Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#38 за 20.09.2013
ЯКИМ БУДЕ ПОРТРЕТ ╤СТОР╤╥?

Л╕тература

В╕ктор Стус. Повернення з ╕носв╕ту — С╕мферополь: Доля, 2013

Побачила св╕т п’ята книжка прози В╕ктора Стуса (не плутати з Василем Стусом, тепер уже поетом-класиком, пол╕тв’язнем радянських табор╕в; у цих ╕менах плутаються частенько не т╕льки учн╕). Це той Стус, який чимало рок╕в усп╕шно трудився на журнал╕стськ╕й нив╕, ма╓ звання заслуженого журнал╕ста Укра╖ни та АР Крим. А нещодавно став членом Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, бо за три роки опубл╕кував — аж завидки беруть! — ст╕льки книжок! Я все прочитав ╕ можу твердити: в╕н — ще й усп╕шний проза╖к. З журнал╕стики, зна╓мо, вийшов чи не кожен письменник, ╕ В. Стус, як бачимо, не виняток.
«Повернення з ╕носв╕ту» — така назва рецензовано╖ книжки, заголовок взятий в одн╕╓╖ з пов╕стей. Це не просто данина мод╕. Це намагання художн╕м словом показати нам довколишн╕й св╕т, який ╕нший, н╕ж, скаж╕мо, на екран╕ телев╕зора чи в уяв╕ багатьох людей. ╤ справд╕, вс╕ чотири розд╕ли мовби осяян╕ одним гаслом-╕де╓ю: cьогодн╕шн╓ життя виплива╓ з минулого, а завтрашн╓ — з нин╕шнього. Помилки, допущен╕ нашими пращурами, якраз ╕ впливають на долю сучасно╖ Укра╖ни ╕ кожного з нас. А помилки, як╕ робили ми, в╕ддзеркалюються на наших д╕тях, онуках ╕ правнуках. Важко сказати, чого у книжц╕ б╕льше — письменницько╖ творчо╖ фантаз╕╖ чи надзвичайно тонкого в╕дчуття житт╓вих реал╕й. Нав╕ть сюжети пов╕стей-фе╓р╕й з третього розд╕лу «На меж╕ неп╕знаного» неможливо в╕д╕рвати в╕д контексту часу, його хвилювань, над╕й ╕ змарнованих можливостей. А вт╕м, «пройдемося» по кожному розд╕лу, оск╕льки тираж видання м╕зерний ╕ навряд чи доскочить воно бодай до районних ╕ м╕ських б╕бл╕отек.
Як уже було мовлено, книжка склада╓ться з чотирьох розд╕л╕в, куди вв╕йшли пов╕ст╕, опов╕дання, новели. Вони сво╓ю чергою структурован╕ в двох частинах: «Отак ми й живемо. Опов╕дки про сучасну Укра╖ну», «А так жили наш╕ пращури». Вони творять нерозривний сплав: ╕ там, ╕ там поста╓ драматизм ╕ б╕ль минуло╖ ╕ тепер╕шньо╖ Укра╖ни. Належачи до тих старомодних читач╕в, як╕ все читають в╕д початку до к╕нця (а не навпаки), я розпочав з першо╖ частини ╕ був вражений ╖╖ першим розд╕лом «Тарас серед нас». До 200-р╕ччя в╕д дня народження Т. Г. Шевченка». Всього три опов╕дання ув╕йшли до цього розд╕лу, але як╕ блискуч╕ думки ╕ оц╕нки укра╖нського сусп╕льного життя, п╕дкр╕плен╕ уривками з поез╕й нашого Пророка! Сюжети, ц╕ картинки з натури, вихоплен╕ автором з невесело╖ д╕йсност╕, говорять нам про те, що пече ╕ тривожить його душу.
В опов╕даннях змальован╕, здавалося б, найбанальн╕ш╕, одначе й симптоматичн╕ ситуац╕╖, коли загальний стан справ у держав╕, де, схоже, н╕хто н╕ за що не в╕дпов╕да╓, де брехня й найв╕дверт╕ше шулерство стали нормою у сп╕лкуванн╕ чиновник╕в з людн╕стю, породжу╓ вс╕ляких авантюрник╕в типу мера одного приморського м╕ста Болванова (промовисте пр╕звище!) з опов╕дання «Ранок на майдан╕» та зухвалого афериста Травк╕на, «володаря з десятка вапнякових кар’╓р╕в» (опов╕дання «Потолочена трава-мурава»). Раду╓ в цих та й в ╕нших опов╕даннях живий, лукавий гумор, як правило, добрий, задьористий, коли йдеться про св╕тл╕ барви в житт╕. Одначе так зван╕ негативн╕ образи автор випису╓, вдаючись до сатири ╕ гротеску, ╕з фейлетонною дошкульн╕стю ╕ дотепн╕стю. От, скаж╕мо, мер м╕ста, углед╕вши п╕д в╕кнами свого каб╕нету м╕тинг, виклика╓ м╕л╕ц╕ю: «Це Болванов! — гаркнув у трубку. — Та не болван, а Болванов, голова м╕ськадм╕н╕страц╕╖, дурню!..». Або портретн╕ штрихи губернатора област╕ Бур’яненка: «…тлустий чолов╕чок з коротко п╕дстриженою головою ╕ банькатими очима. З кожним словом його повн╕ губи округлювалися, мов у коропа».
У пов╕стях з розд╕лу «На меж╕ неп╕знаного» В. Стус продемонстрував вигадливу, багату на р╕зн╕ стил╕стичн╕ плани опов╕дь. ╢ тут маленький «детектив», закручений на появ╕ НЛО — трьох ср╕блястих «тар╕лок». На них прилет╕ли м╕с╕онери косм╕чно╖ коал╕ц╕╖ планетарних цив╕л╕зац╕й ╕ хочуть допомогти опов╕дачев╕ в╕дшукати та╓мнич╕ суво╖ Хрон╕к Акаш╕, в яких уся ╕нформац╕я про кожного з нас («Тар╕лки» п╕д балконом»); ╓ колоритна, витримана ╕стор╕я про святого Стефана Сурозького, коли в╕н 6724 року в╕д сотвор╕ння св╕ту або 795 року в╕д Р╕здва Христового, будучи вже за межею в╕чност╕, врапт з’явля╓ться в храм╕, щоб покарати руського князя Бравл╕на ╕ його в╕йсько, що грабувало м╕ста, особливо багат╕ християнськ╕ храми ╕ врешт╕-решт добралося до Сурожа, нин╕шнього Судака («Привид у храм╕»). Ця пов╕сть, зазначимо, з того художнього «материка» В. Стуса, який в╕н наполегливо ╕ старанно в╕дкрива╓, власне, уже в╕дкрив в ╕сторичних романах «Помста атлант╕в. Стр╕ла мудреця», «Ар╕йський Спас», пов╕ст╕ «Цариця Амага — донька мага». Той «материк» — наша прадавня ╕стор╕я ще дохристиянсько╖ пори. «Привид у храм╕», як на мене, найгармон╕чн╕ший тв╕р з цього «сер╕алу», до того ж спроектований на минувшину Криму.
Пов╕сть-фентез╕ «Повернення з ╕носв╕ту» правом╕рно було б назвати ╕ пов╕стю-утоп╕╓ю, оск╕льки в н╕й опов╕дь про ╕нший св╕т — св╕т любов╕, правди ╕ сов╕ст╕. Якраз про те, чого ми, на превеликий жаль ╕ сором, сьогодн╕ не ма╓мо «на наш╕й не сво╖й земл╕». ╤ зло, зроблене нами, нин╕шн╕ми, це вже наша часточка в портрет сучасно╖ ╕стор╕╖, наголошу╓ автор. Яким буде портрет — чистим, г╕дним поваги чи брудним? Питання нериторичне. Воно потребу╓ в╕дпов╕д╕. А взагал╕-то назва пов╕ст╕, винесена в заголовок книги, та╖ть у соб╕ символ нац╕онального буття укра╖нц╕в. Ми споконв╕ку мр╕╓мо жити краще, та, як мовив колись незабутн╕й Остап Вишня в гуморесц╕ «Чухра╖нц╕», щось нам пост╕йно заважа╓…
У цьому контекст╕ прикметн╕ сво╖м соц╕ально-моральним пафосом пов╕ст╕ та опов╕дання з друго╖ частини книжки «А так жили наш╕ пращури», розд╕л з б╕льш н╕ж промовистою назвою: «Сов╕сть ╕ булава. Опов╕дки про минувшину Укра╖ни». Пов╕сть «Зап╕зн╕ле прозр╕ння», до реч╕, з названого розд╕лу публ╕кувалась на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Позбавлен╕ гостро╖ фабульност╕, сюжети цих опов╕док вбирають ц╕лком реальн╕ ╕сторичн╕ под╕╖, психолог╕чно майстерно виписан╕, тобто автор малю╓ море пристрастей людських ╕ в Ю. Хмельниченка, ╕ в гетьмана-зрадника ╤. Брюховецького, ╕ Д. Многогр╕шного, ╕, зрештою, в ╤. Мазепи, символу незалежност╕ Укра╖ни. Проте акценту╓ проза╖к неодноразово: без народу не бува╓ перемог. ╤ це мають зарубати на нос╕ нин╕шн╕ владоможц╕. ╤ще: до булави треба мудро╖ голови ╕… сов╕ст╕, а не кров╕ ╕ розбрату.
Про новели ╕ опов╕дання з розд╕лу «Каверзи дол╕» — найц╕кав╕ш╕, найпрониклив╕ш╕ — скажу нелукаво: це глибока ╕ талановита проза, населена живими образами, правдивими характерами. Ск╕льки ж бо написано про високе почуття — любов, а коли чита╓ш новелу «Тернове кохання», дух перехоплю╓! Н╕жними, чутливими постають колись закохан╕ жонатий Серг╕й ╕ зам╕жня Романа. Проза╖к зовс╕м не форсу╓ в ц╕й та й в ╕нших новелах т╕ зм╕ни, що в╕дбуваються з героями. В╕н не прихильник разючих ефект╕в, тому ретельно досл╕джу╓ найменш╕ душевн╕ зрушення. Захоплю╓ степова стих╕я, на тл╕ яко╖ пошуки людиною р╕вноваги душ╕ в негармон╕йному св╕т╕. Не дивно, що саме так╕ твори з’явилися з-п╕д пера автора-степовика.
А загалом сюжети ╕ мотиви творчост╕ В. Стуса можна пояснити дуже просто: в╕н ╓ сином свого народу, — хай це пафосн╕ слова, — ╕ свого життя без нього не мислить. Хоча письменник уже чимало рок╕в мешка╓ ╕ трудиться в Криму, серце його завжди там, де народився ╕ вир╕с, у степах на Запор╕жж╕.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
с. Пруди
Сов╓тського району,
АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12312

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков