,
В душ╕ мо╖й — оч╕ тво╖.
1938

КВ╤ТКА

П╕д скелею в тьм╕, у печал╕
Задумана кв╕тка зросла.
╤ снились ╖й сонячн╕ дал╕
В кра╖н╕ краси ╕ тепла.
Та люди ту скелю розбили,
Де темрява в╕чна була,
╤ кв╕тку на вол╕ лишили
Для щастя, краси ╕ тепла.
1938

СКЕЛ╤

З моря гн╕вно╖ пустел╕,
В сяйв╕, в бризках огняних,
Хвил╕ мчать на гр╕зн╕ скел╕
Й розбиваються об них.
Хай горить, як сонця рел╕,
Нам любов╕ гордий стяг,
Щоб ╕ ми були, як скел╕,
В мор╕ шумному життя.
1938

СПОЛОХИ

Над веч╕рн╕м морем
в╕тер прол╕та╓,
Шум дерев шовковий,
хвиль безжурний сп╕в…
Сполохи далек╕
крають небокра╖,
Наче йде за морем
б╕й богатир╕в.
Пелюстки рожев╕,
промен╕ останн╕,
Блиск меч╕в невпинний,
як гроза в гаю...
Так ╕ ми з тобою
в гн╕в╕ ╕ коханн╕,
Так ╕ ми з тобою
в в╕чному бою.
1938

НАД МОРЕМ

Для мене ти — як небо,
Не никне хай чоло,
╤ згадувать не треба
Про те, що в╕дгуло.
Поглянь, як море гра╓,
Як верби золот╕...
У кожного бувають
Помилки у житт╕.
Впади мен╕ на груди,
Любов моя, блакить!
Давно сказали люди:
«Все знать — усе простить».
1938

* * *

Моря очей, сумн╕, ясн╕,
Вони в мен╕ й навколо...
Нав╕ки в╕ями мен╕
Ти серце проколола.
╤ серце плаче... Перла сл╕з,
Важк╕ й кривав╕, ронить
На сонне злото н╕жних к╕с,
Що облягають скрон╕.
Немов корона. Сяйво мр╕й
П╕д нею в зор╕ кв╕тне,
╤ кров моя горить на н╕й
Кам╕нням самоцв╕тним.
1939

* * *

Люблю я море в шумний час прибою,
Коли воно за валом вал жене.
Але ще дужче
в чарах супокою
Люблю я море, мр╕йне ╕ ясне.
Люблю тебе,
коли ти балаклива,
Як не любив я так ╕ще ран╕ш.
Але ще дужче,
мавко пустотлива,
Люблю тебе тод╕,
як ти мовчиш.
1940

* * *

Спок╕йна моря даль.
Хмарин пухнаст╕ клоччя
В╕дбились у вод╕.
╤ сон, ╕ тишина.
Та налетять в╕три —
 ╕ гр╕зно заклекоче
Валами в вишину
 стих╕я водяна.
╤ ти, як море те,
то лаг╕дна й ласкава,
То раптом — як грози
двигт╕ння сил сл╕пе,
╤ наче в блискавках
гол╕вка кучерява...
Тому й люблю, м╕й друг,
я море ╕ тебе.
1940

* * *

Була в душ╕ мо╖й пустиня —
╤ сад тепер, а в н╕м цв╕ти.
Я — тихе м╕сячне пром╕ння,
Пром╕ння сонячне╓ — ти.
Ти — моря шум,
я — спок╕й суш╕,
Обидва ми — мов тиша
 й крик.
А н╕ч ╕ день то — наш╕ душ╕,
Любовно з’╓днан╕ нав╕к.
1940

* * *

Не огн╕ досв╕тн╕,
Не п╕сень приб╕й, —
Шуми хвиль блакитн╕
У душ╕ мо╖й.
Я таким прозорим
Ще не був од мр╕й.
╤ зоря над морем
╤ в душ╕ мо╖й.
1948

ДО МОРЯ

Як ти шумиш,
як ти шумиш, ос╕нн╓ море!..
Про що шумиш, про що говориш ти?..
Яке тебе, яке терза╓ горе,
Чого ╕ще ти хочеш досягти?..
Чи г╕р стр╕мких, що,
 як г╕гант╕в хори,
Зняли верхи в простори голуб╕,
Чи дальн╕х з╕р,
що ╖х м╕льярдн╕ зори
Сво╖ вогн╕ в╕дбили у тоб╕?..
Якщо це так, — не треба,
 неозоре!
О, не шуми
з собою в боротьб╕!..
Захочеш г╕р —
 утворю╓ш ти гори,
Захочеш з╕р, — ╕ зор╕ у тоб╕...
А хвил╕ мчать...
Неначе вся планета
У шум╕ ╖х...
Про що шумлять вони?..
Чи не така ╕ ти, душа поета,
Як море це в час бур╕
й тишини?
1949

МИ З ТОБОЮ ╤ШЛИ В КОРЕ╥З

Ми з тобою ╕шли в Коре╖з,
Десь Ай-Петр╕ тонув у туман╕.
Ти см╕ялась...
╤ щоки рум’ян╕
Ц╕лував тоб╕ в╕тер до сл╕з...
Ми з тобою ╕шли в Коре╖з.
Гаснув веч╕р, ╕ море внизу
Килими розгортало барвист╕,
Де зоря в золотому намист╕
Уронила останню сльозу...
Шаруд╕ли пташки
десь у лист╕…
╤ машини у дзвон╕ зал╕з
Прол╕тали й зникали
в туман╕…
Ти см╕ялась... ╤ щоки рум’ян╕
Ц╕лував тоб╕ в╕тер до сл╕з...
Ми з тобою ╕шли в Коре╖з.
1949

* * *

З тво╖х очей лазурним морем
Я попрощавсь у сл╕з рос╕...
Як тяжко стать
над власним горем,
Щоб буть щасливим, як ╕ вс╕.
Але я став. Журбу н╕мую
Шпурнув п╕д ноги я немов,
Бо за любов мене л╕ку╓,
Народе м╕й, твоя любов.
1950

* * *

Моя любов, як море, що висохнуть не може,
Як морю, ╕ любов╕ мо╖й
нема╓ дна.
Моя любов, як небо,
весняне ╕ гоже,
Як ╕ мо╖й любов╕,
йому к╕нця нема.
Багато з╕р у неб╕,
багато хвиль у мор╕,
Багато в пол╕ кв╕т╕в,
нема╓ ╖м числа.
╤ сяють, ╕ см╕ються ╕ кв╕ти,
й хвил╕, й зор╕,
Але ц╕лунк╕в б╕льше
мен╕ любов дала.
1955

* * *

Моя любов,
як п╕сн╕ дуж╕ крила,
В рос╕ св╕тань
над шумами д╕бров...
Як моря даль,
що душу полонила,
Моя любов.
Чужа нав╕к ╖й
сумн╕в╕в омана,
Як моря глиб,
вона не зна╓ дна.
Вона завжди тобою ос╕янна,
Моя кохана, р╕дна сторона!
1955

* * *

Не треба спомин╕в ╕ сл╕з,
Спочить очам дай син╕м.
Ми знову п╕дем в Коре╖з
У щебет╕ пташин╕м.
Там, де вершини г╕р
знялись,
╤ син╕й вал гуркоче,
Засяють знову, як колись,
Як море кримське, оч╕.
Стрункий там мр╕╓ кипарис,
╤ все у злот╕ небо.
Молю тебе, не треба сл╕з
╤ спомин╕в не треба.
1955

* * *

Море хлюпоче у круч╕
В сп╕нен╕м шум╕ вал╕в.
М╕сяць над садом пахучим
Ср╕бне обличчя схилив.
Линуть роз╕рван╕ туч╕
До нев╕домих кра╖в.
М╕сяць над садом пахучим
Ср╕бне обличчя схилив.
1955

* * *

Прибо╖ хвиль,
громади дальн╕х г╕р,
Ча╖ний зойк,
роздерт╕ в╕тром туч╕...
Тво╓ лице, обернене до з╕р,
Бл╕де лице, ╕ шум дерев
 жагучий...
Глухий, та╓мний шерех
у трав╕,
╤ сплетен╕, немов в об╕ймах,
 в╕ти,
╤ ми над морем,
наче чайки дв╕,
Готов╕ в вишину злет╕ти...
1956

* * *

Ой ви, дал╕, ви, дал╕,
Безк╕нечний м╕й шлях!..
Син╓ море печал╕
У коханих очах.
╤ печал╕, й над╕╖.
╤ благання, ╕ сл╕з...
Але в╕тер пов╕яв
╤ нам щастя прин╕с.
╤, як сад, ти розкв╕тла...
В кв╕ти встелено шлях...
Море радост╕ й св╕тла
У коханих очах.
1957

* * *

Було це, зда╓ться, учора.
Тако╖ не знав я краси...
Ми довго стояли над морем
╤ слухали хвиль голоси.
А веч╕р розлив в неозор╕
Зор╕ золото╖ вино,
╤ шум кипарис╕в ╕ моря
Звучали в душ╕ як одно.
Над гулом безодн╕ ╕ суш╕
Дв╕ чайки лет╕ли кудись,
╤, наче закоханих душ╕,
Крилами вони обнялись.
1957

* * *

Тво╖х пл╕ч неповторн╕ овали
Вкрили шал╕ узорн╕ кра╖.
╤ в╕д сонця п╕вденного стали
Ще син╕шими оч╕ тво╖.
Ти сто╖ш молода ╕ красива,
╤ сус╕дам, ╕ рокам на зло,
Мов тебе кр╕зь вал╕в сво╖х зливи
Море Чорне мен╕ принесло.
1958

* * *

Я знов б╕ля моря стою.
Не бачив його вже я роки...
╤ чайка летить одинока
В його голубому краю.
Кого вона в хвилях шука╓
╤ кличе над ними кого?
А небо ос╕нн╓, безкра╓
Шле сонця холодний вогонь.
У бризках його неприв╕тних
Все дивиться чайка навкруг...
Це що там?
З простор╕в блакитних
Крилатий летить ╖╖ друг.
Летить в╕н над морем
бурхливим,
Де гр╕зн╕ вали простяглись,
Все ближче...
╤ з криком щасливим
Дв╕ чайки знялися у вись...
Над хвиль золотавим
розгоном
Неначе лечу я в блакить...
В лице мен╕ в╕тром солоним
Ос╕нн╓╓ море шумить...
1959

* * *

Море… Де знайдеш
для п╕сн╕ слова,
Що у душ╕ мо╖й лине?..
Серце у син╕ ясн╕й спочива,
Як у колисц╕ — дитина.
Б╕ле мереживо п╕сн╕, п╕сок...
Море, в тво╖й я н╕рван╕!
Знову вста╓ш ти
в туман╕ згадок,
Син╓, як оч╕ кохан╕...
Море ╕ море у марев╕ миль,
Наче було так одв╕ку...
╤ над безмежними
хорами хвиль
Чайки самотньо╖ крики.
1961

* * *

Ти пам’ята╓ш?.. Ми стояли
Над морем тихим навесн╕.
╤, як сльоза твоя, блищала
Венера в син╕й вишин╕.
В╕дбились у вод╕ глибок╕й
Вс╕ зор╕ неба, у вод╕.
╤ моря, ╕ Ай-Петр╕ спок╕й
Взяли ми в душ╕ молод╕.
Мовчали ми, ╕ даль мовчала…
У всьому св╕т╕ ми — одн╕.
╤, як сльоза твоя, блищала
Венера в син╕й вишин╕.
1962

* * *

Оч╕, на св╕т╕ ╓дин╕,
Сяють туманами сл╕з...
Жовтою скибкою дин╕
М╕сяць у неб╕ повис.
╤, наче п╕сня прозора,
Зорями вишита мла.
Знову ти радост╕ море
З моря мен╕ принесла.
В╕тер, гойдаючи т╕н╕,
Роси задумано п’╓.
О мо╓ щастя ос╕нн╓,
М╕сячне щастя мо╓.
1962

* * *

Море у туман╕,
море у туман╕...
В хмарах потонули
з╕р кв╕тки багрян╕,
В скел╕ б’╓ться в туз╕
без к╕нця приб╕й.
Та чогось так ясно
у душ╕ мо╖й.
Ясно, безтурботно...
З туями шепоче
Н╕ченька гаряча,
╕, зда╓ться, ти
Руку мен╕ тиснеш,
загляда╓ш в оч╕
М╕сячним пром╕нням
 з неба висоти.
В хмарах потонули
 з╕р кв╕тки багрян╕,
╤ внизу, далеко,
не змовка приб╕й…
У туман╕ море, море у туман╕,
Сонячно й прив╕тно у душ╕ мо╖й...
1962

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12644

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков