Версiя для друку Обговорити в форумi

(АБО НЕВИДУМАНА ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК КОХАННЯ ОШЛЯХЕТНЮЄ ЛЮДСЬКІ ДУШІ)

Мені приємно усвідомлювати, що патріотичний поштовх, наданий газеті її творцями ще в 1992 році, був таким сильним, що поступальний рух уперед відчувається й дотепер. А ще важливо, що газета від самого початку творилася з гуманістичних, людинолюбських позицій. Цей фундамент і цей вектор нам досі вдається зберігати. Добро, як відомо, породжує добро і тягнеться до добра. Якось наші читачі з півдня Київщини розповіли мені про народного поета з Дніпропетровщини Олександра Мірошниченка. Той присвятив багато віршів місту Таращі, де, навчаючись у технікумі, вперше закохався. Платонічне кохання юнака виявилося настільки сильним, настільки тривалим, що про нього вже можна говорити на всеукраїнському рівні. Вірне кохання нашого теперішнього читача Олександра Мірошниченка до своєї Павлінки, вважайте, стало нашим загальнонаціональним надбанням. Від таких почуттів не лише українцям, а й людству стає тепліше... Нещодавно я отримав чергового листа від Олександра Григоровича. І в ньому знову біль, смуток і... турбота про свою кохану:
«В людських стосунках розібратися непросто. Часом життя підкидає такі колізії, з яких, здається, і виходу немає. Та все ж вихід є, до того ж зовсім простий. Так вже у мене склалося — закохався в юності в одну дівчину, але все життя прожив з іншою. І не можу сказати, що прожив з нею погано. Кажуть, люди з віком стають черствішими, прагматичнішими, але на кожному кроці трапляються випадки, які руйнують це уявлення. На чорному, як нічне небо, тлі життя добрі вчинки зустрічаються так само часто, як зорі над нашими головами. Вони сяють і зливаються в могутній Чумацький Шлях, який показує людству дорогу в майбутнє. Зупинюся на двох конкретних випадках. Коли народилася і трішки підросла моя донька, виявилося, що у неї діатез. І саме тоді дружина прочитала, що є якийсь дід Петро, який лікує діатез народними методами. І, що найцікавіше, проживає він неподалік від того місця, де живе Павлінка — моє перше кохання. Вирішили ми розпитати у неї про цього знахаря, а там буде видно, що робити. Відповідь прийшла швидко: «Приїздіть до нас, мій чоловік відвезе вас машиною до діда Петра. Щоправда, він трохи слабує зараз, та й черга до нього велика, але дітей він приймає поза чергою...» Поки ми збиралися — дід помер. Але сердечна участь у цій справі моєї Павлінки говорить сама за себе. Тепер, до речі, вже її, вдову, стареньку жінку з ціпком спіткала велика біда. Вона живе в селі Калинівка, що розтягнулося понад трасою Київ-Житомир. Цю трасу після реконструкції підняли на 30 сантиметрів вище, а водовідводів не зробили. От і стікає вода після злив і танення снігів на її подвір’я... Навіть тепер, серед літа, воду з погрібників треба відкачувати. Розповів я про це своїй дружині і запитую — як бути? «Хай переїжджає до тебе...» — була її відповідь. Ми з дружиною тепер живемо окремо, вона — в Запоріжжі, а я — в селі, за 40 кілометрів від обласного центру. Після смерті батька мені довелося переїхати туди, щоб підтримати матір. Я б тільки радів, якби до мене переїхала Павлінка, навіть хату свою на неї переписав би, щоб їй було спокійніше. Але у неї є ще 93-річна мати. Щоб вони переконалися в моїй безкорисливості і в тому, що я багато готовий віддати заради її спокою, наважився відіслати вам свої вірші. Якщо «Кримська світлиця» їх надрукує, то ці вірші відкриють їй всю глибину мого почуття. І, можливо, допоможуть двом жінкам прийняти вірне рішення — переїхати в мою Вище-Тарасівку. Я вірю в те, що газета може багато. Зокрема, після того, як ви надрукували статтю «Козака на «совка» не перекуєш» (КС від 28.06.2013) і дали в ній мою адресу, на моє ім’я прийшла бандероль, а в ній книга Андрія Кокотюхи про УПА «Червоний». Вислав її читач зі Львова І. Мирош. Отже, небайдужі люди на світі є, може, й цього разу вони допоможуть...».
Отже, пропонуємо на суд читача декілька віршів Олександра Мірошниченка.

Сергій ЛАЩЕНКО

Олександр МІРОШНИЧЕНКО

ЯК ПАХНЕ АЙСТРАМИ НАШ САД!

Твоє двозначне «до побачення»
Я зрозумів як «приїжджай» —
Хоч все, здається, нами втрачено,
Ти на недолю не зважай.
Нехай вона, глитайка з тайстрами,
Нам шкодувала хліба шмат —
Нехай! Зате, як пахне айстрами
В передчутті зими наш сад!

МРІЇ — МОВ ДРЕВНІ ЛОДІЇ

Ніжніше ніжної мелодії
Звучить в душі твоє ім’я,
І мрії мчать, мов древні лодії,
До тебе, зіронько моя.
А ти в палких думках омріяна,
Оспівана на всі лади,
Вітрами юності овіяна,
Така ж далека, як завжди...

ЩАСЛИВИЙ КІТ

Навіщо народився я на світ —
Аби без тебе вік свій змарнувати?
Щасливіший за мене навіть кіт,
Бо має доступ до твоєї хати!
Хоч зараз згоден я до перемін —
З котом тим ладен
 місцем помінятись,
Щоб тільки мати змогу так, як він,
До ніг твоїх
з любов’ю притулятись...

МОЯ ЗАКОХАНА ДУША

То не звичайна хмарка в небі,
Вітрами гнана, поспіша.
То навпростець летить до тебе
Моя закохана душа.
Як мною, нею не погребуй,
Далека зіронько моя,
Ти пригорни її до себе
І ласку ту відчую я!

ПОКЛИЧ МЕНЕ

Поклич мене, і я прийду.
Тільки поклич — я все покину
І прилечу, примчу, прилину,
Осіннім вітром припаду
До грон самотньої калини...
Поклич мене, і я прийду,
А якщо сил прийти не стане —
Прилізу, приповзу туманом
І біля ніг твоїх впаду.
Поклич мене, і я прийду
На поміч змученій в роботі,
Не відкладай свій клич на потім,
Вже осінь в нашому саду...

КОРОЛЕВА КВІТІВ

Хай не для мене в цьому світі
Розцвів трояндовий бутон,
Хай в серці королева квітів
Не зайняла кохання трон,
Хай стала вже давно троянда
Кущем колючим в квітнику —
Нехай! Моя долоня ладна
Її голубити й таку...

Я НІС ТВІЙ ОБРАЗ, МОВ ІКОНУ

Давно вже шум весняних згонів
Затих у безвісті ночей,
А я і досі ще в полоні
Твоїх бурштинових очей.
Усе життя моє до скону,
Стриножений коханням тут,
Я ніс твій образ, мов ікону, —
Із ним піду на Божий Суд...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема "Душі криниця"