Версiя для друку Обговорити в форумi

Якщо не в кожного, то, певно ж, в багатьох з нас, є свій Шевченко, своя Леся Українка, свій Франко, свій Гончар... І кожен відкриває їхню творчість для себе по-своєму, слово митця кожного хвилює по-особливому - щемко і трепетно, буває, раз - і на все життя.

Марію Зобенко, тоді ще випускницю однієї з українських шкіл Дніпропетровська, творчість Олеся Гончара, її земляка, схвилювала за певних екстремальних обставин. Школу, в якій навчалася дівчина, у 1967 році закрили, як неперспективну через українську мову викладання. Після такого всевладного "вироку" рідній школі, той, названий нині вголос, "синдром меншовартості мови" спирав дихання дівчині, тиснув на психіку "задачками", котрі годі було коли-небудь розв'язати... Невже поезія Т. Шевченка і Лесі Українки, чудовий епос П. Мирного - таке прекрасне, але вже минуле духовного життя народу? - думала вона. Невже всьому кінець? Де шукати розради й надії? Та неначе квітка серед мороку й зла раптом у серці дівчини розквітла віра, котра увійшла до нього через слово Великого Олеся Гончара. Через сонм його чудових і таких близьких, рідних героїв із "Тронки", через їхню залюбленість в усе українське, чим полум'яно дихає кожна сторінка роману. І насамперед через образ Тоні Горпищенко - дівчини-українки, покликаної відстоювати гідність, любов, саме життя в ореолі українськості. Адже Тоня була сучасницею і ровесницею в ті 60-ті роки Марії Зобенко, мислила і відчувала по-українськи на противагу легіонам зросійщених ровесників. Образ Тоні Горпищенко з роману Олеся Гончара "Тронка" став відправною точкою подальшого життя і праці майбутньої письменниці Марії Зобенко, полум'яної проповідниці й захисниці сонячної творчості письменника від злостивих пігмейчиків, котрі воліли б принизити й очорнити доробок великого майстра слова.
Марія Зобенко раз і назавжди полюбила творчість О. Гончара, вона кревно і  ревно його оберігає  кожен твір, відкриває для себе, а відтак і для нас, читачів, те, чого ми не в змозі осягнути самі. В одному з листів до Марії Зобенко, прочитавши її глибокі й проникливі роздуми щодо свого роману "Тронка", Олесь Терентійович писав: "Критика писала про цей твір багато, але майже не догледіла - чи не хотіла догледіти - в ньому найсуттєвіше, глибинне. Ви помітили і відчули саму суть твору і це робить Вам честь..." Такої оцінки треба заслужити. Марія Зобенко її по праву заслужила. Ось уже протягом багатьох років поспіль вона глибоко, цікаво і по-науковому обґрунтовано досліджує життєвий і творчий шлях свого славетного земляка. Її художньо-біографічний нарис "Провидіння" - то прекрасна і хвилююча розповідь про дитинство і юність майбутнього письменника, про його батька і матір, сестру Олександру, про повоєнний рік життя демобілізованого фронтовика, молодого письменника, проведений у Ломівці, що в Дніпропетровську.
Скільки в цьому нарисі цікавих деталей і подробиць із життя майстра художнього слова, скільки хвилюючого і незабутнього! Цей нарис-хроніка читається як захоплюючий роман, бо в кожному абзаці відкриваєш для себе щось нове, досі незнане про свого улюбленого письменника. Наприклад, історія з прізвищем. Батьківське прізвище - Біліченко, але долею судилося так, що Олеся записали на прізвище матері - Гончар.
І цей біографічний нарис, і есеї, присвячені творчості великого митця, і пристрасні полемічні виступи проти очорнителів непересічної творчості українського письменника зі світовим ім'ям й склали нову книжку Марії Зобенко "Українське небо Олеся Гончара", котра нещодавно побачила світ у львівському видавництві Маріяна Коца, відомого мецената з США, великого патріота України. Приємно, що чимало нарисів з цієї книги уперше були видруковані на сторінках нашої газети "Кримська світлиця".
Книга Марії Зобенко - першого лауреата Державної літературної премії імені Олеся Гончара на його батьківщині - Дніпропетровщині - стала помітним явищем у сучасному літературному світі. Ось як відгукнувся про неї відомий прозаїк, лауреат Шевченківської премії Василь Захарченко: "Українське небо Олеся Гончара" - книга талановита і смілива. Її автор Марія Зобенко своїм пристрасним словом навчає, як треба відстоювати безкомпромісно українство, українську духовність, Україну". А інший лауреат Шевченківської премії, визначний сучасний прозаїк Олександр Сизоненко із захопленням відзначає: "Прекрасна книга! Високе Ваше серце, Маріє! Благородне, чесне й талановите! Добре, що такі люди, як Ви, є! Але як же їх непоправно мало!" Чудова поетеса, редактор газети "Слово Просвіти" Любов Голота адресує Марії Зобенко такі слова вдячності: "Захоплююсь Вашим письменницьким подвигом, терпінням, наполегливістю і талантом!"
А й справді: хіба ж це не подвиг - написати у нинішньому незатишному й розбурханому пристрастями світі книгу, якою вона, жінка, одна як перст, сміливо, відважно і відверто встала на захист Гончарового Слова від поганьблення різного роду очорнителами, хулителями та кон'юнктурниками. Зазначимо, не Спілка, якій він віддав чимало своїх сил, не громадська організація, партія чи фонд, а саме вона - Жінка-письменниця, яка сказала своє мужнє, щире й правдиве слово на захист письменника, що кілька років тому відійшов за межу вічності.
Честь і хвала, наша читацька глибока шана й любов Вам, Маріє-заступнице! Ваша книга "Українське небо Олеся Гончара" закликає нас бути безкомпромісними бійцями за свої духовні святині у своїй Вітчизні, вчить любити свою Україну, своє українське небо так, як його любив і беріг для нас прапороносець українського духу Олесь Гончар.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2003 > Тема "Українці мої..."