Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОШУ СЛОВА!

Інформаційний простір України вщент заповнений російськомовними телеканалами. Проте немає жодного каналу, який вів би передачі виключно українською мовою, що так природно для будь-якої держави. Особливо використовується так званий «Перший національний», інші теж. На них уже тривалий час приписалися телевізійні фільми, цілі телесеріали про подвиги радянських чекістів, комісарів та ін. Тривогу викликає те, що у серіалах, випущених уже в путінській Росії, відверто демонструється етнічна зневага, зокрема, до українців. Це проявляється в моменти, коли у фільмі з’являється персонаж, який розмовляє українською мовою, але обов’язково з московським акцентом, а згодом стає зрадником, ворогом, перевертнем — і є українським націоналістом. Поряд з цим, з вуст російських політиків, за завданням яких так показують українців, часто лине солодка мова, коли проповідуються райські умови, які чекають Україну при вступі до Митного союзу — нового імперського утворення.
За оцінками політиків, через абсолютну відсутність будь-якої реакції з боку української влади її інформаційний простір на 70-90% окупований відверто ворожою до нашої держави пропагандою. Головна мета її — дискредитація державності українського народу, розкол держави, приниження української мови і народу, знищення його історичної пам’яті, зокрема, про Голодомор — геноцид, звірства НКВС і КДБ. Цілком зрозуміла і кінцева мета цієї підступної політики — долучення хоч частини України, якщо не вдається цілої, до ще існуючої, але уже зараженої бацилами розвалу Російської імперії.
На жаль, провідники української держави не розуміють, що інформаційний простір повинен мати свій непорушний кордон, бо ж він як і реальний географічний у сьогоднішніх умовах є чіткою і вагомою ознакою буття держави. Наприкінці листопада минулого року користувачі аналогового телебачення, а це десятки тисяч сімей, від приватної структури МПП «Одеко-Захід» отримали повідомлення, в яких, не запитуючи користувачів, що саме вони хочуть дивитись і слухати по телебаченню, нав’язали населенню своє бачення і на свій розсуд — відповідні канали. При цьому, наприклад, у Львівській області вилучили телеканал ТВі і російський опозиційний — RTVІ.
Обурює наповнення тих каналів, у передачах яких здійснюється цілеспрямована і чітко визначена мета — принизити українців. Прикладом є телеканал ТЕТ і гумористична на ньому передача з придуркуватим Віталіком, який розмовляє «суржиком». Протиставляються йому дівчата, до яких він залицяється, інші персонажі, які розмовляють літературною російською мовою.
Деякі державні чиновники на зауваження: чому в інформаційному просторі України переважає російська мова, — пояснюють, що це право власника каналу — якою мовою вести передачу. Виходить, що переважна більшість власників телеканалів в Україні – чужинці. А яка роль тут держави, де її державницька політика, так, як це роблять усі цивілізовані країни? Чому Україна є винятком у цих важливих питаннях?
Письменник Валерій Гужва у газеті «Літературна Україна» описує, як у Франції не пускали у французький прокат фільм за участю знаменитого французького актора, який зіграв персонажа французької історії, тільки тому, що стрічку було озвучено англійською мовою. Фільм продублювали рідною — французькою. В Україні чужинці такі підходи відмінили.
Ще однією формою зросійщення українського телепростору є засланці — такі, як Кисельови — перший і другий, Шустер і Дорофєєв. Спочатку двох останніх представляли як таких, що були переслідувані владою, — перший — у Москві, другий — у Білорусі за нібито їхні демократичні позиції. А куди ж ці позиції поділися в Україні? Якщо вони такі великі демократи, то давно зобов’язані були перейти на українську мову при веденні телепередач. Але марно сподіватися на це, адже їм платять за те, що вони роблять.
У цьому зв’язку абсолютно не зрозуміло: чому українська патріотична еліта так хоче засвітитися у тих же Шустера чи Дорофєєва? Вражений був тим, коли на передачі «Портрети з С. Дорофєєвим», який спілкується російською мовою, прийшли такі відомі українці, як кардинал Любомир Гузар, письменники-«шістдесятники» І. Дзюба і Є. Сверстюк, перший президент України Леонід Кравчук. Що утверджували вони з С. Дорофєєвим — двомовність?
Якщо молоді українці дивились ці «Портрети», то який висновок могли зробити для себе: «Навіщо нам пудрити мізки, що двомовність — це погано, коли такі визначні особистості її підтримують?».
А що їм слід було зробити? Поставити білорусу С. Дорофєєву у своїй державі свої умови: «Або ти розмовляєш з нами українською, або ми відмовляємось від твого інтерв’ю». Але чомусь, як заворожені, цього не зробили.
Що ж бачимо у космополіта Шустера на цих шоу, які він організовує? Не особливо криючись, у багатьох випадках грає такого собі «звідника» українців з різних політичних таборів, щоб вони пересварилися перед очима багатьох телеглядачів. Це, власне, недругам нашим і потрібно. Відбуваються ці сварки досить часто. Просто дивно, чому ці політики дозволяють з собою таке робити? С. Шустер на початку своєї діяльності в Україні обіцяв, що скоро перейде на спілкування українською мовою. А оскільки україномовні відомі політики різного рівня віддають перевагу тому, щоб у черговий раз засвітитися на телепередачі, а не виборювати століттями знищувану рідну мову, єднатись для розбудови держави, критично не аналізують того, що за їх участі відбувається на тому чи іншому телешоу, то пана Шустера це влаштовує.
Ненав’язливо, але якщо трішки придивитись, то проглядається чітка система, яка запроваджується на всіх телеканалах і радіо. Теле- або радіоведучий веде передачу українською мовою, але в студію запрошується особа, яка на запитання ведучого обов’язково відповідає російською мовою. Зрозуміло, що можна легко знайти фахівця, який відповідав би українською мовою, але тоді розвалиться політика двомовності. З цього приводу природне запитання: а таке можливе у Російській Федерації чи у будь-якій іншій державі? Відповідь очевидна: такого абсурду не дозволяє жодна держава. А ще українцям, які кажуть: «А какая разніца, как разговарівать», — пораджу брати приклад з тих росіян, які народились, виросли і зістарілись на нашій землі, проте ніколи не зраджували своєї мови. Тож виходить, їм є різниця, як і всім іншим народам, а чому для вас її немає? Є, правда, чинники, які відрізняють нас від росіян. Їх ніхто і ніколи не знищував і не переслідував за рідну мову, і в їхній державі ніхто не вдавався до різних методів запровадження чужої їм мови, а з нами це роблять впродовж віків. Ніхто і ніколи не знищував їхніх кращих представників народу, письменників, іншу творчу інтелігенцію за мовною ознакою. Їх, росіян, ніхто не обзивав неофашистами за те, що вони розмовляють своєю мовою, люблять її, свою країну, культуру і хочуть все це зберегти для своїх дітей і всього світу.
У цьому контексті важко зрозуміти державну політику у цих питаннях нашої центральної, зрештою, і регіональної влади. В якій країні законодавчий орган прийняв би закон для суттєвого звуження вживання державної мови? Створюється враження, що вони це роблять цілеспрямовано або вдають, що не розуміють. Невже вважають, що навколишній світ і свій народ цього не аналізує і не усвідомлює? Насправді, аналізують і роблять відповідні висновки. Протест рано чи пізно обов’язково спрацює. Ніщо добре і ніщо погане вічним не буває, це слід пам’ятати. Проте, щоб погане швидше закінчилось, цьому слід сприяти своєю активною громадянською і національною позицією, проявляти її слід при кожному виклику антиукраїнських сил. За нас самих — нам ніхто нічого не зробить. За все слід боротися гуртом.

Мирон ІВАНКІВ,
голова Львівської обласної організації профспілки працівників держустанов України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 06.09.2013 > Тема "Урок української"