Версiя для друку Обговорити в форумi

23 листопада — день пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.
80-ті роковини трагедії...

Пам’ять

Внаслідок складної політичної ситуації в СРСР 1932-1933 років були створені передумови надважкого становища селян в Україні. Уряд СРСР видав кілька документів, які вимагали від селян, щоб вони здали весь врожай державі. Постановами влади заборонялось виїжджати за межі УРСР. Держава нічого не робила, щоб запобігти знищенню сільського населення, відмовлялася від допомоги інших держав. Це призвело до явища, яке в історії залишилось під страшною назвою Голодомор. Голод призвів до масової загибелі людей, кількість яких приховувалася радянською владою. Історики, які досліджували це явище, наводять різні дані: від 2 до 10 мільйонів загиблих.
Щодо Криму, то й тут відчувалося відлуння жахливого мору, але не в такій мірі. Але теж становище було дуже скрутним.
Деякі старенькі люди, які в той час були дітьми, дуже добре пам’ятають це, тому що таке неможливо забути ніколи. Свідки тих подій Павло Іванович Балацький та Наталя Григорівна Стринжа розповіли мені, як це було.
Продовольчі загони — червоноармійці під командуванням комісарів з возами приїжджали до села і забирали у людей все, що було, до останнього зернятка чи картоплини.
Худоба, яка залишалась, була теж виснажена голодом і хворобами. Тварин або різали, або вони вмирали. Голодні люди їли навіть м’ясо померлих тварин, яке варили кілька годин. Страшніше було померти від голоду, ніж від отруєння. Взимку збирали на городах заморожені овочі, які залишились невикопаними, і вживали їх. Діти не завжди могли їсти те, що їли дорослі. Тому були худі, хворіли на рахіт, вмирали від інших хвороб, бо були слабкі. У матерів, які годували немовлят груддю, зникало молоко. Люди, щоб не так хотілося їсти, пили дуже багато води і від того пухли.
Навесні не було чого садити на городах, тому сіяли ячмінь, який зберігали як щось святе і не їли, незважаючи на те, що вже не могли ходити. Ячменю того було кілька жмень.
На початку літа, коли зерно було ще недозріле — молочне, його їли і це допомагало одужати, рятувало від смерті.
Люди ходили поза селом у пошуках трави, яку можна їсти. З кропиви та кінського щавлю варили суп, молоді стебла трави-катрану та інших їли просто так, смоктали солодкі квіточки. Влітку збирали ягоди пасльону. То були смачні ласощі.
Великим щастям було, якщо в когось залишалась рушниця. То мисливці приносили іноді додому зайця або перепілку, або куріпку, а то і дрофу, які на той час ще жили серед кримських степів. У кого не було такої можливості, то їли горобців, сусликів, їжаків. Тим і виживали. А ще іноді траплялися гриби на тих місцях, де колись були скирди. Також їли все, що росте на деревах. Та фруктові дерева були не всюди.
Краще було тим, хто жив біля моря. Навіть з тих сел, що розташовувались за декілька кілометрів від моря, люди вночі пішки ходили, щоб зловити рибу або креветку. А ті, хто жив неподалік від моря, міняли рибу на інші продукти. Також у лісі можна було багато чого знайти.
На щастя, на нашому півострові обійшлося без великих втрат. Тому вважається, що голодомору в Криму не було. Та велике лихо назавжди залишилось в пам’яті людей.
Кожна людина має право на життя, добробут, щасливу долю. Тому не треба забувати того, що було в минулому, щоб це не трапилось у майбутньому.

Ганна ТРЕТЬЯК,
студентка Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського
м. Сімферополь

Ліворуч у першому ряду — маленька Наталя Стринжа, яка пережила Голодомор

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема ""Білі плями" історії"