Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#38 за 20.09.2013
ОБН╤М╤ТЕСЬ, БРАТИ МО╥…

Шевченк╕ана

(Зак╕нчення. Поч. у № 37)

Справд╕ подвижницьку роботу зд╕йснив поет Юнус Кандим. Йому належать переклади великих л╕ро-еп╕чних твор╕в, як╕ в╕дзначаються широтою узагальнень, осмисленням пекучих проблем сусп╕льно-пол╕тичного життя, багатством ╕ неповторною яскрав╕стю художньо╖ форми. Це поема «Кавказ» та послання «╤ мертвим, ╕ живим…».
Поема «Кавказ», як ╕ поема «Сон», ╓ класичним вз╕рцем пол╕тично╖ поез╕╖ Т. Шевченка, його могутньо╖ по спалаху гн╕ву сатири, скеровано╖ проти рос╕йського самодержавства з його колон╕заторською пол╕тикою, загарбницькими в╕йнами. К╕лька десятил╕ть тривала в╕йна проти народ╕в Кавказу. Тисяч╕ людських жертв забрала вона. В поетичн╕й уяв╕ Шевченка-гуман╕ста Кавказ поста╓ кра╓м, де гори «зас╕ян╕ горем, кров╕ю полит╕». Вирина╓ у його пам’ят╕ ╕ м╕ф╕чний образ Прометея, пов’язаний з Кавказом. Титан-богоборець викрав у Зевса вогонь, щоб врятувати людство в╕д холоду, темряви, за що був прикутий до кавказько╖ скел╕ на в╕чн╕ муки. У Шевченка Прометей – уособлення нездоланност╕, незнищенност╕ народу, його поривань до свободи.
Царська Рос╕я – це цитадель соц╕ального ╕ нац╕онального гноблення. В╕домо, що царськ╕ м╕н╕стри мови ус╕х «╕нородц╕в» (не рос╕ян) називали «собачьими наречиями». До «╕нородц╕в» в╕дносилися ╕ кримськ╕ татари, ╕ укра╖нц╕. В злов╕сному мороц╕, в зац╕пен╕лому мовчанн╕ бачив поет пригноблен╕ ╕ безправн╕ народи вс╕╓╖ Рос╕╖:
А тюрм! А люду… Що й л╕чить!
Од молдаванина до ф╕на
На вс╕х язиках все мовчить.
Бо благоденству╓.
Колон╕альною бойнею оберталося це «благоденств╕╓», як показав Шевченко, для народ╕в Кавказу. Поет розв╕нчу╓ загарбницьк╕ ц╕л╕ царизму, що рядилися в ╕гри дарування свободи.
Луна╓ саркастично у╖дливий голос Шевченка про ту «цив╕л╕заторську» роль царизму, яка полягала в тому, щоб навчити горц╕в «почому хл╕б ╕ с╕ль поч╕м», «як ╕ тюрми муровати, кайдани кувати, як ╖х носить», «╕ як плести кнути узлуват╕». Нехай подумають горц╕ ╕ над тим, чому вони «платить за сонце не повинн╕?».
Вперше поема була опубл╕кована у зб╕рц╕ «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки, запрещенные в России», видан╕й у Лейпцигу 1859 року. Тарас Шевченко присвятив цей тв╕р сво╓му щирому другов╕ художников╕ Якову де Бальмену, який ╕люстрував зб╕рку «В╕рш╕ Т. Шевченка» (1844). Зв╕стка про те, що оф╕цер Як╕в де Бальмен загинув у поход╕ на Кавказ╕, об╕звалася г╕рким болем у душ╕ Т. Шевченка. В посвят╕-еп╕лоз╕ чита╓мо:

╤ тебе загнали, м╕й друже ╓диний,
М╕й Якове добрий! Не за Укра╖ну,
А за ╖╖ ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З Московсько╖ чаш╕ московську отруту.

Боротьба народ╕в Кавказу за свою свободу проти рос╕йського самодержавства виражена в поем╕, на думку ╤вана Франка, не виключно з становища укра╖нства, «а на ширш╕й, можна сказати, загальнолюдськ╕й основ╕. Всяка боротьба за волю, всяке змагання проти «темного царства» знаходить прихильника в наш╕м поет╕. «Кавказ» се огниста ╕нвектива (р╕зкий викривальний виступ – О. Г.) проти «темного царства» з╕ становища загальнолюдського, се, може, найкраще св╕доцтво могутнього, всеоб╕ймаючого, широколюдського почуття нашого поета».
Великих творчих зусиль вимагало в╕д перекладача «Послання мертвим ╕ живим…». Цей глибоко патр╕отичний тв╕р, у якому з╕йшлися гостр╕ соц╕альн╕ ╕ пол╕тичн╕ проблеми, вража╓ багатством новаторських винаход╕в ген╕ального майстра поез╕╖. ╤ побудова послання, ╕ його ритмомелодика, тропи, поетичний синтаксис, ╕ багатюща ╕нтонац╕йна гама та ориг╕нальне по╓днання л╕ризму з елементами сатири – все це необх╕дно було в╕дтворити в переклад╕. Перекладач усп╕шно впорався з поставленим завданням.
Перша грань цього твору – л╕рична спов╕дальна стих╕я. Вона да╓ п╕дстави досл╕дникам говорити про нього як про л╕ричний монолог. Справд╕, перед читачем в╕дкрива╓ться широкий д╕апазон л╕ричних перевт╕лень л╕ричного героя-опов╕дача, душа якого повна страждань, нав╕яних мученицькою долею р╕дно╖ земл╕, р╕дного народу.
На самому початку послання заста╓мо л╕ричного героя в стан╕ плачу. Причиною г╕рких його сл╕з стала жахлива д╕йсн╕сть, де «кайданами м╕няються, правдою торгують», де «людей запрягають в тяжк╕ ярма», «орють лихом, лихом зас╕вають». Драматизм переживань л╕ричного героя перероста╓ в обурення ╕ в гн╕вний осуд винуватц╕в народного горя, яких поет назива╓ «недолюдками», «д╕тьми юродивими». Спов╕дальний задушевний л╕ризм переходить в нищ╕вний сарказм. Шевченко створив сатиричний образ укра╖нського панства з його лжепатр╕отизмом, брехлив╕стю, удаваним народолюбством. Балакуни про «братерство братн╓» дал╕ сл╕в не йшли, а залишалися жорстокими гнобителями, п╕дн╕жками царизму. Поет в╕дверто, прямо заявля╓ душителям народу, що ╖х жде неминуча розправа знедолених:

Схамен╕ться! будьте люде,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Закован╕ люде,
Настане суд, заговорять
╤ Дн╕про, ╕ гори!
╤ потече стор╕ками
Кров у син╓ море
Д╕тей ваших…

Шевченко викрива╓ сл╕пе схилення пан╕в-л╕берал╕в, кр╕посник╕в перед ╕ноземщиною, нехтування укра╖нською культурою, мовою народу. Чи не пора землячкам «не дурити себе» ╕ людей, та не чекати, поки «н╕мець вузлуватий», що вже «на С╕ч╕ картопельку садить», «╕стор╕ю нашу нам розкаже?». Адже «в сво╖й хат╕ своя правда, ╕ сила, ╕ воля». Але Шевченко далекий в╕д нац╕онально╖ обмеженост╕. В╕н запов╕да╓:

Уч╕тесь, читайте,
╤ чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Тв╕р «╤ мертвим, ╕ живим…» в╕д╕грав свою роль у п╕днесенн╕ нац╕онально╖ св╕домост╕ укра╖нського народу, у збудженн╕ його прагнень до соц╕ального ╕ нац╕онального визволення.
Юнус Кандим переклав ╕ л╕ричний в╕рш «Розрита могила», де поет намагався в╕дпов╕сти на запитання – чому Укра╖на стала «великою ру╖ною» ╕ чому вона не раз перетворювалася в колон╕ю.
«Читаючи Шевченка, – пише Юнус Кандим, – близько доторка╓шся з радощами ╕ болем не т╕льки самого поета, але й кожного укра╖нця. Не т╕льки укра╖нця, а й кожного татарина. Усм╕шка на обличч╕ ╕ б╕ль у серц╕ не можуть бути укра╖нськими чи кримськотатарськими. Почитайте Шевченка ╕ ви перекона╓тесь в цьому».
Т. Шевченко – л╕ричний ф╕лософ, узагальнюючий образ якого поста╓ з л╕рики, л╕ро-еп╕чних твор╕в. Поет вража╓ мудр╕стю, самобутн╕стю роздум╕в над в╕чними загальнолюдськими проблемами життя, даючи ╖м неповторне ╕ндив╕дуал╕зоване естетичне осягнення. Впада╓ в око звернення Т. Шевченка до афористики, котра ╕ще з давнини ув╕йшла до ф╕лософсько╖ л╕рики. «Все йде, все мина╓ – ╕ краю нема╓. Куди ж воно д╕лось? в╕дк╕ля взялось?»; «Не вмира╓ душа наша, не вмира╓ воля»; «Д╕ла добрих оновляться, д╕ла злих загинуть»; «А дн╕ летять, несуть все добре за собою, уже й над╕ю понесли»; «Добро найкраще╓ на св╕т╕, то братолюб╕╓»; «Чи буде правда м╕ж людьми? Повинна буть»; «Н╕мим отверзнуться уста: прорветься слово, як вода»; «Не дайте матер╕, не дайте в руках у ката пропадать»; «Поки живе над╕я в хат╕, нехай живе, не виганяй»; «╤ буде варт на св╕т╕ жить, як матимеш кого любить»; «╤ оживу, ╕ думу вольную на волю ╕з домовини воззову»; «Як небо блакитне – нема йому краю, так душ╕ почину ╕ краю нема╓» ╕ т. п.
У Т. Шевченка поширений р╕зновид з ф╕лософсько╖ л╕рики – л╕рики медитативно╖, з характерними для не╖ поглибленими ╕ ц╕леспрямованими роздумами. Французька письменниця, теоретик л╕тератури, публ╕цист Анна Лу╖за Жермен де Сталь вважа╓ основною темою медитативно╖ л╕рики «тему загадковост╕ людсько╖ дол╕».
Наголосимо, що ця тема пройшла через всю поетичну спадщину Т. Шевченка, починаючи з балади «Причинна», якою в╕дкрива╓ться «Кобзар» 1840 р., ╕ через десятки л╕ричних та л╕ро-еп╕чних твор╕в, що писалися в р╕зн╕ пер╕оди життя поета, ╕ через в╕рш╕, що з’явилися незадовго перед смертю.
Вона у Т. Шевченка далека в╕д абстрагованост╕. Навпаки, характеризу╓ться соц╕альною конкретн╕стю, виражена в образах-переживаннях. Пану╓ мотив заступництва за знедолених, виписаних поетом у скорботно болюч╕й тональност╕. Перед читачем постають образи беззахисних в╕д жорстоко-тиран╕чно╖ д╕йсност╕ знедолених селян-кр╕пак╕в, мученик╕в царсько╖ солдатчини, нещасних батьк╕в, матер╕в, д╕тей-сир╕т, д╕тей вд╕в, покриток, всього народу. ╤ Укра╖ни, як╕й судилася доля вдови, сироти. Це вона, Укра╖на:
Об╕драна, сиротою
Понад Дн╕пром плаче.
Доля… Хто не бажа╓ соб╕ дол╕ щасливо╖? «Доле моя, доле! де тебе шукать?» – запиту╓ сирота-наймит Ярема – герой поеми «Гайдамаки». Як ╖╖ д╕йти, знайти? ╤ Т. Шевченко не раз зверта╓ться до роздум╕в про пошуки людяно╖ дол╕. Сплива╓ в пам’ят╕ уривок з поеми «Сл╕пий»:

Той блука╓ за морями,
Св╕т переплива╓,
Шука дол╕, не находить –
Нема╓, нема╓!
Мов умерла. ╤нший рветься
З ус╕╓╖ сили
За долею; от-от догнав,
╤ – бебех в могилу!
А в третього,
як у старця,
Н╕ хати, н╕ поля,
Т╕льки торба, а з торбини
Вигляда╓ доля –
Як дитина, а в╕н ╖╖
Ла╓, проклина╓.

Сирот╕ не треба шукать дол╕. Вона, б╕дна, нещасна, йому як намовлена. Не в╕дбитись йому в╕д не╖: «Не покида╓, як реп’ях той, учепиться за латан╕ поли». Який дивний, вражаючий пол╕т поетично╖ уяви спрацював у поета при створенн╕ цього такого живого, з╕гр╕того теплом самого серця образу.
Поету Абляз╕зу Вел╕╓ву за╕мпонувала саме медитативна л╕рика Т. Шевченка. В╕н обрав для перекладу чудов╕ в╕рш╕, в яких звучить якраз тема загадковост╕ людсько╖ дол╕: «Тече вода в син╓ море» (Думка), «Породила мене мати у високих палатах», «Не женися на багат╕й». У цих творах драматизм знедолених людей загострю╓ться соц╕ально.
Абляз╕з Вел╕╓в по-сво╓му сприйма╓ Кобзаря: «Поез╕я Т. Шевченка для мене – це надзвичайна музика, п╕дказана спов╕дальн╕стю великого серця, хворого любов’ю до сво╓╖ Батьк╕вщини. При переклад╕ я прагнув не т╕льки до точност╕ передач╕ зм╕сту твор╕в, але й до збереження ╖хньо╖ надзвичайно самобутньо╖ ритмомелодики».
Читач знайде у цьому виданн╕ майстерн╕ переклади твор╕в Т. Шевченка широков╕домих поет╕в Ю. Темиркая, М. Сулеймана, А. Ал╕ма, ╤. Абдурамана, З. Келямова та ╕нших.
 Тарас Шевченко залишив глибокий сл╕д в ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури. В╕д укра╖нського Прометея-поета запалювали вогонь свого слова славетн╕ продовжувач╕ його традиц╕й народност╕, реал╕зму, людинолюбства ╤ван Франко ╕ Леся Укра╖нка, Михайло Коцюбинський ╕ Павло Тичина, Олександр Довженко ╕ Максим Рильський, Микола Бажан ╕ ╤ван Кочерга, Олесь Гончар ╕ Андр╕й Малишко, Леон╕д Первомайський ╕ Борис Ол╕йник, Павло Загребельний ╕ Л╕на Костенко, Василь Стус ╕ Василь Симоненко, Дмитро Павличко ╕ ╤ван Драч та багато ╕нших.
 На кожному в╕дтинков╕ ╕стор╕╖ Шевченко виступав учасником вир╕шення епохальних завдань. На кожному поворот╕ ╕стор╕╖ в╕н, цей «стогранний талант» (П. Тичина), повертався до д╕йсност╕ сво╖ми гранями, по-сво╓му резонуючи, породжуючи нову могутн╕сть енерг╕╖ в м╕льйонах людей. ╤ нин╕ ген╕альний Кобзар поста╓ як живий наш сучасник. «Шевченко не дав нам забути, – говорить Борис Ол╕йник, – що ми — укра╖нц╕, ╕ вже цим в╕н безсмертний». Поет-патр╕от, якого «за Вкра╖ну замучили колись», випром╕ню╓ осяйне св╕тло, котре допомага╓ нам осягнути складну сучасн╕сть. Ми чу╓мо живий голос, заклики до злагоди, братнього ╓днання народ╕в, людей: «Обн╕м╕тесь, брати мо╖, молю вас, благаю!». В молитв╕ поет просить Бога:
 А вс╕м нам вкуп╕ на земл╕
 ╢диномисл╕╓ подай
 ╤ братолюб╕╓ пошли.
Почули б ц╕ слова т╕, хто, загострюючи напругу в м╕жнац╕ональних стосунках, розпалю╓ вогонь ворожнеч╕ м╕ж народами у Криму, в Укра╖н╕.
В наш час надзвичайно зросла, набула неабиякого поширення антиво╓нна стривожен╕сть. ╤ п╕дтримку у боротьб╕ за мир проти в╕йни ми знаходимо також у Тараса Шевченка, який гн╕вно засудив в╕йни ╕ ╖хн╕х зачинщик╕в «кат╕в в╕нчаних». Тарас Шевченко з нами! Оч╕ його дивляться на нас.

Олександр ГУБАР,
 професор, член Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат прем╕╖ ╕м. Степана Руданського Кримського фонду культури
(З арх╕ву «КС»)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12311

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков