Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

Минати Судак, перебуваючи в Криму, — непростимий гріх. Бо це приморське місто має чи не найкрасивіше гірське обрамлення. Біля Ялти теж гарні гори, але вони там суцільною стіною вздовж моря, а в Судаку мальовничі скелясті гори оточують місто практично з усіх боків. Рай для фотографів і художників! Але того дня мене хвилювала не природа. Я хотів поспілкуватися з українськими активістами, зустріч з якими мала відбутися в місцевому Будинку культури.
По дорозі випадково зустрів на вулиці доброго старого друга «Кримської світлиці» Ахтема Алієва. Не так давно він перебрався із степового Криму поближче до моря і тепер живе у родичів. Розповів, що в його селі купка українців- активістів КУНу повністю припинила будь-яку організаційну і політичну роботу. Влада розбирається з цим питанням просто: ставить своїх людей керувати освітніми закладами, а вже через школу можна легко тиснути на... дітей патріотів. А через них — простіше простого — тиснути на батьків. У сільській місцевості це просто... І це не єдине свідчення масштабної «зачистки» Криму від свідомого українства. Ніхто нікого не виселяє, не депортує, але статус рядового українця Криму мало чим відрізняється від статусу українця в Тюмені чи в Петрозаводську. Або ж у сонячному Магадані. Є сяка-така культурницька діяльність, але особливих перспектив у громади немає. Принаймні виховувати україномовних дітей в українських родинах (вони до того ж переважно змішані) поки що нереально.
А ось кримські татари тримаються дружніше, саме вони потихеньку зміцнюють свої позиції в Судаку, про що говорять нові назви магазинів, кафе, ресторанів: «Єшиль-Ада» («Зелений острів»), «Eski yurt» («Старе поселення»), «Dostluk» («Дружба»), «Deniz» («Море») тощо. Моє око даремно шукало якихось ознак належності Судака до України. Лише зрідка щось траплялося. Наприклад: «Одежда и обувь украинских производителей», «Торговый центр «Свитязь», «Сеть магазинов распродажи «Харьков». Все це, зауважте, російською мовою... Дивно, що закон про мову, якому вже 24 роки (в 1989 році за нього голосували навіть комуністи), досі не прочитаний і не взятий до уваги в такому гарному приморському місті.
Прикро, що й кримські татари попри розрекламовану колись проукраїнськість в Судаку залізобетонно дотримуються кримськотатарсько-російської двомовності. Їх зрозуміти можна — навіщо триматися за мову, яку можна поки ігнорувати? Але для нас це привід задуматися. Так що в Судаку навіть на рівні показухи суцільні пробіли — повне ігнорування українських реалій. А що вже говорити про ґрунтовні речі? Тож і напрошується висновок, що два десятиліття тому, забувши про потребу зміцнювати українство в АРК і переорієнтувавшись лише на підтримку кримських татар, держава зробила непростиму помилку. Зміцнювати треба було і одне, і друге. Бо, вгативши величезні гроші в Крим, українці запросто можуть залишитися біля розбитого корита. Тобто на рівні безправної і маловпливової діаспори.
Коли ми ходили з Олексієм Супруном містом, то переконалися, аби розмовляти українською, треба мати міцні нерви. Або не зрозуміють, або дивитимуться, як на білу ворону. А хто хоче постійно бути білою вороною? Часом і зневагу відчуєш. Тому білих ворон немає, і українська мова не звучить. Але мої співбесідники дивляться на проблему без песимізму. Скажімо, Святослав Мисів сказав таке:
— Не можна сказати, що останніми роками не відбулося жодних змін... Молодь Судака вже трохи відчуває свою окремішність від Росії, звикла до думки, що живе в Україні. Разом з тим, є певне відчуття «кримськості», дуже розвинений місцевий патріотизм. Це закономірно, але ж... Дуже не вистачає нам хороших українських фільмів, взагалі якісного культурницького продукту. Якби все це було, то у населення швидше формувався б український патріотизм.
Мама Святослава, Софія Мисів, додає:
— Нам дуже заважає розпорошеність. Ми просто заздримо кримським татарам — наскільки вони дружніші, наскільки краще у них організоване культурне і громадське життя! Воно у Судаку вже досить помітне. Звичайно, було б добре, якби держава допомагала і українцям. З іншого боку, не думаю, що нам варто форсувати події. Люди вже і так поступово звикають, що Крим належить Україні. І якби в нашому місті були організовані курси з вивчення української мови, то багато людей пішли б на ці курси. Ось так помаленьку, крок за кроком можна поширювати і зміцнювати тут українськість.
Але українці не були б українцями, якби мислили однаково. Олексій Супрун трохи радикальніший:
— А я — за більш рішучі дії. Хто не готовий сприймати нинішні українські реалії, той може їхати в рідні краї. А коли ми будемо сидіти і чекати, поки самі собою прийдуть зміни на краще, то остаточно асимілюємося тут. Поки що нема жодних умов для збереження в Криму української мови і культури. Це навіть якщо говорити про суто українські сім’ї. А що вже говорити про вивчення мови людьми інших національностей? Щоправда, хто хоче, той може слухати українське радіо, там чимало цікавих і патріотичних передач. Навіть місцева передача, яку веде наш Олександр Ярошевський, — «Говорить Судак — слухає весь Крим» є досить цікавою. Але ж мало хто слухає, бо чомусь усі переключилися на телевізори і комп’ютери. А фільмів українських і цікавих патріотичних передач на телебаченні дуже мало. Тому вихід є лише один: рішуче братися за інформаційний простір. Бо він поки що виховує українофобів, а не українських патріотів. Мене вже дістав один землячок, який постійно мене переконує в перевагах російської мови. Навіть на відзначенні Шевченківських днів заявив: «А все равно русский язык — лучше!». Не так вже й просто бути іншим, коли все в нинішньому Криму розраховане і націлене на зросійщення. Але при бажанні все можна налагодити. І не церемонитися з тими, хто протидіє зміцненню Української державності. Шовіністів люб’язно попросити з України, а іншим допомогти інтегруватися.
Журналіст Олександр Ярошевський усвідомлює, що на кримські реалії досі негативно впливає Росія:
— Я часто спілкуюся з росіянами, друзями по навчанню в Москві. І завжди відчуваю їхню зверхність стосовно українців. Ну, ще мене, друга їхньої юності, вони можуть зверхньо поплескати по плечу... Але інші українські патріоти з їхньої точки зору є лютими ворогами Росії! Ми повинні жорстко відстоювати свою окремішність на всеукраїнському рівні. Йдеться не про самоізоляцію, а про усвідомлення того, що нам це життєво необхідно. Інакше втратимо себе...
Ми говорили, може, з годинку, але тут зайшла якась чорнява жінка і делікатно попросила закруглятися. Виявляється, маленькі кримські татари будуть розучувати на сцені «Хайтарму». Згодом з динаміка полинула чудова мелодія... Не знаю, як мої друзі, а я дуже хотів би залишитися і насолоджуватися танцем. Красивою була не лише мелодія, наснажувала віра маленьких громадян Криму у своє світле майбутнє. Звичайно, своє, рідне, вони збережуть. А нам, українцям, треба навчитися гуртуватися і впливати на владу так, як це уміють робити кримські татари. Влада ж у нас номінально українська — хіба не так?

Сергій ЛАЩЕНКО
Судак — Львів

На фото (зліва направо):
Софія Мисів, Олексій Супрун, Святослав Мисів, журналіст Олександр Ярошевський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема "Ми єсть народ?"