"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
#37 за 13.09.2013
УКРА╥НСЬК╤ КОРЕН╤ ЛЬВА ТОЛСТОГО
Укра╖нський кор╕нь у родин╕ Толстих започаткували гетьман Укра╖ни ╤ван Скоропадський та його дружина Анастас╕я Маркович. Обо╓ походили з╕ старовинних шляхетських род╕в. У родин╕ гетьмана народилася дочка Уляна, яка пот╕м вийшла зам╕ж за московського вельможу Петра Толстого. В╕н був на служб╕ в Петра ╤ ╕ прислужився тим, що викрав з ╤тал╕╖ ╕ повернув до Рос╕╖ царського сина-вт╕кача Олекс╕я Петровича, якого в 1718 р. покарано на смерть. За це Петра Толстого було титуловано графським званням, призначено н╕жинським полковником та начальником царсько╖ та╓мно╖ канцеляр╕╖. Час в╕д часу полковник нав╕дувався до Н╕жина, Глухова, грабував селян та козацьку старшину, давав вказ╕вки сво╖м заступникам по полков╕й служб╕. Там в╕н заручився, а невдовз╕ оженився на гетьманськ╕й доньц╕ — Улян╕ Скоропадськ╕й. Забравши придане, золото ╕ молоду дружину, в╕дбув до столиц╕. Минав час, у с╕м’╖ народжувались д╕ти... По смерт╕ царя Петра Толстого разом ╕з сином ╤ваном заарештували ╕ п╕сля страшних тортур заслали на Соловки, в╕д╕бравши ╕ скасувавши грамоту про надання йому графського титулу. Холодн╕ соловецьк╕ в╕три швидко доконали обох Толстих, ╕ через два роки ╖х не стало. Але р╕д по л╕н╕╖ ╤вана Петровича не об╕рвався, розр╕сся ╕, розгалузившись, д╕йшов до нашого часу. На його окремих г╕лках можна знайти багато знаменитих ╕ талановитих людей, як╕ заслужили шану в╕д укра╖нського народу за те, що п╕клувались ╕ допомагали в лиху годину Тарасу Шевченку. Олекс╕й Костянтинович Толстой, рос╕йський письменник, доброзичливо ставився до Шевченка. Клопотався через оренбурзького генерал-губернатора В. Перовського, щоб полегшити долю засланого поета. З книжки Л. Жемчужникова «Мои воспоминания из прошлого» в╕домо, що Олекс╕й Костянтинович був близький до царя ╕ активно сприяв зв╕льненню Шевченка ╕з заслання. Але найб╕льшу роль у житт╕ Т. Шевченка в╕д╕грав Фед╕р Петрович Толстой — академ╕к, рос╕йський скульптор ╕ живописець. З 1825 до 1859 року — в╕це-президент Петербурзько╖ академ╕╖ мистецтв. Знайомство Тараса Шевченка з Федором Петровичем в╕дбулося в 1835 роц╕, коли поет подав сво╖ малюнки до ком╕тету Товариства заохочування художник╕в. Пот╕м часто зустр╕чалися на л╕тературних вечорах. Перебуваючи на засланн╕, Шевченко звертався до нього ╕ його дружини Анастас╕╖ ╤ван╕вни з проханням поклопотатися про полегшення його дол╕. ╤ вони д╕йсно клопоталися. Коли в╕дмовила велика княгиня Мар╕я Микола╖вна, то Фед╕р Петрович наважився нав╕ть звернутись до царя Олександра ╤╤ в день його коронац╕╖. ╤ т╕льки п╕сля енерг╕йних заход╕в родини Толстих у 1857 роц╕ Шевченка було зв╕льнено ╕з заслання, а з 1858 р. дозволено жити в Петербурз╕. Завдяки Федору Петровичу для Шевченка було вид╕лено в Академ╕╖ мистецтв майстерню та житло з високим в╕кном, що виходило на Неву в напрямку царського Зимового палацу. Там поет дожив до останн╕х сво╖х дн╕в. Майстерня ╕ к╕мната для житла п╕сля смерт╕ Шевченка була переобладнана в мемор╕альну к╕мнату-музей, що ╕сну╓ й дос╕. Про сердечну дружбу поета з родиною Толстих залишила спогади ╖хня донька — учениця Тараса Григоровича по Академ╕╖ мистецтв Катерина Юнге-Толстая. Ними зачитувався Лев Толстой. Про Шевченка Юнге писала також у листах до письменника О. Кониського. ╥╖ спогади правдив╕ ╕ дуже ц╕нн╕ для вивчення останн╕х рок╕в життя Т. Г. Шевченка. «Я зважуюсь надати гласност╕ мо╖м спогадам, — писала Юнге, — як╕ залишив у мен╕ той, чия душа завжди здавалась мен╕ ще прекрасн╕шою, н╕ж його твори. В╕н був надзвичайно ласкавий ╕ на╖вно дов╕рливий у ставленн╕ до людей; в╕н в ус╕х знаходив що-небудь хороше ╕ захоплювався людьми, як╕ часто не були того варт╕. Н╕хто не був таким чутливим до краси природи, як Шевченко. Доводилося ╕нколи милуватися заходом сонця, переливами тон╕в, ╕ не знаю, хто б╕льше захоплювався — я, 14-р╕чна д╕вчинка, чи в╕н, який збер╕г у сво╖й багатостраждальн╕й душ╕ ст╕льки дитячо-св╕тлого. Протягом двох рок╕в (1859 ╕ 1860), коли я бачилась ╕з ним щоденно, жодного разу не бачила його п’яним, не чула в╕д нього жодного грубого слова ╕ не пом╕чала, щоб в╕н будь-чим в╕др╕знявся в╕д ╕нших, добре вихованих людей. У його квартир╕ завжди був порядок. Сво╓ю зовн╕шн╕стю в╕н н╕чим не в╕др╕знявся в╕д звичайних людей, навпаки, любив усе красиве ╕ витончене, ╕ мимов╕льний безпорядок холостяцького життя обтяжував його». Досить високо ц╕нував творч╕сть Шевченка Лев Толстой. Особливо захоплювався письменник поемою «Наймичка», в як╕й його вражала розробка в╕чно╖ теми — самов╕ддано╖ материнсько╖ любов╕. Цей тв╕р в╕н вважав справжн╕м зразком мистецтва. За спогадами сучасник╕в, Лев Толстой захищав поез╕ю Тараса Шевченка в╕д несправедливих нападок Афанас╕я Фета. З╕ свого боку Шевченко високо ц╕нував творч╕сть Толстого, з глибокою повагою ставився до педагог╕чно╖ д╕яльност╕ його в Ясн╕й Полян╕, в школ╕ для с╕льських д╕тей.
Олександр В╤ДОМЕНКО м. Хмельницький
╤ван СКОРОПАДСЬКИЙ (1646 — 1722) — укра╖нський в╕йськовий, пол╕тичний ╕ державний д╕яч. Гетьман В╕йська Запорозького, голова козацько╖ держави на Л╕вобережн╕й Укра╖н╕ (1708-1722). П╕сля переходу Мазепи на б╕к швед╕в призначений головою Гетьманщини з вол╕ рос╕йського царя Петра ╤. Безусп╕шно намагався протистояти рос╕йським планам л╕кв╕дац╕╖ козацько╖ автоном╕╖. Анастас╕я МАРКОВИЧ (1667(1671) — 1729) — укра╖нська державна д╕ячка ╓врейського походження, донька прилуцького орендаря Марка Марковича. Перший чолов╕к — генеральний бунчужний Костянтин ╤ванович Голуб, шва╜ро гетьмана ╤вана Самойловича. Другий чолов╕к — гетьман ╤ван Скоропадський. Часто втручалась у переб╕г державних справ, за що прозвана «Настею-гетьманихою». Через ╖╖ владний характер серед козак╕в народилася приказка: «╤ван носить плахту, а Настя — булаву». На думку ╕сторика Д. Мордовцева, за гетьманування ╤вана Скоропадського Анастас╕я була справжньою правителькою В╕йська Запорозького, саме через не╖ Петро ╤ керував укра╖нськими справами... http://uk.wikipedia.org
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12279
|