"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема "Українці мої..."
#45 за 08.11.2013
ХОРУНЖА
Постат╕
Час тече ╕ тече нестримно. ╤ н╕кому його не зупинити. Так ╓ ╕ буде завжди. Та дуже прикро те, що в ц╕й стр╕мк╕й теч╕╖ забуваються нав╕ть велик╕ под╕╖, вже не кажучи про ╕мена окремих людей. Забуваються... Поростають диким чорнобилем. Бува╓, що з плином часу сам╕ по соб╕, а част╕ше з чи╓╖сь свавол╕... Та в ╕стор╕╖ кожного народу ╓ незабутн╕ золот╕ стор╕нки, куди нав╕чно вписуються величн╕ ╕ геро╖чн╕ постат╕ тих, хто за сво╓ життя, хай ╕ коротке, але багато зробив для р╕дного краю, сво╓╖ нац╕╖. Серед них вир╕зня╓ться неординарн╕стю постать в╕рно╖ патр╕отки Укра╖ни льв╕в’янки Соф╕╖ Галечко. Вона народилася 1891 року в заможн╕й родин╕, де шанували р╕дну мову, культуру, захоплювалися ╕стор╕╓ю, л╕тературою, любили народну п╕сню. Все це стало п╕д╜рунтям, на якому сформувався характер ╕ вдача Соф╕╖: вона стала студенткою одного з престижних ун╕верситет╕в у Праз╕, де з ц╕кав╕стю опановувала н╕мецьку та слов’янську ф╕лолог╕ю. У т╕ часи прогресивна укра╖нська молодь мр╕яла про незалежну Укра╖ну. З ц╕╓ю метою створювали та╓мн╕ молод╕жно-студентськ╕ товариства, де вивчали ╕стор╕ю р╕дного народу, оволод╕вали в╕йськовою справою. В таку орган╕зац╕ю вступила Соф╕я Галечко, ╖╖ подруги — Олена Степан╕в, Оксана П╕двисоцька, Ганна Дмитерко та ╕нш╕. ...Йшов 1914 р╕к. Розпочалася Перша св╕това в╕йна. Вона, невблаганна, докотилася ╕ до Карпат. Соф╕я Галечко разом з ╕ншими студентками залиша╓ навчання, йде добровольцем до щойно сформованого на Галичин╕ Укра╖нського в╕йська с╕чових стр╕льц╕в (УСС). В╕домий в╕йськовий кореспондент тих час╕в Франц Мольнар безпосередньо на фронт╕ зустр╕чався з Соф╕╓ю Галечко та ╖╖ подругами. Вродлива, см╕лива укра╖нка вразила його. Ось що в╕н написав про не╖: «Сьогодн╕ мав розмову з панною Соф╕╓ю. Вона надзвичайно ж╕ночна, з витонченими рисами обличчя, дуже поважна ╕ дуже гарна. ╥╖ руки були н╕жн╕, в очах незм╕нно св╕тилася якась та╓мничо мр╕йлива задума. Далеко-далеко в╕д яко╖-небудь неповажно╖ думки, вир╕знялася пом╕ж д╕вчатами: з кр╕сом на рамен╕, гордою поставою, немовби вона силою ╕де╖, за яку бореться, мала сво╓р╕дну лаг╕дну, але непоборну над ними владу. Це вона п╕д Гусним продерлася з╕ сво╖м в╕дд╕лом, яким командувала, аж поза л╕н╕ю рос╕йських окоп╕в. П╕д Син╓в╕дськом за розв╕дку ╕ за б╕й п╕д горою Мак╕вкою була в╕дзначена в╕йськовою нагородою — ср╕бною медаллю «За хоробр╕сть». Такою високою нагородою в╕дзначали в Укра╖нському в╕йську с╕чових стр╕льц╕в особливо в╕дважних вояк╕в. Тому ╖╖ поважали не лише подруги, але й старш╕ команданти, поважн╕ стр╕льц╕». …Особливо важким був б╕й за гору Мак╕вку, що на Льв╕вщин╕. ╤з самого ранку к╕лька годин били на гор╕ гармати. Все стр╕ляли ╕ стр╕ляли вороги. Над окопами стр╕льц╕в не вц╕л╕ло жодне дерево. Були вбит╕ ╕ поранен╕. ╤ ось п╕шли в атаку п╕хотинц╕ противника. Першу, другу, третю в╕дбили с╕чов╕ стр╕льц╕. Надвеч╕р ╖х залишилося обмаль: к╕лька десятк╕в, ╕ в тому числ╕ п╕дхорунжа Соф╕я Галечко, ╕ ще дек╕лька д╕вчат з ╖╖ чети. П╕дмоги не було. В╕дступили. Та наступного дня в╕дбили у ворога гору Мак╕вку. В╕дступаюч╕ в╕йська ворога в╕дкрили шалений вогонь по окопах. А через годину п╕шли на штурм. Вбито командира... Йдуть та йдуть ворож╕ п╕хотинц╕ з рушницями наперев╕с. ╤ раптом на повний зр╕ст п╕днялася струнка Соф╕я, гукнула: «Вперед! За мною, хлопц╕!». ╤ в атаку рушили стр╕льц╕. В цьому бою не лише в╕дбили ворога, але й зайняли його окопи. Км╕тливу, в╕дважну Соф╕ю Галечко за цей б╕й в╕дзначено нагородою Вищого Командування. Серед укра╖нських геро╖чних ж╕нок вона була одн╕╓ю з перших удосто╓на оф╕церського звання — хорунжого. Майже два роки служила Соф╕я в Укра╖нському в╕йську с╕чових стр╕льц╕в. ╤ лише за станом здоров’я вибула з його лав. У наказ╕ в╕д 16 березня 1916 року про це було сказано так: «Хорунжа Соф╕я Галечко на п╕дстав╕ л╕карсько╖ ком╕с╕╖ за станом здоров’я вибува╓ з ряд╕в УСС». У 1914 роц╕, коли розпочалася св╕това в╕йна, вона одн╕╓ю з перших вступила в ряди УСС, щоб разом з ╕ншими боротися за кращу долю Укра╖ни. Вона була д╕вчиною, але мужньо зносила вс╕ в╕йськов╕ труднощ╕, нар╕вн╕ з чолов╕ками. Спершу була рядовою, п╕зн╕ше командиром чети. З╕ сво╖м ж╕ночим загоном з боями пройшла в╕д Карпат до р╕чки Стрипи. Сво╓ю хоробр╕стю та в╕двагою заслужила вона дов╕ру Вищого Командування ╕ поважних стр╕льц╕в. «Виношу ╖й подяку в╕д ╕мен╕ Вищого Командування ╕ бажаю ╖й усп╕х╕в в ╖╖ подальшому житт╕». Невдовз╕ Соф╕я по╖хала в гост╕ до сво╓╖ кращо╖ подруги Оксани П╕двисоцько╖ в мальовниче г╕рське село Пас╕чне ╤вано-Франк╕всько╖ област╕. Тут п╕днялися на високу полонину, заклечану р╕знобарвними кв╕тами. Зачарована красою, Соф╕я на повний голос засп╕вала улюблену п╕сню «За св╕т встали козаченьки». ╥╖ п╕дхопила Оксана. В╕дтак згадали д╕вчата про нелегк╕, але пам’ятн╕ будн╕ в╕йськового життя. День був напрочуд сонячний, по-л╕тньому спекотний. Внизу вабила прохолодою стр╕мка р╕чка. Подруги, жартуючи, хлюпалися водою, а пот╕м стали купатися. Тут ╕ трапилась непоправна б╕да. Оксана озирнулася, гукнула подругу, та вже не побачила ╖╖, — бо вир закрутив, а пот╕м викинув далеко п╕д берег р╕чки т╕ло неживо╖ вже Соф╕╖. Траг╕чна доля. Та ще за радянських час╕в усе робилося для того, щоб укра╖нський народ не знав яскравих стор╕нок сво╓╖ ╕стор╕╖. Особлива заборона була покладена на все, що стосувалося Укра╖нських с╕чових стр╕льц╕в. Та правда — не посередин╕... Вона там, де ╖й належить бути: в ядр╕ ╕стини. В ╕стор╕╖, яка вона ╓. Повертаються ╕мена забутих син╕в ╕ дочок — в╕рних патр╕от╕в Укра╖ни. Сьогодн╕ одна з вулиць м╕ста Львова названа ╕м’ям Соф╕╖ Галечко. ╥╖ могилу на висок╕й гор╕ серед смерек у Пас╕чному, що на ╤вано-Франк╕вщин╕, доглядають як поховання геро╖чно╖ укра╖нсько╖ ж╕нки.
Мар╕я ГАЛЮК, викладач, хоровий диригент, член Всеукра╖нсько╖ нац╕онально╖ музично╖ сп╕лки, член Всеукра╖нського товариства «Просв╕та» ╕мен╕ Т. Г. Шевченка м. Ки╖в
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12528
|