Версiя для друку Обговорити в форумi

Жив та був собі життєрадісний і працелюбний нарід — гетьмаїнці. Славилися вони з-поміж інших народів своїми солов’їними піснями та іскрометними танцями. А ще — хліборобським умінням і найдивовижнішою в світі землею.
На тій землі їхні білі хати ховалися в рясних садах. На ланах хвилювалися жита й пшениці, над білопінними гречками гули бджоли. У буйнотравих степах паслися незліченні стада та отари овець. У лісах було повно дикого звіра й птиці, в ріках — риби та раків. А повітря було таке чисте й цілюще, що, дихаючи ним, хотілося співати про щастя жити на землі.
Отож не дивно, що на таку благодатну землю часто зазіхали сусіди: султантари, короляки, царсіяни. Та гетьмаїнці були не тільки талановитими хліборобами, а й хоробрими вояками. Перемогти їх було сусідам не під силу.
Але одного разу царсіянський володар, що завоював чимало інших народів, із подивом запитав свого найстаршого воєводу:
— Чому це досі під моєю рукою нема гетьмаїнців?
Воєвода відповів:
— Бо їх ніхто не може перемогти військовою силою. В них є якась таємниця.
— Негайно з’ясувати й доповісти! — звелів царсіянський володар.
Воєвода викликав до себе найтямковитішого воїна і наказав:
— Піди туди — не знаю куди, з’ясуй таємницю гетьмаїнців: чому нікому не вдається їх завоювати?
Помандрував той воїн за тридев’ять земель до мудреців, зустрівся з найвідомішими відьмами, у самої Баби-Яги побував, але про таємницю нічого не довідався.
Врешті-решт потрапив аж у тридесяте царство до Кощея Невмирущого. Той покліпав старечими очима, потер лисину й пробурмотів:
— Сила гетьмаїнців — у їхній мові.
Повернувся воїн із далеких мандрів, повідомив таємницю воєводі, а той — володареві.
Зловтішно посміхнувшись, царсіянський володар послав своїх найхитріших послів у країну гетьмаїнців. Прибули туди царсіянські посли й улесливо сказали гетьмаїнцям:
— Ми з вами давні сусіди-брати. Тож давайте укладемо угоду про дружбу та братерство навіки.
Щирі та довірливі гетьмаїнці пристали на це, і їхній гетьман уклав угоду із сусідським володарем.
З тих пір у гетьмаїнців почали коїтися дива з їхньою мовою. Посли царсіянського володаря таємно вимінювали її на чиновні посади, маєтки та садиби, купували за гроші та золото, безповоротно позичаючи для користування мову царсіянську. А тим гетьмаїнцям, які віддавали свою мову добровільно, надавалося почесне звання великодержавного патріота.
З часом рідної мови у гетьмаїнців залишилося так мало, що її вже не вистачало для їхніх міст і містечок, шкіл і церков. І що найжахливіше — для хороброго гетьмаїнського війська, покликаного захищати рідний край. Це призвело до того, що вояки, які користувалися позиченою царсіянською мовою, перестали розуміти рідномовних.
Ось тоді царсіянський володар і повів своє військо в країну гетьмаїнців. Полки рідномовних гетьмаїнців за командою гетьмана грудьми встали проти чужоземців. А полки царсіянськомовних гетьмаїнців знайшли спільну мову з воїнами чужого війська і разом виступили проти своїх єдинокровних братів.
Сили були нерівні, і після жорстокої битви, в якій полягли майже всі захисники рідної землі, вільну країну гетьмаїнців було завойовано. Кровожерний володар царсіян, святкуючи перемогу, заявив:
— Віднині гетьмаїнської мови не було, нема і не може бути!
Але й після цього підлеглим йому сатрапам ніяк не вдавалося повністю звести зі світу гетьмаїнську мову. Її зберігали в глибині своїх душ поневолені лицарі, хлібороби й відважні співці — кобзарі. Її брали з собою ті гетьмаїнці, що втікали від неволі в чужі краї...
Збігли віки. Царсіянська єдина і неподільна імперія завоювала так багато народів, що не змогла їх утримати, і розпалася.
З радістю взялися за відтворення своєї вільної держави гетьмаїнці. Обрали собі гетьмана й старшину, утворили уряд. Новообраний гетьман видав багато важливих указів, а уряд — постанов. Та сил у відновленої держави чомусь не прибувало, а усмішок на обличчях її громадян ставало чимраз менше.
Довго розмірковував над цим гетьман, а відтак викликав до себе наймудріших радників і сказав:
— Будуємо нашу нову державу рік, розбудовуємо другий, третій, п’ятий, а сил у неї не більшає. Чому?
— Це й для нас таємниця, — ухильно відповіли радники.
— Доручаю вам з’ясувати! — поставив завдання гетьман найбалакучішому радникові і запропонував:
— Куди хочеш іди, що хочеш роби, а дізнайся: чому не більшає сил у нашої нової держави?
Думав той радник день, думав місяць, роздумував другий і пішов на вулицю проводити опитування. Найпершим зустрівся йому гетьмаїнець, що називав себе хохлаїнцем. Його відповідь на поставлене запитання була така:
— Таємница — в державной мове. Нам, царсіянськомовним хохлаїнцам, овладєть язиком предков тяжельше, чим любим іностранним. А какая ж держава без своєй мови?
Другим зустрічним виявився гетьмаїнський царсіянин, що багато років називав себе старшим братом. Він підтримав думку попереднього опитаного громадянина:
— Всьо дєло в язикє. Я, напрімєр, раділся і жіву здєсь трідцать і трі года, но за ето врємя нє овладєл етой вашей мовой даже на четверть. То сколько же лєт патрєбуєтса мнє, чтоби авладєть єю полностью? Нє нужна нам ета ваша державна мова — ат нєйо толька врєд: ана раз’єдіняєт связі і атвлєкаєт ат настаящєй дєржавотворчєскай работи. Народ інтєрєсуєт нє мова, а дєшовая калбаса...
— Евріка! — вигукнув радник, крокуючи далі. — Та це ж так просто — відмовитись від своєї мови і замінити її ковбасою!..
Та, на всяк випадок, спитав ще одного зустрічного, котрий, як не дивно, вільно володів мовою предків. Але й той відповів йому:
— Таємниця — таки у мові. Справді, де візьметься сила в тілі, з якого вийнято душу? А душа народу — це його мова. Без мови немає народу, а отже, і його держави. Виходить, сила нашої гетьмаїнської держави — в її народі, що живе на своїй землі, а сила народу — в його рідній мові.
Вражений несподіваним поворотом думки, радник довго чухав потилицю, розмірковуючи, якою ж мовою виголосити для старшини та гетьмана повідомлення про таємницю безсилля відновлюваної держави гетьмаїнців...
І таки вирішив.

Анатолій ГАРМАТЮК

ТИМ ЧАСОМ...

У МОЛДОВІ ОШТРАФУВАЛИ... ЗА РОСІЙСЬКУ МОВУ
Молдавські правоохоронні органи вперше виписали штраф громадській організації за використання банера російською мовою під час акції протесту. Про це повідомляє «РИА Новости», посилаючись на копію протоколу, виписаного правоохоронними органами молдавського міста Бєльці улаштовувачам акції — Лізі російської молоді Молдови, яка влаштувала протест проти візиту в республіку президента Румунії Траяна Бесеску. У документі говориться, що «організаторами опозиційної маніфестації були використані рекламні плакати у кількості двох штук з текстами інформативного характеру російською мовою, що є порушенням статті 368 адміністративного кодексу республіки Молдова».
Відповідно до цієї статті адміністративного кодексу, Віктору Калашникову — керівнику місцевого осередку Ліги російської молоді, яка і організувала мітинг, був виписаний штраф у розмірі 400 лей (31 долар).

ЯКУ МОВУ ПРИ ЗВЕРТАННІ ПРИЄМНО ЧУТИ УКРАЇНЦЯМ?

Майже 38% громадян України приємно, коли до них звертаються українською мовою, а 15% — коли російською. Про це свідчать передані УНІАН результати дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова.
Так, на запитання «Що ви відчуваєте, коли незнайома людина звертається до вас українською мовою?», 37,8% респондентів відповіли, що їм це приємно. Варіант «Нічого особливого не відчуваю» обрали 59,4% опитаних, 1,2% відповіли, що звернення українською викликало б у них неприємні почуття.
На аналогічне запитання щодо російської мови, 15,4% відповіли, що таке звернення їм було би приємним, у 75,6% опитаних звернення російською мовою не викликало би особливих почуттів, а 5,6% таке звернення було би неприємним.
Звертання українською мовою викликають приємні почуття у 59,4% жителів заходу країни, 48,5% жителів центральних областей, 24% жителів півдня і 20,6% на сході України. Звертання російською мовою приємні 7,4% респондентів на заході країни, 15,3% — у центрі, 20,7% — у південних областях, 17,8% — у східних.
Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 17 до 22 травня 2013 року. Опитано 2010 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками.

Володимир СОСЮРА
РІДНА МОВА

Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
що креслить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті.
Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.
Ми з неї прокляті закови
зірвали в нерівнім бою.
Любіть же, любіть свою мову,
вкраїнськую мову свою!

Наталя ВОЛОШКО
«ЛІКУЮ СЕБЕ ШЕВЧЕНКОМ…»
* * *
Коли мова моя не звучить,
і вкраїнську не чує малеча –
цвіт зчорнілий!
Як погляд нічий
чи зруйновані гнізда лелечі…
* * *
Лікую себе Шевченком...
І виснажена дощенту —
до нього йду. Від зими...
Зустрілись очима в хаті,
він мовчки сказав багато, —
про світ гомоніли ми...
Блукали садком епічним —
кровні душі на скромнім віче...
Вгортались у тиш — сумні.
...Портрет на старому мольберті
недоспіваний пензлем у леті...
Бачу риси свої у нім...
...Що не встиг він сказати мені?..
* * *
Слова — мов постріл.
І життя — пусте.
Світ не здригнувся.
Не помітив. Де там!
...Поета вбити легше над усе.
Ти народи поета!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 06.09.2013 > Тема "Урок української"