Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 18.10.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#42 за 18.10.2013
ЗГИНУВ ЦВ╤Т КАЛИНИ НА СОЛОВЕЦЬК╤М МОРОЗ╤...

До 75-х роковин Великого Террору

В╕д Ки╓ва до Соловк╕в приблизно дв╕ з половиною тисяч╕ к╕лометр╕в – непрох╕дними л╕сами, карельськими болотами, Б╕лим морем. У 1930-т╕, в╕дом╕ як роки Великого Терору, цим шляхом-етапом пройшли десятки тисяч укра╖нц╕в. Учен╕, поети й письменники, перекладач╕, театральн╕ д╕яч╕, осв╕тяни, ╕нженери, селяни, заарештован╕ за надуманими обвинуваченнями, знемагаючи, несли св╕й хрест на соловецьку Голгофу ╕ п╕д п’яний рег╕т енкаведист╕в були замучен╕ голодом та непосильною працею у концтаборах, по-зв╕рячому бит╕ й принижуван╕, розстр╕лян╕-роз╕п’ят╕ лише за те, що народилися укра╖нцями, жили на земл╕, яка в╕д початк╕в стала ╕сторичною антитезою бездуховност╕, з яко╖ й виросла тотал╕тарна система.

«ХТОСЬ ПРИКЛАДОМ У СПИНУ – ЙДИ! ВАС ЧИМАЛО!»
(╢вген Плужник, 1898-1936)

Б╕льшовицько-комун╕стична ╕деолог╕я, що витворила особлив╕ концтабори для цив╕льного населення, де знищення людини, не кажучи про ╖╖ г╕дн╕сть, було поставлено на конве╓р, людиноненависницька за сво╓ю суттю. У перш╕ ж дн╕ ╕снування радянсько╖ кра╖ни «червоний терор» став державною доктриною, а слова Володимира Лен╕на «будьте зразково нещадними. Розстр╕лювати, н╕кого не питаючи ╕ не допускаючи ╕д╕отсько╖ тяганини» — кер╕вництвом до д╕╖ каральних орган╕в.
 За життя творця ново╖ Рос╕╖ створю╓ться 700 виправно-трудових заклад╕в. У перел╕ку ╖х за номером один – Соловецький таб╕р особливого призначення (СЛОН). На островах, в╕дмежованих в╕д материка Б╕лим морем, яке б╕льшовики, т╕льки-но прийдуть сюди, перейменують на Червоне, за якихось сто ш╕стдесят к╕лометр╕в в╕д Полярного кола, якомога дал╕ в╕д людських очей ОДПУ-НКВД створить пол╕гон, де методично в╕дпрацьовуватиме орган╕зац╕ю ╕золяц╕╖ в╕д сусп╕льства потенц╕йно небезпечних для системи (осв╕чених, прогресивних, розумних, з власною думкою, ст╕йких до комун╕стичного шаманства) людей, ╖хню охорону, практику розстр╕л╕в ╕ технолог╕ю поховання тисяч жертв. Юр╕й Бродський, автор книги «Соловки. Двадцать лет Особого Назначения», що вийшла 1998 р. у М╕лан╕, стверджу╓: енкаведисти обговорювали й можлив╕сть застосування тут для масових убивств отруйних газ╕в.
Визначивши можливост╕ використання для буд╕вництва соц╕ал╕зму примусово╖ прац╕ й необх╕дн╕ для п╕дтримання життя в арештантах норми харчування, чек╕сти зв╕тували, що на Соловках д╕╓ ╕ндустр╕я виховання громадян з принципово новою св╕дом╕стю – радянською. ╤ вважали, що створили «Фабрику людей». В’язень Михайло Никонов назве ту фабрику з ╖╖ л╕соповалами ╕ б╕ломорканалами «адстро╓м».
╤стор╕я «адстрою» розпочалася 20 травня 1920 року, коли на територ╕╖ багатого Соловецького монастиря, заснованого у перш╕й половин╕ XV стол╕ття к╕лькома ченцями, створюють таб╕р-радгосп, де «суровая климатическая обстановка, трудовой режим и борьба с природой будут хорошей школой для всяких порочных элементов». Ними стають в╕йськовополонен╕, учасники громадянсько╖ в╕йни. За три роки ╖х зм╕нюють соц╕ал╕сти, меншовики, анарх╕сти, виявлен╕ каральними органами б╕л╕ оф╕цери, представники царсько╖ аристократ╕╖ та старого держапарату. Зм╕ню╓ться ╕ назва закладу – на Соловецький таб╕р особливого призначення. У 1937 р. СЛОН перетворю╓ться на СТОН — «тюрьму особого назначения», кер╕вники яко╖, упевнен╕ в сво╖й безкарност╕ ╕ прав╕ робити з людьми, що заманеться, любили повторювати: на островах «власть не совецкая, а соловецкая». Тут уже давно «перевиховують» представник╕в нац╕ональних парт╕й, «шк╕дник╕в», церковник╕в, «диверсант╕в», «шпигун╕в», куркул╕в.
Член укра╖нсько╖ делегац╕╖, яка цього року 5 серпня, у день початку Великого Терору, вшанувала пам’ять закатованих сп╕вв╕тчизник╕в в урочищ╕ Сандармох ╕ на Соловках, Юр╕й Ткач ╕з Б╕ло╖ Церкви б╕ля козацького хреста на символ╕чн╕й могил╕ страчених укра╖нц╕в згадав ╕ про свого прад╕да, якого червоноарм╕йц╕ у 1933-му забрали в╕д коня прямо з поля. Родину розкуркулили, а селянина в╕дправили на п╕вн╕ч. Повернувся у 1936-му. За к╕лька м╕сяц╕в його звинуватили в антирадянськ╕й аг╕тац╕╖, 19 липня заарештували, а 15 серпня без суду ╕ сл╕дства р╕шенням «тр╕йки» розстр╕ляли у Бик╕вн╕.

«КРИВАВИЙ ДЕСПОТ ВИПИВ ОЧ╤ НАМ»
(Михайло Драй-Хмара, 1889-1938)

Через Соловки ╕ пов’язан╕ з ними карельськ╕ табори – Вайгач, УхтПечЛаг, БелБалтЛаг — пройшов майже м╕льйон ув’язнених. Ск╕льки серед них було укра╖нц╕в, достеменно не в╕домо. Як кажуть досл╕дники з рос╕йського «Мемор╕алу», таб╕рн╕ арх╕ви, скор╕ше за все, будуть засекречен╕ в╕чно. Як╕сь матер╕али вони встигли вихопити у «пер╕од в╕длиги» – на початку 1990-х, як╕сь продовжують збирати, залучаючи до пошуку родич╕в репресованих. ╤нколи, рад╕ють, ╕ таланить. Цього л╕та одна ╕з прац╕вниць музею СЛОНа, обм╕рюючи стару нап╕взруйновану буд╕влю на сус╕дньому ╕з великим Соловецьким остров╕, знайшла на горищ╕ серед см╕ття кимось акуратно складену ╕ сховану картотеку в’язн╕в. У н╕й – 50 анкет ╕з пр╕звищами, ╕менами, роками народження, м╕сцем проживання, статтями звинувачення. В ╕ншому м╕сц╕ натрапила на нев╕дправлен╕ листи каторжан ╕ листи, адресован╕ ╖м, але прочитан╕ лише охоронцями. А вт╕м, де саме зроблено знах╕дки, досл╕дниця не розпов╕да╓ – нин╕ л╕пше, вважа╓ вона, це тримати у та╓мниц╕.
П╕д час «круглого столу», що в╕дбувся на остров╕ з ╕н╕ц╕ативи Соловецького музею-запов╕дника у дн╕ Пам’ят╕ жертв пол╕тичних репрес╕й, говорили про те, що попри ╕снування в Рос╕йськ╕й Федерац╕╖ державно╖ програми з ув╕чнення ╕мен загиблих у таборах смерт╕, б╕льша частина ╕нформац╕╖ про них для учених ╕ досл╕дник╕в недоступна.
Тож визначити к╕льк╕сть укра╖нц╕в, як╕ пройшли Соловки, просто неможливо. Хоча, анал╕зуючи розстр╕льн╕ списки, можна зробити висновок: ╖х було таки багато. По╕менно в╕дом╕ 1111 в’язн╕в, страчених у Сандармос╕ в пер╕од в╕д 27 жовтня до 4 листопада 1937 року. Серед них – 290 укра╖нц╕в чи вих╕дц╕в ╕з Укра╖ни. Майже кожен четвертий. У лютому 1938-го за протоколом № 303 особливо╖ тр╕йки НКВД у Лен╕нградськ╕й област╕, п╕дписаним Михайлом Литвином, ╓вре╓м ╕з Забайкалля, б╕льшовиком ╕з 1917 року, було страчено 198 чолов╕к. Кожен п’ятий – укра╖нець чи виходець ╕з Укра╖ни.
В одн╕й ╕з зал музею увагу в╕дв╕дувач╕в приверта╓ стенд ╕з десятком фотограф╕й репресованих та стислими в╕домостями про них. Чита╓мо: «╤ваненко Фед╕р Миколайович, укра╖нець, 1885 р. н., ╕з селян Архангельсько╖ област╕; Цимбалюк Михайло Пилипович, укра╖нець, безпарт╕йний, обл╕ковець». Зв╕дки — нев╕домо. Науковий сп╕вроб╕тник музею Ольга Бочкарьова п╕д час екскурс╕╖ зауважу╓, що в’язням треба було мати см╕лив╕сть, щоб у анкет╕ написати: «укра╖нець». Знаючи особливу ненависть енкаведист╕в до «хохл╕в», люди ╕нколи приховували свою нац╕ональн╕сть чи називалися рос╕янами. Спод╕валися на пом’якшення ставлення, та н╕кому це не допомогло.
Серед жертв лен╕нсько-стал╕нського режиму – м╕льйони людей р╕зних нац╕ональностей: естонц╕в, литовц╕в, чеченц╕в, рос╕ян, ╓вре╖в, ф╕н╕в, карел╕в.
Багатьох ╕з них звинувачували в шпигунств╕. Викривали «шпигун╕в» за пр╕звищами – якщо пр╕звище зак╕нчувалося на -нен – це був ф╕нський «шпигун», якщо на -ський – польський. У т╕ часи масово виявляли китайських, японських, британських «шпигун╕в», агент╕в трохи не вс╕х розв╕док св╕ту, д╕ючих ╕ придуманих у заст╕нках НКВД.
Кор╕нних мешканц╕в Карел╕╖, на територ╕╖ яко╖ в╕дбувалися численн╕ розстр╕ли, – карел╕в, ф╕н╕в ╕ вепс╕в — зараховували не т╕льки до «розв╕дник╕в», а й «шк╕дник╕в» та «диверсант╕в». У книз╕ «Карелия-37, идеология и практика террора» член «Мемор╕алу» ╤ван Чух╕н писав про те, що з репресованих у автоном╕╖ ф╕н╕в було розстр╕ляно 90,7 в╕дсотка, карел╕в – 88,1. Якщо, за даними перепису 1920 року, на територ╕╖ АРК карели становили 43% населення, то, за п╕дсумками перепису 2010-го, – 7,4%. Ф╕н╕в у Карел╕╖ тепер прожива╓ трохи б╕льше в╕дсотка, а вепс╕в, як╕ понад тисячу рок╕в заселяли Прионежжя, — 0,5%, або ж 3423 особи (у 1897 р. ╖х було 3,5%).

«Я ПРУЧАТИМУСЬ – НЕ ХОЧУ ЗА ГРАТИ, НЕ ХОЧУ!»
(Микола Хвильовий, 1893-1933)

В╕дчувши смак кров╕, б╕льшовики з кожним роком усе б╕льше розкручують молох червоного терору. У 1923 роц╕ на острови привозять 3 тисяч╕ в’язн╕в, у 1928-1929 — 10 тисяч, у 1929-1930 – 15834, а у 1931 – вже 71 тисячу. Щом╕сяця на Соловки приходять по к╕лька етап╕в — 200, 400, 600 чолов╕к, розпов╕да╓ Ольга Бочкарьова.
Забравши у монастиря все його господарство – млини, пилораму, кузню, цегельню, майстерн╕, флот (кр╕м риболовецьких човн╕в, мали три великих пароплави для перевезення паломник╕в), а ще ферми ╕ ботсад, г╕дроелектростанц╕ю, л╕тограф╕ю, метео- ╕ рад╕останц╕╖, — енкаведисти створюють радгосп ╕ хочуть зробити його надприбутковим. Для цього потр╕бна «рабсила» — фах╕вц╕ з високим осв╕тн╕м ╕ профес╕йним р╕внем. Знайти таких у наукових ╕нститутах, кострукторських бюро чи на виробництв╕ для нарком╕в Ягоди ╕ ╢жова не проблема. Етапом ╕дуть на Соловки ╕нженери, арх╕тектори, професори з╕ св╕товим ╕м’ям, квал╕ф╕кован╕ роб╕тники, т╕, чи╖ми руками тут запустять механ╕чний, шк╕ряний ╕ гончарний заводи, «Йодпром», «Кустпром», «Пушхоз». Чимал╕ прибутки даватимуть «рыцарям без страха и упрека» розробка торфу, л╕созагот╕вля, розведення риби, буд╕вництво Кемь-Ухтинського тракту й ╕нших «стро╓к соц╕ал╕зму». На 1 жовтня 1929 року варт╕сть остр╕вних п╕дпри╓мств СЛОНа сягне 4 млн. 860 тис. рубл╕в.
Заробляли енкаведисти ╕ на продажу людей. Досл╕дник ╕з Петрозаводська Юр╕й Дмитр╕╓в (саме в╕н натрапив на розстр╕льн╕ ями у Сандармос╕) циту╓ книгу колишнього в’язня В. Чернав╕на «Записки вредителя». До арешту в╕н працював у одному з трест╕в Мурманська, який в╕дрядив комун╕ста Л. Т. Богданова у Кемь купити в управл╕нн╕ СЛОНа потр╕бних ╕нженер╕в. Комун╕ст захоплено розпов╕дав: «Представьте себе, там (у соловецькому табор╕ – Авт.) так и говорят: «продаем», «при оптовой покупке скидка», «первосортный товар», за такого-то в Архангельске 800 рублей в месяц дают, а вы 600 предлагаете! Товар-то какой. Курс в высшем учебном заведении читал, солидные печатные труды имеет, директором огромного завода был, одним из лучших инженеров считался, и десятилетник по статье 58 пар. 7 (сослан на каторгу на 10 лет за «вредительство»), значит, работать будет что надо, а вы 200 рублей жалеете. Я все-таки доторговался, они уступили, потому что мы 15 инженеров оптом взяли».
У перш╕ роки ╕снування СЛОН переходить на самоокупн╕сть, а з розширенням л╕соповалу, буд╕вництвом маслозаводу, нових ферм да╓ чимал╕ прибутки, ╕ його включають у трир╕чн╕ та п’ятир╕чн╕ плани. В’язн╕в швидко перетворюють на раб╕в ╕ змушують працювати до скону. «От заключенного нам надо взять все в первые три месяца, а потом он нам не нужен», — навчав колег по вбивствах енкаведист на пр╕звище Френкель. Ц╕ слова, як символ ╓жовщини з ╖╖ страх╕тливим, небаченим людожерством, тепер на одному ╕з стенд╕в соловецького музею.
Т╕, хто дивом вижив ╕ вирвався з табору, пригадують, як працювали радянськ╕ раби. Робочий день на л╕соповал╕ тривав десять годин. П╕дйом о четверт╕й, сн╕данок – шматок чорного хл╕ба ╕ кварта окропу, ╕… за сокиру. П╕д наглядом десятника, одного або й двох чек╕ст╕в за день треба було спиляти ╕ витягти до дороги 13 двометрових колод завтовшки 20-30 сантиметр╕в. Люди, наче кон╕, впрягалися в мотузки ╕ тягли т╕ колоди (серед таб╕рних профес╕й була й така, що називалася «к╕нь»). Мороз ╕ крижаний в╕тер, морок, бо ж узимку сонце на Соловках вигляда╓ на якихось п╕втори години, в╕дбирають останн╕ сили. Норму вироб╕тку можуть виконати лише молод╕ й т╕, що недавно з етапу. Головний таб╕рний закон: «Хлеб по выработке» — прир╕ка╓ на вимирання хворих ╕ слабких. Повну пайку дають лише тим, хто ще ма╓ сили працювати. Тим, кого сили полишають, чек╕ст кричить: «Контра, давай кубики!» ╕ погрожу╓ «поставити на пеньок». Це одна з придуманих енкаведистами кар – каторжанина роздягають до сп╕дньо╖ б╕лизни ╕ примушують, не рухаючись, стояти босон╕ж у мороз, п╕д пронизливим в╕тром на пеньков╕. Багато хто так ╕ замерзав. Тих, хто гинув в╕д холоду, залишали п╕д деревами до весни. ╤ сьогодн╕ на Секирн╕й гор╕, де був штрафний ╕золятор, на деревах можна побачити зарубки, якими позначали м╕сця, де шукати «п╕дсн╕жники».
Колишн╕й генерал рос╕йсько╖ арм╕╖ ╤. М. Зайцев (у Шанха╖ в 1931 роц╕ вийшли його спогади «Соловки») пише, що п╕д час вантаження деревини на барж╕ каторжани працювали й по ш╕стнадцять годин, стоячи по пояс у холодн╕й вод╕. Т╕, хто протестував проти нелюдських умов утримання ╕ в╕дмовлявся йти на каторжн╕ роботи, кал╕чили себе, були випадки, коли люди в╕друбували соб╕ л╕ву руку. У в╕дпов╕дь ╖х добивали чи в╕дправляли на Секирку, зв╕дки вороття вже не було.
╤нформац╕я про те, що в╕дбувалося на Соловках, якось проривалася на волю. На Заход╕ стало в╕домо про перший розстр╕л на остров╕ 19 грудня 1923 року, коли пол╕тв’язн╕, протестуючи проти нововведень, в╕дмовилися зайти у прим╕щення. Охорона почала стр╕ляти. Загинуло шестеро. 29 жовтня 1929 року за п╕вк╕лометра в╕д монастирсько╖ ст╕ни розстр╕ляли вже 36 в’язн╕в у справ╕ «Кремл╕вська змова». На цьому м╕сц╕ тепер стоять хрест ╕ величезний валун ╕з надписом «Соловецким узникам». Поряд – к╕лька невеликих камен╕в ╕з мемор╕альними дошками. Першими пам’ятний знак сво╖м загиблим землякам тут встановили якути. Тор╕к – укра╖нц╕, як╕ при╖хали на чол╕ з головою Ки╖вського обласного товариства пол╕тв’язн╕в ╕ репресованих Григор╕╓м Куценком. Цього л╕та п╕д час юв╕лейних, 25-х Дн╕в пам’ят╕ – рос╕йськ╕ анарх╕сти. На високому дерев’яному хрест╕, обкладеному кам’яними брилами, в╕дшл╕фованими льодовиком, В╕тал╕й Мороз, бандурист ╕з укра╖нсько╖ делегац╕╖, разом ╕з Левом Криленковим ╕з петербурзького «Мемор╕алу» пов’язали вишитий рушник. Тогор╕чний, битий в╕трами й сн╕говими бурями, укра╖нц╕ забрали з собою, щоб передати до музею.
Радянський уряд ус╕ляко приховував сво╖ злочини. Коли англ╕йськ╕ деревообробники, що купували соловецький л╕с, почали знаходити на колодах, п╕д корою, надписи-пов╕домлення х╕м╕чним ол╕вцем, св╕т заговорив, що в сиб╕рських таборах десятки, а може, й сотн╕ тисяч каторжан – ╖х були м╕льйони. На публ╕кац╕╖ у зах╕дн╕й прес╕ Молотов в╕дпов╕дав: «Клевета, сплошные фальсификации, вымысел злобных врагов социализма». ╤ додавав: «Любой американский безработный может позавидовать соловецкому заключенному» (Давор Шустер. Соловки, Соловки… — Балтимор: «Вестник», 2004). Аби довести, що чорне це – б╕ле, на арх╕пелаг влада допускала заруб╕жних журнал╕ст╕в. Перед ╖хн╕м при╖здом, розпов╕да╓ Ольга Бочкарьова, зносили вс╕ бараки, а в’язн╕в в╕дправляли у Кемський пересильний пункт, за ш╕стдесят к╕лометр╕в в╕д остров╕в. На л╕соповал виводили м╕сцевих мешканц╕в, ситих, перевдягнених статист╕в, мовляв, у нас тут в╕льний, рад╕сний труд. Коли журнал╕сти в╕д’╖жджали ╕з Соловк╕в, бараки в╕дбудовували, ╕ рабська експлуатац╕я продовжувалася.
Щось схоже, бутафорне показували ╕ Максимов╕ Горькому, коли той при╖хав у табори, щоб написати чергову оду «великому» Стал╕ну ╕ його економ╕чн╕й систем╕. У дитячому барац╕ письменник познайомився з хлопчиками, як╕ «читали» газети. Один ╕з них тримав газету догори низом. Горький це пом╕тив ╕ звернувся до чотирнадцятир╕чного п╕дл╕тка. Той попросив дозволу поговорити з письменником наодинц╕. П╕сля розмови у барац╕ той вийшов з╕ сльозами на очах. На вулиц╕ пролетарського письменника вже чекав ек╕паж, яким Горький по╖хав до начальника табор╕в на об╕д, а хлопця розстр╕ляли. Цю ╕стор╕ю почув в ув’язненн╕ Солжен╕цин ╕ описав у книз╕ «ГУЛАГ».
Соловецьк╕ будн╕ були такими, що для багатьох було нев╕домо, що краще — жити чи вмерти. Наглядач╕ придумували щоразу нов╕ катування. На екскурс╕╖ у музе╖ СЛОНа розпов╕дають, що начальник штраф╕золятора Вейс, який прибув на острови наприк╕нц╕ 1926-го ╕ працював тут до 1929-го, примушував в’язн╕в на мороз╕ переливати воду з одн╕╓╖ ополонки в другу. Або з м╕сця на м╕сце перекладати колоди, або до хрипоти, до запаморочення кричати лозунги на честь соловецько╖ влади. В╕дпочинку не було ╕ вноч╕. Охоронц╕, взут╕ у повстян╕ тапочки, нечутно ходили коридорами, застеленими повстяними дор╕жками. Невблаганн╕ т╕н╕ за найменшу провину в╕дправляли мученик╕в у штрафну к╕мнату, посеред яко╖ стояв ст╕лець. В’язень мав сид╕ти на ньому, поклавши руки на кол╕на. За найменший порух – стусани, знепритомн╕в ╕ впав – на Секирку, а зв╕дти, каже Ольга Бочкарьова, за к╕лька дн╕в на кладовище.
У сто раз╕в важче було у соловецьких таборах ж╕нкам. Почесний голова карельського товариства укра╖нц╕в «Калина» Лариса Скрипникова збира╓ в╕домост╕ про наших землячок, як╕ пройшли тернистим шляхом на соловецьку Голгофу. Б╕льш╕сть ╕з них – молод╕ в╕д 20 до 30 рок╕в. Розгублених ╕ убитих горем, що розлучило з р╕дними ╕ коханими, ╖х жорстоко ╜валтували конво╖ри, охоронц╕, енкаведисти – матюклив╕, п’ян╕ й бридк╕. Гвалтували на етапах ╕ в таборах. Ваг╕тних зв╕льняли в╕д тяжких роб╕т лише за к╕лька дн╕в до полог╕в, а через м╕сяць п╕сля народження д╕тей знову виганяли працювати. Немовлят забирали в будинки малюка НКВД, пот╕м — в ╕нтернати НКВД, а зв╕дти в спецшколи, де д╕тей «ворог╕в народу» вишколювали в дус╕ ненавист╕ до вс╕ляко╖ «контри» ╕ в╕дправляли служити охоронцями в концтабори, можливо, нав╕ть у т╕ сам╕, як╕ забрали життя ╖хн╕х матер╕в.
У табор╕ (на великому Соловецькому остров╕ йому було т╕сно, ╕ в╕н, як ракова пухлина, захоплю╓ острови Муксалма, Заяцьк╕ — там був ж╕ночий шраф╕золятор) Анзер, де в Голгофо-Роз╕п’ятненському монастир╕, перетвореному на госп╕таль, в╕д тифу, цинги й ╕нших хвороб померли тисяч╕ каторжан, пройшли «перековку» 300 тисяч людей. Багато хто з них намагався втекти. З острова одна дорога – на човн╕ холодним Б╕лим морем, яким до Кем╕ ш╕стдесят три к╕лометри. Спроб було сотн╕, може, й тисяч╕. Вдалих – дв╕ чи три. На пошуки вт╕кач╕в п╕дн╕мали л╕таки з материка, кидали загони з собаками. Коли комусь ╕ вдавалося невеликими, вкритими тундрою островами, що наче намистини на нитц╕, й д╕статися велико╖ земл╕, шанс╕в на порятунок залишалося небагато. Усе цив╕льне населення навколишн╕х с╕л ╕ м╕стечок опов╕щали про втечу «шпигун╕в» ╕ «диверсант╕в», тож пройти непом╕ченим тут було майже неможливо – одн╕ вистежували й вислужувалися, скут╕ страхом, ╕нш╕ за прем╕ю – торбинку вис╕вок чи круп.
За тисяч╕ к╕лометр╕в в╕д Б╕ломор’я в╕дчув увесь жах соловецьких табор╕в, безвих╕дь тих, хто гинув на л╕соповалах, кого топили у власн╕й кров╕ чи, пересл╕дуючи, цькували собаками, один ╕з найяскрав╕ших поет╕в доби червоного ренесансу, ╕н╕ц╕атор ВАПЛ╤ТЕ (В╕льно╖ академ╕╖ пролетарсько╖ л╕тератури) Микола Хвильовий. «У той час, як зах╕дно╓вропейськ╕ пролетар╕ та ╖хн╕ комун╕стичн╕ парт╕╖ сповнен╕ симпат╕й до Москви, — писав у сво╓му лист╕ Кагановичу та ╕ншим членам ЦК КП(б)У Стал╕н у кв╕тн╕ 1926 року, — укра╖нський комун╕ст Хвильовий не ма╓ сказати на користь Москви н╕чого ╕ншого, окр╕м, як закликати укра╖нських д╕яч╕в б╕гти в╕д Москви якомога швидше». Авторов╕ рядк╕в «Я ╕з жовтоблакиттям перший / На фабричний димар зал╕з» удалося втекти ╕ в╕д Соловк╕в, ╕ в╕д Москви, лише пустивши соб╕ кулю в лоб.

«СТОЮ Н╤МИЙ ╤ ЖИТИ ВЖЕ БЕЗСИЛИЙ»
(Микола Зеров, 1890-1937)

Укра╖нськ╕ л╕тератори, як╕ ще в 1922 роц╕ заявляли, що «виховувати… пролетар╕ат виключно на рос╕йськ╕й мов╕, це значить затримувати його культурний розв╕й, це значить робити з нього т. зв. «перевертн╕в-хохл╕в» з низьким культурним св╕тоглядом», ╕ «в умовах диктатури пролетар╕ату ми позбавля╓мось примусово╖ русиф╕кац╕╖», як ╕ вся нац╕ональна ╕нтел╕генц╕я, на думку Стал╕на, не заслуговували дов╕ри. У в╕дпов╕дь на заклики про дерусиф╕кац╕ю з’явля╓ться та╓мний циркуляр Державного управл╕ння «Про укра╖нський сепаратизм», який наголошу╓ на необх╕дност╕ «не обмежитись звичайним спостереженням, а вести активну розв╕дку серед пров╕дних антирадянських теч╕й». Таких теч╕й чек╕сти виявлять десятки, постраждають м╕льйони людей. У 1931 р. розпочина╓ться судовий процес у справ╕ «Укра╖нського нац╕онального центру», кер╕вником якого спочатку назвуть М. Грушевського, пот╕м академ╕ка М. Яворського. В╕домого ╕сторика-економ╕ста, який знав польську, чеську, н╕мецьку, рос╕йську, французьку, ╕тал╕йську, латину, грецьку, засудять до шести рок╕в Соловк╕в. Разом ╕з ним на островах опиниться ╕ загине цв╕т укра╖нсько╖ нац╕╖. Звинувачення абсурдн╕ – створення «Укра╖нсько╖ в╕йськово╖ орган╕зац╕╖ (УВО)», «п╕дготовка вибуху буд╕вл╕ ЦК КП(б)У», «контрреволюц╕йний заколот у с╕льському господарств╕» тощо. Нав╕ть на засланн╕, коли з Москви приходить вказ╕вка почистити табори, енкаведисти за п’ять дн╕в у 1937 р. розкриють «Всеукра╖нський центральний блок», що мав на мет╕ «укра╖н╕зувати Соловки». Ус╕ докази «злочинно╖» д╕яльност╕ ВЦБ начальник СЛОНа ╤. Апетер ум╕стив у к╕лькох рядках: «134 человека украинских буржуазных националистов, осужденных на разные сроки за к-р (контрреволюц╕йну – Авт.), националистическую, шпионскую и террористическую деятельность на Украине, которые, оставаясь на прежних к-р позициях, продолжая к-р, шпионскую, террористическую деятельность, создали к-р организацию «Всеукраинский центральный блок». Вирок — розстр╕л.
На самому остров╕ закатовано приблизно 20 тисяч людей. ╥х скидали у ями по 20-40 чолов╕к. Тож на Соловецькому десь п’ятсот братських могил. Б╕льше остр╕в, де кам╕ння, озера й болота, вм╕стити не м╕г. У торф’яниках жертви не ховали, там вони мум╕ф╕кувалися, а режим, хоч був ╕ переконаний у сво╖й безкарност╕, вол╕в знищувати сл╕ди сво╖х злочин╕в. Приречених до смерт╕ вивозили на материк. До 20-р╕ччя Великого Жовтня СТОН мав стратити 1200 чолов╕к, енкаведисти взяли п╕двищен╕ соц╕ал╕стичн╕ зобов’язання – вбили 1800. За п’ять ночей, 27 жовтня та з 1 до 4 листопада – 1111 в’язн╕в.
Соловецький етап, у якому було 290 укра╖нц╕в, серед них майже вс╕ члени так званого «Всеукра╖нського центрального блоку», вивезли у л╕с поблизу столиц╕ Б╕ломорканалу Медвежогорська, за 300 к╕лометр╕в в╕д Кем╕. У перший день страти катам не пощастило – к╕лька приречених вирвалися ╕ напали на охорону. Щоб б╕льше не ризикувати, каторжан у С╤ЗО роздягали, зв’язували по дво╓, били по голов╕ ╕ скидали, як дрова, у кузов вантаж╕вки. У глухому л╕с╕, в урочищ╕ Сандармох, на краю заздалег╕дь викопаних ям ╖х, уже зовс╕м безсилих, розстр╕лювали. Про що в останн╕ хвилини свого життя думали режисер Лесь Курбас ╕ письменники Валер’ян Пол╕щук, Валер’ян П╕дмогильний, Мирослав ╤рчан, Григор╕й Еп╕к, Олекса Сл╕саренко, Павло Филипович, Михайло Яловий, драматург Микола Кул╕ш, академ╕к Матв╕й Яворський, поет Марко Вороний, онук автора сл╕в укра╖нського г╕мну «Ще не вмерла Укра╖ни» Миколи Вербицького? Про що молив Бога м╕н╕стр осв╕ти УНР Ант╕н Крушельницький, котрого везли на страту разом ╕з синами Богданом та Остапом, якому щойно виповнилося 24 роки? А професор Серг╕й Грушевський, науковц╕ Василь Волков, Микола Павлушков, Микола Трохименко, Петро Бовсун╕вський? А поет-неокласик, пол╕глот, що волод╕в двадцятьма мовами, Микола Зеров, який у одному ╕з в╕рш╕в написав слова, що стали пророчими: «Стою н╕мий ╕ жити вже безсилий: / Вся думка з б╕лим ╕ смутним горбом / Немилосердно ранньо╖ могили». Коли майстра сонету ╕ професора, про лекц╕╖ якого серед студент╕в Ки╖вського ╕нституту народно╖ осв╕ти (тепер Нац╕ональний ун╕верситет ╕м. Тараса Шевченка) ходили легенди, поставили на край т╕╓╖ «немилосердно ранньо╖ могили», йому було сорок с╕м рок╕в. Ск╕льки не збулося мр╕й, не зд╕йснилося задум╕в!
Система ц╕леспрямовано нищила молодих ╕ осв╕чених. В╕дома така статистика: на 1 жовтня 1927 року в СЛОН╕ к╕льк╕сть в’язн╕в до 20 рок╕в становила 15,82 в╕дсотка, в╕д 30 до 40 — 44,14%. Малограмотних була лише третина.
Вже, мабуть, н╕хто й н╕коли не д╕зна╓ться про те, як трималися на краю свого життя укра╖нськ╕ в’язн╕. Проте в╕домо, що у табор╕ вони не втрачали г╕дност╕ й продовжували творити – Лесь Курбас ставив там сво╖ п’╓си, д╕яв укра╖нський хор п╕д кер╕вництвом Ромашенка. А священик Никодим ╕з Полтавщини, про якого розпов╕в колишн╕й соловчанин Борис Ширя╓в, не побоявся провести р╕здвяну Божу службу прямо у барац╕. За свою в╕ру м╕й земляк заплатив життям — його спровадили на Секирку, де невдовз╕ й помер.
Тривалий час доля соловецького етапу, який вважали втопленим на дн╕ Б╕лого моря, була нев╕домою. Зав╕са над та╓мницею прив╕дкрилася у 1991 роц╕. Тод╕ вперше заговорили про масов╕ страти у Сандармос╕. Невдовз╕ в арх╕в╕ Архангельського управл╕ння ФСБ знайдуть розстр╕льн╕ протоколи «особливо╖ тр╕йки», ╖хн╕ коп╕╖ отримають Соловецький музей ╕ сп╕вроб╕тники московського та петербурзького «Мемор╕ал╕в». На точне м╕сце траг╕чних под╕й вказала й знайдена у Петрозаводську арх╕вно-сл╕дча справа М. Р. Матв╓╓ва, виконавця вирок╕в, якого разом ╕з ╕ншими чек╕стами за знущання над в’язнями п╕д час розстр╕л╕в засудили у 1939-му на десять рок╕в. ╤нтернац╕онал╕ста ╕з двокласною осв╕тою, як в╕н зазначав у сво╖й анкет╕, котрий за свою «робочу зм╕ну» вбивав 200-250 людей, нагородили орденом Червоно╖ З╕рки. П╕сля в╕дсидки цей катюга повернувся до Лен╕нграда, де прожив до 1971 року.
Сп╕вроб╕тники мемор╕алу Вен╕ам╕н ╤офе, ╤рина Р╓зникова та Юр╕й Дмитр╕╓в довго ходили л╕сами, аж поки знайшли за п╕вк╕лометра в╕д шосе, що йде в╕д станц╕╖ Медвежо╖ Гори на селище Повенець, квадратн╕ западини два на два метри. У Сандармос╕, де тепер мемор╕альний комплекс, могили розкидан╕ на площ╕ десяти квадратних к╕лометр╕в. В╕домо, що розстр╕ляно тут не менше дев’яти чолов╕к, чимало з них — мешканц╕ навколишн╕х с╕л.
Щороку 5 серпня, у день, коли на виконання постанови Пол╕тбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянськ╕ елементи» НКВД розпочало масовий терор, в урочищ╕ проводять мемор╕альн╕ заходи. Учасники цьогор╕чного жалобного м╕тингу говорили про великий злочин, який вчинила держава. ╤ про те, що в такому ж самому л╕с╕, п╕д такими ж самими деревами, в м╕сцях, яких поки що не знайдено, похован╕ люди, як╕ повинн╕ були зникнути, ╕ пам’ять про них теж мала зникнути. Лише в Карел╕╖ в╕дом╕ с╕мнадцять Сандармох╕в, та ╖х може бути й б╕льше. За роки радянсько╖ влади репресовано 60 м╕льйон╕в ос╕б, ╕з них, за даними Ком╕тету з реаб╕л╕тац╕╖ жертв пол╕тичних репрес╕й, 25 м╕льйон╕в загинули в таборах ╕ тюрмах.
Дос╕ нев╕дом╕ вс╕ ╕мена й м╕сця поховань. Досл╕дники шукають сл╕ди третього соловецького етапу, другий, це п’ятсот дев’ять смертник╕в, знищено в Лен╕нградськ╕й област╕. Прац╕вники музею СЛОНа розпов╕дають, що коли в 1939 роц╕ перед початком ф╕нсько╖ в╕йни таб╕р згорнули ╕ перевели на материк, енкаведисти акуратно «зачистили» сл╕ди свого перебування на Соловках. Могильн╕ ями ╕ рови, трупи в яких засипали вапном, зар╕вняли, в прим╕щеннях монастиря збили штукатурку, на як╕й могли бути сл╕ди кров╕ або чи╖сь надписи, з╕рвали ус╕ реш╕тки. ╤з розстр╕льних справ знищили вс╕ фотограф╕╖ засуджених. У наступн╕ роки на остров╕ працювало КДБ, л╕кв╕довуючи «командировки», а земля арх╕пелагу ще довго рясн╕ла табличками: «Заборонена зона».

«УБ╤╢ННИМ СИНАМ ТВО╥М»
(╢вген Плужник)

Наприк╕нц╕ л╕та урочищем Сандармох лячно йти – обаб╕ч дороги рясно червон╕╓ брусниця, наче крапл╕ кров╕ розстр╕ляних тут. Повно яг╕д ╕ м╕ж валунами, з яких викладено символ╕чну могилу нашим землякам. На невелик╕й галявин╕ ще в жовтн╕ 1997 року, коли вперше тут в╕дзначали День пам’ят╕ невинно уб╕╓нних, ╢вген Сверстюк, ╤ван Драч, кобзар Микола Литвин та ╕нш╕ встановили дубовий хрест, привезений з Укра╖ни. Тепер поряд ╕з ним – козацький хрест ╕з с╕рого уральського гран╕ту.
Лариса Скрипникова розпов╕да╓, як вона оббила чимало порог╕в, щоб випросити землю п╕д пам’ятник, який стоятиме в╕чно. Це вона з однодумцями з карельського товариства «Калина» в╕дбере кам╕нь для монумента, знайде художник╕в, як╕ зроблять еск╕з, завод, де в борг, п╕д чесне слово небайдужо╖ ж╕нки витешуть хрест ╕ викарбують на ньому слова ╢вгена Плужника, що помер на Соловках: «Уб╕╓нним синам Укра╖ни». Грош╕ на пам’ятник збирали вс╕м миром – через укра╖нськ╕ й канадськ╕ видання. Найб╕льший внесок, розпов╕да╓ Лариса Григор╕вна, зробив В╕ктор Ющенко, батько якого скитався поряд, на буд╕вництв╕ Б╕ломорканалу.
До символ╕чно╖ могили сандармоських мученик╕в щороку при╖жджають ╕з Укра╖ни. Цьогор╕чна делегац╕я у склад╕ 37 чолов╕к традиц╕йно прийшла до козацького хреста з синьо-жовтими прапорами. П╕д тужливий сп╕в бандури – покладання в╕нк╕в. До п╕дн╕жжя лягають чорнобривц╕ й пучки калини. Священик, отець ╤ван з Коломи╖, п╕д час панахиди по╕менно помина╓ вс╕х замордованих. Юрко Деркач з ╤ван╕вки Ставищанського району розломив коровай ╕ розда╓ м╕сцевим. Навколо укра╖нського гурту збира╓ться все б╕льше людей. Досл╕дник Юр╕й Дмитр╕╓в, який цього року передав журнал╕стам ╕з Хмельниччини 1300 нових ╕мен ╖хн╕х уб╕╓нних земляк╕в, бере слово й говорить про те, що вс╕, хто приходить на могили розстр╕ляних, бережуть ╕ передають пам’ять про злочини стал╕нського режиму. Це те, чого й сьогодн╕ бояться прихильники «усп╕шного менеджера», як дехто назива╓ кривавого горця. Поляки, в╕дслуживши службу б╕ля свого хреста, приносять до козацького б╕л╕ й червон╕, як ╖хн╕й нац╕ональний прапор, лампадки. Ус╕ разом ми, укра╖нц╕, притиснувши руки до грудей, сп╕ва╓мо «Ще не вмерла Укра╖ни». А на нас з фотограф╕й, прикр╕плених до дерев, дивляться розстр╕лян╕ тут Лесь Курбас ╕ Микола Кул╕ш, а з небес — ус╕ уб╕╓нн╕ сини й доньки Укра╖ни.

Св╕тлана ЧОРНА
Ки╖в – Сандармох — Ки╖в
Фото С. Чорно╖

На фото: укра╖нська делегац╕я на Соловецькому остров╕

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 18.10.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12419

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков