Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...


В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...


Н╤ХТО НЕ ЗАБУТИЙ?
“Н╕хто не забутий. Н╕що не забуто”. Це - улюблен╕ слова рос╕йських передач, та ще...


ГЕРО╥ УКРА╥НИ: ДОСТОЙНИКИ, НОМЕНКЛАТУРНИКИ ТА НЕГ╤ДНИКИ
А разом ╕з тим Героями Укра╖ни стало чимало номенклатурних д╕яч╕в, грошовитих б╕знесмен╕в,...


УКРА╥НА НЕ Б╤ДНА, А ОБКРАДЕНА ДЕРЖАВА
Коловорот конвертац╕╖ влади у ф╕нансов╕ ресурси ма╓ бути зупинений




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2013 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 06.12.2013
ЧОРНА П’ЯТНИЦЯ, КРИВАВА СУБОТА: ХТО ВИНЕН?

«Плебе╖ — люди горд╕», — цей висл╕в забутого мною походження час в╕д часу випливав у пам’ят╕ ╕ за час╕в, коли не було н╕ «плебе╖в», н╕ «патриц╕╖в», виплива╓ ╕ зараз, коли я вже не запитую себе: в чому саме глибинний смисл такого висновку? Бо по соб╕ знаю: горд╕сть — це захисна реакц╕я на т╕ приниження, яких завдають люди ╕ саме життя. «Щоб не плакать, я см╕ялась…» Пам’ята╓те?
А за штучним см╕хом або маскою спокою — вже ледь не критична маса того, з чим людин╕ змиритися найважче: це облудний обман, вперте небажання рахуватися з тим, що Господь ус╕х нас створив однаковими — за сво╓ю подобою, протест проти ман╕пуляц╕й нашими настроями, почуттями, над╕ями. Бо над╕я живе ╕ тод╕, коли вже згаса╓ життя у ф╕зичному т╕л╕, над╕я на диво, на якийсь щасливий виняток.
Сьогодн╕ про Помаранчевий майдан 2004 року здеб╕льшого згадують як про щось ганебне, ╕ вже безпосередньо п╕сля нього частина його «польових командир╕в» та актив╕ст╕в, одержавши сво╖ преференц╕╖, називала майдан «оранжевою чумою». Але при чому тут чума, ╕ чому — оранжева, а не, як повелося, коричнева? Ганьбила майдан ╕ досить в╕дома людина, яка п╕д виглядом щирого укра╖нця ув╕рвалася через його браму до кримсько╖ влади.
З часу оголошення перебудови й оф╕ц╕йно╖ команди затягнути паски багато наших громадян втратили все або майже все: грошов╕ заощадження, як╕ накопичувалися не одним покол╕нням, роботу, профес╕ю (багато кандидат╕в наук ╕ сьогодн╕ торгу╓ на базарах р╕зносолами), можна говорити нав╕ть про ц╕ле покол╕ння ненароджених, а громадяни старшого в╕ку, не маючи н╕ грошей на л╕кування, н╕ бажання жити, почали похапцем залишати квартири спадко╓мцям, для яких ╕ншого шляху одержати власне житло тепер просто не було.
Вт╕м, зауважте, що люди не м╕тингували, не страйкували, терп╕ли ╕ плакали, але спод╕валися, що отака «шокова терап╕я» дасть колись позитивн╕ результати. ╤, якщо не вони сам╕, то хоча б д╕ти чи онуки заживуть добре, «як за кордоном».
Та дозволивши вкрасти у себе все, вони не стерп╕ли, почувши, що украли ╖хн╕ виборч╕ голоси, це зачепило ╖хню людську г╕дн╕сть, бо вже не п╕дпадало п╕д жодну високу мотивац╕ю. А ще у людей в╕дбирали останн╓ — над╕ю, яку вони пов’язали з кандидатом в Президенти В╕ктором Ющенком. Чому — я не знаю й дос╕. Його об╕цянки не були переконлив╕шими ╕ приваблив╕шими за ╕нш╕. Але в╕н був ╕з родини шляхетних с╕льських вчител╕в (╕нш╕ колись на сел╕ не вчителювали), ╕ його руки (й дос╕ це не було оф╕ц╕йно заперечено) н╕чого не крали. А ще в╕н ум╕в чудово говорити (готова була п╕дписатися п╕д кожним з його сл╕в), але майже н╕чого з того не виконувалося. Думаю, Президентов╕ просто не вистачало характеру, пол╕тично╖ вол╕. ╤ хоч майже вся кра╖на скандувала: «Ющенко!», головн╕ важел╕ державного впливу опинилися чомусь в руках у ж╕нки з косою, яка виступила в рол╕ президентсько╖ подружки ╕ яку, до реч╕, н╕хто н╕куди не обирав, тож, у свою чергу, вона також вкрала волевиявлення б╕льшост╕ укра╖нц╕в.
Тому ╕ засумували виборц╕ за «сильною рукою», ╖х вже не лякали асоц╕ац╕╖, пов’язан╕ з радянським минулим, бо людей, тепер д╕йсно «плебе╖в», знову ошукали ╕ принизили.
Наступна перша лед╕ запам’яталася мен╕ х╕ба що тим, як вона у м╕крофон приказувала: «А апельсинчики-то были наколотые!». Та то було на майдан╕, ╕ ця пан╕ була тод╕ лише дружиною конкурента В╕ктора Ющенка. Але в майбутньому, здобувши певний статус, вона вже н╕кого не повчала жити, ╕ новий Президент не став н╕чи╖м п╕дкаблучником. Нав╕ть черевички якогось там 35 розм╕ру, що прогулювалися по Червон╕й площ╕, так ╕ не змогли наступити на його волю, як не мр╕яли про це укра╖нофоби. Тож у нового Президента В╕ктора Януковича в якихось колах додалося симпатик╕в, а в якихось — поменшало. Та згодом, не в╕дчуваючи п╕дтримки, вони, здавалося б, вже змирилися з тим, що Укра╖на ближчим часом не стане рос╕йською пров╕нц╕╓ю.
То чому ж знову люди вийшли на майдан — ╕ не п╕д ег╕дою опозиц╕йних пол╕тик╕в, а вс╕ляко в╕дмежовуючись в╕д ╖хньо╖ символ╕ки? Що знову зачепило ╖х за живе, зруйнувавши найзапов╕тн╕ше — над╕ю, ╕ хто ма╓ взяти на себе в╕дпов╕дальн╕сть за кров, що рясно пролилася в н╕ч з 29–го на 30-те листопада на майдан╕ Незалежност╕?
Починаючи з к╕нця весни, вс╕ засоби масово╖ ╕нформац╕╖ заполонила ╓вро╕нтеграц╕йна аг╕тац╕я. На в╕дм╕ну в╕д зимово-весняно╖ кампан╕╖, коли щовечора можна було спостер╕гати масов╕ протести у Грец╕╖ ╕ щось под╕бне насувалося на ╤спан╕ю, ╢вросоюз набув обрис╕в справжнього земного раю. Залишалося лише одне — ╖м сподобатися, а для цього виконати «домашн╓ завдання» (так званий список Фюле), за що взялася Укра╖на з неабияким натхненням. Нарешт╕ нар╕жним каменем цього списку практично лишилося т╕льки зв╕льнення Юл╕╖ Тимошенко. ╤ про це говорилося до непристойного багато, не тижнями, а м╕сяцями, так, н╕бито жодних проблем Укра╖на б╕льше не ма╓, а погрози словом ╕ д╕лом ╕з Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ викликали лише бажання показати сварлив╕й сус╕дц╕ комб╕нац╕ю ╕з п’яти пальц╕в за формулою чотири плюс один.
Вс╕ шляхи ╕ стежини тепер вели до ╢вропи, ╕ ╓вропейське майбутн╓ здавалося безальтернативним. В╕добразилося це ╕ на статистиц╕. За с╕м м╕сяц╕в к╕льк╕сть «╓вроромантик╕в» зросла б╕льш як удв╕ч╕ ╕ становила тепер понад 60% опитаних громадян. До ╢вропи прагнули ╕ рег╕онали, ╕ опозиц╕я, ╕ ╖хн╕ виборц╕, а ╓вромр╕я вже почала перетворюватися на одну з руш╕йних сил сусп╕льства. ╥╖ нав╕ть називали щойно в╕днайденою нац╕ональною ╕де╓ю. Захопилася нею переважно молодь, яка, використовуючи народну мову, була ще м’ятою ╕ не клятою, бо це не ╖х, а ╖хн╕х д╕д╕в ╕ батьк╕в «кинули» у 90-т╕ роки, що д╕йшли до нащадк╕в п╕д ╕нтригуючою назвою «лих╕», не над ними познущалися всередин╕ 2010-х, коли помаранчева пов╕тряна куля розм╕ром у Землю раптом здулася ╕ люди одержали зовс╕м не те, чого оч╕кували, а кра╖ну ледь не роз╕рвало навп╕л. А т╕ душевний злет, п╕дйом, над╕ю, готовн╕сть до самопожертви в ╕м’я майбутнього пот╕м назвали огидними словами, хоча в╕д «помаранчево╖ чуми» декому й дос╕ не вдалося повн╕стю одужати, та й не хочеться, бо це була найкраща хвороба у ╖хньому житт╕.
Так╕ люди здеб╕льшого не «повелися» на ╓вро╕нтеграц╕йн╕ заклики уряду, бо за останн╕ роки звикли до думки, що уряд дба╓ лише про себе, а не про народ. А безв╕зовий режим ╕ так ма╓мо, скаж╕мо, в С╕мферопол╕ без будь-яких в╕зових перешкод можемо в╕дв╕дати Центральний ринок ╕ нав╕ть зал╕зничний вокзал, а так╕ далек╕ п╕вденн╕ м╕ста-держави, як ╢впатор╕я чи Феодос╕я (на кшталт древньогрецьких пол╕с╕в), навряд чи нам тепер стануть у нагод╕, бо нашим курортом вже давно ╓ власний диван. Тому, коли в одн╕й ╕з передач «Шустер L╕ve» «бют╕вець» Серг╕й Собол╓в заявив, що за умови здобуття асоц╕йованого членства у ╢С «спочатку буде важко, але…», переважна б╕льш╕сть представник╕в старшого покол╕ння п╕дсумувала: «Буде важко — це, як завжди, одним, тобто нам з вами, а ось «але» поширюватиметься на тих, хто ус╕ ц╕ 20 рок╕в ╕ так добре жирував». Тож мусимо т╕шитися, що ц╕ною наших жертв ╕ рем╕нця, якого вже затягнуто наст╕льки, що його можна тепер одягнути лише на горло, тим, хто й зараз не б╕ду╓, стане ще краще ╕ ще в╕льн╕ше подорожувати.
Вт╕м, коли 22 листопада влада неспод╕вано для вс╕╓╖ Укра╖ни дала «в╕дб╕й» ╓вро╕нтеграц╕╖, це шокувало не лише студент╕в та тих, хто ма╓ попереду багато часу на оч╕кування кращого майбуття. Бо вс╕ усв╕домлювали: цього дня у людей вкрали мр╕ю, вкрали рештки дов╕ри до уряду, а також над╕ю на можлив╕сть консол╕дац╕╖ усього сусп╕льства. Над молоддю н╕бито поглузували, поманили ╖╖ оч╕куванням дива, золотою рибкою, що викону╓ бажання, а натом╕сть подали ╖╖ засмаженою на сковор╕дц╕. ╤ ця молодь вже не здатна була чути президентськ╕ аргументи щодо необх╕дност╕ взяття паузи, вона почувалася ошуканою, бо як це: ще вчора для здобуття асоц╕йованого членства були вс╕ умови, окр╕м питання Юл╕╖ Тимошенко, а сьогодн╕ така ╓вро╕нтеграц╕я ╓ крахом для нашо╖ економ╕ки, а механ╕зм вступу — приниженням, яке просто неможливо пережити? ╤ х╕ба це не ╓вропейськ╕ кра╖ни готов╕ були йти на вс╕ поступки, аби в╕льнюський сам╕т в╕дбувся у запланованому режим╕? Чому про масове безроб╕ття, тотальне п╕двищення комунальних платеж╕в та замороження зарплат ╕ соц╕альних виплат (тобто про «спочатку буде важко») заговорили саме сьогодн╕, п╕сля к╕лькох зустр╕чей Президента Укра╖ни з його рос╕йським колегою, а про «але» вже не згаду╓ться взагал╕? ╤ коли ж зак╕нчиться ця ╕нтеграц╕йна пауза, ск╕льки вона триватиме десятил╕ть?
Особисто я в╕рю ╕ не в╕рю в аргументац╕ю Президента. В╕рю, тому що вона лог╕чна ╕ переконлива. А не в╕рю, тому що увага дос╕ на цих моментах не акцентувалася й турбота про народ вихлюпнулася якось зненацька, хоча про нов╕ загрози, як╕ б переважили чашу терез╕в, ми так ╕ не почули. Це ж для набуття асоц╕йованого членства було проведено пенс╕йну, податкову, судову реформи, а тепер доопрацьову╓ться ╕ трудовий кодекс, й чомусь н╕хто не оплаку╓ т╕ нововведення, як╕ боляче вдарили ╕ вдарять по сотнях тисяч укра╖нц╕в! А якщо владу д╕йсно ц╕кавила об’╓ктивна народна думка, то чи варто було ус╕ма силами перешкоджати проведенню референдуму, на якому наполягали комун╕сти? Але все св╕дчило про те, що вир╕шальний етап зближення з ╢вропою до останн╕х дн╕в перебував у кол╕ першочергових ╕нтерес╕в нашо╖ влади, й цим не можна було ризикувати.
╤ вона навряд чи оч╕кувала, що такий соб╕ «незначний нюанс» у повед╕нц╕, як заява про неп╕дписання угоди в останн╕й момент, викличе новий Майдан, под╕бний до того, який приковував свого часу увагу всього св╕ту. На площ╕ укра╖нських м╕ст переважно вийшли студенти, з п╕снями, танцями, ╓врогаслами, ╕ ╖х були сотн╕ тисяч.
Переломним моментом стала н╕ч з 29 на 30 листопада, в╕рн╕ше, ранок, коли комунальники прибули на майдан Незалежност╕, аби встановити там штучну ялинку, хоча до Нового року залишався ще м╕сяць. А на допомогу ╖м п╕дтягнулися ╕ загони «Беркута», аби очистити Майдан в╕д протестувальник╕в, як╕, до реч╕, на цей час переважно спали, ╕ гадки не маючи, що на них оч╕ку╓. «Беркут╕вц╕» били юнак╕в ╕ д╕вчат, рясно поливаючи площу ╖хньою кров’ю, били ваг╕тних, ╕ноземних громадян та журнал╕ст╕в, полювали за тими, хто вт╕кав ╕ намагався заховатися десь у п╕д’╖зд╕. Один з учасник╕в под╕й розпов╕в П’ятому каналу про те, як ╕з п╕д’╖зду вийшло дво╓ киян, не причетних до заворушень, ╕ почали ловити такс╕. Але тут ╖х настигли «беркут╕вц╕» ╕ заходилися нещадно дубасити кийками. ╤нший чолов╕к, що опинився на л╕карняному л╕жку з тяжкими травмами, пов╕домив, як захищав власним т╕лом молоду ваг╕тну ж╕нку. Над Майданом брязкали щити, чувся туп╕т, неслися крики нестримно╖ лют╕ та болю, лунали благання про допомогу, ╕ все це можна було про╕люструвати рядками ╕з лермонтовського «Бород╕на»: «Враг, русский колет, рубит, режет, бой барабанный, крики, скрежет…». Але в ц╕й битв╕ вир╕шувалася не доля Москви ╕ не доля Ки╓ва, ╕ нав╕ть не доля ╓вро╕нтеграц╕╖ — просто мирне населення Укра╖ни «виховували» в дус╕ рос╕йських «бойовик╕в», що роз╕груються у п╕вн╕чно-сх╕дного сус╕да наживо п╕д час розгрому мирних акц╕й. Здавалося, що ми вже не лише вступили в Митний союз, але ╕ у якесь «антиНАТО», у всякому раз╕, команди надходили з╕ сп╕льного штабу.
Невже це та сама укра╖нська м╕л╕ц╕я, яка берегла ╕ таки зберегла мир ╕ безкровну ситуац╕ю на Помаранчевому майдан╕, хоча ц╕на питання там була незр╕внянно вищою, н╕ж так звана пауза в ╓вро╕нтеграц╕йному процес╕, в╕д якого влада не в╕дмовля╓ться ╕ сьогодн╕?
Але саме ця кривава н╕ч дала п╕дстави народу, якого в Ки╓в╕ на вулицях нараховувалося вже близько м╕льйона, перейти до пол╕тичних гасел, заговорити про безстроковий страйк, в╕дставку уряду та ╕мп╕чмент Президенту. З Парт╕╖ рег╕он╕в нав╕ть поб╕гли перш╕ «пацюки». Хоча важко пов╕рити, що саме влада вищого ешелону, св╕домо в╕ддаючи наказ про криваву розправу над студентами, дозволила соб╕ опинитися в рол╕ в╕дкритих ворог╕в свого народу, а опозиц╕╖, в╕д яко╖ ще день тому р╕шуче в╕дмежовувалися протестуюч╕, таки одержати карт-бланш ╕ за зб╕гом обставин стати реальними претендентами на найвищ╕ посади.
Вт╕м, якщо так воно ╕ буде, ще не в╕домо, куди поведе нас завтра спонтанно сформована революц╕йна влада — в ╢вросоюз чи у пр╕рву. Отже, не варто гратися з почуттями людей, бо одного разу вони можуть спалахнути, а пожежа — явище не контрольоване. ╤ не треба забувати популярне сьогодн╕ гасло: «Укра╖на — не Рос╕я». Недарма ж нам, б╕дним, з найдорожчою в ╢вроп╕ електроенерг╕╓ю, в╕дверто заздрять прогресивн╕ рос╕яни. Тож ╕ боюся за сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в, ╕ пишаюся ними, ╕ буквально в╕дчуваю на соб╕ ╖хн╕ рани, але, даруйте, не бачу сьогодн╕ л╕дера, г╕дного нашого народу ╕ того непростого шляху, що випав на нашу сп╕льну долю...

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2013 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12629

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков