Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4268)
З потоку життя (7286)
Душі криниця (3926)
Українці мої... (1572)
Резонанс (1844)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (585)
"Будьмо!" (265)
Ми єсть народ? (239)
Бути чи не бути? (121)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (118)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РУВ: ХРОН╤КИ СПРОТИВУ
Попри ви╖зд з Ки╓ва значно╖ к╕лькост╕ мешканц╕в напередодн╕ та пом╕тно спорожн╕л╕ вулиц╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у числ╕ 52 за 2021 р


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у № 52 за 2021 р.


ВИПУСКНИК ОДЕСЬКОГО П╤ХОТНОГО, ЩО ПЕРЕМ╤Г ЧАС, АЛЕ ЗАГИНУВ МОЛОДИМ
Саме в Одес╕ в╕н вперше побачив л╕так ╕ захот╕в л╕тати. Сво╖м Костянтина називають у Ки╓в╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у №52 за 2021 р.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#43 за 25.10.2013
ЯДВ╤ГА ГУСИКОВСЬКА

До 200-р╕ччя Кобзаря
Оточення Шевченка


Гусиковська Ядв╕га (р. н. н., Варшава — р. с. н.) — швачка польського походження. Тарас Шевченко познайомився з д╕вчиною у В╕льно 1830 року й закохався, коли був козачком у ад’ютанта В╕ленського в╕йськового губернатора Павла Енгельгардта. У сп╕лкуванн╕ з Ядв╕гою поет удосконалив сво╓ знання польсько╖ мови, через д╕вчину познайомився з в╕льнодумною молоддю.
5 вересня 1857 року Тарас Шевченко занотову╓ до «Журналу»: «Во сне видел церковь святыя Анны в Вильне и в этой церкви молящуюся милую Дуню, чорнобровую Гусиковскую» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 92). Хто ж вона — «милая и чорнобровая» — д╕вчина, яка полонила Тарасове серце, що й на засланн╕, через двадцять с╕м рок╕в ╖╖ не забув? В╕домо з наявних джерел, що Дзюня (Дуня, Ядв╕га) — полька, походила з Варшави, але п╕сля смерт╕ батьк╕в жила в заможно╖ т╕тки, м╕щанки у В╕льно. Це була молоденька швачка, двома роками старша в╕д Тараса, яка працювала в кравецьк╕й майстерн╕ й обслуговувала кл╕╓нток з аристократ╕╖, пом╕ж ╕ншими й пан╕ Енгельгардт — Соф╕ю Григор╕вну. Д╕вчина вм╕ла писати й читати, мр╕яла вступити до В╕ленського ун╕верситету, була знайома з багатьма студентами й ц╕кавилася ╖хн╕м культурно-пол╕тичним життям, а це були роки литовсько-польського нац╕онального в╕дродження.
У В╕льно Тарас Шевченко як козачок родини барона Енгельгардта рисування, теор╕╖ ╕ техн╕ки малюнка навчався в майстерн╕ Яна Рустема, в якого вчився Франек Гусиковський, який ╕ познайомив Тараса з сестрою Ядв╕гою. Тарас закохався в струнку, чорнобриву, з типово укра╖нською зовн╕шн╕стю панну, хлопця полонило звичайне людське почуття, на яке ма╓ право кожна особист╕сть ╕ яке ╓ одним ╕з найприродн╕ших. У сво╖й книз╕ «Тарас Шевченко» рос╕йська письменниця ╕ л╕тературознавець Мар╕╓тта Шаг╕нян (1888-1982) резонно запиту╓: «Х╕ба кохання не випадков╕сть, не суб’╓ктивний момент у всяк╕й об’╓ктивн╕й справ╕, залишен╕й ген╕╓м для людства? ╤ х╕ба не мають рац╕╖ люди, що кажуть: «Яке кому д╕ло до того, хто кого кохав? Це особиста власн╕сть пок╕йних». Н╕, — пише письменниця, — ц╕ люди не мають рац╕╖, ╕ кохання — не особиста «власн╕сть», а досл╕дження кохання великих людей-творц╕в — величезне, важливе завдання, яке безмежно збагачу╓. У тому, кого ╕ як коха╓ велика та й усяка людина, розкрива╓ться сусп╕льство, ╕стор╕я ц╕лого покол╕ння... Особливо це в╕рно стосовно Тараса Шевченка» (Шаг╕нян М. Тарас Шевченко. — К., 1970. — С. 54).
Це молода полячка збудила в серц╕ поета почуття кохання, це вона п╕д ╕менем Ядв╕ги записана в книз╕ життя Шевченка. Що це трапилося саме у В╕льно — Михайло Чалий не розпов╕да╓, але укра╖нський письменник Олександр Кониський св╕дчить: «Доброд╕й К. Болсуновський переказував мен╕, що йому хвалився Сошенко, що те перше кохання Шевченкове була полька-варшав’янка, але жила вона у В╕льн╕» (Кониський О. Тарас Шевченко-Груш╕вський: Хрон╕ка його життя. — К., 1991. — С. 68).
В╕льнодумний характер Ядв╕ги, в╕ддан╕сть батьк╕вщин╕, переживання за ╖╖ долю — почуття, як╕ так були знайом╕ й зрозум╕л╕ Шевченков╕, ймов╕рно, й пор╕днили Тараса ╕ Ядв╕гу. «Я тод╕ вперше прийшов до думки, — так згодом, уже в Санкт-Петербурз╕ розпов╕дав Тарас Григорович товаришев╕, маляру й педагогу ╤ванов╕ Сошенков╕ (1807-1876), — чому й нам, нещасним кр╕пакам, не бути такими ж людьми, як й ╕нш╕ своб╕дн╕ верстви». Михайло Чалий так оц╕нював стосунки Гусиковсько╖ й Шевченка: «…вона доброю стороною глибоко вплинула на його серце» (Там само. — С. 69).
Уже на засланн╕ поет у сн╕ бачив В╕льно. Тарас, хоч ╕ подумки, знову милувався грац╕озними л╕н╕ями костьолу свято╖ Анни, б╕ля входу якого стояла кохана Ядв╕га. Цей Шевченк╕в сон осп╕вав народний поет Литви Антанас Венцлова (1906-1971):

╤, пливучи ╕з заслання
по Волз╕,
В╕н знову бачив
 готику костьолу
Свято╖ Анни
 й д╕вчину кохану,
Яка молилась,
 ставши на кол╕на...
А може, то стояла не вона,
А люд, що п╕д хрестом
 страждань схилився,
Бентежний,
 хоч затурканий ╕ вбогий.
(Венцлова А. В╕нок великому Кобзарев╕. — К.,1961. — С. 24).

До реч╕, Венцлов╕ належать ╕ переклади твор╕в Тараса Шевченка: поеми «Кавказ», «Сон», «Катерина»; в╕рш╕ «Запов╕т», «Л╕чу в невол╕ дн╕ ╕ ноч╕», «О люди! люди небораки!». Ц╕ твори згодом ув╕йшли до литовських видань Кобзаря: «Поез╕╖» (1951), «В╕рш╕» (1955), «Кобзар» (1961). Антанас Венцлова також автор статей про Шевченка: «Безсмертя поета», «Тарас Шевченко у В╕льнюс╕» (1953) ╕ «Тарас Шевченко» (1964).
…Головною вимогою листопадового повстання 1830 року польського визвольного руху було в╕дродження незалежно╖ Польщ╕ й об’╓днання ╖╖ розр╕знених частин. Ядв╕га була серед тих молодих людей, як╕ штурмували Ратушу й страйкували в аудитор╕ях ун╕верситету — В╕льно на той час пережило повстанську ейфор╕ю. Член╕в товариства «ф╕ломат╕в ╕ ф╕ларет╕в» арештовували й вивозили за меж╕ Литви, до Сиб╕ру. Можливо, така ж доля сп╕ткала й Гусиковську?
Юний Шевченко за переказами був у Варшав╕ й бачив переб╕г окремих под╕й тих нац╕онально-визвольних рок╕в. Деяк╕ шевченкознавц╕ заперечували факт перебування молодого Тараса в польськ╕й столиц╕, мовляв, н╕чого поет про Варшаву не написав. Але найближч╕ поетов╕ друз╕ Микола Костомаров (1817-1885) та Микола Б╕лозерський (1833-1896) у спогадах пишуть про те, що Тарас опов╕дав ╖м про сво╓ перебування у Варшав╕ як у час польського повстання 1830 року, так ╕ оп╕сля. Зокрема, М. Костомаров у «Споминках про Шевченка» стверджу╓, що Шевченко «…розпов╕дав, як в╕н був у Варшав╕ п╕д час повстання 1830 року ╕ як революц╕йний уряд випровадив його з ╕ншими рос╕янами, давши йому грошей тод╕шн╕ми революц╕йними асигнац╕ями; проте з якого приводу в╕н потрапив до Варшави — цього не говорив» (Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дн╕про, 1982. — С. 145).
Фольклорист та етнограф Микола Б╕лозерський у статт╕ «Тарас Григорович Шевченко» за спогадами р╕зних ос╕б у розд╕л╕ «Про Шевченка у Варшав╕» пише: «Шевченко в 40-х роках розпов╕дав малоруському поетов╕ 30-х ╕ 40-х рок╕в В╕кторов╕ Миколайовичу Заб╕л╕ (який жив на хутор╕ б╕ля Борзни, пом. 1869 p.), що коли його як дворового кр╕пака вели взимку етапом з Варшави до Петербурга, то в нього порвався один чоб╕т, так що в╕дпадала п╕дошва, ╕ Шевченко, щоб не в╕дморозити ноги, змушений був м╕няти чоботи, взуваючи на якийсь час ц╕лий чоб╕т на ногу, що мерзла в драному чобот╕; ц╕ зупинки набридли етапним солдатам, ╕ один з них ударив Шевченка по ши╖. Це може в╕дноситись до 1831 року, коли Тарас Шевченко був у Варшав╕ ╕ його випровадили разом з ╕ншими рос╕янами за розпорядженням польського революц╕йного уряду» (Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дн╕про, 1982. — С. 163).
Досл╕дивши л╕тературу й арх╕ви, ╓ очевидним, що Тарас Шевченко, мешкаючи у В╕льно, ╖здив ╕з Ядв╕гою ╕ в Польщу. Т╕льки людина, що бачила Варшаву та Москву приблизно в один час ХIХ стол╕ття, могла характеризувати польську й рос╕йську столиц╕ так, як це зробив Шевченко, називаючи укра╖нських гетьман╕в «варшавським см╕ттям» ╕ «гряззю Москви». В╕дчува╓ться в╕дм╕нн╕сть м╕ж цими м╕стами, у Варшав╕ вже були дерев’ян╕ тротуари, а в Москв╕ ╖х ще не було. Не може бути сумн╕ву в тому, що кр╕пак Енгельгардта «козачок» Тарас був у Варшав╕, можливо, нав╕ть брав уроки малювання в художника-француза Лямп╕, бачив бо╖ повсталих поляк╕в з царськими драгунами — палац Енгельгардта дос╕ сто╖ть у Варшав╕.
Ядв╕га Гусиковська першою могла ознайомити Тараса ╕ з ранньою творч╕стю польського поета Адама М╕цкевича (1798-1855), з нею Шевченко м╕г побачити Варшаву з ╕сторично-мистецького погляду: м╕сця зустр╕чей патр╕от╕в-учасник╕в революц╕йного руху того часу, побувати в якомусь костьол╕, де збиралася молодь. Вперше в житт╕ хлопець почув слова: «За нашу ╕ вашу свободу». Почув ╕м’я польського ╕сторика та пол╕тичного д╕яча-демократа, одного з орган╕затор╕в польського листопадового повстання Йоахима Лелевеля (1786-1861). В╕д Ядв╕ги д╕став також книжечку, видану у В╕льно, яка називалася «Про угоди пом╕щик╕в ╕з селянами». Автор закликав пом╕щик╕в дати кр╕пакам волю ╕ особисту власн╕сть. Ядв╕га пояснила Тарасов╕, що царськ╕ власт╕ заборонили книжечку ╕ кожному, хто ╖╖ перехову╓, загрожу╓ сувора кара. Тарас почував себе так, н╕би й в╕н став змовником.
Ймов╕рно, Тарас ╕ Ядв╕га в╕дв╕дували передм╕стя Варшави, бачили кам’яниц╕ й мости над В╕слою, як╕ межували з Широким Дуна╓м. Маршалк╕вська вежа, кра╓види й кам’ян╕ сходи, замки давнього м╕ста, будинки в арх╕тектурному стил╕ готики — за цими враженнями й в╕дчуттями Шевченко усв╕домлював ╕стор╕ю й мистецтво стародавньо╖ Польщ╕. Перед ним в╕дкривалися зразки арх╕тектурно-мистецьких стил╕в, пам’ятки ╕стор╕╖ народу, культури попередн╕х стол╕ть: храм Святого Яна Х╤╤╤-Х╤V стол╕ття, костьол св. Анни, заснований княгинею Анною Мазовецькою 1454 року, комплекс забудови Корол╕вського замку початку ХV╤╤╤ стол╕ття; Колона Зигмунда ╤╤╤, палац Радзив╕лл╕в, пам’ятник князю Юзефу Понятовському (1763-1813) скульптора датчанина Бертеля Торвальдсена (1770-1844), представника датського класицизму, автора пам’ятника Дж. Байрону для Кембриджа (1830–1831).
Юний Тарас уперше побачить зразки зах╕дно╓вропейського мистецтва й усв╕домить ╖хн╕й ╕сторико-культурний контекст, т╕льки навчаючись в Академ╕╖ мистецтв Санкт-Петербурга. Неспроста в пов╕ст╕ «Художник» у перших рядках твору Т. Шевченко згада╓ долю скульптора Торвальдсена як типовий приклад драматичного шляху персонажа пов╕ст╕ й сво╖х страждань на засланн╕ незалежного поета-живописця: «Великий Торвальдсен начал свое блестящее артистическое поприще вырезанием орнаментов и тритонов с рыбьими хвостами для тупоносных копенгагенских кораблей» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 4. — К., 2003. — С. 120). У мистецькому клас╕ художника Карла Брюллова (1799-1852) Шевченко, зрозум╕ло, в╕д першого ╕мпульсу вражень 1830–1831 рок╕в перед палацом Радзив╕лл╕в проникав за доступними йому зразками скульптури Б. Торвальдсена («Три грац╕╖» — 1817-1819; «Амур ╕ Психея» — 1807; «Ж╕ночий портрет») у сво╓р╕дн╕сть класично╖ скульптури.
Неспроста в засланн╕, в умовах заборони поез╕╖ й малярства, Тарас Шевченко звертався до скульптури, найкращ╕ ╓вропейськ╕ зразки яко╖ бачив у Литв╕ й Польщ╕. Можливо, саме в╕д першого захоплення як художника перед костьолом св. Анни у В╕льно й палацом Радзив╕лл╕в у Варшав╕, Тарас Шевченко не лише пригадав Торвальдсена в пов╕ст╕ «Художник», а й супутницю Ядв╕гу, в товариств╕ яко╖ оглядав литовську й польську столиц╕. П╕д час перебування у В╕льно в науц╕ маляра Рустема Шевченко-козачок, як стверджував ╤ван Франко, разом ╕з Павлом Енгельгардтом ╖здив «звичайно по ярмарках та контрактах», ось чому так Тарас Шевченко любив бувати на Ки╖вських контрактах!
…1 грудня 1830 року наказом ╕мператора Миколи ╤ впроваджено во╓нний стан у В╕ленськ╕й та ╕нших сум╕жних з Польським корол╕вством губерн╕ях, й ╕мператор у лист╕ в╕д 24 грудня 1830 року, адресованому губернаторов╕ Олександров╕ Римському-Корсакову (1753-1840), писав: «Сучасне становище губерн╕й, сум╕жних з Корол╕вством Польським, поклада╓ на тих, хто начальству╓ в них, дуже складн╕ обов’язки, пов’язан╕ з частими
роз’╖здами та особливими зусиллями... побоюючись, щоб надм╕рн╕ зусилля при роках ваших не мали несприятливого впливу на ваше здоров’я, я визнав за благо призначити вам коло д╕й не таке обтяжливе...
У цьому переконанн╕, ув╕льнивши вас в╕д посади Литовського в╕йськового губернатора й призначивши членом Державно╖ ради, я ц╕лковито впевнений, що ви в цьому новому званн╕ принесете всю ту користь, яко╖ я чекаю» (Непокупний А. Балт╕йськ╕ зор╕ Тараса // У В╕льн╕, город╕ преславн╕м. — К., 1985. — С. 204). Римського-Корсакова, який не зм╕г передбачити насл╕дки повстання й допустив його, було усунуто в╕д посади, зак╕нчилася й кар’╓ра Павла Енгельгардта, а значить — вир╕шена доля Тараса Шевченка.
Перше кохання Тарасове — Ядв╕га Гусиковська була причиною його роздум╕в про свободу взагал╕ та про його особисту волю, що особливо проявилося, коли пере╖хав до Санкт-Петербурга та трич╕ при╖здив у закр╕пачену Укра╖ну. Тарас Шевченко читав Адама М╕цкевича, товаришував ╕з Брон╕славом Залеським й запалювався в╕д ╖хн╕х твор╕в думкою свободи нац╕╖ й свободи окремо╖ людини. Шевченко вп╕знав у бунт╕вн╕й Ядв╕з╕ спор╕днену небайдужу душу, яка хоче вол╕ сво╓му народу, ╕ про це Тарас Шевченко описав у поем╕ «Гайдамаки», де горить ненависть лише до магнат╕в, а не до народу гнобител╕в, а в п╕слямов╕ до твору сказав: «Серце болить, а опов╕дати треба, хай сини й внуки бачать, що ╖хн╕ батьки помилялися, хай знову братаються з╕ сво╖ми ворогами». Шевченко знав, чому нам, укра╖нцям, брататися треба з литовцями ╕ поляками. Звертаючись до укра╖нських гетьман╕в, художник писав: «А чванитесь, що ви Польщу колись завалили! Правда ваша: Польща впала ╕ вас роздавила». Отже, Шевченко перший сформулював ╕стину, на як╕й сто╖ть свобода! Пам’ятаймо — Тарас Григорович н╕би зверта╓ться до нас — ваша перемога над братом буде вашою поразкою, а смерть брата — вашою смертю!
Тарас Григорович Шевченко знову повернувся до Варшави, але… цього вже не бачила «чорноброва» Ядв╕га, перше Тарасове кохання. 13 березня 2002 року польське товариство в╕дкрило пам’ятник Т. Шевченку як символ справжнього братерства м╕ж нашими народами. Певну роль в╕д╕грав тут бронзовий напис на пам’ятнику, чотири рядки з Шевченкового в╕рша «Полякам»:

Подай же руку козаков╕,
╤ серце чисте╓ подай!
╤ знову ╕менем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.

Ц╕ слова несуть у соб╕ жагу оновлення вза╓мин м╕ж укра╖нцями, литовцями й поляками на засадах злагоди, дов╕ри й морально╖ чистоти. Це волання з криваво╖ минувшини, але воно позбавлене ненавист╕, повне в╕ри й любов╕, п╕дн╕ма╓ться як заклик Всевишнього до нових покол╕нь наших народ╕в…
На завершення доц╕льно навести слова Михайла Чалого (1816-1907), автора книжки «Жизнь и произведения Тараса Шевченко» (1882), який розпов╕да╓, що в 1830 роц╕ Т. Шевченко у В╕льно: «…познайомився з одн╕╓ю гарненькою кравчинею. ╤ вперше усв╕домив ╕ глибоко в╕дчув свою людську г╕дн╕сть. Любов до ц╕╓╖ польки, яка належала до ╕ншого кола, з незалежним складом думок, мала великий вплив на його забиту, загнану, але дуже вразливу натуру. Ця перша прихильн╕сть, за визнанням самого поета, облагородила його душу, п╕дн╕сши його у власних очах. «Я в первый раз пришел тогда к мысли, — розпов╕дав в╕н Сошенку, — отчего и нам, несчастным крепакам, не быть такими же людьми, как и прочие свободные сословия?» (Спогади про Тараса Шевченка. —К., 1982. — С. 51).
...Незаперечним залиша╓ться факт у Шевченков╕й дол╕: кохання до Ядв╕ги розбудило в ньому хлоп’ячу горд╕сть, п╕днесло його у власних очах, п╕дбадьорило, сповнило рад╕стю його ш╕стнадцятир╕чне серце.

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник ╕ публ╕цист, ном╕нант на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка

На фото:
М. Дерегус. Ядв╕га Гусиковська знайомить Тараса Шевченка з поез╕╓ю Адама М╕цкевича

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12459

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков