Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

(Закінчення. Поч. у № 43)

Українське населення потерпало від наскоків ординців, від турецьких нападів, а також зазнавало страшного визиску з боку польської шляхти, зазнавало й релігійних переслідувань. Отож від тяжкої панщини, од усяких панських кривд місцеві жителі тікали на вільні наддніпрянські землі, що називалися тоді Україною (бо лежали вже «на краю», далі простирався Дикий степ). З часом козаки перетворилися у могутню силу, що боронила свій край від татар. А князі та магнати, котрі мали землі на Україні, почали прихиляти їх до себе, утримувати своїм коштом величезні козацькі загони. Таких загонів з’явилося чимало, і носили вони ім’я того князя, у якого служили. Так, були козаки Преслава Ланцкоронського, Євстахія Дашковича, Венжика Хмельницького та інших. Ці князі, на зразок гетьманів польських, почали звати себе гетьманами козацькими. У 1556 р. на одному з численних дніпровських островів збудували козаки Дмитра Вишневецького невелику фортецю. Це й був початок Запорожжя. Відомий історик Дмитро Бантиш-Каменський писав: «Тоді правив малоросійськими козаками... один з найзнатніших князів литовських, нащадок святого Володимира Дмитро Вишневецький, муж розуму запального, хоробрий, вправний у ратній справі. Він жив на Хортицькому острові поблизу дніпровського гирла навпроти Кінських вод, укріпив його і другий острів Томаківку, першим наказав виготовляти човни для легкості з буйволових шкір, щоб можна було при необхідності переносити їх; спалив Іслам-Кирмень, вивіз звідти гармати до своєї хортицької фортеці, мужньо відбив усі напади хана, котрий двадцять чотири дні без успіху підступав до його острова».
Восени 1557 р. хан Девлет-Гірей знов обступив Січ. Допомагав йому турецький султан із своїми яничарами, проте Байда, як його називали козаки, тримався довго. Але не стало харчів, і він змушений був податися до Черкас.

III
1556 рік складався для Дмитра Вишневецького не зовсім сприятливо. Скарги турок і татар на козацького ватажка дійшли до польського короля. Віддаючи належне відвазі гетьмана, схвалюючи спорудження ним замку на Хортиці, Сигізмунд водночас висловлював невдоволення військовими діями українського козацтва щодо бусурманів і вимагав не турбувати в майбутньому турецькі поселення — улуси. Згодом король навіть вирішив викликати Вишневецького до себе. Самолюбство гетьмана було обважене. На побачення до короля не поїхав. Наступні події розгорталися досить блискавично. 16 жовтня 1556 р. посланці Вишневецького прибули до Івана Грозного з пропозицією гетьмана перейти на службу до московського царя. У травні 1557 р. козацький гонець Денис Малий доставляє до Москви послання, в якому Вишневецький висловлює побажання приєднати Канев і Черкаси до російських земель. Проте Іван Грозний розпорядився інакше: гетьману було наказано прибути до Москви, про міста не згадувати, бо вони належать польській державі, а з королем російський цар нещодавно уклав перемир’я і порушувати його не збирався. Зустріли Вишневецького в Москві з почестями. Цар навіть подарував йому місто Белев з довколишніми селами. Обласканий Вишневецький присягнув на вірність царю. Відомо, що протягом трьох років князь ходив із московською раттю на Крим і добре дався туркам взнаки. У лютому 1560 р. Вишневецького призначено воєводою на Кавказ до п’ятигорських черкесів. Та не прийшлася така царська «милість» йому до душі. Були й інші, вагоміші причини. Як засвідчує Дмитро Бантиш-Каменський: «Іоан, якого оточували хитрі, підступні царедворці, був людиною підозрілою, лютою, віддавався тоді неймовірним жорстокостям. Князь Дмитро Вишневецький, вірний цареві, коли той любив ще чесноти, першим залишив тирана, заявився до Сигізмунда, який зустрів його ласкаво і приставив йому особистого медика, щоб вилікувати від важкої недуги». Бо саме в цей час Вишневецький важко захворів. Є підстави думати, що його отруїли при дворі Івана Грозного. Певний час гетьман перебував між життям і смертю, не міг від надмірної кволості ані пересуватися, ані їздити верхи.
У грудні 1562 р. Вишневецького запрошують на королівський прийом у Любліні. Там він знайомиться з відомим авантюристом Альбрехтом Ласким. У цей час точилася запекла боротьба за молдавський престол. Вишневецький сам був людиною відкритою, тому з довірою ставився до інших, тож і піддався на умовляння Лаского і з невеличким загоном козаків подався до Молдавії, де йому було обіцяно титул молдавського господаря. Але підступні спільники зрадили його. Біля ріки Серет сталася кривава драма. Захоплені зненацька козаки діяли рішуче — за козацьким звичаєм стягнули докупи вози, зробили з них замкнуте коло, організували таким чином укріплений табір. Мужньо оборонялися козаки. Але сили були нерівними, і козаки відступили.
Дмитро був іще хворим, не міг втриматися на коні і змушений був їхати на возі. Втекти від погоні в такий спосіб було важко, і Вишневецький сховався в копиці сіна. Там знайшов його молдавський селянин і видав ворогам. Зраненого, зв’язаного князя доставили до Стамбула. Селім Другий, все бусурманське оточення прагнуло смерті богатиря, якого ніяк не могли впіймати.
Довго розмірковував султан, яку ж смерть заподіяти своєму заклятому ворогові. Страта була жорстокою. Сучасники залишили спогади про цю страхітливу подію. Біля морської затоки турки звели шибеницю, на якій підвісили Вишневецького, зачепивши за гак ребром. Три дні висів він так. Турецький султан обіцяв йому життя і волю, аби він тільки відступився од віри християнської. Але Дмитро у відповідь тільки кляв бусурманів та Магомета. Нарешті якийсь турок не витримав і пострілом із лука припинив ці страждання.
«Цей трагічний кінець і героїчна смерть Вишневецького, — зазначав у своїй «Історії України-Руси» Михайло Грушевський, — як образ перемоги ідеально настроєного духу над грубою фізичною силою, символ безсилля хижого бусурманського світу подолати морально світ український, взагалі християнський — зробили сильне враження. В колах українських, польських, литовських... історія смерті Вишневецького почала переказуватися в легендарних, з різними поетичними подробицями, барвистих формах».
Трагічна смерть Вишневецького знайшла відтворення у численних легендах. В одній з них розповідається про те, як напередодні страти гетьману запропонували зректися віри, обіцяючи зберегти за це життя; і про те, що після його смерті турки з’їли його серце, маючи надію таким чином отримати відвагу і мужність козацького ватажка. Складена у ті часи народна пісня «Ой п’є Байда» і сьогодні відома від Галичини до Подніпров’я. Про Дмитра Вишневецького написав п’єсу український письменник Панько Куліш. Зневага до розкошів і смерті — ось провідний мотив цих творів, що ніби підсумовують бурхливе життя легендарного козака Байди, «Байда», згідно з словником Б. Грінченка, означає «безпечний чоловік». Але у свідомості народній це прізвисько асоціюється з такими поняттями, як одчайдушність, відвага, взагалі означає людину, яка цінує насамперед волю та козацьку славу. Саме таким залишився в пам’яті нащадків Дмитро Вишневецький-Байда — перший козацький гетьман України.

Анатолій ДЕНИСЕНКО
(журнал «Київська старовина», № 1-1992 р.)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2013 > Тема "Українці мої..."