Версiя для друку Обговорити в форумi

Нема жахливішої роботи,
ніж учительська,
Нема виснажливішої роботи
від учительської.
Де нерви паляться,
мов хмиз сухий,
Де серце рветься
в шепоті і чаді.
Але нема щасливішої долі,
Коли Людина з Твоїх рук,
Учителю,
Іде у світ — на краплю світ людніє.
І. Драч «Дума про вчителя»

До чого ж людно було в нашій школі 28 вересня цього року! Школа — мов дівчина у віночку, прибрана, обсаджена квітами і прикрашена різноманітними фігурами руками умільців, приймала дорогих гостей — випускників усіх років на свій ювілей. Серце стискалось, а сльози радості ні-ні та й з’являлися з-під повік, коли дивились ми, як статечні чоловіки, жінки, навіть із сивиною на скронях, тепло всміхались до наших учителів, дарували їм квіти і цілували руки.
«Учитель — майстер життя», — кажуть в народі. Основне його завдання — навчити дітей жити, бути людьми на Землі. Це ж скільки нашим учителям довелось переконувати, сварити, хвалити, докоряти, підтримувати, захищати своїх учнів, щоб через багато десятків років до них на свято школи прибуло стільки добрих і вдячних людей. Згадався вислів «Учитель — свічка, яка світить іншим, згораючи сама», коли бачила сльози радості вчителів-ветеранів.
Професіоналізм наших учителів можна визначити кількома ключовими словами: надійність, відповідальність, добросовісність у роботі та готовність прийти на допомогу щодня, щохвилини.
Яку витривалість, яку душу потрібно мати, аби стояти «під прицілом» сотні допитливих очей, вести дітвору до країни знань, а потім ось так зі сльозами на очах радіти за їхні успіхи, досягнуті в житті.
Учитель! Яка це свята професія. Бути справжнім учителем — це мистецтво. Адже треба вміти у кожному учневі відкрити тільки йому притаманні можливості, уміння, показати, на що він, учень, здатен, розкрити його душу.
Для мене таким відкривачем душі моєї стала перша вчителька Марія Павлівна Пшенична. Я щаслива, що з перших кроків мого шкільного життя поруч зі мною була така людина.
Якби не вона, я б не знала стільки, скільки знаю тепер. На кожному уроці вона відкривала для нас щось нове, цікаве, і весь клас завмирав в очікуванні нової інформації. Марія Павлівна з самого початку довела нам: щоб чогось досягти, перш за все треба вчитись.
Багато і клопітливо працює вона з кожним із учнів, допомагає їм, даючи можливість навіть «слабенькому» відчути себе повноцінним, повірити в свої сили.
Уроки, різноманітні заходи, конкурси, що організовує і проводить Марія Павлівна, проходять цікаво, жваво, захоплююче. Вони надовго залишаються в наших серцях.
Незважаючи на роки, Марія Павлівна завжди випромінює тепло та радість, а вогник її очей запалює в душах малечі прагнення до знань.
Ось саме той вогник і запалив у мені бажання бути вчителькою молодших класів.
В нашій школі Марія Павлівна працює з 1966 року. Багато поколінь виховала вона за цей час. Так і просяться на сторінку слова пісні, почутої від бабусі:

По тропинке снежной, хрупкой,
Что до школы пролегла,
Ты шагаешь в полушубке
На виду всего села.
На поклоны отвечаешь,
И от школы до реки —
Все, кого не повстречаешь,
Все твои ученики.
Сколько ты подарила хорошего,
Сколько добрых открыла дорог.
Дольше всех над селом запорошенным
Светит в школьном окне огонек.

Мені здається, що це про неї.
Як це благородно — давати іншим знання, бути порадником і взірцем в усьому.
Шкільні роки швидко пролітають. Ось і я вже в 9 класі, а бажання навчати інших тільки посилюється. Я обожнюю свою школу, своїх учителів. Учителі в нас дивовижні. Так хочеться швидше стати вчителькою і теж віддавати тепло й доброту своєї душі дітям, стати для них взірцем і вогником у житті. Я вірю, що крізь усе своє життя пронесу той вогонь, який запалила в моєму серці Марія Павлівна та інші мої вчителі.

Ольга ІШКОВА,
учениця 9 класу Славнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Роздольненський район,
АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема ""Джерельце""