Версiя для друку Обговорити в форумi

15 жовтня у Севастополі відзначили пам’ять святого праведного воїна адмірала Федора Ушакова. У православних храмах московські отці відслужили «вєлічаніє»: «Величаем тя, святый праведный воине Феодоре, и чтим святую память твою, ты бо молиши о нас Христа Бога нашего». Про «непереможного адмірала флоту російського» звучало з екранів місцевого телебачення, радіоефіру протягом кількох днів, на молебнях та на урочистих зібраннях шанували адмірала. Вшанувати пам’ять єдиного святого серед російських адміралів до Севастополя прибув відставний адмірал Ігор Касатонов.
Нагадаємо читачам, що Російська православна церква зарахувала колишнього командувача Чорноморського флоту (1790-1792 рр.) мордвина адмірала Федора Ушакова до сану святих у 2001 році, і з тих пір він вважається покровителем російських військових моряків. Однак зарахування адмірала до сану святих, як і все на той час у Севастополі, пам’ятаємо, мало більше світський політичний, ніж релігійний характер. З тих пір Федір Ушаков виставляється московською церквою разом з командуванням Чорноморського флоту непереможним адміралом, своєрідним російським Нельсоном на Чорному морі. При цьому оцінки англійського адмірала, дані російському, до уваги не беруться.
Ось днями в штабі Чорноморського флоту протоієрей Сергій Халюта, благочинний Севастопольського округу, на мітингу-реквіємі, присвяченому пам’яті Федора Ушакова, сказав, що третій командувач Чорноморського флоту був: «Воин непобедимый, не проигравший ни одного сражения. Адмирал, который заботился о моряках. Адмирал, который любил своих подчиненных...
...И сегодня каждого из вас, поднимающихся по этой лестнице, встречают словами: «Не отчаивайтесь, сие грозные бури обратятся к славе России».
Це говорив отець, в кишені якого — паспорт громадянина України, і який в лоні Української православної церкви Московського патріархату на українській землі примножує славу не своїй Батьківщині? Це які «бурі» в Україні мають примножити славу Росії? Не знаю, відає про це святий отець чи ні, але «праведний воїн», будучи командиром лінійного корабля, за спогадами його сучасників, таки добре товк матроські спини канчуками і любив порахувати їхні зуби за сказане українське слово.
Ще більш глибоко розвинув «історичну проповідь» отця Халюти голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба: «Хочу пожелать, чтобы мы помнили свою историю, чтили тех великих флотоводцев, героев России, которые отдали свою жизнь за независимость Родины. История учит: тот, кто не знает своей истории, учит историю других народов». Ось на цих словах високого державного українського чиновника зупинимося окремо, бо все сказане далі, наприклад, російськими адміралами, не йде в жодне порівняння з цими висновками. Російські адмірали шанують своїх національних героїв, які воювали за інтереси і розширення їхньої імперії. Але ж українець, виходець з козацького краю Володимир Яцуба закликає нас «чтить» не національних героїв України, а переповнений гордістю за героїв Росії, які дивним чином воювали «за незалежність Родіни», тобто Російської імперії, на території України.
Однак Федір Ушаков своє життя на олтар своєї Батьківщини не поклав, в бою не загинув. За незалежність якого народу чи якої країни він воював на просторах Чорного моря? Може, українців чи кримських татар? Боротьби за чию свободу і незалежність чи, може, за здійснення імперських амбіцій імператорів вимагала у нього його військова присяга, яку сьогодні виставляють за приклад військовим морякам обох флотів відразу: «Аз, Феодор Ушаков, обещаюся и клянуся Всемогущим Богом пред Святым Его Евангелием в том, что хочу и должен ея императорскому величеству моей всемилостивейшей Государыне императрице Екатерине Алексеевне самодержце и ея императорскаго величества любезнейшему Сыну Государю Цезаревичу и Великому Князю Павлу Петровичу, законному всероссийскаго престола Наследнику, верно и нелицемерно служить и во всем повиноваться, не щадя живота своего до последней капли крови... В чем да поможет мне Господь Бог Всемогущий!».
Якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя, заповідав нам Тарас Шевченко. Але якби були власні історичні знання та державна мудрість, хіба вся ота чиновницька рать слухала б мовчки твердження про визначний внесок Ушакова в будівництво Севастополя, в якому він перебував усього кілька років далеко не на перших ролях, а командував флотом всього два роки.
Та історичну правду не приховати. Вона в тому, що російсько-турецька війна 1787-1791 рр. застала Чорноморську ескадру «великого моря» контр-адмірала М. Войновича не в кращому стані. Напередодні початку бойових дій вона значно постраждала від шторму, більшість кораблів були виведені з ладу, частина загинула. За свідченням канцлера Олександра Безбородька, вони «просто згнили», однак такі історичні факти не заважають командувачу Чорноморського флоту віце-адміралу Олександру Вітку стверджувати, що «более боеспособной эскадры в те времена, чем эскадра Федора Федоровича Ушакова, не было».
А я ось заперечу. Була більш боєздатна ескадра на той час, ніж ескадра Войновича, комбригом у якій служив Ушаков. Це була Лиманська (Дніпровська) флотилія веслувальних суден, авангардом якої командував той самий Сидір Білий, запорозький полковник, у російській армії — підполковник. Між іншим, Федір Ушаков ту війну починав командиром корабля, а не ескадри. Чомусь заслуги справжнього командира ескадри контр-адмірала Марка Войновича у тій війні значно применшуються. І ще не дослідженими залишаються стосунки між Войновичем і Ушаковим та що призвело до відставки Войновича з посади головного командира Чорного моря і заміни його Федором Ушаковим у 1790 році.
У Севастополі замовчується і той факт, що 1 травня 1783 року ескадру з 16 новозбудованих кораблів з Херсона до Севастопольської бухти привів кошовий отаман Війська вірних козаків полковник Сидір Білий, а не Федір Ушаков — у фельдмаршала Потьомкіна не було адміралів, які б краще отамана знали район плавання. Новозбудовані кораблі склали ескадру «великого моря» під командуванням контр-адмірала Войновича, а Федір Ушаков перед початком війни у 1787 році командував лінійним кораблем «Святий Павло». Ескадру Войновича перед самим початком війни спіткала велика невдача — бурею і штормом більшість кораблів були виведені з ладу чи втрачені. Турецькі адмірали володіли ситуацією на морі, тож основний тягар війни на Чорному морі випав на долю Лиманської веслувальної флотилії. Отже, називати залишки ескадри Войновича найбільш боєздатною силою на морі є великим перебільшенням.
Однак віддамо належне морській виучці, хоробрості та бойовій майстерності Федора Ушакова. Він особисто знав Сидора Білого і досконало вивчив тактику бою козацького веслувального флоту проти флоту турецького. І зумів успішно перенести її на тактику і дії флоту «великого моря», ставши таким чином «новатором у тактиці вітрильного флоту», чого заперечувати не варто.
Крім бойових заслуг, святі отці у своїх молебнях відзначали скромність російського адмірала. Погодимося з цим. Так, Ушаков був скромним адміралом, навіть жодного разу не згадав добрим словом тих, з ким разом воював і у кого перейняв тактику морського бою! Про «скромність» російського адмірала залишив інформацію і англійський адмірал Нельсон.
У бойовому послужному списку Федора Ушакова під час російсько-турецької війни рахуються переможні битви 14 червня 1788 року біля острова Зміїний (Федонісі), Керченська морська битва 8 липня 1790 р., битва на траверзі коси Тендра 28 серпня 1790 р., битва біля мису Каліакрія 31 липня 1791 р. Під час Середземноморського походу 1798–1800 років Федір Ушаков проявив себе не лише як флотоводець європейського рівня, що взяв штурмом фортецю на острові Корфу в 1799 році, але й як політик і дипломат при створенні грецької Республіки Семи Островів під протекторатом Росії і Туреччини. Однак більшість битв Федора Ушакова закінчувалися не повним розгромом сил противника, а ось так: «Вскоре сопротивление турок было сломлено и они, обратившись к русскому флоту кормой, пустились в бегство». А це значить, що сили противник зберіг для подальшої боротьби. Лише у битві при Тендрі Федору Ушакову вдалося захопити 66-гарматний фрегат «Мелекі Бахрі» та знищити в бою флагмана турецького флоту 74-гарматну «Капуданію», заодно і полонити турецького адмірала Саїд-бея з 18 офіцерами.
А тепер подивимося на бойові результати під час тієї ж війни командира козацької ескадри Лиманської флотилії полковника Сидора Білого, геть забутого у Севастополі; на Чорноморському флоті та й у Військово-Морських Силах України він не вважається видатним флотоводцем. Не моляться за його пам’ять і отці УПЦ МП.
Згадаймо славні баталії козацького отамана. 7 червня 1788 року турецький адмірал Гасан-паша, знаючи стан ескадри «великого моря», привів під Очаків проти Лиманської козачої флотилії 57 бойових кораблів: лінійних, фрегатів і менших. Сидір Білий вийшов у лиман назустріч противнику. Спалахнув зустрічний бій козацьких чайок з великими вітрильними кораблями турецького флоту. Підсумок цієї битви привів у своїй реляції фельдмаршалові Г. Потьомкіну генерал-аншеф Олександр Суворов: «Ура! Светлейший князь. У нас шебека 18-пуш., корабль — 60 пуш., не палит, окружен. Адмиральский корабль — 70 пуш. Спустил свой флаг. Наши на нем».
У бою 7 червня турецький флот втратив три лінійних кораблі і відступив, як би написали в сучасній історії: повернувся кормою. Та далеко не втікав, бо нова битва з козаками в Дніпровському лимані розгорілася 17 червня того ж року. Про підсумки здобутої перемоги генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін звітував до столиці в реляції від 19 червня 1788 року: «Флот капітан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 піддалися.., 30 суден розбиті… Між кораблями знищені капітан-пашинський та віце-адміральський, у полон взято людей з 3000, побито не менше… Ця перемога здобута малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами, яких побудовано до 200, …легкість і моторність (їх) така, що ворожий корабель тільки встигав їх побачити, а вони уже той оточують… Встановлено, що вони незрівнянно більше загибелі ворожому флоту вчиняти можуть, аніж великі військові кораблі — як це в останній поразці турецького флоту насправді й виявилося. Цими суднами переважно управляють запорожці…». У цій битві Сидір Білий отримав важке поранення, від якого помер. Похований біля фортеці Кінбурн.
А тепер, зіставивши результати морських битв, доходимо висновку, що лише за дві битви протягом 10 днів запорозький отаман і полковник Сидір Білий знищив ворожого флоту більше, ніж адмірал Федір Ушаков за всю свою військову службу! Ось вам історична правда про події того часу, правда про найбільш боєздатну ескадру тодішнього Чорноморського флоту, про морську славу Вітчизни і забутих звитяжців морських битв.
Сидір Білий і Федір Ушаков в один і той же час мужньо билися з одним і тим же ворогом на Чорному морі. Правда про бойові заслуги Сидора Білого не применшує бойових заслуг Федора Ушакова. Вони обидва — два різних світи. Тоді чого так вперто представниками державної влади у Севастополі замовчується правда про вітчизняних героїв Чорного моря з козацького флоту України? Якщо Федір Ушаков боровся за розширення кордонів і нові моря і землі для імперії, то Сидір Білий свято вірив, що бореться за визволення рідної землі від вікового поневолення. І поклав на олтар цієї боротьби найдорожче — своє життя! Але ж забутий невдячними нащадками, бо не був адміралом, а лише козацьким отаманом (ох і ненавиділи їх в імперії!) і підполковником — отже, вся слава російському адміралу. Перемогло ханжество і холуйство перед чужинцями, оте малоросійство, з якого, відзначав ще Шевченко, «сміються вже люди».
Сидору Білому не довелося бачити, чим завершилося бойове побратимство українських і російських моряків на морі, як оцінила імперія пролиту козаками кров. Але святі отці мали б знати святу правду, як після переможного завершення війни моряків козацького флоту, щоб не перечили повному привласненню морської слави тієї війни лише прийшлим адміралам, викинули на Кубань. Невже в Україні забули, як заспівали з горя вчорашні переможці морських битв і герої переможних реляцій: «Поселився москаль дома, виганяє з хати. Як нам, бідним чорноморцям, на Кубані жити?». Так потім на Чорноморському флоті повелося і триває досі — вся звитяжна слава, незалежно від того, ким здобута, належить виключно російському флоту і видатним російським адміралам. Землі козацькі після депортації запорожців були роздані царським вельможам.
Та, як писав Тарас Шевченко, «слава не вмре, не поляже». Тож святими для українських моряків мають бути імена Сидора Білого та продовжувача його справи, звитяги і козацької слави полковника і бригадира Антона Головатого, який по праву ділить з Сидором Білим звитяжну славу перемоги під Очаковом. Українські моряки мають знати і завжди пам’ятати, що Сидір Білий здобував свої перемоги над ворогом, визволяв українське чорноморське узбережжя під прапором, який є сьогодні в основі (синій хрест на білому полі) Військово-Морського прапора Збройних Сил України. Він його приймав з рук Олександра Суворова і перший покрив звитяжними перемогами за рідну землю. Тож чому ім’я цього звитяжного моряка не шанується в українському флоті та у Севастополі? Для українських моряків не повинно стояти дилеми, чиє ім’я — Федора Федоровича Ушакова чи Сидора Гнатовича Білого є значущим для морської історії України, історії Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Ось і справді, хто не знає історії свого народу, той проповідує історію інших народів, хто не гордиться подвигами захисників свого краю, той падає ниць перед подвигами тих, хто їх здійснював при закабаленні в колоніальне ярмо рідного народу...

Мирослав МАМЧАК
м. Севастополь
Могила Сидора Білого .

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема ""Білі плями" історії"