Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2003 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 12.09.2003
ПОМІЖ НАМИ МОСТИ ДРУЖБИ
.

Болгарія у творчому житті Павла Тичини
(Продовження. Поч. в № 36).


П. Тичина акцентує думку про взаємовплив творчості Шевченка "у творчості західних та південних слов'янських поетів - Міцкевича, Колара, Христо Ботева - таких любих нашому серцю, рідних і прекрасних".
Розмаїттям жанрів характеризується літературна спадщина Івана Вазова, якому П. Тичина також присвятив свою працю. За визначенням П. Тичини, Іван Мінчов Вазов - великий болгарський письменник і громадський діяч. Під впливом Христо Ботева і Василя Левського виступив на боротьбу за визволення Болгарії. Після придушення квітневого повстання 1876 року змушений був емігрувати до Румунії. А потім два роки (1887 - 1889) жив в Одесі.
Творчість І. Вазова - багатогранна. Його талант розкрився і в поезії, і в прозі. Відомі його романи, повісті, оповідання. Писав письменник і п'єси, статті. Творчий доробок складає 28 томів. "Основним у його творчості, подібно до П. Славейкова, Л. Каравелова, Х. Ботева, є оспівування боротьби болгарського народу за незалежність". Лірика Вазова глибоко патріотична. "Свобода чи смерть" - ці слова стали бойовим закликом болгарських борців проти турецького поневолення.
П. Тичина звертає увагу на своєрідність поетики патріотичної лірики В. Вазова, яка в багатьох випадках наближається до поезії народної.
Найзначимішим твором
І. Вазова є роман-епопея "Під ігом", у якому в образі революціонера Бойко Огнянова автор відтворив образ народного героя Болгарії В. Левського. Роман видано
1950 р. в Києві за редакцією і з передмовою П. Тичини.
Вазов високо цінив творчість Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Шевченка. П. Тичина помітив вплив поеми Шевченка "Катерина" на поему І. Вазова "Громада". Він переклав ряд віршів та оповідань І. Вазова.
Друга стаття П. Тичини присвячена 70-річчю Христо Ботева і вміщена у шостому томі дванадцятитомного видання творів поета. В ній є цікаві деталі, акценти, які розширюють уяву про видатного митця. Невеликою своєю спадщиною Христо Ботев, підкреслював болгарський критик Боян Певен, став для нас живою водою: хто п'є її, той знову молодіє.
"А це тому, - пише П. Тичина, - що творчість поетову, насамперед, живим життям напоювала народна пісня болгарська". Він характеризує в цій статті особливість поетики віршів Ботева, наголошує на її народності, пісенності: "Поезія Ботева так само, як і поезія народна, вражає барвистістю мови, динамічністю та яскравою образністю. Улюблений образ поета - це гайдук, народний месник, борець за свободу".
Слід також наголосити на важливості поглядів П. Тичини щодо ролі болгарської уснопоетичної народної творчості у розвитку болгарської літератури, культури. На думку поета, народна творчість органічно пов'язана з національно-культурним відродженням болгарського народу. За часів найнесприятливішого чужинецького гноблення народнопісенна творчість надійно відстоювала мову як визначальну ознаку національної самобутності. Пісня була завжди з народом - як в часи його радощів, так і в часи горя, завжди залишалася його берегинею. Павло Григорович переконливо констатує, що для болгарських класиків вона була і першою школою, і авторитетним натхненником, і могутньою силою духовної відпорності болгарського народу, якої не вдалося здолати турецьким гнобителям, що тримали Болгарію під ігом півтисячоліття.
Павло Григорович Тичина належить до тих поетів, котрим від природи подароване виключно тонке і гостре відчуття мови, естетичної неповторності слова, його музичності. Він відкривав багатства болгарської мови, захоплювався ними і самобутньою образністю художньої болгарської літератури, високо ставив велич поетичного творчого генія болгарського народу. Недарма ж заімпонував йому вірш Івана Вазова "Болгарська мова". Поет працював над його перекладом.
Мова для болгарського поета - священна. Бо вона є мовою його дідів, мовою цілих поколінь народу. У ній живуть муки і радість. Вона прекрасна, хоч піддавалася прокльонам і нарузі. А хто її захищав? Поет в захопленні. Але хто "вслухався, яка краса твоя
В мелодії і радості і туги?
Павлові Григоровичу імпонували рядки про святість болгарської мови, котра володіє багатством звучності, мелодійності, розкішною тональністю, чистотою, виразністю:
Чи зрозумів хто:
ти для нас свята,
Яка ж бо ти гнучка і звучна,
мово?
Який розкішний тон твій -
чистота,
Яка виразність там,
де діє слово!
Автор вірша акцентує на значущості рідної мови для його творчості. Поет готовий зробити все, щоб рідна мова святкувала свої успіхи і в майбутньому:
Наругу всю беру на себе сам -
Ти єсть бо джерело
моєму вмінню,
Й тебе я в світлих
звуках передам
Майбутньому
новому поколінню.
Свої міркування про болгарську мову виражав П. Тичина як в статтях, присвячених творчості письменників, так і в поетичних творах. Приходять на думку піднесено-захоплюючі повтори в його поемі "Подорож до Іхтімана" про болгарську мову, пісню.
Ах, який в народнім серці
Розквітається талант!
Ах, болгарська дивна мова -
Сонцем всяяний брильянт.
І далі:
Хай гуде юрба, як море,
І співає і дзвенить!
Ах, болгарська дивна пісня -
неба чистого блакить!
Поет вдається до уже випробуваного ним способу, названому професором
С. М. Шаховським "способом мовної дифузії". Так назвав учений внесення
П. Тичиною у тексти власних віршів виразів чи окремих слів з іншої мови. При цьому слова і вирази своєрідно вписуються в тканину твору на рівні як змісту, так і ритмомелодики. У поемі "Подорож до Іхтімана" читаємо:
1. Танцювали там болгари -
І дорослі, і "младеж",
танцювали росіяни,
з ними й українці теж.
2. І дзвенить, і летить
аж до гір, аж до зір...
Слухай же, другарочко,
слухай же про мир.
Внесені П. Тичиною в текст поеми болгаризми "младеж", "другарочка" зрозумілі без перекладу. Вони не порушують ритміки поеми, але приносять "розкішний тон", музичну барву, по-своєму виражають шанобу до болгарського народу, його мови.
Досі немає дослідження про перекладацьку діяльність П. Г. Тичини з болгарської мови. Знаємо, в основному, кого з письменників Болгарії він перекладав, які твори. А як шукав українських відповідників болгарським лексемам, образам? Як підкоряв звучання українських мовних засобів відтворенню музичності болгарського вірша, вірша кожного окремого болгарського поета? Адже пам'ятаємо, що Павло Тичина "наймузичніший поет на музичній України" (О. Білецький). Питання інтонаційності, ритмомелодики болгарської поезії в індивідуально-творчому перекладацькому досвіді, практиці П. Тичини іще не дістали відповіді в тичинознавстві. Але воно заслуговує окремого дослідження.
Промовисті деталі "доторкання" П. Тичини до болгарської мови знаходимо в його щоденникових записах під час подорожування по історичних місцях Болгарії на початку березня 1945 року, коли поет перебував у Софії в складі делегації Всеслов'янського комітету у Болгарії. Він захоплений природою, краєвидами країни, красою гір, річок, історичних споруд, храмів, своєрідністю їх архітектури. Читає об'яви болгарською мовою. Занотовує найбільш вражаючі своїм змістом: "Облагородява човтъкато съртке - обичайте я", що в перекладі означає: "Облагороджує людину, якщо любить її". В ресторані звучить "незвично як на наше вухо: "Чаю! Молім!" - "Прошу! Чаю!" На мітингу, представляючи публіці промовця, говорять: "Има думата" - "Слово має".
Глибокою була любов і пошана до Павла Тичини в Болгарії. Великий ерудит, авторитетний учений-славіст став щирим і вірним другом болгарських письменників. З вдячністю говорять про нього письменники, діячі мистецтва, культури. "Ім'я і творчість Павла Тичини залишається в наших серцях. Видатний український митець - один з найулюбленіших іноземних поетів Болгарії" - так говорив про Павла Тичину Ангел Тодоров - відомий болгарський поет, народний діяч культури Болгарії.
Поет, драматург Крум Кюлявков по-своєму осмислює любов і пошану до
П. Тичини в Болгарії. Він називає Тичину виразником слов'янської солідарності, гордістю всього слов'янства. Поет Павло Тичини - "це гордість України, найкраща квітка з її поетичного саду. Його твори соковиті і колоритні, як українська пісня, бо вчився у неї і вивчив свій народний фольклор, як мало хто з інших поетів, бо він є плоть од плоті свого народу і закоханий у нього, як соняшник у сонце".
"Він любив Болгарію" - так назвав свою статтю про П. Тичину Олександр Кетков. В особі Павла Тичини він бачив "велета української літератури, людину неповторної душевної краси, великого поборника дружби між народами, полум'яного інтернаціоналіста".
"Павла Тичину, - продовжує О. Кетков, - можна назвати флагманом у науковому дослідженні й пропаганді на Україні культурних надбань болгарського народу, в розвиткові українсько-болгарських літературних зв'язків".
Павла Тичину було обрано членом-кореспондентом Болгарської Академії наук і почесним членом Спілки болгарських письменників.
Вагомий його внесок в духовне єднання українського і болгарського народів. "Великий друг нашої країни - Павло Тичина - багато зробив для Болгарії. В 1954 році, - пише Ангел Тодоров, - ми одержали з України неоціненний подарунок - антологію болгарської поезії "Світло над Болгарією", що вийшла під редакцією П. Тичини. Ця антологія була сприйнята в Болгарії як значна подія, як справжня наша гордість".
(Закінчення у наступному номері).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2003 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1232

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков