Версiя для друку Обговорити в форумi

Ольга Іванова як письменниця особливої реклами, як модно нині глаголити піару, не потребує. Вона — автор 12 поетичних і прозових книжок, близько 700 публікацій в українській і зарубіжній пресі, нею створені пісні в співавторстві з багатьма композиторами. Член Національної спілки письменників України, дипломант всеукраїнських конкурсів, лауреат премії АР Крим, заслужений діяч мистецтв автономії, нагороджена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Пише здебільшого для дітей і про дітей. Воно й не дивно, позаяк пройшла нелегкий шлях від учителя до заступника міністра освіти і науки АР Крим. Любить подорожувати, збагачуючись під час мандрівок новими враженнями, що згодом втілюються у вірші, оповідання, статті.
До цього слід додати й таке. Поетеса виступає на захист української мови, що нечасто зустрінеш серед російських майстрів слова. Пригадується, як на одному з наших письменницьких зібрань, коли я зазвичай виголошував промову рідною мовою, хтось із зали кинув репліку: «Говорите по-русски!». Піднявшись з місця, Ольга Олексіївна присоромила «диверсанта», нагадавши присутнім про красу і багатство української мови. Приклад, гідний поваги!
Пропоную вірші для дітей О. Іванової в моїх перекладах з російської. Твори взяті з її книжки «Чем больше улыбок, тем люди добрей». До слова, оформити це видання малюнками допомогли автору учні та вчителі не тільки зі шкіл Криму, а й з інших місць України.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ

Ольга Іванова
Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ

Як люблю я цвіт барвінка,
Що синіше хвиль Дніпрових.
Кожна квітка і травинка —
Мов дарунки пречудові!

Аромат п’янкої рути,
Співи когутів бадьорі.
У горах — стежин маршрути,
У степу — хліба, як море!

Як люблю я поля говір,
Ритм комбайна роботящий!
І пташок веселий гомін,
І гойдання крон у хащі.

І пісні такі сердечні!
Як почнуть вони бриніти,
Милувався б безкінечно, —
Чи є кращі в цілім світі?
А хати біленькі в квітах
Просять в гості неминуче,
Молоком щоб напоїти
З хлібом теплим і пахучим.
Небеса люблю я сині,
Пшениці біля озерця.
Бо живу я в Україні
І готов віддать їй серце!

ПОЛІГЛОТ

Я живу в Криму чудовім —
І повинен знати мови!
По-російськи треба плавно,
По-татарськи ледь гортанно.
Українська є співоча…
Зможу? Зможу, як захочу.
«Симферополь,
 Крым, язык», —
Говорить давно вже звик.
«Сімферополь,
 Крим і мова», —
Повторяю знову й знову.
Вдих і видих — і затим:
«Симферополь,
 тиль, Къырым».
Ланцюжок оцих ось слів
Мамі я проговорив.
І сказала мама потім:
«От і став ти поліглотом!».

БАРАБАН

Попросив онук Руслан,
Щоб купив дід барабан.
— Якщо купим барабан,
Буде в хаті шум і гам.
— Ти пиши,
 трудись, як слід, —
Від онука чує дід. —
Не зачеплю барабана,
Заважать тобі не стану.
Я почну на ньому грати,
Лиш коли ти ляжеш спати.

ЛІСОВІ ДАРУНКИ

Лісом з мамою по стежці
Кошика несу.
А у ньому, немалому,
Тільки жаль і сум.
У матусі, хоч маленький,
Всього через край:
І грибочки, і горіхи —
Хочеш? Вибирай.
У моєму, он якому,
Лиш один горіх.
Як же я його, одного,
Розділю на всіх!?

ЗАБУВАЛОЧКА

Це вже знає увесь клас:
Забувалочка у нас!
Щоб її не запитали,
«Ох, забула, ох, не знала!»
Ось такий-то солоспів,
Мов бракує інших слів!
Не писала, не читала —
Тож найгірші має бали.
Як зовуть її, не чули?
Бо ім’я своє забула.
Ми кличем нашу Галочку
Всі просто: Забувалочка.

У ЦІЄЇ ГОРЕ-УЧЕНИЦІ

Ви подивіться, подивіться:
В цієї горе-учениці
Лад у портфелику такий,
Немов пройшовся
 хан Батий.
В книжках і зошитах —
 о лихо! —
Либонь, гуляв збитошник-
вихор.
І напрямки, і навпрошки
Кудись летять з них
 сторінки.
У книг — натомлені
 обличчя,
Прийти на поміч
 книги кличуть.
У чому річ? Яка причина?
Нехай розкаже нам Дарина.
Я глянув у портфель —
 без слів
Усе збагнув і зрозумів.
Чого в книжках
 тільки нема —
Речей усяких —
 тьмуща-тьма!
Конверт, з гостинців папірці,
Скакалка, ручка, пластівці,
Гребінчик, бантик,
 два банани,
«Послання» від Петра
 й Романа.
Один лимон, пенал один —
Хіба не справжній магазин?
Тут крем-брюле читає вірші,
А сторінкам
 все гірше й гірше.
Їм від солодкого ой гірко!
Чекають, бідні, перевірки,
Щоб їх «звільнили»,
 як годиться,
Від горе-учениці.

БЕЗ ДВІЙКИ

Мама дістала
 з портфеля щоденник.
І, не розкривши,
 спитала Оленку:
— Ну, зізнавайсь, не крути,
 не верти:
Знов мені в школу
 з-за двійки іти?
— Кажете, мамо,
 про двійку яку?
Я ж бо і вчора стояла в кутку!

У «ЛІТАКОВІ»

На уроці — ду-ду-ду! —
Літачок я свій веду.
Варто тільки
 приземлиться —
Зразу ж маю одиницю!

Переклад з російської
Василя ЛАТАНСЬКОГО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 04.10.2013 > Тема "Душі криниця"