"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема "Українці мої..."
#38 за 20.09.2013
САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО — УКРА╥НСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ГЕТЬМАН
Олена АПАНОВИЧ
Постат╕
(Продовження. Поч. у № 37)
Козацтво, яке стало колективним членом Ки╖вського братства, було т╕сно пов’язане з життям засновано╖ при ньому школи. Сагайдачний ста╓ ╖╖ ктитором (оп╕куном), допомага╓ ╖й матер╕ально. Першим ректором Ки╖всько╖ школи був Йов Борецький, видатний просв╕титель ╕, як ╕ Сагайдачний, непримиренний ворог ун╕╖. Ки╖вська школа згодом розвинулась у Ки╓во-Могилянську академ╕ю, що протягом тривалого часу була ╓диним вищим навчальним закладом у Сх╕дн╕й ╢вроп╕. Таким чином, Сагайдачний зробив незвичний, безпрецедентний для свого часу ╕сторичний крок — поставив зброю на охорону культури, осв╕ти, можна сказати, гуман╕зував зброю. Тож б╕ля джерел Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖ — гуман╕стичний, патр╕отичний подвиг Петра Конашевича. В╕н ╕ надал╕ п╕дтримував, допомагав братським школам, церквам, монастирям, запов╕в ╖м значн╕ кошти на подальший ╖хн╕й розвиток. П╕сля Острога Петро потрапля╓ до Льв╕всько╖ братсько╖ школи, де зустр╕ча╓ться з Йовом Борецьким, тод╕шн╕м ╖╖ ректором. З ним в╕н п╕дтриму╓ зв’язок до к╕нця свого життя. Ц╕ дв╕ видатн╕ особистост╕ стали речниками сп╕лки козак╕в та ╕нтел╕генц╕╖, яка тод╕ репрезентувалася переважно особами духовного сану. З╕ Львова Петро Сагайдачний ╖де до Ки╓ва, де певний час працю╓ домашн╕м вчителем у ки╖вського судд╕ Аксака.
НА ЗАПОРОЗЬК╤Й С╤Ч╤ Й У В╤ЙСЬКУ САМ╤ЙЛА К╤ШКИ
П╕зн╕ше Сагайдачний подався на Запорожжя. Кас╕ян Сакович пише: «Потом видячися быть способним до менства, Шол до запорозького славного рыцарства, Межи которых през час немалый жиючи И рыцарских д╕лност╕ там доказуючи. Гетьманом соб╕ Войско то обрало». Ц╕кавий штрих: автор в╕дзнача╓ — в╕йськова д╕яльн╕сть, що в т╕ часи вважалася лицарською справою, була покликанням для майбутнього укра╖нського гетьмана, за допомогою яко╖ в╕н теж намагався протид╕яти ворогам Укра╖ни. На С╕ч╕ Сагайдачний з’явля╓ться в останн╕ роки XVI ст. Тут в╕н набув в╕йськового досв╕ду, досконало вивчив козацьку тактику, зрештою, сформувався як полководець. В╕н брав найактивн╕шу участь у походах ╕ досить швидко, завдяки осв╕ченост╕, державному розуму, сильн╕й вдач╕, патр╕отичним переконанням здобув високий авторитет. Сакович пода╓ зв╕стку про во╓нн╕ кампан╕╖ в Молдав╕╖ та Л╕вон╕╖, в яких брали участь козаки, що перебували на корол╕вськ╕й служб╕. Тод╕ ж уславився Петро Сагайдачний. «Полночные тыж край будут помятати Долго ╓го мужество, бо ся ╖м да╓ знати, Великого звитязства там доказуючи». Йдеться про под╕╖, пов’язан╕ з во╓нними д╕ями Польщ╕ в Молдав╕╖ та ╖╖ в╕йною з╕ Швец╕╓ю (Л╕вонська в╕йна). До участ╕ в цих в╕йнах Польща залучила козак╕в. Козацький гетьман Сам╕йло К╕шка в 1600 роц╕ водив чотири тисяч╕ запорожц╕в у Молдав╕ю, а в 1602 роц╕ понад дв╕ тисяч╕ — на Л╕вонську в╕йну. Участь укра╖нських козак╕в у цих польських в╕йнах К╕шка обумовлював вимогою легал╕зац╕╖ козацтва ╕ повернення ╖м частини ╖хн╕х прав, тобто зняття з них бан╕ц╕╖ (оголошення за р╕шенням сейму поза законом), що було накладено на козацтво п╕сля розгрому п╕д Солоницею ╖хнього повстання в к╕нц╕ XVI ст. п╕д кер╕вництвом Северина Наливайка ╕ Григор╕я Лободи. Король Сиг╕змунд III пооб╕цяв п╕дтримати козацьке бажання на сейм╕. Д╕йсно, 1 с╕чня 1601 року сейм, на який прибула козацька депутац╕я, прийняв р╕шення про скасування бан╕ц╕╖. Таким чином, ре╓строве козацтво повернулося на легальне становище. У 1600 р. об’╓днане польсько-козацьке в╕йсько одержало перемогу п╕д м╕стом Пло╓штами. В╕йна в Л╕вон╕╖ 1602 р. була тяжкою ╕ затяжною. У битв╕ п╕д Ф╕л╕ном поклав голову Сам╕йло К╕шка. Отже, можна сказати, що Сагайдачний пройшов в╕йськову ╕ пол╕тичну школу в славнозв╕сного козацького гетьмана Сам╕йла К╕шки. П╕зн╕ше Сагайдачний повторю╓ його пол╕тичний зах╕д. Ставши полковником, а пот╕м гетьманом ре╓стрового козацтва, Сагайдачний вважався п╕дданим польського короля ╕ мусив виконувати його накази, а водночас, як представник козацького стану, що мав певну суверенн╕сть, в╕н висував сво╖ вимоги ╕ не погоджувався без ╖х урахування брати участь з╕ сво╖м в╕йськом у польських во╓нних акц╕ях. Так Сагайдачний да╓ згоду королю на участь козацького в╕йська у польсько-московськ╕й ╕ Хотинськ╕й в╕йнах при умов╕ виконання його вимог, як╕ вже стосувалися не т╕льки козацтва, як у Сам╕йла К╕шки, а й загальних укра╖нських справ.
ГЕТЬМАНУВАННЯ
В ╕сторичних документах Петро Сагайдачний як гетьман вперше згаду╓ться у 1616 р. Але й у попередн╕ роки в╕н пос╕дав ч╕льне м╕сце ╕ користувався величезним авторитетом у козацькому середовищ╕. В Запорозьк╕й С╕ч╕ об╕ймав кер╕вн╕ старшинськ╕ посади. Спочатку в 1596 р. його там обрали обозним, доручивши в╕дати вс╕╓ю артилер╕╓ю С╕ч╕, згодом в╕н очолю╓ с╕чове товариство — ста╓ кошовим отаманом. Гетьманував Сагайдачний, можливо, десь з к╕нця першого десятир╕ччя XVII ст. ╕ до останн╕х дн╕в свого життя, але з перервами. У 1617 р. гетьманом був обраний Дмитро Барабаш, в 1620-1621 роках д╕яв козацький гетьман Як╕в Нерода-Бородавка. Неодноразово скидали Сагайдачного з гетьманства тимчасово, як правило, так зван╕ випищики, яких за вимогою польського уряду виключали з ре╓стрового в╕йська. Кер╕вник козацтва вважав, що збройний протест у тих конкретних умовах був приречений на поразку. Коли ж ситуац╕я в Укра╖н╕ ускладнювалася ╕ загострювалася, козаки знову обирали Сагайдачного гетьманом, вважаючи, що т╕льки в╕н здатний вивести ╖х з катастроф╕чного становища. Та й в часи свого «м╕жгетьманства» Петро Конашевич, залишаючись полковником ре╓стрового в╕йська, збер╕гав вплив над ус╕м волосним козацтвом, зокрема, Ки╖вщини з ╖╖ центром у Трахтемиров╕, де мешкало статечне козацтво.
БОРОТЬБА ПРОТИ ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКО╥ АГРЕС╤╥
З розвитком Запорозько╖ С╕ч╕ активного наступального характеру набира╓ боротьба проти турецько-татарсько╖ агрес╕╖. Козаки не т╕льки давали в╕дс╕ч навалам татарських орд ╕ турецьких в╕йськ в Укра╖ну, але й сам╕ наприк╕нц╕ XVI ст. розгорнули наступ на волод╕ння султансько╖ Туреччини та ╖╖ васала — Кримського ханства, намагаючись перенести во╓нн╕ д╕╖ на територ╕ю ворога. Перша така спроба була зроблена ще в середин╕ XVI ст., коли укра╖нський князь з династ╕╖ Рюрикович╕в ╕ роду Гедеминович╕в Дмитро Вишневецький, спираючись на побудований на Мал╕й Хортиц╕ замок, водив козак╕в на татарськ╕ улуси ╕ турецьк╕ фортец╕ в пониззях Дн╕пра. Турецька ╕мпер╕я (Оттоманська Порта), до яко╖ входили завойован╕ нею кра╖ни ╢вропи, Аз╕╖ та Африки ╕ яку населяло 60 м╕льйон╕в чолов╕к, була в т╕ часи найб╕льшою державою. Вона панувала на Чорному мор╕ ╕ Балканах, волод╕ла гирлами Дунаю, Дн╕пра, Дону, прагнучи використати ╖х як опорну базу для наступу проти Укра╖ни, Московсько╖ держави, Польщ╕, Б╕лорус╕. Збройн╕ сили Оттомансько╖ Порти належали тод╕ до числа найсильн╕ших арм╕й св╕ту, мали репутац╕ю «непереможних». Включаючи у сво╖ агресивн╕ плани загарбання Укра╖ни, султанська Туреччина викликала та ╕нсп╕рувала пост╕йн╕ руйн╕вн╕ напади орд Кримського ханства. Проти тако╖ супердержави, експанс╕я яко╖ загрожувала всьому ╓вропейському розвитков╕, а над укра╖нським народом нависла загроза геноциду, ц╕лковитого ф╕зичного знищення, козаки розгорнули справжню нац╕онально-визвольну в╕йну. Стратег╕ю ц╕╓╖ в╕йни розробив Петро Сагайдачний.
РЕФОРМУВАННЯ КОЗАЦЬКОГО В╤ЙСЬКА
Однак перед тим в╕н пров╕в велику роботу щодо к╕льк╕сного зростання, зм╕цнення та удосконалення збройних сил Укра╖ни — козацького в╕йська. Визначною була д╕яльн╕сть Сагайдачного в ╖х реформуванн╕. Сагайдачний намагався досягти якнайвищого р╕вня в орган╕зац╕╖, покращенн╕ та п╕двищенн╕ бойово╖ здатност╕ козацького в╕йська. Укра╖нський гетьман запровадив сувору, зал╕зну дисципл╕ну, неслухняних карав на горло, придушував прояви анарх╕╖, зв╕льнився у в╕йську в╕д негативних авантюристичних з розб╕йницьким нахилом елемент╕в. В к╕нц╕ XVI — початку XVII ст. в Укра╖н╕, Литв╕, Б╕лорус╕ вешталися ватаги людей з числа тих, котрих Польща залучала разом з ре╓стровими козаками до участ╕ у в╕йнах з Швец╕╓ю, Московщиною, Молдав╕╓ю, що була васалом Туреччини. ╤ ц╕ тимчасов╕ вояки польського в╕йська ╕нод╕ в к╕лька раз╕в перевищували чисельн╕сть ре╓стр╕вц╕в. П╕сля зак╕нчення в╕йни так╕ люди залишалися без утримання, без усяких засоб╕в прожитку ╕ чимало ╖х добували хл╕б граб╕жництвом ╕ розбо╓м, прикриваючись ╕м’ям козацтва. «П╕д заслоном ╕ назв╕ском лицарства низового козацького». Так пов╕домляють тогочасн╕ ╕сторичн╕ документи. Запорозьке козацтво в╕дхрещувалося в╕д цих самозваних ватаг, але вони продовжували нападати на м╕ста, нищити села, поводилися скр╕зь, як у ворож╕й земл╕, не перестаючи називатися козаками. Саме Сагайдачний не допустив, щоб ця анарх╕чна, розб╕йницька хвиля захлеснула Запорозьке В╕йсько. Будучи талановитим в╕йськовим орган╕затором, Сагайдачний дуже дбав про забезпечення козацького в╕йська збро╓ю, передус╕м, рушницями, прагнув, щоб кожен козак, у тому числ╕ й п╕хотинець, мав свого коня. Спрямовуючи козацтво до найактивн╕шо╖ наступально╖ боротьби проти Турецько╖ ╕мпер╕╖, в чому пр╕оритетну, найважлив╕шу роль в╕д╕гравали чорноморськ╕ козацьк╕ походи, Сагайдачний дом╕гся зростання к╕льк╕сного складу запорозьких флот╕в, в яких чисельн╕сть чайок — головних бойових одиниць — досягала к╕лькох сотень.
МОРСЬК╤ ПОХОДИ П╤Д КЕР╤ВНИЦТВОМ САГАЙДАЧНОГО
Петро Сагайдачний орган╕зовував ╕ особисто керував суход╕льними ╕ морськими козацькими походами на волод╕ння султансько╖ Туреччини ╕ Кримського ханства. Головна концепц╕я стратег╕╖ морських поход╕в, розроблених Сагайдачним, полягала в тому, щоб воювати з ворогом на його територ╕╖. Основним напрямком козацького наступу були береги Мало╖ Аз╕╖. Мета — п╕д╕рвати економ╕чну ╕ в╕йськову могутн╕сть Туреччини, захоплюючи на деякий час фортец╕ та прибережн╕ м╕ста, руйнувати ╖х, спалювати, а турецьк╕ залоги знищувати, захоплювати якнайб╕льше трофе╖в. Головним завданням було визволення з турецько-татарсько╖ невол╕ полонених — бранц╕в, як╕ потерпали на рабськ╕й прац╕ в турецьких ╕ татарських волод╕ннях, а також були живою силою турецького флоту. Нев╕льники-весляр╕, прикут╕ ланцюгами до галер, рухали турецьк╕ судна морем. Козаки атакували к╕лька фортець одночасно, але основний удар завдавався найб╕льшому центру, наприклад, турецьк╕й столиц╕ — Стамбулу. Знищувався також турецький флот у портах та на мор╕. Петро Сагайдачний розробив та вдосконалив також й тактику морського бою, що було значним внеском у розвиток укра╖нського в╕йськового мистецтва. Зокрема, його тактичним засобом було атакування та абордаж передус╕м флагманського корабля ворог╕в, що, як правило, парал╕зувало решту ╖хн╕х суден. Також застосовувалася тактика по╓днання морських десант╕в з╕ штурмом фортець. У цьому сл╕д вбачати зародження частин, як╕ в наш час називають морською п╕хотою. Перша згадка про безпосередн╓ кер╕вництво Петром Сагайдачним козацькими чорноморськими походами зустр╕ча╓ться в ╕сторичних документах за 1606 р╕к. Козаки оволод╕ли ╕ зруйнували м╕сто Варну, важливу фортецю ╕ великий порт Туреччини. В╕дбувся морський б╕й, в результат╕ якого запорозьк╕ моряки роз╕гнали, захопили, спалили ╕ потопили 10 турецьких корабл╕в з продовольством, товарами та ек╕пажами. Сагайдачний на той час був кошовим отаманом Запорозько╖ Базавлуцько╖ С╕ч╕.
(Продовження буде)
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12325
|